Питання для самоперевірки

1. Законний інтерес, його співвідношення із суб’єктивним правом і юридичним обов’язком.

2. Суб’єкти права як суб’єкти правовідносин.

3. Правосуб’єктність фізичних осіб як суб’єктів правовідносин.

4. Об’єкти правовідносин.

5. Юридичні факти як підстави виникнення правовідносин.

6. Правові презумпції як спосіб установлення юридичних фактів.

7. Правові аксіоми, фікції, преюдиції.

Література: [1, с. 389–415; 3; 5; 17; 30].

Семінарське заняття № 22 Тема. Безпосередня реалізація і застосування норм права

Мета: засвоїти основні поняття й ознаки реалізації норм права. З’ясувати форми реалізації норми права, що містяться в приписах законів і інших нормативно-правових актів, у судових прецедентах, нормативно-правових договорах і інших джерелах (формах) права.

Короткі теоретичні відомості

Реалізація норм права – втілення правових норм і принципів у правомірній поведінці суб'єктів права, у їх практичній діяльності. Її можна розглядати як процес і як кінцевий результат.

Застосування норм права (правозастосовна діяльність) – владно-організаційна діяльність уповноважених державних органів, організацій і посадових осіб, яка здійснюється в процедурно-процесуальному порядку і полягає у реалізації норм права шляхом винесення юридичних рішень щодо конкретних суб'єктів з конкретних питань. З погляду формальної логіки, це підведення конкретного життєвого випадку під загальну правову норму і винесення на цій підставі акта застосування норм права. Застосування норм права є особливою (опосередкованою) формою правореалізації, а регулювання з допомогою акта застосування права є піднормативно-правовим.

Прогалини у законодавстві – повна або часткова відсутність (пропуск) необхідних юридичних норм у чинних законодавчих актах, якими, виходячи з принципів права, мають бути врегульовані певні суспільні відносини.

Завдання до теми

1. Дослідити процес безпосередньої реалізації і застосування норм права.

Теми рефератів

1. Форми і способи безпосередньої реалізації норм права.

2. Колізії в законодавстві, способи їх переборення.

Контрольні питання

1. Реалізація норм права, її поняття і основні ознаки.

2. Застосування норм права як опосередкований спосіб правореалізації.

3. Підстави, форми і функції застосування норм права.

4. Основні вимоги правильного застосування норм права.

Література: [1, с. 418–437; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 22

Тема. Безпосередня реалізація і застосування норм права

Акти застосування норм права (правозастосовні акти) – індивідуальні правові акти-волевиявлення (рішення) уповноваженого компетентного державного органу або посадової особи, які на підставі юридичних норм установлюють (змінюють, припиняють) права і обов'язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення.

Правозастосовна техніка – вид юридичної техніки, що визначає специфіку юридично-технічної будови актів правозастосування за допомогою уніфікованих правил і прийомів розгляду юридичних справ (тактики і методики, доказів і доведення), набору сучасних технічних засобів (у тому числі комп'ютерної техніки), стандартів діловодства та спрямована на забезпечення законності і обґрунтованості винесених юридичних рішень.

Питання для самоперевірки

1. Основні стадії застосування норм права.

2. Акти застосування норм права, їх ознаки та види.

3. Правозастосовна техніка.

4. Прогалини в законодавстві та способи їх подолання. Аналогія закону. Аналогія права.

5. Субсидіарне застосування норм права.

6. Нормативно-правова конкуренція і типові способи її вирішення.

Література: [1, с. 418–437; 3; 5; 17; 30].

Семінарське заняття № 23

Тема. Тлумачення норм права

Мета: засвоїти основні поняття й ознаки тлумачення норм права, як інтелектуально-вольової пізнавальної діяльності. З’ясувати основні етапи правотлумачної діяльності. Розкрити основні способи тлумачення норм права.

Короткі теоретичні відомості

Тлумачення норм права (інтерпретація норм права) – інтелектуально-вольова пізнавальна діяльність, що полягає у встановленні точного змісту (смислу) норм права і здійснюється за допомогою певних способів (прийомів) з метою правильного їх застосування та безпосередньої реалізації.

