Міністерство охорони здоров’я україни

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені О.О.БОГОМОЛЬЦЯ

«Затверджено»

на методичній нараді

кафедри епідеміології

Завідувач кафедри

професор Колеснікова І.П.

________________________

«_____»______________2016 р.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО (СЕМІНАРСЬКОГО) ЗАНЯТТЯ

Навчальна дисципліна	Епідеміологія
Модуль	Епідеміологія
Змістовний модуль	Спеціальна епідеміологія
Тема заняття	Протиепідемічні заходи в осередках інфекцій з аерозольним механізмом передачі (дифтерія, менінгококова інфекція, кір, кашлюк, епідемічний паротит)
Курс	5-й
Факультет	медичний
Тривалість заняття	2,0 академічні години

Київ 2016

1. Актуальність теми.

Група інфекцій дихальних шляхів належить до найбільш розповсюджених через легкість реалізації механізму передачі.

Щороку в світі:

• 2 млн. дітей помирають від пневмонії;

• 1 млн. 100 тис. дітей помирають внаслідок ускладнень від кору;

• до 1 млн. дітей занедужують на кашлюк, з них 350 тис. помирають;

• 500 тис. дітей помирають від інфекції, викликаної гемофільною паличкою типу b;

• 500 тис. народжуються з симптомами вродженої краснухи;

• майже 30 тис. помирають від менінгококової інфекції.

Епідеміологічні особливості дифтерії

Збудник– Corynebacterium diphteriae

Життєздатність збудника:

• на поверхні предметів – до 15 днів,

• у воді та молоці – до 20 днів,

• у пиловій фазі аерозолю на предметах – від 2 до 6 міс.,

• стійкий до низьких температур,

• при нагріванні до 60°С гине через 10 хв.

- У практичних лабораторіях розрізняють 2 основних культурально-біохімічних варіанти дифтерійних коринебактерій: gravis і mitis, хоча серед mitis по додаткових тестах можна виділити ще варіанти intermedius і belfanti.

- Епідемія 90-х рр. у країнах СНД асоціювалася з перевагою біовару gravis, у той час як у міжепідемічний період більшість штамів належала до біовару mitis.

- Віднесення ізольованого від хворого штаму до того чи іншого біовару має виключно епідеміологічне значення і достоту ніяк не впливає на тяжкість перебігу чи прогноз хвороби.

Найбільш істотна для діагностики й ідентифікації властивість коринебактерій – це токсигенність, зв'язана з наявністю гена дифтерійного токсину фагового походження (tox-ген), чи здатністю здобувати цей фаг природним шляхом при інфікуванні.

- Крім дифтерійного токсину, коринебактерії, навіть нетоксигенні, мають інші фактори агресії:

• гіалуронідаза,

• нейрамінідаза,

• дермонекротоксин та ін.

Ці токсини сприяють адгезії та колонізації коринебактерій на слизовій оболонці людини, викликають неспецифічне запалення у вигляді ангіни.

Джерело інфекції – людина (хвора та носій токсигенних штамів).

Механізм передачі – аерозольний.

Шляхи передачі:

• крапельний (провідна роль);

• побутовий ( через іграшки, предмети побуту, посуд, білизну);

• харчовий (молочні спалахи).

Річна динаміка:

• у доприщепний період осінньо-зимова сезонність.

• за умов вакцинопрофілактики – нівелювання сезонності.

Території ризику: належить до убіквітарних інфекцій, що поширені на всій Земній кулі.

Але завдяки широкому впровадженню імунопрофілактики захворюваність на дифтерію майже зникла в багатьох розвинутих країнах.

Вікові групи ризику:

• у доприщепний період – діти дошкільного віку,

• в сучасних умовах – більш старші вікові групи.

За роки останньої епідемії в Україні середній показник захворюваності:

• серед дітей до 14 років – 4,72 на 100 тис. нас.,

• серед дорослих – 5,16 на 100 тис. нас.

Показники захворюваності у найбільш уражених вікових групах:

• діти 3-6 років – 6,9 на 100 тис. нас.

• підлітки 15-17 років – 9,6 на 100 тис. нас.

• дорослі 18-29 років – 7,1 на 100 тис. нас

• дорослі 40-49 років – 9,5 на 100 тис. нас.

Гнійні бактеріальні менінгіти (ГБМ) - група важких інфекційних захворювань, що поширені всюди. Захворюваність на менінгококову інфекцію й інші види ГБМ в Україні сягає 2000 випадків на рік при летальності до 14%. Основними збудниками ГБМ є бактерії видів Neisseria meningitidis, Streptococcus pneumoniae, Haemophilus influenzae. Відносний внесок того або іншого виду бактерій у захворюваність ГБМ залежить від багатьох факторів: епідемічної ситуації, регіону, вікової групи хворих та інших. У ході багаторічного (2000-2003р.р.) спостереження встановлено, що близько 30% випадків ГБМ в країні були менінгококової етіології (N.meningitidis), 6% - пневмококової етіології (S.pneumoniae), 2% випадків були викликані гемофільною паличкою типу b (Haemophilus influenzae типу b або Hib) і 16% - іншими бактеріями. Біля 46% захворювань залишаються нерозшифрованими.

