2. Схема світової історії к. Ясперса.

За Карлом Ясперсом (1883-1969 нім. філос.) («Сенс і призначення історії» рос. – «Смысл и назначение истории») схема світової історії може бути викладеною у наступному вигляді:

• З глибин доісторії (до часу появи цивілізацій), що продовжувалася сотні тисячоліть, з десятків тисячоліть існування подібних нам людей у тисячоліття, що передували нашій ері, в Месопотамії, Єгипті, в долині Інду і Хуанхе виникають великі культури стародавніх часів.

• В масштабах усієї земної поверхні це – острівці світла, що розкидані у всеохоплюючому світі первісних народів.

• В великих культурах давніх часів, в них самих або в орбіті їх впливу в осьовий час, з 800 по 200 рр. до н. е., формується духовна основа людства, причому незалежно одна від одної в різних місцях – Європі з її поляризацією Схід і Захід, в Індії і Китаї.

• На Заході, у Європі, в кінці середніх віків виникає сучасна наука, а за нею з кінця XVIII ст. чередують століття техніки; це перше після осьового часу дійсне нове звершення духовного і матеріального характеру.

• З Європи йшло заселення Америки і формування її духовної культури, виходило вирішальне у раціональній і технічної сфері впливу на Росію з її східно-християнським корінням; Росія ж, в свою чергу, заселяла всю північ Азійського материка до Тихого океану.

• Сьогоднішній світ з його наддержавами – Америкою і Росією, з Європою, Індією і Китаєм, з Передньою Азією (Іран, Пакистан, Туреччина), Південною Америкою і іншими регіонами земної кулі (Японія, Тайвань, Південна Корея, Індонезія, Сінгапур, Південноафриканська республіка та ін.), поступово в ході довготривалого процесу, що розпочався з XVI ст. , завдяки розвитку техніки, фактично став єдиною сферою спілкування, яка, попри боротьбу і роздрібненість, з все наростаючим ступенем вимагають політичного єднання, будь то насильницького в межах деспотичної світової імперії (Китай, Росія), будь то в межах правового устрою світу в результаті узгодження (Евросоюз).

• До сьогодення взагалі не існувало світової історії, а був тільки конгломерат локальних історій з епізодичними, короткочасними поєднаннями відмінних культурних систем в межах великих геополітичних просторів (Імперія Олександра Македонського, Римська імперія, Арабський халіфат, Монгольська імперія Чингізидів).

• Те, що ми називаємо історією, і те, чого у попередньому сенсі більше не існує, було лише миттю, проміжком в якісь п’ять тисячоліть між заселенням земної поверхні, що відбувалося сотні тисяч років у доісторії, і тим, що мі тепер розглядаємо як дійсний початок світової історії.

• Людина чотири рази як би відправляється від нової основи.

• Спочатку від доісторії (виникнення мови, знарядь праці, вміння користуватися вогнем), коли вона тільки ставала людиною.

• У другому випадку від виникнення великих культур стародавніх часів.

• У третьому – від осьвого часу, коли повністю формується дійсна людина в його духовній відкритості світу.

• У четвертому – від науково-технічної епохи, чий перетворюючий вплив мі відчуваємо і зараз.

• У відповідності до цієї схеми виникають чотири специфічних питання, які у наші дні сприймаються як основоположні питання світової історії:

1. Що було у доісторичній історії вирішальнім для формування людини?

2. Як виникли починаючи з 5 тис. р. до н. е. великі культури стародавніх часів?

3. У чому сутність осьвого часу і яка його причина?

4. Як треба розуміти виникнення науки і техніки? Що призвело до «епохи техніки»?