§ 5.2. Інтелектуальна власність на комерційне (фірмове) наймену-вання

Виникнення інституту комерційного найменування варто від-нести до Середньовіччя, до епохи розвитку міського життя й торго-вельних відносин. Товариські об’єднання, що виникали в той час, намагалися шляхом зовнішнього відмежування одне від одного не допустити змішування їх з боку клієнтів. Вони почали використову-вати для цього у всіх ділових відносинах особливе позначення това-риства, в яке включалися чи імена всіх товаришів, чи ім’я одного з них із вказівкою на існування товариства. Таким чином, із самого початку це було найменування колективу купців, що їх індивідуалізувало, але згодом й одноособові купці почали користуватися певною фірмою, тобто почали завжди однаково підписуватися й позначати своє ім’я в торговельних відносинах для вирізнення себе від інших купців, котрі носили схоже ім’я. Таке ж саме значення, як позначки індивідуальних купців, мали й знаки торговельних товариств, причому це виявлялося в тому, що знаки товариства складалися за допомогою об’єднання знаків усіх товаришів. Однак й вони не були комерційними наймену-ваннями в повному розумінні.

18 столітті на законодавчому рівні відбувся поділ результатів інтелектуальної власності на дві групи: твори літератури й мисте-цтва і твори, що відносяться до промислової власності. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. до об’єктів промислової власності, окрім винаходів, корисних моде-лей, товарних знаків та інших об’єктів, віднесла також і фірмові (комерційні) найменування, ставши, таким чином, першим норма-тивним актом, який на міжнародному рівні закріпив та надав право-ву охорону такому специфічному об’єкту інтелектуальної власності як комерційні найменування¹²⁶.

сучасному українському законодавстві комерційне найме-нування є ідентифікатором суб’єкта господарювання. Так, згідно

Кривошеїна І. В. Комерційні найменування: історичний аспект виникнення

розвитку поняття / Кривошеїна І. В. // Науковий вісник Ужгородського національ-ного університету. – 2013. – Вип. 22; част. 1. – С. 161.

152 Семків В. О., Шандра Р. С. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

з ч. 1 ст. 159 Господарського кодексу України, суб’єкт господарю-вання – юридична особа або громадянин-підприємець – може мати комерційне найменування. Громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім’я. Осно-вними функціями комерційного найменування є дистинктивна або індивідуалізуюча та запобіжна функції. Дистинктивна функція (від лат. distinctio – розрізняти, розрізнення)¹²⁷ дозволяє відрізнити одного учасника комерційної діяльності від іншого, незалежно від того, які товари чи послуги вони реалізують та пропонують на ринку. Запобіж-на функція не дає ввести в оману споживачів щодо справжньої діяль-ності фізичної чи юридичної особи – суб’єктів господарювання¹²⁸.

Таким чином, комерційне (фірмове) найменування – це найменування юридичної чи фізичної особи, яке індивідуалізує їх як окремих суб’єктів господарювання, допомагає відрізнити їх один від одного та не дає ввести в оману споживачів щодо їхньої справж-ньої діяльності.

Структурно у комерційному (фірмовому) найменуванні при-йнято виділяти дві частини – основну та додаткову.

Основна частина (так званий «корпус фірми»), включає: 1) предмет діяльності (обмеження щодо напряму діяльності осо-би). За предметом діяльності особа може бути: науково-дослідним, сільськогосподарським, виробничим підприємством тощо; 2) вид особи (обмеження за організаційно-правовою формою). До цієї час-тини належать відомості про організаційно-правову форму суб’єкта господарювання (товариство з обмеженою відповідальністю, повне, командитне, акціонерне товариство, приватне, державне, казенне підприємство тощо) та інші відомості, обов’язковість яких перед-бачена законодавством¹²⁹.

Енциклопедія інтелектуальної власності / за ред. проф. П. П. Крайнєва. –

К. : Старт-98, 2012. – С. 281.

У відповідності до ч. 1 ст. 489 Цивільного кодексу України, правова охо-

рона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість виріз-

нити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої

діяльності.

