1 Теми та погодинний розклад лекцій, семінарських занять і самостійної роботи

№ пор.	Тема	Денна форма навчання			Заочна форма навчання
		Кількість годин			Кількість годин
		Лекц.	Семінар.	Сам.	Лекц.	Семінар.	Сам.
1	Теорія держави та права як юридична наука і навчальна дисципліна	8	8	8	2	2	25
2	Виникнення держави та права як об’єктів загальнотеоретичного пізнання	8	8	8	1	1	25
3	Людина, її правовий статус	8	8	8	1	1	25
4	Громадянське суспіль-ство, його політична система та держава	8	8	8	1	1	25
5	Правосвідомість. Правова культура. Правове виховання	8	8	8	1	1	20
6	Поняття, типологія, сутність держави	8	8	8	1	1	20
7	Форма держави	8	8	8	1	1	20
8	Механізм держави та державний апарат	8	8	8	1	1	20
9	Демократична, правова, соціальна держава.	6	6	6	1	1	20
10	Утворення права в державно-організова-ному суспільстві	4	4	4	0,5	0,5	10
11	Форми (джерела) права	4	4	4	0,5	0,5	12
12	Правово і право розуміння	4	4	4	0,5	0,5	10
13	Правове регулювання як вид соціального регулювання	4	4	4	1	-	10
14	Норми права в системі соціальних норм	4	4	4	1	0,5	10
15	Право як системне утворення	4	4	4	1	0,5	10
16	Система законодавства	4	4	4	1	-	10
17	Правова система	4	4	4	0,5	-	5
18	Основні типи (сім’ї) правових систем світу	4	4	4	0,5	-	5
19	Нормотворчість	4	4	4	0,5	0,5	10
20	Нормативно-правові акти та їх системати-зація	4	4	4	1	0,5	10
21	Правовідносини як форма існування прав та обов’язків	4	4	4	1	0,5	10
22	Безпосередня реалі-зація та застосування норм права	4	4	4	0,5	-	10
23	Тлумачення норм права	4	4	4	0,5	-	10
24	Юридично значуща поведінка	4	4	4	-	0,5	10
25	Юридична відповідальність	3	3	3	-	0,5	10
26	Юридична практична діяльність	3	3	3	-	0,5	10
27	Юридичний процес	3	3	3	-	0,5	10
28	Законність	3	3	3	-	-	10
29	Правовий порядок	3	3	3	-	-	10
	Усього	144	144	144	20	20	392

2 ПЕРЕЛІК СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Змістовий модуль 1 Вступ до теорії держави та права

Семінарське заняття № 1

Тема. Теорія держави та права як юридична наука і навчальна дисципліна

Мета: засвоїти основні поняття, що складають предмет теорії держави та права. Розкрити сутність навчальної дисципліни «Теорія держави та права», її складові й особливості відносин, що складають предмет указаної навчальної дисципліни.

Короткі теоретичні відомості

Теорія права і держави – фундаментальна юридична наука, що є системою наукових знань про визначальні загальні закономірності становлення, оформлення, функціонування права і держави (як юридичного явища) та про відправні типові юридичні поняття і категорії, через які розкриваються об'єктивні властивості праводержавних явищ і процесів.

Об'єкт теорії права і держави – правова реальність, право, його явища та процеси, держава у зв'язку з правом і зумовленості ним як абстрактні творіння суспільного життя, що не пов'язані з конкретною історичною епохою і пізнаються через узагальнені про них уявлення.

Предмет теорії права та держави – основні закономірності становлення, оформлення, функціонування права і держави (як юридичного явища), виражені в узагальненому вигляді в поняттях, категоріях, принципах, теоретичних конструкціях, через які розкриваються об'єктивні властивості праводержавних явищ і процесів.

Функції теорії права та держави – основні напрями її теоретичного та практичного призначення в суспільстві з метою його прогресивного перетворення.

Методологія теорії права та держави (від грец. «methodos» – метод + logos - вчення) – система загальних підходів, принципів, методів, способів і засобів пізнання права та держави, реалізованих на основі знань про закономірності їхнього застосування за допомогою сукупності юридичних понять і категорій, а також вчення про теоретичні основи їхнього пізнавального використання.

Завдання до теми

1. Дослідити понятійно-категоріальний апарат теорії держави та права.

Теми рефератів

1. Навчальна дисципліна «Теорія держави та права», її предмет.

2. Матеріалістична діалектика, її застосування в «Теорії держави та права».

Контрольні питання

1. Назвіть методи пізнання в «Теорії держави та права», їх загальна характеристика.

2. Які функції навчальної дисципліни «Теорія держави та права»?

3. Визначте співвідношення науки і дисципліни «Теорія держави і права».

4. Порівняйте об’єкт і предмет науки «Теорія держави і права».

Література: [1, с. 3–30; 2; 7; 27].

Самостійна робота № 1

Тема. Теорія держави та права як юридична наука і навчальна дисципліна

Юриспруденцію, як і теорію держави та права, можна розглядати як науку і навчальну дисципліну. У тому чи іншому значенні в юриспруденції розрізняють такі основні види (групи) дисциплін:

1) теоретико-історичні (синтезуючі);

2) галузеві (базові;

3) міжгалузеві;

4) прикладні;

5) організаційні;

6) зарубіжні порівняльного характеру;

7) міжнародні.

Питання для самоперевірки

1. Система юридичних наук: поняття, структура.

2. Теорія держави та права у системі суспільних наук.

3. Теорія держави та права у системі юридичних наук.

Література: [1, с. 3–30; 2; 7; 27].

Семінарське заняття № 2

Тема. Виникнення держави та права як об’єктів загальнотеоретичного пізнання

Мета: дослідити основні теорії походження держави та права, генезис правого мислення щодо указаних теорій. Закріпити основні знання про закономірності виникнення держав і напрями правового мислення різних поколінь людства.

Короткі теоретичні відомості

Теократична теорія (Давньогрецькі міфи, іудаїзм, християнство, іслам) пояснює виникнення права творінням Бога безпосередньо або через його посланців, пророків чи правителів (породження права Зевсом і Фемідою - богинею правопорядку; проведення волі Божої щодо права у проповідях Христа, Мойсея, Мухаммеда).

Теологічна теорія (Фома Аквінський, XIII ст.) ґрунтувалася на ідеї про божественне, надприродне виникнення права (воно не відрізнялося від моралі) і вбачала його підставу в законах будови світу.

Природно-правова теорія – найвизначніші представники – Гроцій, Спіноза, Локк, Монтеск'є, Руссо, Джеферсон, Гамільтон, Козельський, Радищев, Кант та ін. Досягненням цієї теорії є те, що вона поставила в центр розгляду людину і її права, а недоліком – вивчення людини і пояснення виникнення права здійснювалося у відриві від суспільства.

Історична школа права (Німеччина наприкінці XVIII ст. – Г. Гуго, К. Савін'ї, Г. Пухта) здобула назву за основним положенням своєї концепції, що право кожного народу є його історичною спадщиною, тобто об'єктивним процесом історичного життя кожного народу.

Завдання до теми

1. Розглянути ґенезу поглядів науковців щодо виникненя держави та права.

2. Дослідити основні теорії походження держави та права.

Теми рефератів

1. Основні теорії виникнення держави (традиційні та нетрадиційні теорії).

Контрольні питання

1. Які основні закономірності виникнення держави?

2. Назвіть особливості виникнення держави у різних народів світу.

3. Розкрийте суть теологічної та патріархальної теорій походження держави.

