13

Мова професійного спілкування (професійна мова) - це функціональний різновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять. Отже, фахова мова - це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. Особливості її зумовлюють мета, ситуація професійного спілкування, особистісні риси комуніканта і реципієнта (мовна компетенція, вік, освіта, рівень інтелектуального розвитку). Залежно від ситуації і мети спілкування доречно й правильно добираються різноманітні мовні засоби висловлення думки: лексичні, граматичні, фразеологічні тощо.

Усі лексичні одиниці фахових текстів переділяються на чотири різновиди:

1) терміни певної галузі, що мають власну дефініцію;

2) міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (терміни філософії, політології, математики, філології тощо);

3) професіоналізми;

4) професійні жаргонізми, що не претендують на точність та однозначність³.

Володіти мовою професійного спілкування - це: ^ вільно послуговуватися усім багатством лексичних засобів з фаху;

^ дотримуватися граматичних, лексичних, стилістичних, акцентологічних та інших норм професійного спілкування; ^ знати спеціальну термінологію, специфічні найменування відповідної професійної сфери; ^ використовувати усі ці знання на практиці, доречно поєднуючи вербальні й невербальні засоби спілкування. Отже, професійна мова - це насамперед термінологія, притаманна тій чи іншій галузі науки, техніки, мистецтва, та професіоналізми. Вона виокремлюється відповідно до сфери трудової діяльності, де активно функціонує.

Термін - слово або словосполучення, що позначає поняття спеціальної сфери спілкування в науці, виробництві, техніці, у конкретній галузі знань. Терміни обслуговують сферу спілкування певної галузі разом із загальновживаним лексиконом.

Професіоналізм - слово або вислів, уживаний в певному професійному середовищі. Професіоналізми властиві мові певної професійної групи.

Справжній фахівець повинен мати сформовану мовну, мовленнєву і комунікативну компетенції.

Мовна професійна компетенція - це сума систематизованих знань норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом.

2. Конспект (від лат. conspectus – огляд) – це короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. Конспект складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів. Конспект ведеться в окремому зошиті.

Етапи конспектування:

1. Занотувати паспортні дані книги, над якою працюєте:

Коваль А.П. Ділове спілкування: Навч. посіб. – К.: Либідь, 1992. – 280 с.

2. Записати план конспекту. 

Конспект - особливий вид вторинного тексту, в основі якого лежить аналітико-синтетична переробка інформації, що міститься в початковому тексті. Конспект виявляє, систематизує й узагальнює найбільш цінну інформацію, він дозволяє відновити, розгорнути вихідну інформацію. При конспектування необхідно відбирати новий і важливий матеріал, пов'язувати його зі старим, вже відомим і вибудовувати матеріал у Відповідно до логіки викладу; конспект повинен володіти змістовної, смислової і структурної цілісністю. З точки зору обсягу (ступені стиснення) конспект може бути коротким, докладним або змішаним; за ступенем відповідності першоджерела - інтегральним або вибірковим. За кількістю переробляються джерел конспект може бути монографічним або зведеним (оглядовим), з точки зору пред'явлення інформації конспект складається на основі читання або слухання. Залежно від форми подання інформації в конспекті і від ступеня згорнуто у конспекті первинного тексту розрізняють наступні види конспектів:

конспект-план,

конспект-схема,

текстуальної конспект.

Підготовка конспекта включає наступні етапи:

Етап 1. Виділяються смислові частини - вся інформація, що відноситься до однієї теми, групується в один блок.

Етап 2. У кожній смисловій частині формулюється тема в опорі на ключові слова і фрази.

Етап 3. У кожній частині виділяється головна і додаткова по відношенню до теми інформація.

Етап 4. Головна інформація фіксується в конспекті у різних формах: у вигляді тез, виписок (текстуальної конспект), у вигляді питань, що виявляють суть проблеми, в вигляді називних пропозицій (конспект-план і конспект-схема).

Етап 5. Додаткова інформація наводиться при необхідності.