Бактеріологічне підтвердження клінічного діагнозу менінгококової інфекції в Україні останні роки становить від 53% до 57, 4 % випадків обстежених лабораторно, з коливанням в різних регіонах країни від 14, 5% до 87%

Проведення серологічного типування менінгококів є вимогою стандарту ВООЗ з епіднагляду за менінгококовою інфекцією і вкрай важливе для епідеміологічного нагляду, організації та проведення протиепідемічних заходів, короткострокового і довгострокового епідеміологічного прогнозу, а також вирішення питань застосування засобів імунопрофілактики. Результати багаторічного моніторингу показують, що в останні роки зросла роль менінгокока серогрупи В, на долю якого припадає до 47%, менінгококи серогрупи А - 16%, групи С - 16%. Проте, серологічне типування в даний час проводиться застарілими методами і значна частка збудників залишається нетипованою.

Кір – це гостре інфекційне захворювання вірусної етіології з повітряно-крапельним механізмом пере-дачі, яке характеризується вираженим катаром сли-зових оболонок, синдромом інтоксикації та плямисто-папульозним висипом

Соціально-економічне значення кору визначається глобальним поширенням цієї інфекції (індекс контагіозності при кору становить 95-96 %, тобто на цю інфекцію хворіють 95-96 % сприйнятливих осіб, які були в контакті з хворим, незалежно від їх віку), високими рівнями захворюваності, найчастіше важким перебігом хвороби, значною кількістю ускладнень після перенесеного захворювання.

Джерело інфекції – тільки хвора людина.

Механізм зараження – аерозольний.

Спалах кору в Україні у 2005-2006 рр.

• багаторічна масова 42724 випадки кору зареєстровано в Україні у 2006 р.

• Чотири смертельних випадки

• Кількість випадків кору в Європейському регіоні ВООЗ

  • 2005 р.: 34 194

  • 2006 р.: ~86% випадків зареєстровано в Україні

Зв’язок інфекційних захворювань та хронічних захворювань

Кір	Розсіяний склероз, шизофренія, червоний вовчак, аутоімунний гепатит, хвороба Крона, отосклероз, гломерулонефрит
Краснуха	Цукровий діабет, сліпота, глухота, глаукома, прогресуючий паненцефаліт, врождені вади серця
Вітряна віспа	Герпес зостер, гломерулонефрит
Епідемічний паротит	Безпліддя, рак яєчка, імпотенція, цукровий діабет, ожиріння, ендокардіальний фіброеластоз
Кашлюк	Бронхоектатична хвороба, ателектази легень, відставання у розумовому розвитку
Риновірусна	Бронхіальна астма

«Здоров’я -21: Політика досягнення здоров'я для всіх в Європейському регіоні ВООЗ – 21 задача на 21 сторіччя»

Задача 7. Скорочення розповсюдженості інфекційних захворювань:

До 2020 р. повинно відбутися значне скорочення поширеності інфекційних захворювань за рахунок систематичних програм з елімінації та ерадикації,а також боротьби з інфекційними захворюваннями,які являють проблему для суспільної охорони здоров’я.

Копенгаген, Європейське регіональне бюро ВООЗ, 14-18 вересня 1998 р.

До 2007 р. або раніше в Європейському регіоні повинен бути елімінований кір, до 2010 р. це повинно бути сертифікованим в кожній країні.

До 2010 р. або раніше у всіх країнах: показник розповсюдженості дифтерії повинен становити менш ніж 0,1 на 100 тис. нас.; повинен бути забезпечений рівень розповсюдженості, який складає менш ніж 1 на 100 тис. нас. стосовно епідемічного паротиту, кашлюку, інфекцій, викликаних Haemophilus influenzae типу b; рівень розповсюдженості вродженої краснухи повинен становити менш ніж 0,01 на 1000 народжених живими.

На сьогодні треба визнати, що ліквідація дифтерії як нозологічної форми в глобальному масштабі неможлива, і реально припускати тільки тимчасове поліпшення епідемічної ситуації на окремих територіях. Завдання органів охорони здоров'я полягають у тому, щоб зробити періоди епідемічного благополуччя більш тривалими, а території, вільні від захворюваності на дифтерію – найбільшими. Для цього необхідно удосконалювати систему епідеміологічного нагляду і контролю за дифтерійною інфекцією на всіх рівнях – від регіонального до глобального.