4. Назвіть особливості насильницької та договірної концепцій виникнення держави.

Література: [1, с. 30–55; 2; 7; 27].

Самостійна робота № 2

Тема. Виникнення держави та права як об’єктів загальнотеоретичного пізнання

Закономірності виникнення права та держави – об'єктивно існуючі повторювані істотні зв'язки буття і свідомості, що визначають хід становлення права і держави через глибинні процеси правової комунікації (взаємини) суспільства і людини та виниклої об'єктивної і суб'єктивної потреби на певному етапі розвитку цієї комунікації впорядкувати їх як владно-політичні й організаційно-правові.

Основні шляхи виникнення держави:

- європейський (Афіни, Рим, давньогерманські держави);

- східний, азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія та ін.).

Питання для самоперевірки

1. Розкрийте історико-матеріалістичний підхід до виникнення держави.

2. Які особливості психологічної та органічної теорій походження держави?

3. Назвіть особливості європейського шляху виникнення держави.

4. Назвіть особливості східного, азіатського шляху виникнення держави.

Література: [1, с. 30–55; 2; 7; 27].

Змістовий модуль 2 Людина, суспільство, право, держава

Семінарське заняття № 3

Тема. Людина, її правовий статус

Мета: засвоїти основні поняття. Дослідити людину як біосоціальну істоту, біологічні (природні) властивості людини, що характеризують внутрішній – нервово-психічний механізм її організації.

Короткі теоретичні відомості

В юридичній науці, законодавчих і підзаконних актах, нормативно-правових договорах та інших джерелах (формах) права вживаються терміни «людина», «особа», «індивід», «індивідуальність», «громадянин».

Термін «індивід» (від лат. – «неподільний», грец. – «атом») – це неподільна цілісна частка людства, окремий представник біологічного роду homo sapiens. В людині, людському індивіді природне (біологічне) й соціальне є невіддільними, але все-таки соціальне відіграє ключову роль і саме воно відображується поняттям «особа».

Особа – це людина як суб'єкт відносин і свідомої діяльності (тобто особа в широкому розумінні слова), котра розвинулася в суспільстві, пройшла етапи соціалізації в усіх аспектах (економічному, політичному, ідеологічному, правовому) та набула здатності чинити свідому, вольову діяльність. Терміном «особа» визначається соціальна якість людського індивіда, залученого в громадські відносини, активність якого виявляється в його життєвій позиції, в усвідомленні свого положення та місця в суспільстві, що розвивається. Особою може бути тільки людина, хоча й не кожна (новонароджений нею не може бути).

Завдання до теми

1. Розглянути людину як біосоціальну істоту.

2. Дослідити основні поняття, які становлять правовий статус людини.

Теми рефератів

1. Теорія поколінь прав людини.

2. Правовий статус громадянина: поняття, структура.

Контрольні питання

1. Людина, особа, громадянин: співвідношення понять.

2. Правовий статус людини, його ознаки та структура.

3. Види правових статусів людини.

4. Співвідношення прав людини і прав громадянина.

5. Поняття та ознаки основоположних прав і свобод людини і громадянина.

Література: [1, с. 58–78; 3; 5; 7; 12; 13; 17; 27].

Самостійна робота № 3

Тема. Людина, її правовий статус

Правовий статус людини (від лат. «status» – положення, стан) – юридично закріплене становище людини в суспільстві, відповідно до якого фізична особа як суб'єкт права вступає у правовідносини, координує свою діяльність і поведінку в суспільстві.

Питання для самоперевірки

1. Основні обов’язки людини та громадянина.

2. Національні гарантії прав і свобод людини та громадянина.

3. Міжнародні гарантії прав людини. Європейська система захисту прав.

Література: [1, с. 58–78; 3; 5; 7; 12; 13; 17; 27].

Семінарське заняття № 4

Тема. Громадянське суспільство, його політична система та держава

Мета: засвоїти основні поняття, розрізняти поняття «суспільство» і «громадянське суспільство», «держава» і «суспільство». Засвоїти стадії розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня політичної зрілості до вищого.

Короткі теоретичні відомості

Суспільство – це соціальна система, система взаємодії людей, що пов'язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки в спільних інтересах за допомогою соціальних норм (у тому числі – юридичних).

У кожному суспільстві існує своя система відносин: економічних – форми власності, виробництво, розподіл, обмін та ін.; соціальних – відносини між різними групами населення; політичних – ставлення груп населення до політичної влади, участь громадян і їх об'єднань у політиці; ідеологічних (духовно-культурних) – культура, характер світогляду – демократичний, недемократичний (тоталітарний, авторитарний); інформаційних – засобів масової інформації). У кожному суспільстві є свої суб'єкти соціального спілкування: особа, сім'я, стан, клас, група, нація, держава та ін. Основними елементами, що визначають суспільство, є власність, праця, сім'я. Суспільство робить громадянським певна сукупність ознак, що характеризують його якісний стан.

Громадянське суспільство – суспільство з високорозвиненого системою взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян, їх об'єднань, з реальним забезпеченням державою їх рівних можливостей вільно та безпечно розпоряджатися своїми силами, здібностями, майном, спираючись на право і власну правосвідомість.

Завдання до теми

1. Дослідити основні поняття, що складають категорію «громадянське суспільство».

2. Розкрити стадії розвитку суспільства.

Теми рефератів

1. Умови формування громадянського суспільства.

2. Співвідношення громадянського суспільства та держави.

Контрольні питання

1. Поняття, ознаки та структура громадянського суспільства.

2. Взаємодія громадянського суспільства і держави.

Література: [1, с. 82–93; 3; 5; 7; 12; 13; 17; 27].

Самостійна робота № 4

Тема. Громадянське суспільство, його політична система та держава

Політична система громадянського суспільства – це впорядкована на основі норм права й інших соціальних норм сукупність політико-правових інститутів (держави та її органів, політичних партій, політичних рухів тощо), принципів їх взаємодії, а також ціннісних пріоритетів, що визначають сучасний стан і можливі перспективи політичного життя суспільства.

Політична система суспільства пов'язана з особливою сферою діяльності людей – політикою, яка є системою взаємин і взаємодій держави, політичних партій, політичних громадських об'єднань, політичних рухів, спрямованих на реалізацію своїх інтересів (волі) у боротьбі за державну владу, її утримання і використання.

Питання для самоперевірки

1. Політична система громадянського суспільства та місце в ній держави.

2. Політичні партії в політичній системі громадянського суспільства та їх правовий статус.

Література: [1, с. 82–93; 3; 5; 7; 12; 13; 17; 27].

Семінарське заняття № 5

Тема. Правосвідомість. Правова культура. Правове виховання

Мета: дослідити основні поняття й ознаки правосвідомості, її структуру. Взаємозалежність правосвідомості та права. З’ясувати роль правосвідомості у нормотворчості та право реалізації.

Короткі теоретичні відомості

Правосвідомість – це система почуттєвих і мислених образів комунікативно-вольової спрямованості, через які відбувається безпосереднє й опосередковане сприйняття правової реальності – ставлення до чинного, минулого та бажаного права, до діяльності, пов'язаної з правом, до правових явищ і поведінки людей у сфері права.

Функції правосвідомості – основні напрями оволодіння правовими знаннями та їх вплив на правові явища, правову систему в цілому.

Деформації правосвідомості – спотворене уявлення про сутність права, неусвідомлення його цінності. Різновидами деформації правосвідомості, тобто антиподами правової культури, є правовий нігілізм, правовий ідеалізм, правовий догматизм, правовий інфантилізм, правовий дилетантизм, правова демагогія.