Працюючи над конспектом, необхідно пам'ятати наступні правила:

Слід записати назву конспектіруемого твору (або його частин) та його вихідні дані.

Осмислити основний зміст тексту, двічі прочитавши його.

Скласти план - основу конспекту.

Конспектіруя, залишити широкі поля для додатки, нотаток, запису термінів та імен, що вимагають роз'яснень.

Пам'ятати, що в конспекті окремі фрази і навіть окремі слова мають більш важливе значення, ніж в детальному викладі.

Запис слід вести своїми словами, що сприяє кращому осмислення тексту.

Види конспекту:

1. Плановий конспект (план-конспект) — створюється на основі сформованого плану.

2. Текстуальний конспект — має детальну форму викладу, яка складається із виписки та цитування

3. Довільний конспект включає декілька способів роботи над матеріалом (виписки, цитування, план та ін.).

4. Схематичний конспект (контекст-схема) — має вигляд плану, пункти якого представлені питаннями, на які потрібно дати відповідь.

5. Тематичний конспект — суть полягає в опрацюванні і висвітленні певного питання, теми. хронологічний конспект.

6. Зведений конспект — за опрацюванням декількох текстів.

7. Вибірковий конспект — вибіркова інформацію із тексту на певну тему.

Існує два основних способи конспектування:

Прямий спосіб конспектування — запис інформації, який відбувається під час її викладу. Опосередкований спосіб конспектування — запис матеріалу, який здійснюється після прочитання, осмислення тексту-джерела.

Реферат-доповідь має розгорнутий характер, поряд з аналізом інформації, наведеної у першоджерелі, дає об'єктивну оцінку стану проблеми.

У структурі реферата будь-якого типу виділяється три основних компоненти:

бібліографічне опис,

власне реферативний текст,

довідковий апарат.

Як і будь-який науковий текст, реферат має певну композицію:

Вступ. Завдання вступу можуть бути наступними: дати вихідні дані тексту (назва вихідного тексту, де опубліковано, в якому році), подати відомості про автора (прізвище, ім'я, по батькові, спеціальність, науковий ступінь, вчене звання), розкрити сенс назви роботи, чому вона присвячена, в зв'язку з чим написана.

Перерахування основних питань і проблем, про які йдеться в першоджерелі.

Аналіз самих важливих, на думку референта, питань, що містяться у вихідному тексті. Проводячи такий аналіз, необхідно обгрунтувати важливість обраних питань, коротко передати думку автора з цих питань, висловити свою думку з приводу суджень автора першоджерела.

Загальний висновок про значення всієї теми або проблеми реферованих тексту.

Таким чином, реферат має наступні ознаки:

зміст реферату повністю залежить від змісту реферованих джерела;

містить точний виклад основної інформації без спотворень і суб'єктивних оцінок;

має постійні структури: заголовну частина з бібліографічним описом, власне реферативну частину, в якій узагальнюються відомості про авторів, називається основна тема та проблематика джерел, дається докладний або стислий виклад найбільш важливих питань, робляться висновки.

У рефераті використовуються мовні кліше, характерних для цього жанру наукового стилю мови:

Автор зупиняється на питанні ...

Він аналізує ...

Оцінюючи, він зазначає ...

Далі автор розглядає ...

При цьому він зазначає ...

Самим серйозним наслідком цього є ...

Звідси автор робить висновок, що ...

Завдання, за думку автора, полягає в тому, щоб ...

Автор розглядає 

Реферат – це короткий письмовий (або усний) виклад змісту нау­кової праці, результатів наукової діяльності; доповідь на будь-яку тему, що складається на основі огляду літературних та інших джерел і в якій викладають найголовніше з обраної теми, подають як чужі, так і влас­ні думки та оцінки, роблять висновки.

Реферат обов’язково містить такі елементи:

1. Титульну сторінку.

2. Зміст.

3. Текст, який складається зі вступу, основної частини, висновків (назв цих частин не подають).

4. Список використаної літератури.