Етапи правотлумачної діяльності:

а) з'ясування – розкриття змісту правових норм (8 окремих елементів) «для себе» з метою їх правильної реалізації і застосування (воно не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора і не має зовнішніх форм вираження: у «волі» інтерпретатора відбувається об'єднання «волі законодавця» і «волі закону»);

б) роз'яснення – розкриття змісту правових норм (їх окремих елементів) «для інших» з метою усунення неясності в його розумінні і забезпечення правильного застосування щодо тих обставин, на які вони розраховані. Іноді для правильного вирішення конкретної справи буває достатньо усвідомити зміст закону.

Способи тлумачення норм права – сукупність однорідних прийомів і засобів, за допомогою яких установлюється зміст юридичних норм, об'єктивованих у нормативно-правових приписах відповідних джерел (форм) права.

Основні способи тлумачення норм права:

1. Граматичний (філологічний, лексичний, текстовий).

2. Систематичний (системний).

3. Телеологічний (цільовий).

4. Історико-політичний.

5. Функціональний.

Завдання до теми

1. Дослідити основні положення тлумачення норм права.

Теми рефератів

1. Способи тлумачення норм права.

Контрольні питання

1. Поняття тлумачення норм права.

2. Об’єктивна необхідність тлумачення норм права.

3. Види тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту.

Література: [1, с. 441–454; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 23

Тема. Тлумачення норм права

Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту – завершальний етап (результат) тлумачення значення і змісту норм права, що настає після застосування способів тлумачення (граматичного, систематичного, телеологічного, історико-політичного, функціонального) і полягає у встановленні ступеня відповідності змісту (смислу, мети) правової норми її текстовому оформленню та вираженню, у з'ясуванні співвідношення буквального значення юридичного тексту («букви» закону) і дійсного змісту юридичних норм («духу» закону).

Розрізняють три види тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту:

Буквальне (адекватне) тлумачення.

Поширювальне тлумачення.

Обмежувальне тлумачення.

Питання для самоперевірки

1. Офіційне тлумачення норм права.

2. Неофіційне тлумачення норм права.

3. Акти офіційного тлумачення норм права.

Література: [1, с. 441–454; 3; 5; 17; 30].

Змістовий модуль 9 Теорії юридично значущої поведінки і юридичної відповідальності. Теорія юридичного процесу

Семінарське заняття № 24

Тема. Юридично значуща поведінка

Мета: засвоїти основні поняття й ознаки юридично-значущої поведінки, як соціально-свідомої вольової поведінки особи. Розкрити суть видів юридично-значущої поведінки, яка слугує формою вияву свободи особи, найважливішою формою існування усякої професійної діяльності, здійснюваної в державі.

Короткі теоретичні відомості

Юридично значуща поведінка – це соціальна свідомо-вольова поведінка особи (дія чи бездіяльність), що передбачена нормами права і спричиняє або може спричинити можливі юридичні наслідки. Будь-яка поведінка суб'єктів права у сфері, урегульованій правом, є юридично значущою. Без поведінки (вчинків) у сфері дії права не відбуваються правовідносини, не реалізуються права і свободи громадян, оскільки така поведінка є юридичним фактом, що визначає її характер: правомірна поведінка викликає виникнення регулятивних правовідносин, неправомірна (правопорушення) – охоронних і захисних.

Оцінка поведінки суб'єкта права може бути юридичною і соціальною. Якщо з юридичної точки зору поведінка є правомірною і неправомірною, то із соціальної – соціально корисною і соціально шкідливою. З огляду на юридичну і соціальну оцінки юридично значущу поведінку можна розподілити на такі види:

Правомірна поведінка – дія (чи бездіяльність), що є соціально корисною, відповідає нормам права.

Зловживання правом – дія (чи бездіяльність), що формально перебуває в рамках норм права, але за суттю є соціально-шкідливою.

Об'єктивно неправомірне діяння – дія (чи бездіяльність), що суперечить нормам права, є соціально шкідливою, але не містить складу правопорушення.