Правовий нігілізм (від лат. nihil – ніщо, нічого) – вид деформації правосвідомості особи, суспільства, соціальної групи, що характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, запереченням значущості норм і принципів права або зневажливим до них ставленням, однак виключає злочинний намір.

Завдання до теми

1. Розглянути зміст категорій «правосвідомість», «правова культура», «правове виховання».

Теми рефератів

1. Правова соціалізація.

2. Правова культура професійних груп.

Контрольні питання

1. Поняття й ознаки правосвідомості. Структура правосвідомості.

2. Функції правосвідомості.

3. Види правосвідомості.

4. Правосвідомість і право, їх взаємозалежність.

Література: [1, с. 96–117; 3; 5; 7; 12; 13; 17; 19; 21; 24; 26; 27].

Самостійна робота № 5

Тема. Правосвідомість. Правова культура. Правове виховання

Правова культура суспільства – різновид і невід'ємна частина загальної культури, що становить систему духовних і матеріальних цінностей у правовій сфері, збережених, накопичених та розвинених суспільством завдяки постійному вдосконаленню заходів інформаційного, просвітницько-освітнього характеру з урахуванням загальнолюдських правових цінностей.

Правова соціалізація (від лат. – суспільний) – це двосторонній процес взаємодії особи та суспільства, в якому особа оволодіває системою настанов і оцінювальних орієнтацій як стандартів правомірної поведінки, умінням визначати своє місце в суспільстві та зворотно впливати на формування правових цінностей суспільства.

Питання для самоперевірки

1. Деформація правосвідомості та шляхи їх переборення.

2. Правова культура суспільства, її ознаки, структура, види.

3. Правова культура особи, її правова активність.

4. Правове виховання.

Література: [1, с. 96–117; 3; 5; 7; 12; 13; 17; 19; 21; 24; 26; 27].

Змістовий модуль 3 Теорія держави як соціального інституту

Семінарське заняття № 6

Тема. Поняття, типологія, сутність держави

Мета: засвоїти основні поняття й ознаки держави як особливої політико-територіальної організації влади. З’ясувати типологію держави через призму цивілізаційного та формаційного підходу. Розкрити суть державного суверенітету та його співвідношення з народним і національним суверенітетом.

Короткі теоретичні відомості

Держава – це політико-територіальна організація влади найбільш впливової частини соціально неоднорідного суспільства, яка через апарат управління та примусу реалізує власну політику і водночас виступає офіційним представником усього суспільства та виконує загально-соціальні справи на основі правових норм, котрими забезпечує узгодження соціально-групових, індивідуальних і суспільних інтересів.

Соціальна влада – спосіб управління суспільством, що виражається у системі публічно-вольових відносин між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення загального для них інтересу та цілей, які досягаються за допомогою різних засобів, методів, включаючи примус (психічний, фізичний, юридичний).

Державна влада – це вид соціальної влади як способу управління суспільством, що здійснюється на принципах компетентності, законності, відповідальності за допомогою усіх державно-правових засобів, включаючи й державний примус, через систему публічно-політичних, вольових (керівництво – сприйняття, панування – підпорядкування) відносин, які виникають між суб'єктами політичної системи суспільства – владними і підвладними – з приводу дотримання загальновстановлених правил поведінки (правових норм). Якщо суб'єктами владовідносин є державні органи та посадові особи, з одного боку, і фізичні та юридичні особи, з другого боку, то об'єктом владовідносин виступає їхня діяльність (поведінка), а формальним їх змістом – права й обов'язки підвладних суб'єктів і повноваження (компетенція) владних суб'єктів.

Суверенітет держави – її політико-юридична властивість, що виражається у верховенстві її на своїй території (внутрішній суверенітет) і незалежності у міжнародних відносинах (зовнішній суверенітет).

Завдання до теми

1. Дослідити основні дефініції поняття «держава».

Теми рефератів

1. Поняття й ознаки держави, її відмінність від публічної влади первісного ладу.

2. Типологія держав: формаційний і цивілізаційний підходи.

3. Ознаки, які відрізняють державу від інших суб’єктів політичної системи суспільства.

Контрольні питання

1. Поняття й ознаки дежави.

2. Співвідношення держави та державної влади.

3. Суверенітет держави.

4. Суверенітет народу та його співвідношення із суверенітетом держави.

5. Суверенітет нації і його співвідношення із суверенітетом держави.

Література: [1, с. 121–140; 2; 4; 7; 13; 17; 25; 30].

Самостійна робота № 6

Тема. Поняття, типологія, сутність держави

Вирішити національне питання, актуалізоване в країні, можна шляхом: а) федералізації унітарної держави (наділення суб'єктів федерації суверенними правами); б) створення форм національного самовизначення (національно-територіальної автономії, культурно-національної автономії тощо). Право особи на збереження своєї національної приналежності слід уважати виявом її природного права. Головне полягає в тому, щоб нація, яка становить більшість у країні і дала назву державі (титульна нація), не використовувала свою перевагу для обмеження прав представників інших націй. Протиправна і неприпустима будь-яка національна дискримінація або спроби однієї нації підкорити іншу.

Питання для самоперевірки

1. Сутність держави.

2. Функції держави.

3. Форми здійснення функцій держави її органами.

Література: [1, с. 121–140; 2; 4; 7; 13; 17; 25; 30].

Семінарське заняття № 7

Тема. Форма держави

Мета: розкрити зміст форми держави та її структуру. Дослідити історичні етапи формування форм держави (форма правління, форма територіального устрою, форма політичного режиму).

Короткі теоретичні відомості

Форма держави – це система форм інституційної, територіальної і політичної організації та здійснення державної влади в країні.

Структура форми держави – стійка єдність і взаємний зв'язок складових елементів: форма державного правління, форма державно-територіального устрою, форма державного (політичного) режиму.

Форма державного правління – спосіб інституційної організації вищої влади в державі, її поділ між вищими органами (по горизонталі) та їх правове становище (глава держави, парламент, уряд).

Форма державно-територіального устрою – спосіб територіальної організації влади в державі (по горизонталі) та співвідношення влади між територіальними частинами, на які вона поділена, і державою в цілому.

Форма державно-політичного режиму – спосіб політичної організації та здійснення державної влади, виражений через сукупність прийомів, методів і засобів, які використовуються у взаєминах держави із суспільством і особою.

Завдання до теми

1. Розглянути форми держави та їх структуру.

Теми рефератів

1. Форма держави: поняття та структура.

2. Парламентська, президентська, змішана (парламентсько-президентська, президентсько-парламентська) республіка: загальна характеристика.

Контрольні питання

1. Форма державного правління: поняття та різновиди.

2. Форма державного устрою: поняття та різновиди.

3. Унітарна держава: поняття й ознаки.

4. Федерація: поняття, ознаки та різновиди.

5. Особливості розуміння конфедерації.

Література: [1, с. 144–156; 2; 4; 7; 13; 17; 25; 30].

Самостійна робота № 7

Тема. Форма держави

За формою державно-політичний режим може бути демократичний, авторитарний, тоталітарний. З них тільки демократичний режим можна кваліфікувати як праводержавний.

Демократичний державно-політичний режим – стан державно-політичного життя суспільства, за якого державна влада здійснюється на основі чинного права з використанням демократичних форм народного представництва і безпосередньої демократії, гарантуванням прав і свобод людини, високим рівнем їх захисту, додержанням поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову та дотриманням їх балансу, забезпечуваного системою стримувань і противаг.

