8.6. Прогрес сестринської справи та медсестринської освіти в країнах світу
Після смерті Ф. Найтінгейл (1910) деякі сили в суспільстві почали протидіяти її поглядам та ідеалам. Бурхливий розвиток ринкових відносин у першій чверті XX століття в ряді країн Заходу, в тому числі і в США, позначився і на системі охорони здоров'я. Розвиток медицини як прибуткового лікарського бізнесу на Заході забезпечив умови для швидкого технологічного прогресу і створення складної системи надання медичних послуг. У процесі формування системи охорони здоров'я в науково-організаційному і в політичному плані лікарі і адміністрація лікарень стали розглядати сестер лише як джерело дешевої робочої сили, що сприяло досягненню економічних цілей. Більшість сестринських шкіл у США і Європі перейшли під контроль лікарень, теоретичне і практичне навчання в них стали здійснювати лікарі і адміністрація лікарень. Від сестер було потрібно лише беззаперечне виконання розпоряджень лікаря, їх роль все частіше стала сприйматися як допоміжна.
Однак, незважаючи на сформовані соціальні умови, лідери сестринської справи з числа перших випускниць шкіл Флоренс Найтінгейл неухильно дотримувались ідеалів своєї видатної наставниці і прагнули до розвитку комплексу спеціальних знань, що становлять основу професійної діяльності медичних сестер. Вони активно включилися у формування незалежної сестринської практики в лікарнях, установах, вдома, - всюди, де виникала потреба у такій допомозі для окремих осіб, сімей і груп населення. Сестринська практика стала поступово трансформуватися в самостійну професійну діяльність, що базується на теоретичних знаннях, практичному досвіді, наукових судженнях і критичному мисленні.
У Великобританії 1919 року був прийнятий закон про реєстрацію медичних сестер, згідно якого зареєстрована медична сестра кваліфікувалася як працівник, що закінчив курс навчання за тією чи іншою програмою. Підготовка магістрів з медсестринства розпочалася у США в 1920 році. Розвиток наукових досліджень у галузі сестринської справи був обумовлений, зокрема, створенням після Другої світової війни в ряді західних країн мережі медичних закладів для бідних людей (так званої альтернативної служби охорони здоров'я), де велику роль відігравали медичні сестри. До таких закладів, у першу чергу, належали будинки сестринського догляду, де професійні сестри здійснювали спостереження і всебічний догляд за людьми похилого віку, хронічно хворими та інвалідами, які не потребували інтенсивних лікувальних заходів, тобто лікарських втручань. Медичні сестри взяли на себе відповідальність за надання цій категорії пацієнтів необхідного рівня допомоги і підтримки оптимальної якості їхнього життя і благополуччя. Поряд з організацією будинків та відділень сестринського догляду, допомога вдома та створення служб сестринської допомоги матерям і дітям з числа малозабезпечених верств населення сприяли більшій доступності медичної допомоги населенню в умовах невтримного зростання цін у лікарняному секторі охорони здоров'я.
Переважна більшість (близько 80%) сестер продовжувала працювати в лікарнях. Проте використання сучасної медичної апаратури та прогресивних технологій вимагали від сестер нової якості знань. Не було сумнівів у тому, що якість сестринської допомоги цілком визначається рівнем професійної освіти. Учні та послідовники ідей Флоренс Найтінгейл виступали за те, щоб сестринська освіта зайняла гідне місце у коледжах та університетах. Перші університетські програми підготовки сестер з'явилися у США ще в кінці XIX століття, і в 1909 р. тут вперше була розпочата університетська підготовка медсестер, у 1919 р. - в Канаді, в 1935 р. - у Бельгії (вперше в Європі). Проте тільки після Другої світової війни в Америці і Європі значно зросло число вищих навчальних закладів з університетською підготовкою медсестер. В 1972 році розпочато університетську освіту медсестер в Польщі, у 1975 році - в Швеції, а через два роки (1977 р.) сестринська справа стала викладатися на медичному факультеті при підготовці лікарів. У Швеції в даний час багатопрофільні лікарні очолюють медсестри. У 1952 році вийшов перший номер новоствореного міжнародного наукового журналу з сестринської справи - «Nursing research)) («Дослідження сестринської справи»).