^{Так, згідно з ч. 4 ст. 119 Цивільного кодексу України, комерційне наймену-вання повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або містити ім’я (найменування) одного чи кількох учас-}

Розділ V. Інтелектуальна власність на правові засоби індивідуалізації	153
учасників цивільного обороту, товарів і послуг (комерційні позначення)

Додаткова частина (яку ще називають додатком), включає: 1) обов’язкову частину, що містить індивідуалізуючий елемент – власну (спеціальну) назву юридичної особи («Фіакр», «Гетьман» тощо) або прізвище чи ім’я громадянина-підприємця; 2) факульта-тивну частину, яка може включати в себе скорочену назву особи і слова: «центральний», «спеціалізований», «головний» тощо¹³⁰.

В науковій літературі виділяють три принципи, на підставі яких повинно формуватись комерційне найменування: 1) істинність – воно повинно містити відповідну дійсності інформацію щодо орга-нізаційно-правової форми суб’єкта господарювання, сфери та видів діяльності, інформацію про володільця тощо; 2) виключність – воно повинно бути новим, оригінальним, відрізнятися від найменувань, що вже існують, не співпадати з існуючими торговельними марка-ми та географічними зазначеннями; 3) постійність – найменування повинно бути незмінним протягом усього строку існування суб’єкта господарювання¹³¹.

У відповідності до ст. 489 Цивільного кодексу України, право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування¹³² та охороня-

ників з доданням слів «і компанія», а також слова «повне товариство». У відповід-ності до вимог ч. 2 ст. 133 даного кодексу, найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова «командитне това-риство» або містити ім’я (найменування) хоча б одного повного учасника з додан-ням слів «і компанія», а також слова «командитне товариство».

Правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найме-нування суб’єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу. У разі якщо комерційне найменування суб’єкта господарю-вання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і ко-мерційного найменування, і торговельної марки (ст. 156 Господарського кодексу України).

Див.наприклад: Коссак В. М., Якубівський І. Є. Право інтелектуальної власності: Підручник / В. М. Коссак, І. Є. Якубівський. – К. : Істина, 2007. – С. 78; Енциклопедія інтелектуальної власності / за ред. проф. П. П. Крайнєва. – К. :

Старт-98, 2012. – С. 281.

Момент першого використання комерційного (фірмового) найменування може встановлюватись за даними державної реєстрації суб’єкта господарювання або матеріалами, що підтверджують його відомість (наприклад, якщо відомості про нього містяться в: а) енциклопедіях, довідниках, каталогах; б) рекламних мате-

154 Семків В. О., Шандра Р. С. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

ється без обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того чи є комерційне найменування частиною тор-говельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть вноситись в реєстр, порядок ведення якого повинен встановлюва-тися законом. Однак на сьогодні в Україні відсутній як Державний реєстр комерційних найменувань¹³³, так й спеціалізований закон щодо них.

Проте під час реєстрації юридичної особи або фізичної особи підприємця відомості про комерційне найменування вносяться в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-під-приємців¹³⁴, порядок ведення якого встановлюється Законом Укра-їни «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

За Цивільним кодексом України (ч. 4 ст. 489), особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в ома-ну споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізову-ють, та послуг, які ними надаються. Однак, згідно з Господарським кодексом України, суб’єкт господарювання, комерційне найме-нування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб’єктом, тотожне комер-ційне найменування якого включено до реєстру пізніше. Особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобов’язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки (ч. 2 та 5 ст. 156). Такий підхід законодавця негатив-но сприймається серед правознавців, оскільки він суперечить ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності, згідно з якою фірмове найменування охороняється в усіх країнах учасницях

ріалах – публікації в пресі, виступи по телебаченню тощо; в) документах, що під-тверджують спонсорську діяльність підприємства; г) інформації, якою володіють органи державної влади чи місцевого самоврядування та ін.).

Державні реєстри // Офіційний веб-портал Державної служби інтелекту-альної власності [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://sips.gov.ua/ua/ registers.html.

^{Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб – автомати-зована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (ст. 1 Закону України «Про держав-ну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»).}

Розділ V. Інтелектуальна власність на правові засоби індивідуалізації	155
учасників цивільного обороту, товарів і послуг (комерційні позначення)

без обов’язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака¹³⁵.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерцій-

не найменування (ст. 490 Цивільного кодексу України) є: 1) право на використання комерційного найменування; 2) право перешко-джати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання; 3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Вони передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплек-сом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною. Їхня чинність припиняється у разі ліквідації юридичної особи та з інших підстав, встановлених законом.