Головні розпорядники відповідно до Бюджетного кодексу наділені наступними повноваженнями:

1) розробляють плани своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

2) розробляють на підставі плану діяльності проекти кошторисів та бюджетні запити і надають їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу;

3) отримують бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводять у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечують управління бюджетними асигнуваннями;

4) затверджують кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачене законодавством;

5) здійснюють внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів;

6) одержують звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і аналізують ефективність використання ними бюджетних коштів.

Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня:

1) готують запити щодо обсягів видатків до проекту Державного бюджету України та подають їх відповідному головному розпоряднику;

2) отримують від головного розпорядника відомості про обсяги асигнувань, відповідно до яких у встановленому порядку складають кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації;

3) подають кошторис на затвердження головному розпоряднику і повідомляють про це відповідний орган Державного казначейства;

4) здійснюють видатки шляхом оплати рахунків через органи Державного казначейства;

5) подають головному розпоряднику та відповідному органу Державного казначейства звіт про використання коштів;

6) координують свою діяльність через головного розпорядника та вирішують з ним усі питання, пов'язані з виділенням асигнувань.

Одержувачі бюджетних коштів відповідно до законодавства:

1) готують запити щодо обсягів видатків до проекту Державного бюджету України та подають їх відповідному розпоряднику;

2) отримують від розпорядника відомості про обсяги асигнувань;

3) подають звіт про використання коштів розпоряднику;

4) вирішують з розпорядником усі питання, пов'язані з виділенням асигнувань.

Порядком казначейського обслуговування місцевих бюджетів визначено необхідність формування мережі розпорядників коштів місцевих бюджетів всіх рівнів, на підставі якої здійснюється виділення асигнувань та проведення платежів розпорядникам та одержувачам коштів місцевих бюджетів .

Вимоги щодо складання мережі розпорядників коштів місцевих бюджетів містяться у Методичних рекомендаціях зі складання мережі розпорядників коштів місцевих бюджетів всіх рівнів, затверджених наказом Міністерства фінансів України .

Мережа розпорядника - це згрупована розпорядником коштів бюджету у відповідності до законодавства України вичерпна інформація щодо установ (організацій), які у своїй діяльності підпорядковані цьому розпоряднику та/або діяльність яких координується через нього, а також підприємств, госпрозрахункових організацій, громадських та інших організацій, що не мають статусу бюджетних установ і які одержують безпосередньо через цього розпорядника кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами місцевої влади на виконання програм соціально-культурного та економічного розвитку.

Розпорядники коштів місцевих бюджетів нижчого рівня, класифікуються на такі, що мають власну мережу, та на розпорядників коштів без мережі.

Головні розпорядники формують мережу, що складається із розпорядників нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів, причому юридична особа, що включається до мережі, не може бути одночасно розпорядником бюджетних коштів та їх одержувачем. Розпорядники нижчого рівня та одержувачі бюджетних коштів включаються до мережі головних розпорядників або розпорядників нижчого рівня, якщо вони отримують асигнування безпосередньо від них.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не може бути включений одночасно до мережі декількох головних розпорядників бюджетних коштів.

Державне казначейство України формує Єдиний реєстр розпорядників (одержувачів) коштів місцевих бюджетів всіх рівнів відповідно до Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів, який затверджено наказом Державного казначейства України.

Зміни до мережі розпорядників бюджетних коштів доводяться до органів Державного казначейства.

При вивченні третього питання (Резервний фонд бюджету.) студентам слід звернути увагу на те, що

Стаття 24. Резервний фонд бюджету

1. Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

2. Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування.

3. Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

4. Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних місцевих рад) щомісячно звітують перед Верховною Радою України (Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідною місцевою радою) про витрачання коштів резервного фонду відповідного бюджету.

5. У Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов'язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна місцева рада.

Коментар:

1. При складанні проекту бюджету на відповідний рік та при його прийнятті неможливо з об'єктивних причин врахувати всі видатки, які необхідно буде здійснити протягом наступного року. Це видатки, які характеризуються двома ознаками: 1) вони не мають постійного характеру; 2) вони не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Неможливо наперед передбачити стихійні лиха, катастрофи, техногенні аварії тощо. Однак ліквідація наслідків від стихійного лиха, катастрофи, техногенної аварії вимагає значних грошових витрат, і, в першу чергу, коштів з бюджету, тобто бюджетного фінансування. З метою покриття таких витрат в Державному бюджеті України в обов'язковому порядку резервується певна сума коштів без визначення головного розпорядника бюджетних коштів. Виокремлена сума коштів об'єднується в резервному фонді.

2. Резервний фонд бюджету встановлюється законом про Державний бюджет України. Якщо резервний фонд створюється в складі місцевого бюджету, то він встановлюється рішенням про місцевий бюджет.

3. Законодавець покладає обов'язок щодо визначення порядку використання коштів резервного фонду бюджету на Кабінет Міністрів України.

4. Кошти резервного фонду бюджету можуть використовуватися на здійснення:

а) заходів з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного характеру. Дефініція поняття "надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру" міститься в статті 1 Закону України від 8 червня 2000 року N 1809-III "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру". Під цим поняттям законодавець розуміє "порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, в тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об'єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат";

б) інших непередбачених заходів, які відповідно до законів можуть здійснюватися за рахунок коштів бюджету, але не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету, тобто на момент затвердження бюджету не було визначених актами Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідної ради, місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради підстав для проведення таких заходів.