Активно розвивались нові теорії та моделі сестринської справи, орієнтовані на людину як на цілісну систему, а не на хворобу. Як відомо, однією з найперших була модель сестринської справи Флоренс Найтінгейл, яка вважала, що стан пацієнта можна поліпшити, впливаючи на навколишнє середовище. Для цього необхідне свіже повітря, тепло, світло, харчування і відповідна гігієна. Поступово дані чинники стали важливими для всіх людей, як хворих, так і здорових. Це заклало основи профілактичного напрямку в медицині. Із розвитком медицини багато обов'язків лікаря стали переходити до медичної сестри (вимірювання температури, артеріального тиску, виконання ряду процедур тощо). Медсестрам стали доручати реабілітаційні та профілактичні функції. З'явилися інші моделі сестринської справи, у кожній з яких теоретики та практики медсестринства відбивали свій світогляд і переконання - Вірджінія Хендерсон (1966), Дороті Джонсон (1968), Доротея Орем (1971), Каліста Рой, Мойра Аллен (1989, 1994), Лідія Холл та ін. У 1966 році видатна американська медична сестра, викладач та дослідниця сестринської справи Вірджінія Хендерсон (1897-1996) розробила та запропонувала свою модель сестринської справи, виклавши 14 принципів медсестринського догляду відповідно до людських потреб. Ці принципи лягли в основу визначення медсестринства В. Хендерсон: «Унікальність функцій медсестри полягає в наданні допомоги людині, хворій чи здоровій, у проведенні заходів, що сприяють зміцненню здоров'я або його відновленню (або спокійній смерті), і які вона виконувала б самостійно, якщо б мала необхідні для цього сили, бажання і знання. Причому усе робиться для того, щоб допомогти людині стати незалежною якомога швидше». Це одне з найкращих визначень сестринської справи. Книга Вірджінії Хендерсон «Природа медсестринства: визначення, шляхи впровадження у практику, наукові дослідження та освіта» (1966) була перекладена на 25 мов світу. Праця, у якій автор наводить основні принципи діяльності медсестри з догляду за пацієнтами, досі використовується багатьма медичними сестрами. На думку В. Хендерсон, сестра - це «ноги безногого», «очі сліпого», «опора дитини, джерело знань та впевненості для молодої матері, вуста тих, хто занадто слабкий, щоб говорити...». У зв'язку із складністю природи сестринства (сестринської справи) спроби дати йому визначення продовжувалися: С. Фагін (1978) запропонувала визначити сестринство як «підтримку і збереження здоров'я, профілактику захворювань, турботу про людину під час гострої фази захворювання та під час реабілітації (відновлення) здоров'я»; М. Роджерс (1970) описувала сестринство як мистецтво і науку одночасно; згідно І. Орландо (1961), сестринство - «надання допомоги, яка може знадобитися пацієнту для задоволення своїх потреб, що означає створення максимально можливого фізичного і психічного комфорту», їда Жан Орландо (1926-2007) закінчила Нью-Йоркський медичний коледж, потім отримала диплом бакалавра, захистила ступінь магістра в педагогічному коледжі Колумбійського університету (Нью-Йорк). Будучи ад'юнкт-професором в Йєльскій школі медичних сестер, вона розробила свою теорію, яка була опублікована 1961 року в її книзі «The Dynamic Nurse-Patient Relationship)) («Динаміка відносин медсестра-пацієнт»).