Правопорушення – дія (чи бездіяльність), що є соціально шкідливою, суперечить нормам права.

Завдання до теми

1. Дослідити основні положення юридично значущої поведінки.

Теми рефератів

1. Види юридично значущої поведінки.

Контрольні питання

1. Ознаки юридично значущої поведінки.

2. Правомірна поведінка, її ознаки, мотиви та види.

3. Зловживання правом.

4. Об’єктивно протиправне діяння.

Література: [1, с. 454–469; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 24

Тема. Юридично значуща поведінка

Правомірна поведінка – суспільно корисна поведінка суб'єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам юридичних норм і охороняється державою. Більшість громадян і юридичних осіб діють у правовій сфері правомірно (правослухняно). Завдяки правомірній поведінці право функціонує, поза нею воно мертве. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. Шляхом правомірної поведінки відбувається управління суспільством, здійснюється його життєдіяльність.

Правопорушення – суспільно небезпечне або суспільно шкідливе протиправне винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, за яке передбачена юридична відповідальність згідно з чинним законодавством. Це особливий вид юридично значущої поведінки, що шкодить особі, суспільству, державі.

Питання для самоперевірки

1. Правопорушення, його ознаки та види.

2. Юридичний склад правопорушення.

3. Причини правопорушень.

4. Правопорушність.

Література: [1, с. 454–469; 3; 5; 17; 30].

Семінарське заняття № 25

Тема. Юридична відповідальність

Мета: засвоїти основні поняття й ознаки юридичної відповідальності, її відмінність від інших видів державного примусу. З’ясувати принципи, мету, функції та підстави юридичної відповідальності.

Короткі теоретичні відомості

Юридична відповідальність – передбачені законом вид і міра обов'язку правопорушника потерпати від примусового державновладного позбавлення благ психологічного, організаційного або майнового характеру у правовідносинах, що виникають між ним і державою із факту правопорушення.

Принципи юридичної відповідальності – загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету, які слугують основними засадами імперативного характеру, на підставі яких компетентні органи застосовують санкції правових норм до правопорушників з метою забезпечення правового порядку. Ці принципи є різновидом міжгалузевих принципів права, відображають його глибинні стійкі закономірні зв'язки.

Мета юридичної відповідальності – безперешкодне здійснення суб'єктивних прав і досягнення юридично значущого результату правомірною поведінкою суб'єктів (учасників) суспільних відносин.

Функції юридичної відповідальності – основні напрями юридичного впливу на правопорушника і інших осіб з метою охорони й захисту правопорядку та виховання суб'єктів права, котрі вчинили або можуть вчинити правопорушення.

Завдання до теми

1. Дослідити теоретичні положення юридичної відповідальності.

Теми рефератів

1. Принципи юридичної відповідальності.

Контрольні питання

1. Поняття та ознаки юридичної відповідальності. Її відмінність від інших видів державного примусу.

2. Мета юридичної відповідальності.

3. Функції юридичної відповідальності.

Література: [1, с. 471–482; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 25

Тема. Юридична відповідальність

Підстави юридичної відповідальності – сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою (притягнення до відповідальності) і об'єктивно необхідною (настання відповідальності).

Підстави виключення юридичної відповідальності:

1) стан особистості правопорушника, визначений як неосудний (неосудність особи, що доведена в судовому порядку; недосягнутий вік, що встановлений законом);

2) відсутність суспільної небезпеки (шкідливості) діяння у випадках захисту суб'єктом своїх прав (необхідна оборона та крайня необхідність);

3) відсутність у діянні елементів складу правопорушення (об'єктивно протиправне діяння (казус), тобто діяння безвинне; фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпорядження);

4) заподіяння шкоди при затриманні особи, що скоїла злочин; обґрунтований ризик;

5) скасування акта, що установив юридичну відповідальність тощо.

Питання для самоперевірки

1. Види юридичної відповідальності.

2. Засоби юридичної відповідальності.

3. Підстави притягнення та звільнення від юридичної відповідальності.