Титульна сторінка —це перша сторінка реферату, яка призначена для початкового ознайомлення з роботою. Вона містить такі елементи:

1. Назва міністерства, якому підпорядковується установа.

2. Назва закладу, в якому навчається автор.

3. Тема реферату.

4. Вказівка на тип роботи (реферат).

5. Відомості про автора роботи.

6. Місце і рік написання.

Анотація – коротка, стисла характеристика змісту книги, статті тощо; це стисла характеристика роботи з погля­ду змісту і призначення.

Анотація обов’язково складається з двох частин: бібліографічного опису (вихідні дані джерела у відповідності до чинних Державних стандартів) і власне тексту. Сутність і призначення анотації полягають у тому, що вона є стислою характеристикою джерела інформації та відповідає на питання, про що йдеться в цьому джерелі. Анотація не розкриває змісту наукового джерела, а лише інформує про наявність наукового джерела певного змісту і характеру. Таким чином, анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об’єктивне попереднє уявлення про незнайому для нього наукову публікацію і тим самим допомагає в пошуку, відборі та систематизації необхідної інформації.

Найбільшого поширення в науковій та навчально-науковій діяльності набули довідкові анотації, які характеризують наукове джерело за тематикою й проблематикою. Саме вони є найефективнішими й збирання наукової інформації. Знання алгоритмічного припису до анотування, уміле й оперативне користування ним сприяє адекватному вилученню основних положень наукового джерела та їх оформленню у відповідності до вимог нормативної документації.

Текст довідкової анотації може складатися з відомостей про:

Ø науковий жанр джерела (підручник, монографія, дисертація, стаття, доповідь тощо);

Ø призначення джерела;

Ø завдання, які розв’язує автор джерела;

Ø предмет і тему джерела, основні положення й висновки;

Ø допоміжний та ілюстративний матеріал, додатки тощо;

Ø про автора (у разі необхідності).

Характерною особливістю змісту анотаціїє те, що в ній обов’язково має зазначатися, що нового несе анотоване наукове джерело в порівнянні з іншими, близькими до нього тематикою й цільовим призначенням; чим відрізняється це видання від попередніх. Щоб вилучити з наукового джерела основну і нову інформацію та сформулювати й правильно оформити її в жанрі анотації, необхідно мати як достатні знання у відповідній галузі знань, так і сформовані навички й уміння у складанні анотації.

Анотація - стисла, коротка характеристика книги (статті чи збірки), її змісту і призначення. У анотації перераховуються головні питання, проблеми первинного тексту, іноді характеризується його структура, композиція. Як правило, анотація складається з простих пропозицій. Анотація має дві обов'язкові частини:

змістовна характеристика першоджерела, мета автора;

адресат аннотіруемого тексту.

Крім названих частин, можуть бути присутнім факультативні частини:

композиція, структура первинного тексту;

ілюстративний матеріал, наведений в першоджерелі.

Перераховані смислові частини анотації оформляються за допомогою мовних кліше:

Характеристика змісту тексту:

У статті (книзі) розглядається ...

У книзі викладені ...

Стаття присвячена ...

У статті даються ...

В основу роботи покладено ...

Автор зупиняється на наступних питаннях ...

Автор зачіпає проблеми ...

Мета статті - Показати ...

Мета автора - Пояснити (розкрити) ...

Метою статті є вивчення ...

Автор ставить собі за мету проаналізувати ...

Композиція роботи:

Книга складається з ... глав (... частин) ...

Стаття ділиться на частини ...

У книзі виділяються ... голови

Призначення тексту:

Стаття призначена (для кого; рекомендується кому) ...

Збірка розрахований ...

Призначається широкому колу читачів ...

Для студентів, аспірантів ...

Книга зацікавить ...

Наведемо приклад анотації.

Соловйов В.С. Філософія мистецтва і літературна критика. - М., 1991.

