3. Іменники конкретні і абстрактні

Іменники з конкретним значенням називають предмети, явища дійсності, що пізнаються безпосередньо за допомогою органів чуття людини: моряк, чайка, галявина, гриб, ліс, дощ, звук, квітка, день, століття, літак, ущелина, вершина, мармур, глина, Свитязь, Говерла. При цьому не обов’язково, щоб вони були реальними. Достатньо, щоб мовець уявляв їх собі, як відчутні: русалка, домовик, марево, дірка.

Конкретні іменники змінюються за числами: місто – міста, вулиця – вулиці. Вони піддаються рахунку, тому сполучаються з власне кількісними числівниками: два міста, декілька вулиць.

Деякі конкретні іменники не змінюються за числами: до них належать незмінні (метро, кіно, бюро) та власні назви, що вживаються лише в однині або множині (Вінниця, Львів, Чернівці, Луцьк).

Слова із значенням назв процесів, ознак, властивостей, які не належать до конкретних предметів і мисляться поза зв’язком з ними, називають абстрактними. Вони називають узагальнені поняття, що не сприймаються безпосередньо органами чуття людини: ввічливість, щедрість, читання, бажання, мислення, натхнення, видіння, сумління, суспільство, мистецтво, козацтво, туризм, романтизм, соціалізм, прикрощі, хитрощі.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Абстрактні іменники:

• нездатні утворювати форми обох чисел (більшість уживається тільки в однині): політика, праця, розум, доброта, терпіння, щастя, боротьба; лише деякі вживані в однині і в множині: функція – функції, швидкість – швидкості;

• несполучуваність з власне кількісними числівниками (лише деякі з них можуть поєднуватися з неозначено-кількісними – багато щастя, чимало праці, мало терпіння);

• частина цих іменників уживається тільки в множині: фінанси, дебати, кошти, вибори, лестощі, лінощі.

4. Збірні іменники

Іменники, які позначають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як одне ціле, називаються збірними: молодь, малеча, студентство, деканат, листя, коріння, гілля, квасолиння, гарбузиння.

Збірні іменники на позначення сукупності людей відповідають на питання хто? (дітвора, козацтво, старшина, братва), а на позначення тварин і неістот – на питання що? (вороння, мушва, мурашня, насіння, городина, листя).

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Збірні іменники:

• вони вживаються тільки в однині, через те що виражають об’єднання багатьох предметів, які не підлягають лічбі;

• не сполучуються з власне кількісними числівниками, лише з неозначено-кількісними чи дробовими: багато рідні, трохи кукурудзиння, одна третя кінноти.

Увага! Іменники, що піддаються лічбі й мають форми однини і множини, до збірних не належать: хор, група, загін, рота, полк, армія, комісія, команда, ансамбль, екіпаж, клас, колектив, ескадрилья, табун, зграя, стадо, череда.

5. Речовинні іменники

Іменники, які позначають однорідну за своїм складом речовину з ознакою цілого, що підлягають виміру, а не лічбі, називаються речовинними.

Іменники з речовинним значенням називають:

• зернові культури: пшениця, просо, ячмінь, гречка, рис, овес;

• овочі, ягоди: картопля, горох, капуста, ожина, малина;

• харчові продукти: хліб, молоко, чай, кава, борошно, олія, мед;

• корисні копалини (метали, рідини, гази): вугілля, нафта, кисень, азот, озокерит, залізо, чавун, янтар, золото, срібло, мармур;

• будівельні матеріали: цемент, цегла, граніт, вапно, бетон, глина;

• тканини: шовк, ситець, льон, маркізет, сатин, бавовна;

• ліки: анальгін, валідол, пеніцилін, цитрамон.

Увага! Від речовинних іменників, що вживаються тільки в однині, можна утворити форму множини, але з іншим семантичним значенням (окремі типи, види або сорти речовин): тверді сири, мінеральні води, високосортні пшениці, піски Сахари, цілинні землі.

Категорія роду

Кожний іменник (крім тих, що вживаються тільки в множині) належить до одного з трьох родів:

• чоловічого (син, Марс, Андрій, сміх, клен); іменники ч. р. співвідносяться із займенником він, цей;

• жіночого (дочка, Андромеда, Олена, любов); іменники ж. р. співвідносяться із займенником вона, ця;

• середнього (дитя, сонце, серце); іменники с. р. співвідносяться із займенником воно, це.