4. Співідношення суб’єкта правопорушення і суб’єкта відповідальності.

Література: [1, с. 471–482; 3; 5; 17; 30].

Семінарське заняття № 26

Тема. Юридична практична діяльність

Мета: засвоїти основні поняття і ознаки юридичної практичної діяльності, навчитися відрізніти її від організаційно-правової діяльності фахівців неюридичного профілю. З’ясувати мету та види юридичної практичної діяльності.

Короткі теоретичні відомості

Юридична практична діяльність – це система свідомо-вольових конкретних дій і операцій з охорони та захисту прав, свобод та законних інтересів особи, що здійснюються юристами на професійній основі у межах права і мають юридичні наслідки.

Мета юридичної практичної діяльності: перетворення, закріплення, охорона, відновлення відносин. Залежно від предмета ведення установ, де працюють юристи (суд, прокуратура, міліція, служба безпеки, державна виконавча служба й ін.), мета набуває конкретного характеру та виражається у завданнях і функціях їхньої діяльності, реалізується відповідно до їх компетенції. Мета юридичної практичної діяльності зумовлює її результат як в остаточному підсумку, так і на кожному етапі здійснення (найближчі, проміжні, остаточні, перспективні завдання).

Види юридичної практичної діяльності за її спеціалізацією (або за суб'єктами здійснення): судова, слідча, прокурорська, оперативно-розшукова, адвокатська, нотаріальна, юридичної служби, органів дізнання, органів реєстрації (запису) актів громадянського стану, державної виконавчої служби, державної кримінально-виправної служби тощо.

Завдання до теми

1. Дослідити теоретичні положення юридичної практичної діяльності.

Теми рефератів

1. Ознаки юридичної практичної діяльності.

Контрольні питання

1. Поняття юридичної практичної діяльності.

2. Види юридичної практичної діяльності за її спеціалізацією.

3. Види юридичної практичної діяльності за галузями права.

Література: [1, с. 482–495; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 26

Тема. Юридична практична діяльність

Структура юридичної практичної діяльності – сукупність взаємопов'язаних елементів, необхідних для збереження цілісності юридичної практичної діяльності і виконання її соціального призначення.

Динаміка юридичної практичної діяльності виявляється, як правило, у діях і операціях – цілеспрямованих, планованих – це повсякденний пошук правового матеріалу, його читання, обробка, урахування можливих зауважень колег, необхідні поїздки з метою одержання цього матеріалу й ін.

Питання для самоперевірки

1. Структура юридичної практичної діяльності.

2. Суб’єкти й учасники юридичної практичної діяльності.

3. Об’єкти юридичної практичної діяльності.

4. Юридичні дії і операції.

5. Засоби, способи та методи юридичної практичної діяльності.

6. Результати юридичної практичної діяльності.

Література: [1, с. 482–495; 3; 5; 17; 30].

Семінарське заняття № 27

Тема. Юридичний процес

Мета: засвоїти основні поняття й ознаки юридичного процесу, дослідити його співвідношення з юридичною процедурою. Дослідити процедурно-процесуальні норми, які застосовуються норми матеріального права, вирішення індивідуально-конкретних справ і фіксується їх розгляд у правових документах.

Короткі теоретичні відомості

Юридичний процес (від лат. processus – рух уперед) – урегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетентних державних органів, що виражається в системі їхніх процесуальних дій з підготовки, прийняття і документування юридичних рішень загального й індивідуального характеру.

у рамках юридичного процесу існують юридичні процедури, при цьому юридичний процес і юридична процедура співвідносяться як загальне та часткове. Процесуальні правові приписи, як правило, можуть містити різні процедури – регламентувати окремі ділянки діяльності з реалізації права, установлювати різні варіанти досягнення передбачуваного матеріальними нормами результату. Так, цивільно-правовий процес, пов'язаний з винесенням рішення щодо конкретної суперечки, може здійснюватися в рамках процедури досудового розгляду, претензійної процедури, власне судового розгляду і т. п. Процедурні приписи мають локальний характер, однак вони перебувають у системному взаємозв'язку. Кожна процедурна вимога має своє чітко визначене місце в рамках юридичного процесу. Це дає змогу виділити основні блоки в процесуальній діяльності, конкретизувати регламентацію окремих складних або відповідальних дій, установити різні варіанти досягнення юридично значущого результату. Окремо взяті процедурні приписи виконують своєрідні «технічні» або «технологічні» функції забезпечення юридичної правильності дій, пов'язаних з реалізацією права.