У професійному сестринському спілкуванні все частіше використовувалися нові терміни, такі як «сестринський процес», «сестринський діагноз» та ін. Термін «медсестринський процес» став синонімом методу вирішення проблем (потреб) пацієнта або його сім'ї медсестрою. Лідія Холл (1955) вперше ввела та дала визначення терміну «медсестринський процес». У 1955 р. в журналі «Новини громадської охорони здоров'я» була опублікована стаття Лідії Хол «Якість сестринського догляду», в якій дослідниця навела свій опис сестринського процесу. Запропоноване нею тлумачення не зустріло загального схвалення медичних сестер, в медсестринських публікаціях до 1960 року цей термін широко не вживався, і в спеціальній літературі все частіше стали з'являтися його нові трактування. Лідери медсестринства США та Європи значно розвинули вчення про суть медсестринського процесу. Через декілька років три кроки медсестринського процесу були описані Доротеєю Джонсон (1959), їдою Ж. Орландо (1961) та Ернестиною Уіденбах (1963). У 1967 році Льюіс Ноуліс було опубліковано 5 кроків медсестринського процесу. Гелен Юра та Марі Вальш ідентифікували кроки медсестринського процесу як визначення, планування, виконання та оцінку.
У США - лідері в розвитку та організації сестринської справи 1973 року була створена Національна Академія медсестринських наук, а при ній -Американська асоціація медичних сестер. Стандарти медсестринської практики, розроблені та затверджені асоціацією медсестер (1973), передбачали п'ять етапів медсестринського процесу. Медсестринські діагнози як обов'язковий крок медсестринського процесу були включені у Стандарти. Ще у 1926 році Гармер запропонував медсестрам у документування догляду за пацієнтом включати вказівку щодо проблем пацієнта. У 1947 році Лешніх та Андерсон доводили необхідність введення діагнозів у сферу медсестринської діяльності. В 1953 році Фрай уперше запропонував термін «медсестринський діагноз» у медсестринській практиці. Протягом 60-х років публікувалася ціла серія наукових робіт, присвячених здатності медсестри формулювати клінічне твердження, використовуючи різні дані про пацієнта (Гаммонд, 1966). Ці роботи показали, що терміни, які використовуються при опису проблем пацієнта, не були стандартизованими. У 1972 році М. Гордон виконала дисертаційну роботу з діагностичних висновків у медсестринстві. Але формально розвиток ідентифікації медсестринських діагнозів почався з першої Національної конференції з класифікації медсестринських діагнозів (США, 1973). Завдання її полягали у визначенні ролі медичної сестри в діагностичному процесі та розробці системи класифікації медсестринських діагнозів. Так, на першій конференції у 1973 році були встановлені та опубліковані в алфавітному порядку 86 медсестринських діагнозів.
З 1980 року в США медсестринське діагностування було підтримане на державному рівні як чітка медсестринська функція в медсестринському процесі. У своїх публікаціях з медсестринства Американська асоціація медсестер (1980) знову ідентифікувала діагностування актуальних та потенційних проблем із здоров'ям як складову частину медсестринської практики. З цього часу більшість практикуючих медичних сестер стали включати медсестринські діагнози у свою практичну роботу. У 1982 році в США була заснована Північноамериканська асоціація медсестринського діагностування - NANDA (North American Nursing Diagnosis Association -Північноамериканська медсестринська діагностична асоціація), яка через кожні два роки на своїх наукових конференціях удосконалювала та доповнювала систему медсестринського діагностування. У стандартах, прийнятих Головною комісією з акредитації закладів охорони здоров'я США (1990), записано, що «кожний вид медсестринського догляду за пацієнтами базується на ідентифікації медсестринського діагнозу чи вирішенні потреб пацієнта». NANDA ставить мету - розвиток медсестринської діагностичної таксономії (таксономія - класифікаційна система, яка забезпечує структуру медсестринської практики). З 1990 року для клінічного використання та тестування NANDA ухвалила 99 медсестринських діагнозів. Медсестри в багатьох країнах світу продовжують створювати нові діагнози, водночас переглядаючи існуючі, та організують їх в чітку класифікаційну систему, яка використовується практикуючими медсестрами. NANDA виступає лідером у медсестринській діагностичній класифікації. На даний час проведено вже понад 10 конференцій, присвячених системі класифікації медсестринських діагнозів, яких тепер існує близько 150, більш стабільні з них - 114. Медсестринським діагнозам відводилося місце і в нових формулюваннях сестринської справи. Наприклад, в 1980 році Американська асоціація сестер визначила завдання сестри як «вміння поставити сестринський діагноз і скоригувати відповідну реакцію пацієнта на хворобу». Як відомо, сестринський діагноз відрізняється від лікарського тим, що визначає не хворобу, а відповідну реакцію пацієнта у зв'язку з хворобою.