Авторитарний державно-політичний режим (від лат. – влада, вплив) – стан державно-політичного життя суспільства, за якого влада зосереджується в руках однієї особи або вузької групи осіб, спирається на військово-каральний апарат, соціальну та популістську ідеологію, і при цьому зберігає деякі економічні, громадські, духовні свободи для громадян.

Тоталітарний державно-політичний режим – стан державно-політичного життя суспільства, за якого в руках харизматичного лідера (Гітлер, Сталін, Мао Цзедун, Муссоліні та ін.) зосереджується необмежена влада, встановлюється монополія державної власності, панує єдина ідеологія (ідеократія), обмежуються або порушуються основні права людини, усуваються легальні можливості для вільного волевиявлення населення (немає гласності, переслідується опозиція, здійснюється тотальний контроль над усіма сферами особистого та громадського життя, встановлюється репресивний примус громадян до виконання волі влади).

Питання для самоперевірки:

1. Форма державного (політичного) режиму: поняття та різновиди.

2. Тоталітаризм як форма державного (політичного) режиму, його ознаки.

3. Авторитарний державний (політичний) режим, його ознаки.

Література: [1, с. 144–156; 2; 4; 7; 13; 17; 25; 30].

Семінарське заняття № 8

Тема. Механізм держави та державний апарат

Мета: засвоїти основні поняття та структуру механізму держави та державного апарату. З’ясувати засоби взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Короткі теоретичні відомості

Механізм держави – цілісна, ієрархічна, динамічна система державних органів, підприємств, установ, інститутів, що здійснює завдання і функції держави на основі та в межах права і слугує її (держави) організаційно-економічною, організаційно-політичною, організаційно-соціальною, організаційно-культурною основою.

Державні органи – структурно відокремлені колективи державних службовців (один службовець), які відповідно до посади наділені юридично визначеною державно-владною компетенцією та необхідними засобами для виконання управлінських функцій і завдань держави.

Державні підприємства – самостійні статутні організації, засновані на державній власності, що мають статус юридичної особи і здійснюють виробничу діяльність на засадах госпрозрахунку і самооплатності з метою створення матеріальних цінностей і одержання відповідного доходу.

Державні установи – організації, що здійснюють соціально-культурну, наукову, навчально-виховну й інші види невиробничої діяльності з метою створення духовних цінностей і фінансуються цілком чи частково за рахунок державного бюджету.

Завдання до теми

Теми рефератів

1. Структура державного апарату за Конституцією України.

2. Взаємодія апарату держави й органів самоврядування.

Контрольні питання

1. Орган держави: поняття та ознаки.

2. Класифікація державних органів.

Література: [1, с. 160–180; 2; 4; 7; 13; 17; 26; 30].

Самостійна робота № 8

Тема. Механізм держави та державний апарат

Державний апарат – відокремлена від суспільства спеціально створена і юридично оформлена система органів держави та їх підрозділів, що здійснюють державну владу й управління суспільством з метою виконання функцій і завдань держави та спираються у разі потреби на державний примус. Державний апарат може бути представлений через:

- апарат управління (державна адміністрація) – система органів держави, що складається з державних службовців, котрі спеціально займаються управлінням: вищі органи (уряд), центральні органи (міністерства), місцеві органи (місцева державна адміністрація);

- апарат примусу – структурні підрозділи правоохоронних органів (міліція чи поліція), розвідка та контррозвідка, митниця (деякою мірою) і установи пенітенціарної системи (в'язниці, виправні колонії та ін.)

Питання для самоперевірки:

1. Допоміжний апарат у структурі механізму держави.

2. Принципи діяльності державного апарату.

Література: [1, с. 160–180; 2; 4; 7; 13; 17; 26; 30].

Семінарське заняття № 9

Тема. Демократична, правова, соціальна держава

Мета: засвоїти основні положення, форми й інститути демократичної держави, встановити засоби участі громадян в управлінні загальнодержавними та місцевими справами. Дослідити зв'язок верховенства права та правової держави.

Короткі теоретичні відомості

Демократична держава – форма держави, що ґрунтується на конституційному визнанні народу джерелом влади та реальному здійсненні народної влади через рівноправну участь громадян в управлінні загальнодержавними та місцевими справами, у контролі за державною діяльністю; виборності та змінюваності вищих органів державної влади; існуванні багатопартійності; забезпеченні прав і свобод людини й меншості відповідно до міжнародних стандартів.

Форми демократії:

- пряма – безпосередня – форма народовладдя, за якої влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі народу або певних соціальних груп - народне вето, народна ініціатива, народне відкликання свого обранця, плебісцит, референдум, вибори;

- непряма – представницька (виборна) – форма народовладдя, за якої влада здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах – парламенти, органи місцевого самоврядування (тут депутати здійснюють свої функції представництва на основі колегіальності).

Завдання до теми

1. Дослідити положення Конституції України в яких закріплено демократичну, правову та соціальну державу.

Теми рефератів

1. Україна як демократична держава.

2. Референдум в Україні: поняття, види, юридична природа.

Контрольні питання

1. Поняття й ознаки демократичної держави.

2. Основні форми й інститути демократії в Україні.

3. Поняття й ознаки соціальної держави.

4. Поняття й ознаки правової держави.

5. Принципи правової держави.

Література: [1, с. 184–201; 2; 4; 7; 13; 17; 26; 30].

Самостійна робота № 9

Тема. Демократична, правова, соціальна держава

Верховенство права та правова держава – ціннісні категорії, гуманістичні ідеали розвитку суспільства. Верховенство права зафіксоване у ст. 8 Конституції України як принцип поряд з визначенням вищої юридичної сили норм Конституції України, а правова держава (разом з демократичною і соціальною) – як взірець держави, до якої має прагнути народ України (ст. 1 Конституції України).

Правова політика держави – це правова програма її діяльності, що ґрунтується на системі сучасних правових цінностей, принципів, теорій, концепцій і спрямована на вдосконалення правової системи, проведення правових реформ, підтримання правопорядку, забезпечення збалансованості взаємних прав, обов'язків і відповідальності держави, суспільства, особи. Правова політика держави є різновидом і складовою частиною єдиної соціальної політики держави поряд з економічною, зовнішньоекономічною, бюджетною, податковою, митною, монетарною, антиінфляційною, інноваційною тощо. Без такого зв'язку неможливо реалізувати різноманітні завдання і функції держави.

Питання для самоперевірки

1. Верховенство законута права як принципу правової держави.

2. Висока правова культура як чинник формування правової держави.

3. Реальність прав і свобод людини та громадянина у правовій державі.

Література: [1, с. 184–201; 2; 4; 7; 13; 17; 26; 30].

Змістовий модуль 4 Теорія права як соціального інституту

Семінарське заняття № 10

Тема. Утворення права в державно-організованому суспільстві

Мета: засвоїти основні форми утворення права й етапи утворення (формування) права, кінцевим результатом якого є утворення законодавчого чи підзаконного акту, нормативно-правового договору, судового чи адміністративного прецеденту тощо.

Короткі теоретичні відомості

Утворення права (правоутворення) – це складний, тривалий, багатофакторний соціальний процес формування (виникнення, розвитку та зміни) норм права, що починається з узагальнення соціальних відносин, поведінки, договорів тощо, в яких відображаються потреби й інтереси більшості населення відповідно до його розуміння свободи, рівності та справедливості, і завершується наданням їм певної форми (джерела) права з визначеним державним забезпеченням (реалізацією, охороною, захистом).