Система процесуальних дій – це визначений нормами права порядок діяльності слідчих, адміністративних, судових та інших органів.

Завдання до теми

1. Дослідити теоретичні положення юридичного процесу.

Теми рефератів

1. Ознаки юридичного процесу.

Контрольні питання

1. Юридичний процес, його співвідношення з юридичною процедурою.

2. Юридична природа юридичного процесу, як виду соціального процесу.

3. Матеріально-правова процедура.

4. Система процесуальних дій.

Література: [1, с. 482–495; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 27

Тема. Юридичний процес

Процесуальна форма – система однорідних юридичних засобів, дій і операцій, визначених у процесуальному законодавстві та пропонованих учасникам юридичної діяльності для вирішення всіх питань, що виникають в юридичному процесі.

Процесуальна форма – це не тільки визначений законом порядок процесу, а й реалізація цього порядку в конкретній діяльності. Дотримання процесуальної форми органом дізнання, слідчим, судом є проявом їх високої професійно-правової культури.

Процесуальна форма має таку структуру:

- процесуальні провадження – комплекс взаємозумовлених і взаємозалежних процесуальних дій, завдяки яким: а) утворюються процесуальні правовідносини; б) установлюються обставини виникнення юридичної справи, доказуються зібрані по ній факти; в) оформлюється рішення у процесуальних актах; г) застосовуються заходи до виконання прийнятого рішення;

- процесуальні стадії – система взаємозалежних частин процесу, що складаються з низки послідовних юридичних дій, які характеризують динаміку розгляду заведеної юридичної справи і спрямовані на досягнення мети (результату);

- процесуальний режим – система принципів процесуального права, засобів і способів проведення юридичного процесу, гарантій реалізації його результатів. Для того щоб ефективно діяла вся система юридичної практичної діяльності, необхідно насамперед забезпечити її внутрішню організацію – процесуальну форму.

Питання для самоперевірки

1. Юридичний процес як зміст процесуальної форми.

2. Основні ознаки процесуальної форми.

3. Структура процесуальної форми.

4. Процесуальні провадження.

5. Процесуальні стадії.

6. Процесуальний режим.

7. Види юридичного процесу.

Література: [1, с. 482–495; 3; 5; 17; 30].

Змістовий модуль 10 Теорія законності та правопорядку

Семінарське заняття № 28

Тема. Законність

Мета: засвоїти основні поняття й ознаки законності, яка охоплює всі сторони життя права – від його значення у створенні закону й інших формальних джерел права до реалізації їх норм у юридичній практиці як особливої політико-територіальної організації влади. Розкрити суть таких понять, як «режим законності» та «принципи законності».

Короткі теоретичні відомості

Законність – комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що відображає організацію і функціонування суспільства на правових засадах, гармонійний зв'язок особи, влади, права і закону в конкретній державі.

Утворення законності історично пов'язане з виникненням права, а формування законності перебуває у постійному зв'язку з верховенством права, "правлінням права". Законність існує не в тій державі, де не порушуються закони, а в тій, де такі правопорушення припиняються за допомогою правових засобів, де влада обмежується правом, зв'язує себе власними нормативними настановами. Це - демократична держава.

Режим законності – неодмінний елемент демократії, оскільки без законності демократія може перерости в охлократію – владу юрби. Без законності як режиму суспільно-політичного життя суспільство може бути втягнуте в анархію і хаос, коли особа стає вразливою для безконтрольних дій з боку державної влади, незахищеною від її сваволі.

Принципи законності – загальноприйняті норми – ідеї найвищого авторитету, що слугують основними засадами, на підставі яких установлюється правова законність як стан правової організації суспільно-політичного життя в державі.

