§ 1.2. Об’єктивне право інтелектуальної власності: поняття, загаль-на характеристика, джерела

Поряд із поняттям «інтелектуальна власність» в українському цивільному законодавстві застосовується поняття «право інте-лектуальної власності», яке можна розглядати у двох значеннях – об’єктивному (як підгалузь цивільного права) та суб’єктивному (як можливість особи).

Об’єктивне право інтелектуальної власності характеризується наступними ознаками:

5888. воно є системою правових норм;

5888. норми цього права регулюють однорідні суспільні відносини;

5888. суспільні відносини, що регулюються згаданими правовими нормами виникають внаслідок створення, використання, охорони та захисту результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Враховуючи зазначені ознаки, право інтелектуальної власності

5888. об’єктивному значенні слід розглядати як систему правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, використання, охорони та захисту результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Норми об’єктивного права інтелектуальної власності знаходять вираження у джерелах права інтелектуальної власності¹⁰. Їх можна умовно поділити на дві групи. До першої групи входять міжнародні джерела права інтелектуальної власності – договори, угоди, кон-

венції тощо, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно із ст. 9 Конституції України, такі договори є час-тиною національного законодавства України. Серед договорів, які належать до міжнародних джерел права інтелектуальної власності варто згадати такі:

5888. Паризька конвенція про охорону промислової власності від

20 березня 1883 р.;

¹⁰ Джерело права – це форма зовнішнього вираження правової норми. Таким чином, правові норми набувають об’єктивну форму та знаходять вираження у між-народних договорах, нормативно-правових актах (законах, указах, наказах, поста-новах тощо), правових звичаях, правових прецедентах та ін.

Розділ I. Загальні положення про інтелектуальну власність

13

23. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р.;

23. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від

14 квітня 1981 р.;

23. Договір про патентну кооперацію від 19 червня 1970 р.;

23. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, прийнятий Дипломатичною конференцією

20 грудня 1996 р.;

23. Міжнародна (римська) конвенція про охорону інтересів вико-навців, виробників фонограм та організацій мовлення від 26 жовтня

1961 р.;

23. та інші.

Як міжнародне джерело права інтелектуальної власності потріб-но згадати й «Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з Атом-ної Енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони», яка була синхронно ратифікована 16 вересня 2014 р. Верховною Радою України та Європейським Парламентом. Відповідно до ст. 486 Уго-ди, із 1 листопада 2014 р. здійснюється її тимчасове застосування до моменту набрання нею чинності. Правовому регулюванню від-носин у сфері інтелектуальної власності присвячена гл. 9 Угоди, яка називається «Інтелектуальна власність».

Повністю Угода про асоціацію між Україною та ЄС набере чин-ності після її ратифікації усіма Сторонами, в перший день другого місяця, що настає після дати здачі на зберігання до Генерального секретаріату Ради Європейського Союзу останньої ратифікаційної грамоти або останнього документа про затвердження. На даний час Угода ратифікована Україною та Європейським парламентом, а також нижче зазначеними країнами-членами ЄС: Австрією, Болга-рією, Великою Британією, Данією, Естонією, Ірландією, Іспанією, Латвією, Литвою, Люксембургом, Мальтою, Німеччиною, Поль-щею, Португалією, Румунією, Словаччиною, Словенією, Угорщи-ною, Фінляндією, Францією, Хорватією та Швецією.¹¹

¹¹ Угода про асоціацію між Україною та та ЄС [Електронний ресурс] // Вікі-педія. – Режим доступу: https: // uk.wikipedia.org/wiki/Угода_про_асоціацію_між_ Україною_та_ЄС.

14 Семків В. О., Шандра Р. С. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

До другої групи належать внутрішньодержавні джерела пра-ва інтелектуальної власності, які за юридичною силою поділя-

ються на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Серед законів¹² найвищу юридичну силу має Конституція України, яка визначає загальні засади реалізації та охорони пра-ва інтелектуальної власності. Згідно зі ст. 41 основного закону,

«кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності». У ст. 54 передбачено, що «громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, мораль-них і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадян ин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом».

Найважливішим кодифікованим законом серед джерел права інтелектуальної власності є Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (набрав чинності з 1 січня 2004 р.). Правовому регулюван-ню інтелектуальної власності у кодексі присвячені книга четверта «Право інтелектуальної власності», глава 75 «Розпоряджання май-новими правами інтелектуальної власності» та 76 «Комерційна кон-цесія» книги п’ятої.

Окрім Цивільного кодексу України, правовідносини у сфері інтелектуальної власності регулюють також інші закони. Це, зокре-ма, Закони України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р., «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р., «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р., «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р., «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р., «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р., «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» від 5 листопада 1997 р. та ін.

¹² Закон – це нормативно-правовий акт Верховної Ради України, який має вищу юридичну силу порівняно з іншими (підзаконними) нормативно-правовими актами та регулює найважливіші суспільні відносини.

Розділ I. Загальні положення про інтелектуальну власність

15

Численну групу джерел права інтелектуальної власності ста-новлять підзаконні нормативно-правові акти, а саме укази Пре-зидента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств та відомств України тощо. Зокрема, джерелами права інтелектуальної власності є Указ Президента від 18 вересня 1992 р. «Про тимчасове положення про правову охорону об’єктів про-мислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні» (Положення втратило чинність у частині правової охорони об’єктів промислової власності (крім пунктів 54, 59, 60, 61, 62, 68 і 70) на підставі Указу Президента № 324/94 від 22.06.94), Постанова Кабі-нету Міністрів України від 23 грудня 2004 р. «Про затвердження порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності», Наказ Міністерства освіти і науки Укра-їни від 12.04.2001 «Про затвердження Положення про Державний реєстр України топографій інтегральних мікросхем», а також інші підзаконні нормативно-правові акти.