Нормотворчі акти, насамперед закони, є віхами, розставленими на шляху правоутворення. Вони фіксують досягнутий рівень розвитку права, проте поступово застарівають, вимагають змін. Відбувається поступова трансформація фактичних соціальних відносин у правовідносини, соціальної поведінки в юридично значущу поведінку; договорів, не передбачених актами цивільного законодавства й укладених на власний розсуд, на офіційно санкціоновані тощо.

Завдання до теми

1. Дослідити роль наступності та запозичення (акультурації) в утворенні права.

Теми рефератів

1. Акультурація в утворенні права.

Контрольні питання

1. Поняття утворення права в державно-організованому суспільстві.

2. Осноні етапи (рівні) утворення права в державно-організованому суспільстві.

Література: [1, с. 205–226; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 10

Тема. Утворення права в державно-організованому суспільстві

Єдиний процес утворення права відбувається у двох напрямах (формах) сприйняття правового матеріалу – наступності у праві, що відбувається в межах національного права (історичний вимір, тобто в часі) і запозичення правового матеріалу – правової акультурації, що є наслідком перенесення елементів з іноземних правових культур у національну (географічний вимір, тобто в просторі).

Наступність у праві – це універсальний закономірний зв'язок між ступенями розвитку національного права як соціального явища, що виражається у збереженні та сучасному використанні правового матеріалу минулих часів, забезпеченні особливостей національної правової системи.

Правова акультурація – це універсальний закономірний зв'язок між правом синхронно функціонуючих національних систем, що виражається у взаємному запозиченні (перенесенні і пристосуванні) ціннісних правових елементів однієї культури іншою, що призводить до їх уніфікації (конвергенції).

Питання для самоперевірки

1. Розкрийте сутність наступності у праві.

2. Розкрийте суть терміну «традиції в праві».

3. Розкрийте суть терміну «новації в праві».

4. Що таке правова акультурація?

Література: [1, с. 205–226; 3; 5; 17; 30].

Семінарське заняття № 11

Тема. Форми (джерела) права

Мета: засвоїти основні витоки формування права, причини та закономірності процесу його виникнення і розвитку. Розкрити суть найпоширеніших джерел права.

Короткі теоретичні відомості

Поняття «джерело права» вживається у розуміннях: матеріальному, ідеологічному, інституційному, формальному (юридичному).

Основні джерела (форми) права в державах світу й Україні:

- нормативно-правовий акт;

- нормативно-правовий договір (внутрішньодержавний);

- міжнародно-правовий акт (домінуючим є договір);

- правовий прецедент (судовий та адміністративний);

- правовий звичай;

- правова доктрина (доктринальний текст);

- релігійно-правовий текст (релігійно-правова норма).

Найпоширенішими джерелами (формами) права є нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір (особливо його різновид – міжнародно-правовий договір), правовий прецедент (особливо його різновид – судовий прецедент), правовий звичай. Провідним джерелом (формою) права у державах світу в XXI ст. утвердився нормативно-правовий акт. Він є основним джерелом (формою) права і в Україні.

Завдання до теми

1. Визначити основні джерела (форми) права в державах світу й Україні.

Теми рефератів

1. Основні джерела (форми) права в державах світу й Україні.

Контрольні питання

1. Поняття нормативно-правового акту.

2. Поняття нормативно-правового договору (внутрішньодержавного).

3. Правовий прецидент (судовий і адміністративний).

4. Правовий звичай.

Література: [1, с. 205–226; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 11

Тема. Форми (джерела) права

Правова доктрина – акт-документ, який містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, що розробляються вченими з метою вдосконалення законодавства, усвідомлюються (сприймаються) суспільством, та підтримуються (формалізуються) державою.

Правові доктрини сприяли розробленню римського права. Так, Дігести Кодексу Юстініана містять науково оформлені концептуальні ідеї видатних юристів (Папініана, Гая, Модестіна, Павла, Ульпіана та ін.), яким надано загальнообов'язкове значення як джерелам права. На них спиралися судді при вирішенні справ. Правова доктрина слугувала безпосереднім джерелом права у правових системах англо-американського типу. До доктринальних джерел англійської конституції, на які робляться посилання у судах англійського загального права, слід зарахувати: «Трактат про закони Англії» Г. Бректона (1250 р.), «Коментарі до законів Англії» У. Блекстона (1765 р.), книгу «Англійська конституція» Беджгота (1865 р.).

Питання для самоперевірки

1. Поняття правової доктрини.

2. Ознаки правової доктрини.

3. Коментарі до юридичних текстів.

Література: [1, с. 205–226; 3; 5; 17; 30].

Семінарське заняття № 12

Тема. Право та праворозуміння

Мета: дослідити основні форми бачення та буття права, розкрити типи праворозуміння. Засвоїти основні поняття й ознаки права.

Короткі теоретичні відомості

Праворозуміння (розуміння права) – це інтелектуальний процес осмислення права, певне його бачення, виражене в конкретних концепціях про його функціонування, що письмово викладені й оприлюднені шляхом опублікування. Тип праворозуміння – письмова форма конкретного вираження системи правових ідей, сконцентрованих навколо провідної ідеї і/або принципу, що становлять певний спосіб бачення («кут зору») сутності і призначення права та певний напрям у цій галузі пізнання.

Природно-правовий (ідеологічний, аксіологічний).

Позитивістський (нормативістський).

Соціологічний.

Завдання до теми

1. Дослідити праворозуміння, його поняття й основні типи.

Теми рефератів

1. Плюралізм типів (концепцій) праворозуміння.

2. Багатозначність права.

Контрольні питання

1. Природно-правовий тип праворозуміння.

2. Позитивістський тип праворозуміння.

3. Соціологічнтй тип праворозуміння.

4. Інтегральний тип праворозуміння.

Література: [1, с. 226–250; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 12

Тема. Право і праворозуміння

Право існує в різних формах і видах, і його властивості по-різному виявляються в житті суспільства, однак воно має єдину структуру і єдині системні ознаки. Одномірні визначення права («право є справедливість», «право є свобода», «право є примус», «право є правовідносини», «право є інтерес», «право є регулятор відносин», «право є норма», «право є механізм контролю поведінки», «право є людська взаємодія і комунікація» та інші) неспроможні розкрити все різноманіття його правової структури і призначення, тому що право вбирає в себе всі ці характеристики. Воно є і першим, і другим, і третім. До того ж, усі елементи, що характеризують властивості права (системність, загальнообов'язковість, нормативність, формальна визначеність, регулятивність, комунікативність (примирливість), волевстановленість, справедливість, державна гарантованість та ін.), пов'язані між собою, і відсутність одного з них руйнує цілісність уявлень про право.

Питання для самоперевірки

1. Сутність права.

2. Функції права.

3. Принципи права.

4. Співвідношення права і закону.

5. Співвідношення права й економіки.

6. Співвідношення права і політики.

Література: [1, с. 226–250; 3; 5; 17; 30].

Змістовий модуль 5 Теорія правового регулювання суспільних відносин

Семінарське заняття № 13

Тема. Правове регулювання як вид соціального регулювання

Мета: дослідити співвідношення соціального регулювання та правового регулювання, визначити предмет, об’єкт, метод, сферу, межі та основні способи правового регулювання.