Завдання до теми

1. Дослідити основні теоретичні положення законності.

Теми рефератів

1. Значення конституційної законності у зміцненні демократії.

Контрольні питання

1. Законність як багатогранне явище, її ознаки та структура.

2. Законність і демократія, їх взаємовплив.

3. Принципи законності.

Література: [1, с. 495–504; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 28

Тема. Законність

Законність і демократія – основні умови для торжества принципу верховенства права, побудови правової держави.

У зміцненні демократії в Україні вирішальне значення має такий різновид законності як конституційна законність – стан правової організації суспільно-політичного життя, створюваний усіма суб'єктами права у результаті однозначного розуміння і неухильного здійснення (додержання, виконання, використання, застосування) норм Конституції як норм прямої дії.

Ознаки конституційної законності: 1) правовий характер самої Конституції як основного закону держави; 2) верховенство Конституції в ієрархії нормативних актів як акта вищої юридичної сили; 3) універсальність дії Конституції - поширення на всіх громадян і всю територію країни; 4) неухильне дотримання громадянами й органами держави норм Конституції як норм прямої дії; 5) контроль конституційної юрисдикції за відповідністю конституції законів та інших нормативних актів, що ухвалюються у державі (в Україні конституційний контроль здійснює Конституційний Суд).

Питання для самоперевірки:

1. Вимоги законності.

2. Ознаки конституційної законності.

3. Гарантії законності.

Література: [1, с. 495–504; 3; 5; 17; 30].

Семінарське заняття № 29

Тема. Правовий порядок

Мета: засвоїти основні поняття і ознаки правового порядку. З’ясувати зміст і структуру правового порядку. Дослідити співвідношення правової законності, правового порядку та демократії.

Короткі теоретичні відомості

Правовий порядок – стан відносно усталеної правової упорядкованості (урегульованості та погодженості), захищеності і безпеки правової системи суспільства, який складається в умовах реалізації принципу верховенства права та авторитету закону (законності), тобто це атмосфера (устрій) нормального, сприятливого, правового життя суспільства, що встановлюється в результаті здійснення приписів правових норм (використання дозволів (прав), виконання обов'язків, додержання заборон) усіма суб'єктами права.

Антиподом правопорядку є свавілля і беззаконня, хаос і безладдя.

Зміст правового порядку – система правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють втіленню у реальність права, правових відносин, правомірної поведінки, правової діяльності, інших видів правової активності.

Юридичний зміст правопорядку – це результат координованих дій суб'єктів права/учасників правопорядку.

Структура правового порядку – це єдність і одночасно поділ системи правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процедур/процесів. Оскільки правопорядок є динамічною системою, комбінація його елементів може змінюватися, набувати нових властивостей, створювати певні стани, переходити з одного стану в інший. Однак це не виключає наявності структури правового порядку, що слугує його каркасом.

Завдання до теми

1. Дослідити основні теоретичні положення правового порядку.

Теми рефератів

1. Принципи правового порядку.

Контрольні питання

1. Поняття й знаки правового порядку.

2. Зміст і структура правового порядку.

3. Функції правового порядку.

Література: [1, с. 504–513; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 29

Тема. Правовий порядок

Правова законність – галузь сущого і належного, тобто є правом, що реалізується; це принцип, метод діяльності, режим правових дій і відносин; засіб установлення правопорядку; визначає рівень правопорядку.

Правовий порядок – основа демократії, найважливіша умова реалізації інститутів демократії; впливає на рівень розвитку демократії; слугує мірилом свободи особи, гарантованості її прав і законних інтересів, виконання обов'язків і здійснення відповідальності; забезпечує легітимність демократії.

Демократія – режим сприяння правопорядку, гуманістична атмосфера для його розвитку (дотримання міжнародних стандартів прав людини); визначає рівень розвитку правопорядку завдяки демократичним механізмам, інститутам, нормам; створює умови для забезпечення принципу рівності громадян перед законом, рівності їх прав, свобод і обов'язків, рівності правової охорони і захисту; є легітимною основою ефективності правопорядку.