3. Визначення соціологічної структури особистості.

Соціологічна структура особистості подається як єдність трьох компонентів:

-   включеність у соціальне середовище (соціальний статус, соціальні ролі); -   спрямованість особистості (система цінностей, ціннісних орієнтацій, мотивів); -   життєвий контроль (система життєвих планів, цілей, активність особистості).

Окрім цього, звертається увага на вивчення життєвого шляху особистості.

Життєвий шлях – це процес поетапного залучення особистості до системи суспільних відносин, послідовної зміни способів життєдіяльності, пов'язаних із самореалізацією та самоутвердженням. Структура життєвого шляху - складне переплетення траєкторій індивідуального розвитку, громадсько-виробничої, трудової кар'єри та шлюбно-сімейного циклу.

Спрямованість особистості – це, насамперед, домінуюче соціально-зумовлене ставлення особи до навколишньої дійсності.

Ціннісні орієнтації – найважливіші елементи внутрішньої структури особистості, закріплені життєвим досвідом індивіда, всією сукупністю його переживань, істотне для даної людини від незначущого, несуттєвого.

Показником активності особистості виступає життєвий контроль. Доцільним є визначення зовнішнього і внутрішнього контролю. Внутрішній контроль свідчить про наявність у людини усвідомленої мети в житті і в умінні підкорити її будь-яку життєву ситуацію. Зовнішній контроль передбачає відсутність у житті особи негативних ситуацій (різного роду невдач, хронічних захворювань, розлучень) і свідчить про вміння людини керувати ходом подій свого життя.

Цілі особистості – елементи поведінки і свідомої діяльності людини, що характеризують передбачення в мисленні результату діяльності і шляху його реалізації за допомогою відповідних засобів.

Відповідно до вище наданого, можна визначити типологію особистості. В основу побудови типології в соціології покладений аналіз особистості через її життєдіяльність, спосіб життя.

Перший тип – "гармонійний". Основними його характеристиками є широка гама зв'язків із соціальним середовищем, яка забезпечується включенням в основні сфери життєдіяльності та широким спектром соціальних ролей. Особи мають чітко виражені цілі, вміють керувати ходом подій свого життя, а тому їм вдається уникати негативних ситуацій.

Другий тип – "традиційний". Для людей цього типу характерна середня включеність у соціальне середовище. Це проявляється і через досить обмежене коло соціальних ролей, котрі вони реалізують. Сім'я та її благополуччя слугують основним орієнтиром у житті.

Третій тип – „технократичний". Такі люди добре орієнтуються в умовах соціального середовища, в життєвих колізіях, вміють підкорити життєві обставини своїм планам. В орієнтаціях переважає службова кар'єра, особисте життя.

Четвертий тип – „неадаптований". У житті цих людей переважає негативний життєвий досвід. Професійна дезадаптація пояснюється випадковістю вибору професії. Вони погано орієнтуються у вимогах соціального середовища, не мають чітких орієнтирів у своєму житті.

Одна з перших обґрунтованих типологій особистості розроблена соціологами Ф.Знанецьким та В.Томасом. Критерієм типологій є характер пристосування особистості до соціального оточення.

- «Богемний» – пристосовується до ситуаційних умов, «пливе» за течією.

- «Міщанський» – спирається та традицію, не виявляючи соціальної гнучкості.

- «Творчий» – спирається на власні сили.

Р.Дарендорф, сучасний німецький соціолог, виокремлює такі типи особистості:

- homo faber – “людина, що працює»;

- hobo consumer – «людина-споживач»;

- homouniversalis – людина,яка займається різними видами діяльності;

- homo soveticus – людина, яка залежить від держави.