Короткі теоретичні відомості

Соціальне регулювання (від лат. regulo – правило, що означає упорядкування) – здійснюване громадянським суспільством за допомогою всієї сукупності соціальних засобів упорядкування суспільних відносин, подолання конфліктів і забезпечення компромісу між людьми та їх соціальними групами.

Соціальне регулювання здійснюється за допомогою норм технічних, моральних, релігійних, корпоративних, звичаєвих тощо.

Правове регулювання суспільних відносин – здійснюване громадянським суспільством і державою за допомогою усієї сукупності юридичних засобів упорядкування суспільних відносин, їх закріплення, охорона, захист і розвиток. Юридичними засобами правового регулювання виступають правові норми, правовідносини, акти реалізації та застосування права.

Правове регулювання як головний правовий процес є єдністю трьох взаємозалежних правових процесів: правотворчості, реалізації права, застосування права.

Завдання до теми

1. Дослідити основні поняття та елементи правового регулювання.

Теми рефератів

1. Поняття й ознаки соціального регулювання.

2. Поняття й ознаки правового регулювання.

Контрольні питання

1. Співвідношення правового регулювання і правового впливу.

2. Предмет, сфери та межі правового регулювання.

3. Методи і способи правового регулювання суспільних відносин.

Література: [1, с. 253–271; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 13

Тема. Правове регулювання як вид соціального регулювання

Режим правового регулювання суспільних відносин (правовий режим) – правова форма, що визначає порядок (стан) правового врегулювання конкретної сфери суспільного життя, встановлений через специфічне поєднання мети, предмета, методів, способів і типів правового регулювання, які забезпечують розвиток правовідносин у просторовому й часовому вимірах та їх галузево-правову належність.

Механізм правового регулювання – процес переведення нормативності права в упорядкованість суспільних відносин, здійснюваний суб'єктами правового регулювання за допомогою системи правових засобів, способів і форм з метою задоволення публічних і приватних інтересів учасників суспільних відносин, забезпечення правопорядку («належне» у праві стає «сущим», тобто норми права перетворюються на правомірну поведінку й іншу правову діяльність суб'єктів права).

Питання для самоперевірки

1. Тип правового регулювання. Режим правового регулювання.

2. Види правового регулювання суспільних відносин.

3. Механізм правового регулювання суспільних відносин, його стадії.

4. Ефективність механізму правового регулювання суспільних відносин.

Література: [1, с. 253–271; 3; 5; 17; 30].

Семінарське заняття № 14

Тема. Норми права в системі соціальних норм

Мета: дослідити взаємодію соціальних норм та норм права. Розкрити суть видів соціальних норм за регулятивними особливостями. Засвоїти структуру норм права.

Короткі теоретичні відомості

Соціальні норми – система правил поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в певному суспільстві у зв'язку з виявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Види соціальних норм за регулятивними особливостями:

- норми моралі (правила поведінки, які регулюють відносини з позицій добра і зла);

- норми-звичаї (правила поведінки, що стихійно склалися і повторювалися з покоління в покоління);

- норми права (правила поведінки, що сформувалися в суспільстві й офіційно визнані та забезпечені державою);

- корпоративні норми (правила поведінки, які регулюють відносини усередині різних недержавних організацій (громадських - некомерційних і комерційних) між їх членами.

Норма права – це загальнообов'язкове правило поведінки, сформоване в суспільстві відповідно до визнаної в ньому справедливої міри свободи і рівності та формально визначене (встановлене чи санкціоноване) і забезпечене державою з метою регулювання, охорони та захисту суспільних відносин. Зазначимо, що природні права людини, якщо вони не закріплені у формах права (тобто формально не визначені), є також чинними правом і підлягають забезпеченню державою так само, як і інші норми права.

Завдання до теми

1. Дослідити норми права в системі соціальних норм.

Теми рефератів

1. Спеціалізовані (нетипові) норми права.

2. Способи викладення норм права у приписах статей нормативно-правових актів.

Контрольні питання

1. Соціальні норми.

2. Технічні та техніко-юридичні норми.

3. Норми моралі та норми права.

4. Норми звичаї та норми права.

Література: [1, с. 275–300; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 14

Тема. Норми права в системі соціальних норм

Структура (внутрішня форма) норми права – це внутрішня будова норми права, що виражається в її поділі на складові елементи, нерозривно пов'язані між собою.

Три елементи норми права, у єдності, відображають саму природу норми:

Гіпотеза (припущення) – частина норми, що вказує, за яких умов, обставин суб'єкти права мають здійснювати свої права й обов'язки, визначені в диспозиції цієї норми. Гіпотеза забезпечує дію норми, надає їй руху.

Диспозиція (розпорядження) – частина норми, що визначає права та обов'язки суб'єктів права за наявності умов, обставин, передбачених в гіпотезі, формулює саме правило поведінки – дозволене (необхідне) або заборонене (неприпустиме). Це серцевина правової норми, що задає модель поведінки.

Санкція (стягнення) – частина норми, що вказує на несприятливі наслідки, включаючи заходи примусу, які можуть настати при порушенні диспозиції норми права. Санкція забезпечує здійснення диспозиції норми права.

Питання для самоперевірки

1. Норма права, її ознаки.

2. Норми матеріального та процесуального права. Особливість процедурних норм матеріального права.

3. Структура норми права та нормативно-правого припису.

4. Особливості структури процесуальних норм і норм міжнародних договорів.

Література: [1, с. 275–300; 3; 5; 17; 30].

Змістовий модуль 6 Теорія системи права і системи законодавства. Типологія правових систем світу

Змістовний модуль

Семінарське заняття № 15

Тема. Право як системне утворення

Мета: дослідити основні поняття та структурні елементи системи права. З'ясувати правовий зв'язок та взаємовплив даного поняття з іншими категоріями правової дійсності.

Короткі теоретичні відомості

Система права – це об'єктивно обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, яка складається з взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підгалузями та інститутами.

Під структурою системи розуміється єдність елементного складу системи і взаємодія складових її елементів. Структура — це засіб зв'язку елементів у системі, які забезпечують її спрямоване функціонування і усталеність (стабільність). Структурні елементи системи права:

- норми права;

- інститути права;

- під галузі права;

- галузі права.

Завдання до теми

1. Дослідити поняття системи права, її системи.

Теми рефератів

1. Національне і міжнародне право як взаємопов’язані системи права.

Контрольні питання

1. Поняття системи права, її структура.

2. Приватне і публічне право як правові спільності.

3. Галузі права.

Література: [1, с. 300–313; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 15

Тема. Право як системне утворення

Предмет правового регулювання – сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами (відповідає на запитання «що?»). Предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права.

Метод правового регулювання – сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини (відповідає на запитання «як?»). Він несе основне навантаження в динаміці, «роботі» права, показує, як регулюються суспільні відносини, якими прийомами та у які способи.

Загальними є два методи правового регулювання:

імперативний (владно-авторитарний, директивний) – суворо обов'язковий, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації (метод «вертикалі»). Він припускає заборони, обов'язки, покарання.

диспозитивний – автономний, побудований на засадах автономії, юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін, їхній неспівпідлеглості між собою (метод «горизонталі»). Він припускає дозволяння.

Питання для самоперевірки

1. Загальна характеристика галузей права.

2. Інститути права.

3. Підгалузі права.

4. Національне та міжнародне право як взаємопов’язані системи права.

Література: [1, с. 300–313; 3; 5; 17; 30].

Семінарське заняття № 16

Тема. Система законодавства

Мета: вивчити поняття системи законодавства, її сутність і будову. Порівняти дві системи: правову систему та систему законодавства. З'ясувати, який характер зв'язку існує між ними. Розглянути особливості розвитку двох систем на сучасному етапі.

