2. Музеєзнавство і архівознавство.

Музеєзнавство – наука про музеї і музейну справу. Ця спеціальна історична наука попри тисячолітню історію самих музеїв тільки починає формуватися. Головним завданням є

• створення теоретичних і науково-методичних засад практики музейної справи,

• узагальнення історичного досвіду музеєзнавства.

Основні напрямки

1) Дослідження характеру особливих стосунків людини і дійсності виявом яких є усвідомлення музейної цінності предметів об’єктивного світу:

• здійснення специфічних досліджень природи і суспільства, відбору предметів музейного значення, що представляють культурно-історичну і наукову цінність;

• вивчає музейний предмет з метою виявлення всього комплексу семантичних (з грец. що визначають) і інших властивостей;

• вивчає і визначає для музейного предмету режим зберігання, методи консервації і реєстрації;

• вивчає комунікативні (в тому числі і експресивні) можливості музейних предметів при використанні їх в освітній і виховній діяльності, в експозиціях і виставках.

2) Походження і історію музеїв, їх місце в житті різних суспільних систем, класифікацію, типологію, історію музейної справи:

• вивчає внутрішня організація музеїв, взаємозв’язок з розвитком соціальних функцій музеїв і розвитком профільних наук;

• вивчає специфіку діяльності музеїв яка виявляється у документуванні явищ і процесів, в створенні колекцій музейних предметів, в різноманітних формах освітньо-виховної і науково-практичної діяльності;

• вивчає закономірності розвитку музейної справи, проблеми її організації і управління;

• вивчає музейну мережу, її формування і розвиток, питання прогнозування;

• досліджує власно музеєзнавство як спеціальну дисципліну, її сутність, характеристики і місце у системі наук.

Предмет дослідження знаходиться у стадії розробки. Існує три підходи:

1. Інституціональний – розглядає музей як соціальний інститут і його суспільні функції.

2. Музейно-предметний – в основі вивчення процес, що народжується діяльністю музею і музейний предмет як феномен історичного відбитку людської діяльності.

3. Комплексний – поєднує перший і другий підходи

Ключовим в цій системі виступає Музейний предмет.

• У XVII ст. музейним предметом називали реальний, дійсний, що може зберігатися довгий час. Раритет або курйоз.

• У ХІХ ст. джерело різних наук, витвір мистецтва, старовини, природний препарат, колекційний предмет.

• Сучасне трактування. Музейний предмет це витягнуті з реальної дійсності предмети музейного значення, внесені в музейні збірки і здатні довгочасно зберігатися. Він є носієм соціальної чи природничо-наукової інформації – автентичним (справжній, дійсний, оригінальний) джерелом знань і емоцій, культурно-історичною цінністю, часткою національного багатства.

Архівознавство – наукова дисципліна, що вивчає питання збереження, обліку, систематизації і класифікації документів (наративних джерел), розробляє методи і засоби їх використання. Досліджує походження і історію архівів, їх місце в житті різних суспільних систем, класифікацію і типологію фондоутворювачів, історіографію архівної справи.

Об’єктом дослідження виступає сукупність реалій на які спрямовані пізнавальні зусилля науки: документ, архів, архівна справа.

• Документ (з лат. взірець, доказ) – письмовий акт, що слугував доказом юридичних відносин або юридичних фактів, які викликають правові наслідки. Дійсне історичне джерело. Матеріальний об’єкт в якому міститься різноманітна інформація.

• Архів (з лат. і грец. урядова будова) – установа або її структурний підрозділ де зберігаються документи. Совокупність документів зібраних у результаті діяльності установи чи організації приватного і державного характеру. Поділяються на історичні – зберігають документи, що втратили довідковий характер і відомчі при діючих установах і організаціях де зберігаються документи поточного діловодства.

• Архівна справа – особлива сфера суспільної діяльності – функціонування архівів в конкретно-історичних умовах. Складається з

• практичної діяльності архівів по збереженню документів;

• архівної мережі;

• архівної політики і законодавства;

• системи підготовки кадрів і підвищення кваліфікації;

• профільних наукових і науково-методичних центрів (Архівний інститут, кафедри архівознавства);

• спеціалізованої періодики;

• спеціальної наукової дисципліни – архівознавства.

Архівознавство має широку структуру яка складається з:

• історії,

• історіографії,

• теорії:

• загальна теорія (пізнає об’єкт, предмет, методи і структуру),

• теорія документування (виявлення об’єктів архівного збереження та розробка критеріїв відбору),

• теорії комунікації (концентрує, узагальнює, розповсюджує інформацію і створює її),

• теорія фондової роботи (дослідження процесу визначення цінності архівного документу і інформації, що в них зберігається).

• архівного джерелознавства (дослідження історико-культурної цінності письмових джерел: документів, мап, планів, листів, щоденників, фотографій тощо),

• прикладного архівознавства

• наукова методика,

• техніка,

• організація і управління.