Сестринські знання, що постійно розвиваються, вимагали подальшого обговорення, перевірки, застосування і поширення в спеціальній періодичній літературі. В даний час тільки в Америці виходить близько двохсот професійних сестринських журналів. У зв'язку з необхідністю розвитку наукових досліджень у галузі сестринської справи до 1960 року почали з'являтися і програми докторантур із сестринської справи, а до кінця сімдесятих років число медсестер, які мають ступінь доктора наук, досягло в Сполучених Штатах 2000. В 1985 році Конгрес США прийняв законодавство, відповідно до якого в рамках Національного Інституту охорони здоров'я в країні був створений Національний центр сестринських досліджень.
Однак такі сприятливі умови для розвитку сестринської справи були далеко не скрізь. Зневажливе ставлення до сестринської професії і неправильне використання сестринського персоналу в багатьох країнах загальмували розвиток не тільки сестринської допомоги, а й усієї охорони здоров'я в цілому. Зі слів видатної дослідниці і пропагандистки сестринської справи в Європі Дороті Хол, «багатьох проблем, що стоять сьогодні перед національними службами охорони здоров'я, можна було уникнути, якби протягом останніх сорока років сестринська справа розвивалася такими ж темпами, що і медична наука». «Небажання визнати, - писала вона, - що медична сестра займає рівноправне по відношенню до лікаря становище, призвело до того, що сестринський догляд не отримав такого розвитку, як лікарська практика, що позбавило як хворих, так і здорових можливості користуватися різноманітними, доступними, економічно ефективними сестринськими послугами».
В той же час, медичні сестри у всіх країнах світу все з більшою рішучістю заявляють про своє бажання зробити достойний професійний внесок у створення якісно нового рівня медичної допомоги населенню. В умовах глобальних і регіональних, соціальних та економічних, політичних і національних перетворень вони по-іншому бачать свою роль у суспільстві, виступаючи подеколи в якості не тільки медичного працівника, а й вихователя, вчителя, адвоката пацієнта. На нараді національних представників Міжнародної Ради сестер, що проходив у 1987 році в Новій Зеландії, одноголосно було прийняте таке формулювання: «Сестринська справа є складовою частиною системи охорони здоров'я і включає в себе діяльність, спрямовану на зміцнення здоров'я, профілактику захворювань, надання психосоціальної допомоги особам, які мають фізичні та психічні захворювання, догляд за ними, а також непрацездатними усіх вікових груп. Така допомога надається медичними сестрами як у лікувальних, так і в будь-яких інших установах, а також вдома і скрізь, де в ній є потреба».
Проблема підвищення якості підготовки медичних сестер продовжувала цілеспрямовано вирішуватися світовою спільнотою упродовж минулого та з початком XXI століття. У країнах Європи пошук загальної основи базової підготовки медичних сестер почався всередині XX ст. В результаті у квітні 1968 р. Данія, Франція, Німеччина, Греція та Велика Британія підписали «Європейську угоду про медсестринську освіту», яка встановила функціональні вимоги до медичних сестер загального профілю, умови вступу до сестринських шкіл, тривалість та зміст теоретичного та практичного навчання (не менше 4600 годин або 3 роки навчання).
При Європейському економічному співтоваристві 1971 року було створено Постійний комітет медичних сестер, завданнями якого стали питання захисту професійних інтересів медичних сестер та збирання інформації про їх підготовку і умови праці в країнах - членах ЄЕС. Комітет прийняв дві директиви, одна з яких засвідчила взаємне визнання дипломів та право вільного вибору місця проживання і праці медичних сестер, а друга була присвячена програмі підготовки і забезпечувала координацію нормативних документів, що визначають діяльність медичних сестер.