Менінгококова інфекція (МІ), або менінгококова хвороба, є однією з найактуальніших проблем сучасної медицини, зважаючи на її глобальне поширення, високу летальність, часту інвалідизацію реконвалесцентів, а також схильність до виникнення масових епідемічних спалахів та швидкого поширення в людській популяції. Саме через ці особливості ВООЗ віднесла менінгококову інфекцію до групи особливо небезпечних інфекцій та постійно контролює захворюваність. Постійним епідемічним осередком даної патології в останнє десятиліття було східне Середземномор’я та так звана субсахарна Африка – країни, розташовані південніше Сахари. Лише за 1996–1999 рр. в Буркіна Фасо, Чаді, Малі, Судані, Нігерії та деяких інших країнах цього регіону було зареєстровано 360 755 випадків цієї хвороби, летальність становила 10,5 %. У США щорічно виникає від 2400 до 3000 випадків менінгококової інфекції, летальність від якої становить близько 10 %. Останній епідемічний спалах менінгококової хвороби в Україні закінчився в середині 80-х років минулого століття. В останні роки знову відзначено поступове підвищення захворюваності, рівень її коливається у межах 1,92–2,0 на 100 тис. населення, 1000 випадків на рік. Відзначається зростання захворюваності і в Києві. Якщо у 1998–1999 рр. у клініці інфекційних хвороб лікувалося 11 хворих на генералізовану форму менінгококової інфекції, то в 2000–2001 рр. – 13 хворих, 2002–2003 рр. — 21 хворий, а за 5 місяців поточного року уже проліковано 12 хворих. І це з урахуванням того, що до клініки поступають хворі лише з тяжкими генералізованими формами. В ХVІІ ст. Вілліс (Вилізій) та Сиденгем вперше описали клінічну картину менінгококового менінгіту. Однак виділення захворювання в окрему нозологічну одиницю відбулося лише наприкінці ХІХ ст. після відкриття Вайгзельбаумом (1887) збудника та виділення Ослером (1899) з крові хворого менінгокока. Збудником менінгококової інфекції є Neisseria meningitidis — грамнегативні коки, нестійкі у зовнішньому середовищі. Антигенний склад досить складний, одні компоненти належать до чинників вірулентності, інші стимулюють утворення захисних антитіл. Класифікація базується на особливостях будови полісахаридної капсули. Виокремлюють цілу низку серогруп — А, В, С, D, X, Y, Z, 29E, W-135, а також нещодавно виявлені H, I, K, L. Менінгококи серогруп В і С поділяються на серотипи. Проте систематизацію менінгококів ускладнює наявність штамів, які не вкладаються в рамки існуючої класифікації, а також висока лабільність антигенів капсули. Висока лабільність поверхневого антигена властива для штамів, що знаходяться у носоглотці, та призводить до того, що в однієї особи виділяють серологічно різні штами. До того ж дослідники вважають, що антигенна структура менінгококів значно складніша і повністю не відтворена в існуючій класифікації. Переважну більшість випадків менінгококової інфекції спричиняють збудники серогруп А, В, С. У Великій Британії серотип С зумовлює 40 % випадків МІ та 150–260 летальних наслідків щорічно. Основний чинник патогенності — капсула бактерії, яка захищає менінгококи від різноманітних впливів, насамперед від поглинання фагоцитами. Провідним чинником, що зумовлює клінічні прояви хвороби, є так званий ендотоксин (ліпополісахарид — ЛПС), який утворюється з капсули при загибелі мікроба. Крім того, менінгококи виділяють ІgА-протеази, які захищають їх від дії імуноглобулінів. Менінгококова інфекція є суворим антропонозом з повітряно-крапельним механізмом передавання. Захворюваність часто має вигляд епідемій з високою контагіозністю та летальністю (до 85 % без лікування). Для цієї патології, особливо серед осіб молодого віку, характерний блискавичний перебіг генералізованих форм, у переважній більшості випадків — з летальним наслідком, коли від початку до кінця хвороби проходить не більше доби. У таких випадках визначальною для успішного лікування є рання діагностика і швидке надання адекватної медичної допомоги. Найбільшу епідемічну небезпеку становлять особи, які не мають клінічних ознак хвороби, так звані менінгококоносії, а також хворі на менінгококовий назофарингіт, який, як правило, не діагностується через надзвичайну схожість з іншими ГРЗ. Співвідношення між хворими та носіями непостійне — за різними даними від 1:2000 до 1:50 000. Кожні 10–12 років відзначаються циклічні підвищення захворюваності тривалістю до 4–6 років, один з таких циклів у нашій країні триває й зараз. У проміжках спостерігається майже постійний щорічний рівень захворюваності 1:100 000 міського населення. Вік носіїв менінгокока звичайно перевищує 21 рік, водночас найвища захворюваність реєструється серед дітей, особливо в дошкільних закладах. Менінгококи групи В найчастіше спричиняють генералізоване захворювання у дітей віком до 5 років, збудники групи С виділяють переважно у дітей віком від 4 до 14 років. Спорадичні випадки найчастіше спостерігають взимку та навесні, особливо в період від лютого до квітня. Вони переважно спричинені менінгококами серогруп В, С, Y. Причиною епідемії серед дорослого населення, як правило, є Neisseria meningitidis групи А. Захворюваність значно зростає при домінуванні серед носіїв штамів групи А, що зазвичай спостерігається у військових колективах. Групи В, С можуть спричиняти обмежені спалахи. Занесення збудника на території, де захворювання раніше не реєструвалося, призводить до виникнення спалахів з переважанням генералізованих форм у всіх вікових групах (для прикладу, регіони Далекої Півночі).