Володимир Сергійович Соловйов (1853-1900) - найбільша постать в розумової, громадського і культурного життя Росії останньої третини XIX століття. Мислитель і поет, він виступив завершітелем цілої епохи філософських пошуків і дав поштовх новим ідейним і художнім течій XX століття, особливо символізму. Включені до збірки твори В.С. Соловйова у відповідності з найважливішими темами його естетичної думки розподілені за такими розділами: "Краса як змінюються сила", "Моральна місія художника", "Статті про російських поетів", "Енциклопедичні статті. Рецензії. Нотатки"

Відгук – документ, який містить висновки уповноваженої особи або установи щодо запропонованих на розгляд наукових праць, вистав, фільмів, творів мистецтва тощо.

Реквізити відгуку:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок, що містить:

– назву роботи;

– прізвище, ім’я, по батькові її автора;

– рік написання;

– кількість сторінок.

3. Текст, що містить:

– вступ (загальна характеристика роботи, її актуальність);

– стислий виклад змісту роботи;

– критичні зауваження;

– висновок з пропозиціями.

4. Посада, підпис уповноваженої особи, розшифрування підпису.

5. Дата укладання.

6. Печатка.

Рецензія – це невеличка стаття науково-теоретичного, науково-популярного чи художньо-публіцистичного характеру, яка містить крити­чне осмислення первинної продукції (наукової праці, вистави, фільму).

Науково-теоретичні рецензії, поряд з бібліографічними описами, анотаціями, оглядами та рефератами, є, по суті, вторинними текстами. Вони утворюються в результаті перетворень інформації після вивчен­ня першоджерел (праці, монографії, винаходу).

Структурні елементи тексту наукової рецензії:

1. Введення в проблематику зі стислою характеристикою історіографічної традиції, ступеня опрацювання теми.

2. Характеристика структури роботи, викладення найважливіших висновків і процедури їх отримання.

3. Виправлення фактичних і мовних помилок, висловлення пропозицій, побажань та зауважень, полеміка з автором на засадах діалогу.

4. Висновки щодо відповідності роботи встановленим критеріям, оцінювання.

Реквізити (елементи)рецензії:

1. Назва документа.

2. Заголовок, що містить вказівку на:

а) характер та назву роботи;

б) прізвище, ім’я та по батькові її автора;

в) місце та рік видання (для рукописних робіт – написання);

г) загальна кількість сторінок.

3. Текст, який містить:

а) короткий виклад змісту та структури роботи;

б) зауваження, висновки, пропозиції автора рецензії.

4. Дата.

5. Підпис особи, яка рецензувала роботу.

У разі потреби подають засвідчення підпису (печатку відділу кадрів та установи, де написано рецензію).

 Рецензія - документ, який передбачає коментування основних положень рецензованої праці (тлумачення думки автора, висловлення особистого ставлення до поставленої проблеми); узагальнену аргументовану оцінку; висновки про значення аналізованої праці.

Типовий план написання тексту рецензії

1. Об'єкт і предмет аналізу.

2. Актуальність теми.

3. Короткий зміст.

4. Формулювання основної тези.

5. Загальна оцінка.

6. Недоліки, хиби, огріхи праці.

7. Висновки.

Об'єктом оцінювання є повнота, глибина, всебічність розкриття теми; новизна та актуальність поставлених завдань і проблем; коректність аргументації і системи доказів; достовірність результатів; переконливість висновків.

Відгук - це 1) документ, що містить висновки уповноваженої особи (або кількох осіб) чи установи щодо запропонованих на розгляд вистави, рукописних робіт; 2) стисла форма письмової оцінки виконаної роботи (курсової, бакалаврської, магістерської кваліфікаційних робіт, кандидатського чи докторського дослідження). За складом реквізитів збігається з рецензією.

Обсяг відгуку невеликий - 1-3 сторінки (3-5 сторінок для кандидатських і докторських дисертацій).

На відміну від рецензії, у відгуку подають загальну характеристику праці без докладного аналізу, проте він містить практичні поради.

РЕЦЕНЗІЯ на статтю Клнменко І. В. "Явище еліпса як спосіб економії мовних засобів" (9 с.)