Короткі теоретичні відомості

Законодавство держави – це система всіх упорядкованих певним чином законів даної країни, а також міжнародних договорів, ратифікованих парламентом.

Структура системи законодавства – внутрішня організація упорядкованих нормативно-правових актів, яка виражається в їх узгодженні і поділі на галузі й інститути законодавства.

Структуру системи законодавства можна класифікувати за такими критеріями:

- предметом правового регулювання (галузева),

- юридичною чинністю актів (субординаційна),

- особливостями форми державного устрою (державно-організаційна).

Завдання до теми

1. Дослідити поняття та складові системи законодавства.

Теми рефератів

1. Ознаки системи законодавства.

Контрольні питання

1. Поняття системи законодавста.

2. Закони в матеріальному змісті.

3. Закони у формальному змісті.

Література: [1, с. 317–321; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 16

Тема. Система законодавства

Вищим рівнем галузевої (горизонтальної) структури системи законодавства, найбільшим об'єднанням нормативних актів та їх частин з певних сфер правового регулювання є галузь законодавства.

Галузь законодавства – сукупність (група) нормативно-правових актів, що об'єднані спільною належністю до одного виду або сфери правового регулювання і характеризуються єдністю змісту, форми і системних зв'язків нормативних приписів, логічно поділених на інститути законодавства.

Інститут законодавства – сукупність нормативних приписів галузі законодавства, що виражають зміст взаємозалежних правових норм, які регулюють певну групу (вид) суспільних відносин, а також суспільні відносини або їх елемент. Інститут законодавства – нижчий в ієрархії групування норм права і водночас важливий інтеграційний елемент системи законодавства. Від ефективності його дії залежить функціонування всієї системи законодавства.

Питання для самоперевірки

1. Співвідношення системи права та системи законодавства.

2. Структура системи законодавства та її види.

3. Галузі законодавства.

4. Види законодавства.

Література: [1, с. 317–321; 3; 5; 17; 30].

Семінарське заняття № 17

Тема. Правова система

Мета: засвоїти основні поняття й ознаки правової системи. Вивчити особливості правових систем сучасності, закономірності їх становлення та розвитку.

Короткі теоретичні відомості

Правова система – це обумовлений об'єктивними закономірностями розвитку суспільства цілісний комплекс взаємозалежних і погоджених явищ і процесів, які постійно відтворюються та використовуються людьми і їх організаціями (у тому числі державою) як суб'єктами права для досягнення приватних і публічних цілей, забезпечення правопорядку.

Структура правової системи – стійка єдність компонентів правової системи та сукупність усіх прямих і зворотних постійних зв'язків між ними, що забезпечують їй правову цілісність.

Як складне правове явище, правова система містить у собі головні конструктивні та похідні компоненти, за допомогою яких досягаються кінцеві завдання правового регулювання. Ці компоненти структуруються в її підсистеми, що розкривають динаміку правової системи в цілому.

Завдання до теми

1. Дослідити структуру правової системи.

Теми рефератів

1. Ознаки правової системи.

Контрольні питання

1. Поняття правової системи.

2. Спеціальні правові засоби.

3. Загальні правові засоби.

4. Структура правової системи.

Література: [1, с. 324–331; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 17

Тема. Правова система

У юридичній літературі є два підходи до пояснення співвідношення права та правової системи: перший полягає в тому, що правова система ототожнюється з правом; другий виражається у визнанні права як інструментальної (нормативної) основи правової системи. Справді, «правова система» і «право» – родинні категорії, які не існують одна без одної. У зарубіжних і вітчизняних роботах часто застосовується категорія «романо-германська сім'я правових систем» як тотожна категорії «романо-германське право». Або вживається термін «загальне право», коли йдеться про англійську правову систему. «Мусульманським правом» іноді позначають правові системи арабського світу.

Питання для самоперевірки:

1. Правова система та право.

2. Функція правової системи.

3. Класифікація правової системи за територією дії.

Література: [1, с. 324–331; 3; 5; 17; 30].

Семінарське заняття № 18

Тема. Основні типи (сім’ї) правових систем світу

Мета: дослідити основні типи (сімї) правових ситем світу, засвоїти ознаки, якими відрізняється одна група правових систем від іншої в межах конкретного типу (сімї).

Короткі теоретичні відомості

Тип (сім'я) правових систем – сукупність національних правових систем, що мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, які склалися на основі аналогічних спеціальних і загальних правових засобів, котрі постійно діють унаслідок відтворення і використання людьми та їх організаціями (у тому числі державою).

На основі подібності вказаних вище елементів правові системи держав світу можна об'єднати у такі типи (сім'ї):

1. Романо-германський тип (сім'я) правових систем, або європейсько-континентальний; його називають ще нормативно-актним (країни континентальної Європи – Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Німеччина, Австрія, Швейцарія та ін.).

2. Англо-американський тип (сім'я) правових систем, або судово-прецедентний (Англія, Ірландія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, деякою мірою – колишні колонії Британської імперії (нині 36 країн є членами Британської Співдружності) та ін.).

3. Змішаний тип (сім'я) правових систем, або конвергентний чи дуалістичний – виник на стику двох класичних сімей правових систем: романо-германської й англо-американської і має специфічні ознаки.

4. Релігійний тип (сім'я) правових систем.

5. Традиційний тип (сім'я) правових систем.

Завдання до теми

1. Дослідити основні типи правових систем світу.

Теми рефератів

1. Східноєвропейська група романо-германської сім’ї правових систем.

Контрольні питання

1. Романо-германський тип праввих систем.

2. Англо-американський тип правових систем.

3. Змішаний (конвергентний) тип правових системю

Література: [1, с. 331–346; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 18

Тема. Основні типи (сім’ї) правових систем світу

Об'єднання правових систем в один тип (сім'ю) можна робити на основі подібності в таких елементах:

1) генезис і еволюція права, ступінь рецепції римського права;

2) джерела права та їх ієрархія:

o первинні (настановні) – загальні принципи права, положення конституцій і конституційних актів;

o вторинні (ті, що конкретизують і розвивають первинні) – закон, нормативно-правовий договір, правовий прецедент, правовий звичай, релігійно-правовий текст; також методологічні підходи до їх тлумачення;

3) структура системи права – зміст основних галузей та інститутів права як результату базування на подібній юридичній доктрині;

4) юридична техніка – юридичні терміни, категорії, поняття, конструкції і види систематизації нормативно-правового матеріалу;

5) правозастосовна діяльність, насамперед судова, включаючи принципи судочинства як наслідок спільності ідеологій.

Наявність певних ознак, якими відрізняється одна група правових систем від іншої в межах конкретного типу (сім'ї), дає змогу розглядати їх як відносно самостійні.

Питання для самоперевірки

1. Релігійний тип правових систем.

2. Традиційний тип правових систем.

Література: [1, с. 331–346; 3; 5; 17; 30].

Змістовний модуль 7 Теорія нормотворчості та систематизація нормативно-правових актів

Семінарське заняття № 19

Тема. Нормотворчість

Мета: засвоїти основні поняття й ознаки нормотворчості, розкрити суть моделювання суспільних відносин, які з позицій держави або громадянського суспільства (народу) є припустимими (бажаними) чи необхідними (обов'язковими) як особлива політико-територіальна організація влади.