Важливе значення для розвитку сестринської справи мала Генеральна конференція Міжнародної організації праці (МОП), яка на 63-й сесії прийняла Конвенцію 149 та Рекомендації 157 «Про зайнятість, умови праці та життя сестринського персоналу» (ратифікована також і СРСР у 1979 р.). У Конвенції ставилося завдання кожній країні - члену МОП виконувати необхідні заходи для організації професійної підготовки та освіти сестринських кадрів, які б забезпечували здійснення їх функцій, задоволення умов праці та життя, розвиток кар'єри. Рекомендації сприяли створенню раціональної структури сестринського персоналу, його класифікації на категорії залежно від рівня професійної освіти та складності виконуваних обов'язків. У багатьох країнах впроваджувалася багатоступенева підготовка медичних сестер, у тому числі медичних сестер з вищою освітою (академічним ступенем бакалавра, магістра, доктора наук) для виконання та організації складного догляду, управління сестринськими службами та охороною здоров'я, здійснення науково-педагогічної діяльності в галузі сестринської справи та охорони здоров'я.
У 1988 р. в Единбурзі (Шотландія) Світовою федерацією медичної освіти була проведена Всесвітня конференція з медичної освіти, результатом якої стала Единбурзька декларація. У цій декларації вперше за всю історію медицини та медичної школи було зазначено, що традиційна клініко-центрична модель медичної освіти належно не враховує культурно-цивілізаційні та соціально-екологічні аспекти і потреби людства у XX ст. Фундаментальним недоліком клініко-центричних моделей медичної загальної та післядипломної освіти є фактична відмова від ознайомлення студентів з реальними потребами та інтересами населення, насамперед, його неплатоспроможної частини, яка складає переважну більшість населення країн світу.
У XX ст. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ - створена в 1948 році) активно розробляла стратегію в галузі сестринської та акушерської освіти в Європі. Аналіз підготовки медсестринських кадрів у країнах Європи засвідчував, що необхідно прагнути до створення такої системи освіти, яка б відповідала потребам не окремих європейських країн, а усього Європейського регіону, створювала б найкращі можливості для самовираження студентів і суспільства. Євроінтеграційний процес передбачав об'єднання національних систем освіти і науки в Європейський простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами. Піввіковий процес європейської співдружності та європейської вищої школи у напрямку інтеграції та створення єдиного конкурентоспроможного середовища сформувався з прийняттям Болонської декларації. Болонська конвенція (або Болонська декларація) - угода щодо стандартизації підходів до організації навчального процесу і функціонування вищої школи в Європейському Союзі була підписана 19 червня 1999 року в місті Болонья міністрами освіти 29 країн Західної і Центральної Європи. Болонська конвенція закріпила 6 основних принципів навчального процесу. Була прийнята так звана система ECTS - Європейська система переведення і накопичення кредитів, яка була розроблена ще у 1989 році. Система ECTS -Europen Credit Transfer System - обумовлює кредитно-модульну організацію навчального процесу, що базується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць - кредитів з метою об'єднання освітніх програм всередині ЄЄ. Система ECTS допомагає навчальним закладам поліпшити співпрацю між собою та сприяє створенню найкращих умов для навчання, гарантує студентам можливість навчання за кордоном і сприяє внутрішньовузівській, внутрішньодержавній та міжнародній мобільності студентів.
Центральною фігурою в процесі підготовки молодших медичних спеціалістів у СІЛА, Канаді і більшості країн Європи стає медична сестра з високим рівнем сестринської освіти, тобто магістр. Крім того, отримання ступеню магістра передбачає провадження наукової роботи, отримання наукових ступенів і вчених звань. На думку впливових дослідників у галузі сестринської справи, такі заходи сприятимуть підвищенню соціального статусу медичних сестер, утверджуватимуть їх роль як самостійних рівноправних працівників охорони здоров'я.
Запитання і завдання
Як формувалась незалежна сестринська практика у СІЛА та Європі?
Що Ви знаєте про творців теорій та моделей сестринської справи?
Як розвивалась у СІЛА сестринська справа і медсестринська освіта у XX столітті?
Яка роль ВООЗ у вирішенні питань медсестринства?
Яке значення Болонської декларації для подальшого вдосконалення медсестринської освіти?
ІЛЮСТРАЦІЇ ДО РОЗДІЛУ 8
