§ 7.1. Поняття, види та загальна характеристика договорів у сфері інтелектуальної власності

Поняття цивільного договору міститься у ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України: договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договори у сфері інтелектуальної власності є одним із видів цивільних договорів. Їхньою особливістю є те, що вони вре-гульовують права та обов’язки фізичних і юридичних осіб пов’язані із створенням, використанням, охороною та захистом результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Таким чином, договір у сфері інтелектуальної власності варто розглядати як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припи-нення цивільних прав та обов’язків на результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Цивільний кодекс України виділяє дві групи договорів у сфе-рі інтелектуальної власності. До першої групи належать договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, види яких перераховано у ст. 1107 гл. 75 Цивільного кодексу України, а саме: 1) ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелекту-альної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоря-джання майновими правами інтелектуальної власності.

До таких інших договорів належать, зокрема, договір про роз-поділ майнових прав на об’єкти права інтелектуальної власності, створені при виконанні службових обов’язків і (або) окремого

Розділ VII. Договори у сфері інтелектуальної власності

225

доручення роботодавця; договір між творцем (творцями) і робото-давцем про передання права на одержання охоронного документа на об’єкти права інтелектуальної власності, створені у зв’язку з вико-нанням трудового договору; договір між роботодавцем і творцем про винагороду; договір між співавторами про вклад у створення об’єкта права інтелектуальної власності та розподіл винагороди; договір про добросовісне заохочення за використання раціоналіза-торської пропозиції¹⁷⁵; договір застави майнових прав інтелектуаль-ної власності, засновницькі договори щодо внесення майнових прав інтелектуальної власності до статутного капіталу господарських товариств¹⁷⁶ та ін.

Розглядаючи договір як цивільно-правовий документ, потрібно зауважити, що він має містити певний набір умов (елементів), які пов’язують сторони та є обов’язковими для виконання всіма учас-никами договірного зобов’язання. Елементами договорів у сфері інтелектуальної власності є:

а) сторони договору; б) істотні умови договору:

предмет договору;

ціна договору;

строк договору;

територія дії договору; в) форма договору¹⁷⁷.

Законодавство визначає низку характерних особливостей дого-

ворів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, які відображуються у їхніх елементах та відрізняють їх

Зразки цих договорів затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 28 грудня 2004 р. «Про затвердження зразків документів» та мають рекомендаційний характери. Див. також: Коссак В. М., Якубівський І. Є. Право інтелектуальної власності: Підручник / В. М. Коссак, І. Є. Якубівський. – К. : Іс-

тина, 2007. – С. 154.

Дмитришин В. С. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності в Україні / В. С. Дмитришин. – К. : Інст. інтел. власн. і права, 2008. –

С. 42, 44.

Жилінкова О. В. Договірне регулювання відносин щодо інтелектуальної власності в Україні та закордоном: монографія / О. В. Жилінкова. – К.: Юрінком Інтер, 2015. – С.17.

226 Семків В. О., Шандра Р. С. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

від інших цивільно-правових договорів. Сторонами таких догово-рів можуть бути як фізичні, так й юридичні особи. Виняток стано-вить договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності, де однією зі сторін є його творець (ч. 1 ст. 1112 Цивільного кодексу України). Творцем об’єкта прав інтелектуальної власності може бути лише фізична особа.

Однією із сторін даних договорів завжди виступає правоволо-ділець – тобто фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами інтелектуальної власності на результат інтелектуальної, творчої діяльності. Це може бути як первинний суб’єкт права інте-лектуальної власності (наприклад, автор, винахідник тощо), так й похідний суб’єкт – особа, яка набула прав інтелектуальної влас-ності за договором (іншим правочином) або законом (наприклад, роботодавець автора чи винахідника, спадкоємець тощо). Залежно від конкретного виду договору правоволоділець може називатись ліцензіаром, творцем (письменником, художником) тощо.

Другою стороною договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності виступає користувач – особа, якій надано відповідний обсяг правомочностей на використання об’єкта права інтелектуальної власності¹⁷⁸ (наприклад, ліцензіат у ліцензійному договорі, замовник у догворі про створення за замов-ленням та використання об’єкта права інтелектуальної власності тощо) або правонабувач – особа, якій безповоротно передано виключні майнові права інтелектуальної власності.

Предметом даних договорів можуть бути лише майнові права інтелектуальної власності. Можливість передавати особисті немай-нові права законодавством не передбачається.

У ч. 2 ст. 1107 Цивільного кодексу України встановлено вимо-ги щодо обов’язкового дотримання письмової форми даного виду договорів. У разі її недодержання договір є нікчемним¹⁷⁹. Однак

Жилінкова О. В. Договірне регулювання відносин щодо інтелектуальної власності в Україні та закордоном: монографія / О. В. Жилінкова. – К.: Юрінком Інтер, 2015. – С.18.

^{Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, нікчемний договір (право-чин) – це договір, недійсність якого встановлена законом. Визнання такого пра-вочину недійсним у судовому порядку не вимагається. Якщо договір (правочин),}

Розділ VII. Договори у сфері інтелектуальної власності

227

законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо роз-поряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно¹⁸⁰. Положення ст. 207 Цивільного кодексу України розкривають суть поняття «письмова форма договору (правочину)». Договір вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо: 1) його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у лис-тах, телеграмах, якими обмінялися сторони; 2) воля сторін вираже-на за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку; 3) він підписаний його сторонами.

У ст. 1114 містяться вимоги до державної реєстрації договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власнос-ті. Їхня державна реєстрація здійснюється лише на вимогу однієї із сторін у порядку, встановленому законом. У зв’язку з цим, від-сутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об’єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права. Однак факт передан-ня виключних майнових прав інтелектуальної власності, які, від-повідно до цього Кодексу або іншого закону, є чинними після їхньої державної реєстрації, підлягає державній реєстрації у Державній службі інтелектуальної власності. Таким чином, обов’язковій дер-жавній реєстрації підлягають договори про передачу прав на вина-ходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин і породи тварин тощо.

Окремо в Цивільному кодексі виділено договір про передання комплексу прав інтелектуальної власності – договір комерційної концесії. На відміну від попередньої групи договорів, предметом договору є не лише право на використання об’єкта права інтелек-

для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона під-твердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий договір (пра-вочин) у разі спору може бути визнаний судом дійсним (ч. 2 ст. 218 Цивільного кодексу України).

¹⁸⁰ Так, згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні пра-ва», в усній формі може укладатись договір про опублікування твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

228 Семків В. О., Шандра Р. С. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

туальної власності, але також право на використання ділової репу-тації і комерційного досвіду (ст. 366 гл. 36 Господарського кодексу України). Він має також й особливу мету укладення – здійснення підприємницької діяльності шляхом виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (ст. 1115 гл. 76 Цивіль-ного кодексу України).

Сторонами цього договору – правоволодільцем та користу-вачем – можуть бути як фізичні, так й юридичні особи, які мають статус суб’єкта підприємницької діяльності. Договір укладається в

письмовій формі та підлягає державній реєстрації (ст.ст. 1117, 1118

Цивільного кодексу України). Відсутність державної реєстрації дано-го договору (у разі дотримання письмової форми) не тягне за собою його недійсність або нікчемність. Згідно з ч. 4 ст. 1118 Цивільного кодексу України, у відносинах з третіми особами сторони догово-ру комерційної концесії мають право посилатися на договір лише з моменту його державної реєстрації. Тобто, договір комерційної кон-цесії без відповідної реєстрації має юридичну силу для його сторін без посилання на нього у відносинах з іншими суб’єктами¹⁸¹.