Сучасне мовознавство виявляє велике зацікавлення проблемою еліптичних речень та їх функціонування. Такі явища, як неофіційність, невимушеність спілкування, дозволяють скоротити висловлювання, використовувати лише необхідні для розуміння частини речення, тому вивчення еліпса необхідне для розуміння процесів, пов'язаних з економією мовних засобів. Будучи результатом процесу стиснення (компреси) певних с м 11 с л о п а вантаже н и х елементів висловлення, еліпс відіграє важливу роль в його конституюванні, а тому є вельми продуктивним способом компактного представлення інформації засобами, які належать практично до всіх рівнів мовної системи - лексичних, морфологічних і синтаксичних, а як симбіоз процесу та результату, еліптичне речення виступає дієвим засобом гармонізації форми та змісту мовленнєвих повідомлень.

На наш погляд, автор здійснила ґрунтовний огляд підходів до визначення та дослідження феномену еліпса, що дозволило сформувати науково-теоретичне підґрунтя для подальшого аналізу, зробила спробу довести інтегрованість природи еліпса як симбіозу процесу та результату гармонізації форм і змісту мовленнєвих повідомлень, з'ясувала причини появи еліптичних конструкцій, окреслила їх місце в реалізації синтак-I сичної компресії. Робота має струнку, глибоко продуману структуру.

Рецензована стаття відповідає усіма вимогам, її можна рекомендувати до друку.

Науковий керівник - професор, кандидат філологічних наук, завідувач кафедри культури української мови Національного педагогічного

університету імені М.П. Драгоманова С .В. Шевчук

Тези - коротко сформульовані основні положення доповіді, наукової статті. За представленному в них матеріалу і за змістом тези можуть бути як первинним, оригінальним науковим твором, так і вторинним текстом, подібним анотації, реферату, конспекту. Оригінальні тези є стислим відображенням власної доповіді, статті автора. Вторинні тези створюються на основі первинних текстів, належать іншого автора. У тезах логічно і стисло викладається дана тема. Кожен тезу, що становить зазвичай окремий абзац, висвітлює окрему мікротом. Якщо план тільки називає розглядаються питання, то тези повинні розкривати вирішення цих питань.

Тези мають строго нормативну змістовно-композиційну структуру, в якій виділяється:

преамбула,

основне тезове положення,

заключний тезу.

Чітке логічне поділ тезисно змісту підкреслюється формально або графічно.

Формальне вираження логічних взаємозв'язків між тезами може бути представлено наступним чином:

використанням вступних слів на початку кожного тези (по-перше, по-друге);

за допомогою опозиційних фраз (зовнішні чинники - внутрішні причини);

використанням класифікаційних фраз (поле дієслів дії, поле дієслів стану, поле дієслів руху).

Графічне позначення логіки викладу здійснюється через нумерацію кожного тези. У тезах, як правило, відсутні цитати, приклади, що пов'язано з прагненням до стислості.

Залежно від стилю викладу існує два типи тез:

тези дієслівного ладу (мають широке розповсюдження), в яких використовуються дієслівні присудок; вони являють собою більш короткий, ніж конспект, науковий опис.

тези ознайомленні читача ладу (з відсутністю дієслівного присудка) зустрічаються вкрай рідко, хоча це гранично лаконічний спосіб фіксації наукової інформації.

Тези можуть починатися наступними мовними формами:

Відомо, що ...

Слід відзначити, що ...

Однак ...

При цьому важливо, що ...

Передбачається, що ...

Фахівці ставлять своїм завданням ...

Основна інформація в тезах може об'єднуватися за допомогою таких сполучних лексичних засобів:

Ставить питання ...

Вважає ...

Порівнює ...

Приводить приклад ...

Перелічує ...

Характеризує ...

Підкреслює ...