Окрему групу становлять іменники спільного роду. Це назви осіб за діями, вчинками, рисами характеру, зовнішніми ознаками, що мають закінчення -а(-я): базіка, староста, сирота, листоноша, бідолаха, плакса, приблуда, причепа, непосида, каліка, жаднюга, лівша, п’яниця, розмазня. У цьому випадку рід визначається за синтаксичними зв’язками іменника з іншими словами, тобто в контексті: відповідальний староста, сирота Ольга, страшна потвора, цей плакса, якийсь причепа, наша непосида, бідолаха поїхала.

Увага! Назви істот за професією чи родом діяльності можуть позначати осіб як чоловічої, так і жіночої статі, проте такі іменники належать до іменників чоловічого роду: інженер, професор, юрист, суддя, директор, дипломат, лікар, математик, викладач. Від деяких з них творяться назви осіб жіночого роду: вчителька, секретарка, поетеса, директорка (уживані в розмовно-побутовому стилі).

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

1. Є іменники, які вживаються у формах і чоловічого, і жіночого роду: зал – зала, птах – птаха, змій – змія, сусід – сусіда, спазм – спазма, жираф – жирафа, парасоль – парасоля, округ – округа.

2. У середньому або чоловічому роді вживаються іменники: забудько, незнайко, хлопчисько, ледащо, громило, здоровило.

3. То в жіночому, то в чоловічому роді бувають іменники: купіль, харч, фальш.

Примітка. 1. До жіночого роду належать іменники: путь, криза, президія, філія, нехворощ, туш (фарба).

2. До чоловічого роду належать іменники: біль, кір, насип, нежить, туш (музичний), тюль, Сибір, собака, дріб.

При визначенні роду незмінюваних іменників майте на увазі:

1. назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, ця леді, цей денді;

2. назви тварин мають чоловічий рід: цей поні, цей кенгуру, цей колібрі; але роздратована шимпанзе, маленька колібрі;

3. назви неістот мають переважно середній рід: це кашне, це депо, це кашпо, це макраме, це журі; але: торнадо, сироко (вітер) – ч. р., цеце (муха) – ж. р., кольрабі (капуста) – ж. р., салямі (ковбаса) – ж. р., гінді (мова) – ж. р.;

4. власні назви зберігають рід загальних назв (міст, озер, річок, країн тощо): широка Міссісіпі (річка), чарівне Онтаріо (озеро), далеке Тбілісі (місто), привітний Толедо (порт);

5. незмінювані абревіатури мають той же рід, що і стрижневе слово: Шевченківський райвно (відділ освіти), ООН зобов’язала (організація), Київська ГЕС (електростанція).

Категорія числа

Більшість іменників має два числа – однину і множину. Це назви предметів, які підлягають лічбі й здатні поєднуватися з кількісними числівниками: сім років, три століття, семеро кошенят, кілька поезій, дев’ятеро учнів.

За відношенням до числа іменники поділяються на три групи:

1. Іменники, що вживаються і в однині, і в множині: книга – книги, дорога, дороги, вишня – вишні.

2. Іменники, що мають тільки однину:

   • речовинні: вугілля, молоко, цукор, кисень, масло, папір, солома, асфальт;

   • абстрактні: радість, глибінь, зелень, біганина, щастя, мудрість, істина, співпраця;

   • збірні: людство, рідня, учительство, листя, насіння, огудиння;

   • власні назви: Україна, Київ, Дніпро, Богдан, «Літературна Україна».

3. Іменники, що мають тільки множину (множинні):

• назви одиничних чи парних предметів: вила, ковзани, ворота, терези, лапки, соти, ночви, окуляри, куранти, граблі, штани;

• речовинні: вершки, дріжджі, консерви, прянощі, парфуми, дрова, ліки, макарони;

• сукупність предметів зі значенням збірності: надра, гроші, джунглі;

• назви відрізків часу, свят і обрядів: сутінки, канікули, іменини, жнива, заручини, хрестини, посиденьки, заробітки;

• назви почуттів, емоцій, стану: радощі, жалощі, прикрощі, ревнощі, труднощі;

• назви ігор: шахи, шашки, піжмурки;

• деякі власні назви: Суми, Карпати, Піренеї, Афіни, Жовті Води.

Категорія відмінка

Іменник, пов’язуючись у реченні з іншими словами, змі­нюється за відмінками. В українській мові є сім відмінків, кожний з яких відпо­відає на певне питання:

Н азивний — хто? що? (весна, явір) - прямий відмінок Родовий — кого? чого? (весни, явора) Давальний — кому? чому? (весні, явору) Знахідний — кого? що? (весну, явір) непрямі відмінки Орудний — ким? чим? (весною, явором) Місцевий — на  кому? на  чому? (на весні, на яворі) Кличний — (весно, яворе).