Короткі теоретичні відомості

Нормотворчість – офіційна діяльність уповноважених суб'єктів держави та громадянського суспільства по встановленню, зміні, призупиненню і скасуванню правових норм, їх систематизації.

Принципи нормотворчості – загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету, які слугують основними засадами імперативного характеру, на підставі яких створюються (розробляються, приймаються, вводяться в дію) нормативно-правові акти.

Нормотворчість права, оформленого нормативно-правовим актом (законом), здійснюється двома соціальними інститутами:

- державою в особі державних органів і їх посадових осіб;

- громадянським суспільством (на референдумі) і його окремими суб'єктами.

Нормотворчий процес – це спеціальна організаційно-юридична діяльність уповноважених суб'єктів, яка становить систему регламентованих взаємозалежних процедур – самостійних, логічно завершених стадій і організаційно-технічних дій з ініціювання, підготовки, розроблення, розгляду та прийняття (видання) нормативно-правового акта (закону).

Завдання до теми

1. Дослідити основні положення теорії нормотворчості.

Теми рефератів

1. Принципи нормотворчості.

Контрольні питання

1. Поняття й ознаки нормотворчості.

2. Функції нормотворчості.

3. Види нормотворчості держави та суспільства.

4. Нормотворчий процес.

Література: [1, с. 348–368; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 19

Тема. Нормотворчість

Юридична техніка – сукупність стандартизованих юридично-технічних правил, прийомів, засобів і способів створення компетентними органами найдоцільніших за формою і досконалих за структурою, змістом та викладом юридичних актів при дотриманні офіційно встановлених процедур їх підготовки та прийняття.

Нормотворча техніка – сукупність юридично-технічних правил, прийомів, засобів і способів, використовуваних при створенні (формулюванні, упорядкуванні, оформленні) текстів законів, підзаконних актів, нормативно-правових договорів.

Нормотворча термінологія – система юридичних термінів, тобто словесних визначень понять, що використовуються при викладі змісту закону, іншого нормативного акта чи нормативного договору.

Питання для самоперевірки

1. Номотворча техніка як вид юридичної техніки.

2. Нормотворча термінологія.

3. Правові дефініції, юридичні конструкції.

4. Юридичні помилки в нормотворчій діяльності.

Література: [1, с. 348–368; 3; 5; 17; 30].

Семінарське заняття № 20

Тема. Нормативно-правові акти і їх систематизація

Мета: засвоїти основні поняття і ознаки нормативно-правових актів, дослідити співвідношення закону та підзаконного нормативно-правового акта, визначити поняття й основні способи систематизації нормативно-правових актів.

Короткі теоретичні відомості

Нормативно-правовий акт – офіційний акт-документ, ухвалений уповноваженими суб'єктами нормотворчості у визначеній формі та порядку, який встановлює (змінює, доповнює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин.

Закон – нормативно-правовий акт, ухвалений в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосереднім волевиявленням народу (референдум), який регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю (інтереси) більшості населення та має вищу юридичну силу.

Підзаконний нормативно-правовий акт – нормативний акт, виданий на підставі закону, відповідно до закону і спрямований на його виконання шляхом конкретизації законодавчих приписів або встановлення первинних норм.

Завдання до теми

1. Дослідити основні положення нормативно-правового акта, та форми систематизації.

Теми рефератів

1. Юридична сила нормативно-правових актів, їх види.

Контрольні питання

1. Нормативно-правовий акт, його ознаки та співвідношення з піднормативними актами.

2. Закон та його ознаки.

3. Співвідношення понять «закон» і «законодавчий акт».

Література: [1, с. 368–384; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 20

Тема. Нормативно-правові акти і їх систематизація

Систематизація нормативно-правових актів – офіційна діяльність, спрямована на впорядкування та вдосконалення законодавчих і підзаконних актів, приведення їх до єдиної внутрішньої погодженої системи. Систематизація нормативно-правових актів необхідна для: 1) усунення суперечностей між нормативними актами; 2) підвищення якості й ефективності законодавства; 3) забезпечення доступності його використання громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними структурами.

Форми систематизації нормативно-правових актів.

1. Облік нормативно-правового матеріалу.

2. Інкорпорація.

3. Консолідація.

4. Кодифікація.

5. Звід законів.

Питання для самоперевірки

1. Види законів.

2. Підзаконний нормативно-правовий акт.

3. Дія нормативно-правових актів у часі.

4. Дія нормативно-правових актів у просторі та часі і за колом осіб.

5. Поняття і форми систематизації нормативно-правових актів.

Література: [1, с. 368–384; 3; 5; 17; 30].

Змістовий модуль 8 Теорія реалізації права

Семінарське заняття № 21

Тема. Правовідносини як форма існування прав і обов’язків

Мета: засвоїти основні поняття й ознаки правовідносин як форми існування прав і обов’язків. З’ясувати структуру правовідносин через елементний склад і правові зв’язки між ними.

Короткі теоретичні відомості

Правовідносини – це врегульовані нормами права і забезпечувані державою вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв'язку між суб'єктами – правомочними (носіями суб'єктивних прав) і зобов'язаними (носіями обов'язків).

Структура правовідносин – основні елементи правовідносин і доцільний спосіб зв'язку між ними з приводу соціального блага або забезпечення публічних і приватних інтересів.

Термін «структура» охоплює елементний склад правовідносин і правові зв'язки між ними, тобто власне відносини між суб'єктами з приводу об'єкта.

Структура правовідносин є такою:

- суб'єкти правовідносин (суб'єктний склад) – індивідуальні та колективні суб'єкти права, які беруть участь у правовідносинах: правомочна сторона – + зобов'язана сторона;

- юридичний зміст правовідносин: суб'єктивне право (також законний інтерес) юридичний обов'язок; повноваження юридична відповідальність (у посадових осіб);

- об'єкт правовідносин – те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність суб'єктів правовідносин.

Завдання до теми

1. Дослідити структуру правовідносин.

Теми рефератів

1. Підстави виникнення правовідносин.

2. Юридичні особи як суб’єкти (учасники) правовідносин.

Контрольні питання

1. Поняття і ознаки правовідносин.

2. Взаємозв’язок норм права і правовідносин.

3. Види правовідносин.

4. Структура правовідносин.

5. Суб’єктивне право і юридичний обов’язок як основний зміст правовідносин

Література: [1, с. 389–415; 3; 5; 17; 30].

Самостійна робота № 21

Тема. Правовідносини як форма існування прав і обов’язків

Суб'єктивне право – вид і міра можливої (або дозволеної) поведінки суб'єкта права, установлена юридичними нормами для задоволення інтересів правомочної особи і забезпечувана державою. Носієм суб'єктивного права є правомочний.

Юридичний обов'язок – вид і міра належної (або необхідної) поведінки суб'єкта права, що встановлена юридичними нормами для задоволення інтересів правомочної особи і забезпечувана державою. Носієм юридичного обов'язку є правозобов'язаний.

Фактичний (юридичний) склад – це система юридичних фактів і юридично значущих умов, необхідних для настання правових наслідків, які передбачені гіпотезою норми права.

Юридично значущі умови – обставини, які створюють підстави для виникнення (припинення) правовідносин або вчинення дій, що спричиняють правові наслідки. Вони можуть виникнути до появи фактичних складів і бути тривалий час не затребуваними, не викликати правових наслідків. Наприклад, важке хронічне захворювання громадянина, який досяг призовного віку, надає право на звільнення від військової служби. Правові наслідки, що пов'язані з фактичними умовами, можуть виявлятися у виникненні, зміні або припиненні правовідносин.