Тези є одним з найбільш стійких з точки зору нормативності жанрів наукового стилю. Тому порушення чистоти, жанрової визначеності, жанрове змішання при складанні тез оцінюється як грубе спотворення не тільки стилістичного, а й комунікативної норми. Серед типових порушень слід зазначити підміну тез текстом повідомлення, резюме, рефератом, анотацією, проспектом, планом, змішання форм різних жанрів. Подібне змішання свідчить про відсутність науково-мовної культури у автора. До тез пред'являються вимоги стилістичної чистоти і однорідності мовної манери, у них неприпустимі емоційно-експресивні визначення, метафори та інші включення з інших стилів.

Наведемо приклад тез.

Будь-який текст - Це мовне вираження задуму автора.

Алгоритм читання визначає послідовність розумової діяльності при сприйнятті основних фрагментів тексту.

Психологічна установка - це готовність людини до певної активності, до участі в деякому процесі, до реакції на знайомий стимул або відому ситуацію.

При використанні інтегрального алгоритму читання формується навик читання, передбачає певну послідовність раціональних дій у Відповідно до блоками алгоритму.

Психологи називають розумінням встановлення логічного зв'язку між предметами шляхом використання наявних знань.

Курсова робота— це самостійне навчально-наукове до­слідження студента, яке виконується з певного курсу або з окремих його розділів.

Згідно з Положенням про організацію навчального про­цесу у вищих навчальних закладах України курсова робота виконується з метою закріплення, поглиблення і узагальнен­ня знань, одержаних студентами за час навчання, та їх засто­сування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання.

Тематика курсових робіт має відповідати завданням навчаль­ної дисципліни і тісно пов’язуватися з практичними потреба­ми конкретного фаху. Вона затверджується на засіданні ка­федри. Виконання курсових робіт визначається графіком.

Курсова робота допомагає студентові систематизувати отри­мані теоретичні знання з вивченої дисципліни, перевірити якість цих знань; оволодіти первинними навичками прове­дення сучасних досліджень. Уже на цій першій творчій спробі можна виявити здатність студента самостійно осмислити про­блему, творчо, критично її дослідити; вміння збирати, аналі­зувати і систематизувати літературні джерела; здатність застосовувати отримані знання при вирішенні прак­тичних завдань; формулювати висновки, пропозиції і рекомендації з предмета дослідження. Випадає й слушна мож­ливість проконтролювати вміння студента правильно органі­зувати свою дослідницьку роботу та оформити її результати.

Дипломна робота — це кваліфікаційне навчально-нау­кове дослідження студента, яке виконується на завершаль­ному етапі навчання у вищому навчальному закладі.

Дипломна робота має комплексний характер і пов’язана з використанням набутих студентом знань, умінь та навичок зі спеціальних дисциплін. У більшості випадків дипломна робота є поглибленою розробкою теми курсової роботи студента-випускника. Нею передбачено систематизацію, закріп­лення, розширення теоретичних і практичних знань зі спеці­альності та застосування їх при вирішенні конкретних нау­кових, виробничих та інших завдань.

До дипломних робіт висуваються такі основні вимоги:

• актуальність теми, відповідність її сучасному стану пев­ої галузі науки та перспективам розвитку, практичним зав­данням відповідної сфери;

• вивчення та критичний аналіз монографічних і періо­дичних видань з теми;

• вивчення та характеристика історії досліджуваної проб­леми та її сучасного стану, а також передового досвіду робо­ти у відповідній галузі;

• чітка характеристика предмета, мети і методів дослі­дження, опис та аналіз проведених автором експериментів;

• узагальнення результатів, обґрунтування їх, висновки та практичні рекомендації.

Згідно з навчальними планами окремих спеціальностей студенти V курсу виконують дипломні роботи. До захисту дипломних робіт допускаються студенти, які виконали всі вимоги навчального плану, пройшли і захистили виробничу практику, подали в установлений термін диплом­ну роботу і позитивні відгуки на неї. У такому разі вони звільняються від державних іспитів зі спеціальності.

Курсова (дипломна) робота як самостійне навчально-нау­кове дослідження має виявити рівень загальнонаукової та спеціальної підготовки студента, його здатність застосовува­ти одержані знання під час вирішення конкретних проблем, його схильність до аналізу та самостійного узагальнення матеріалу з теми дослідження.