Іменник у називному відмінку виступає в реченні в ролі підмета, іноді — присудка. Наприклад, у реченні Вірний при­ятель — то найбільший скарб (Нар. тв.) у називному відмінку стоять підмет приятель і присудок скарб.

Іменник у кличному відмінку виступає тільки в ролі звер­тання: Який ти, світе, теплий і широкий (А. Малишко).

Іменники в непрямих відмінках у реченні можуть виступати:

а) іменною частиною складеного присудка: Життя (що робить?) має ціну лиш доти, поки воно доцільне (П. Загребельний);

б) додатком: Навтішатися (чим?) світом — що випити (що?) кухоль (Д. Чередниченко);

в) означенням: Струмки полощуть срібло (яке?) тиші… (Б.-І.Антонович);

г) обставинами: В день такий (де?) на землі розцвітає весна… (В. Сосюра).

Увага! Іменники в називному і кличному відмінках вживаються завжди без прийменника, в місцевому — лише з прийменником. В інших мо­жуть виступати як без прийменника, так і з ним.

Деякі іменники не змінюються, а саме:

1. Загальні та власні іменники іншомовного походження з кінцевим:

   • -а(-я): алілуя, ампула, боа, журба, бра, Нікарагуа, Дюма, Золя;

   • -о: адажіо, бароко, бюро, інтермецо, жабо, кіно, лібрето, метро, маестро, сироко, трюмо, фламінго, Брно, Бордо, Палермо, Осло, Токіо, але: пальто відмінюється як звичайний іменник середнього роду: пальта, пальті, паль­том і т.д.;

   • -у(-ю): авеню, інтерв’ю, какаду, кенгуру, меню, парвеню, фрау, шоу, Баку;

   • -е(-є): алое, ательє, кашне, пенсне, рантьє, резюме, турне, фойє, шосе, Гете, Гейне, Данте, Оноре;

   • -і: візаві, жалюзі, журі, колібрі, леді, парі, попурі, таксі, шасі, Пуччіні, Тбілісі, Нагасакі.

Увага! У таких іменниках кінцеві голосні звуки не виступають закінченнями, вони входять до складу основ.

2. Іншомовні загальні назви осіб жіночої статі, імена та прізвища з кінцевим приголосним: мадам, міс, місіс, Жаклін, Джонсон, Шмідт.

3. Російські прізвища на -их, -ово, -ого: Черних, Коротких, Мирських, Бєлово, Острово, Живаго.

4. Українські жіночі прізвища на -о та приголосний: до Остапенко Раїси; з Остапчук Вікторією, при Хрипко Ірині.

5. Не відмінюються буквені та комбіновані абревіатури:

• ЮНЕСКО, ФІФА, МВС, ЧАЕС, міськвно, але: на БАМі, з МХАТом, на ЛАЗі, до ВАКу, у рагсі;

• абревіатури типу заввідділу, завкафедри, комроти, обленерго;

• назви машин і механізмів, до складу яких входять і цифрові позначення: КП-4, АН-24, ДТ-54, ТУ-154.

Відміни іменників

Зміну іменників за відмінками називають відмінюванням.

Усі змінювані іменники за характером закінчення в називаному відмінку поділяються на чотири відміни.

Увага! До жодної з відмін не належать:

• незмінювані іменники: бюро, візаві, какаду, ООН;

• іменники, що вживаються тільки в множині: збори, ковзани, ліки, Суми, Альпи;

• субстантивовані іменники, що мають прикметникову форму: вартовий, учительська, колискова, майбутнє.

І відміна

До І відміни належать іменники жіночого, чоловічого та спільного роду із закінченням -а, -я: мама, земля, Микола, Ілля, суддя, сирота, невдаха, роззява.

Залежно від кінцевого приголосного основи іменники І відміни поділяються на три групи: тверду, м’яку, мішану.

1. До твердої групи належать іменники, основа яких закінчується на твердий приголосний і які мають закінчення -а: рука, віра, малина, собака, Микита.

2. До м’якої групи належать іменники, основа яких закінчується на м’який приголосний і які мають закінчення -я: земля, лінія, Франція, квасоля, суддя, Ілля, стаття.

3. До мішаної групи належать іменники, основа яких закінчується на шиплячий приголосний (ще їжджу – [ш], [ч], [ж], [дж]) і які мають закінчення -а: каша, межа, душа, площа.