Студенту надається право вибирати тему курсової та дип­ломної робіт з числа визначених випускними кафедрами навчального закладу або запропонувати свою тему з обґрун­туванням її розробки.

Керівництво курсовими та дипломними роботами здій­снюється, як правило, кваліфікованими викладачами. Органі­зація і контроль за процесом підготовки й захисту курсових та дипломних робіт покладаються на завідуючих кафедрами.

Тематика курсових та дипломних робіт щорічно коригуєть­ся з урахуванням набутого на кафедрах досвіду, побажань спеціалістів, які беруть участь у рецензуванні робіт, і реко­мендацій Державної екзаменаційної комісії

 

1. Загальні положення

 

1. На конкурс подаються роботи проблемного (пошукового) характеру, які відповідають віковим інтересам та пізнавальним можливостям учнів, свідчать про обізнаність учасника конкурсу щодо сучасного стану галузі дослідження, опанування ним методики експерименту.

Тематика науково-дослідницьких робіт має відповідати напрямам секцій наукових відділень Малої академії наук України.

2. Кожна робота має ґрунтуватись на певній науковій та експериментальній базі, містити власні дані дослідів, спостережень чи пошукової роботи; їхобробки, аналізу та узагальнення;посилання на відповідні наукові джерела та відображати власну позицію дослідника.

У роботі мають бути чітко відображені наступні аспекти: визначення мети, об’єкта та предмета дослідження, завдання, методика дослідження, відмінність та перевага запропонованих підходів та результатів. Зміст та результати досліджень викладаються стисло, логічно, грамотно та аргументовано, без загальних слів, міркувань, бездоказових тверджень, тавтології.

Назва роботи має бути стислою та відповідати суті наукової проблеми (завдання), що вирішується.

3. До наукової роботи обов'язково додаються відгуки наукових керівників та рецензії відповідних фахівців (досвідчених педагогів, науковців, спеціалістів із певної галузі).

Достовірність наведених у роботі результатів підтверджується науковим керівником у відгуку.

4. Науково-дослідницька робота оформлюється у двох примірниках: один використовується журі під час оцінки роботи, другий – учасником під час захисту. Примірники мають бути ідентичними.

5. До розгляду не приймаються роботи, тема та зміст яких не відповідають профілю секції; роботи, що були представлені в попередні роки та не мають суттєвого доопрацювання; роботи, які є плагіатом; компілятивні роботи без самостійного дослідження, опрацювання джерел і власних висновків з обраної тематики.

Автори цих робіт після етапу заочного оцінювання науково-дослідницьких

робіт отримують відповідну рецензію і до участі в наступних етапах конкурсу не допускаються.

Також до розгляду не приймаються роботи без тез, відредагованих та оформлених відповідно до даних вимог.

 

2. Структура роботи

 

Робота має бути побудована за певною структурою. Основними її елементами в порядку розташування є: титульний аркуш, тези, зміст, перелік умовних позначень (за необхідності), вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел, додатки (за необхідності).

 

3. Вимоги до змісту роботи

 

1. Титульний аркуш.

Титульний аркуш є першою сторінкою роботи, що заповнюється за зразком (додаток 4.1).

2. Тези.

У тезах (текст обсягом до 1 сторінки) подається стисла характеристика змісту науково-дослідницької роботи з визначенням основної мети, актуальності та завдань наукового дослідження. Також у них зазначаються висновки та отримані результати проведеної роботи.

У заголовку тез наводяться такі дані: назва роботи; прізвище, ім’я, по батькові автора; назва територіального відділення МАНУ; назва базового позашкільного навчального закладу; навчальний заклад; клас; населений пункт; прізвище, ім’я, по батькові, посада (за наявності – науковий ступінь, вчене звання) наукового керівника.

3. Зміст.

Зміст подається на початку роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел тощо.

Зміст фактично має бути планом науково-дослідницької роботи і відображати суть поставленої проблеми, структуру та логіку дослідження.