1.4. Сутність інвестиційного менеджменту

Питання підготовки і прийняття управлінських рішень, які пов’язані з інвестуванням капіталу на рівні підприємства, розглядалося раніше як одно з відокремлених напрямів фінансового менеджменту. Цей напрям сформувався у спеціалізовану область на межі ХІХ-ХХ століть. У системі фінансового менеджменту він розглядався як «довгострокові фінансові рішення», які пов’язані з розвитком підприємства.

У самостійну галузь знань інвестиційний менеджмент сформувався у 50-і роки ХХ століття у зв’язку з інтенсивним розвитком портфельного інвестування.

З появою портфельного інвестування пов’язано виникнення і самого терміну - інвестиційний менеджмент, під яким первісно розумілася система управління фінансовими інвестиціями підприємства. Пізніше інвестиційний менеджмент включив у свою систему і розгляд питань реального інвестування. У теперішній час інвестиційний менеджмент є однією з областей знань, яка найбільш динамічно розвивається. Тільки за останнє десятиріччя за розробку проблем інвестиційного менеджменту значна частка дослідників удостоєна нобелівських премій.

В Україні багато аспектів управління інвестиціями знаходяться лише у стадії становлення через об’єктивні економічні труднощі перехідного періоду, недосконалості нормативно-правової бази, недостатнього рівня підготовки спеціалістів до роботи в складних економічних умовах і т.п.

Інвестиційний менеджмент представляє собою систему принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень, які пов’язані із здійсненням різноманітних аспектів інвестиційної діяльності підприємства [6].

Інвестиційний менеджмент органічно входить у загальну систему управління підприємством, є одною з основних функціональних систем, які забезпечують реалізацію стратегічних рішень.

Інвестиційний менеджмент тісно пов’язаний з такими системами управління підприємством, як операційний менеджмент, фінансовий менеджмент, інноваційний менеджмент, проектний менеджмент тощо. З системою операційного менеджменту цей зв’язок проявляється в спільному управлінні формуванням і відтворенням операційних активів; з системою фінансового менеджменту - формуванням інвестиційних ресурсів за рахунок власних і позикових джерел; з системою інноваційного і проектного менеджменту - розвитком автономних інвестицій.

До основних концепцій і моделей інвестиційного менеджменту відносяться:

1. Концепція пріоритету економічних інтересів власників. Ця концепція полягає у необхідності пріоритетного задоволення інтересів власників, а головною метою інвестиційного менеджменту є максимізація добробуту власників підприємства.

Ця концепція суперечить класичній концепції, відповідно до якої головною метою організації є прибуток.

Вперше цю концепцію висунув американський економіст Герберт Саймон, якому у 1978 р. була присуджена Нобелівська премія з економіки.

2. Сучасна портфельна теорія. В основі цієї концепції інвестиційного менеджменту полягають принципи статистичного аналізу і оптимізації відношення рівня ризику і доходності ризикових інструментів фінансового інвестування при формуванні інвестиційного портфеля за критерієм максимізації добробуту власників.

Родоначальником цієї концепції є Гаррі Марковиць, який виклав основні принципи даної концепції у 1952 р. У подальшому у розробку цієї теорії суттєвий внесок зробили Джеймс Тобін і Уільям Шарп. Ці вчені є лауреатами Нобелівської премії з економіки.

3. Концепція вартості капіталу. Сутність цієї концепції полягає в тому, що витрати підприємства з залучення і обслуговування капіталу залежать від джерела фінансування. У зв’язку з цим при виборі джерел фінансування інвестицій оцінка вартості залученого капіталу відіграє вирішальну роль.

4. Концепція вартості грошей у часі. Сутність цієї концепції полягає в тому, що дійсна вартість грошей вище їх майбутньої вартості у зв’язку з альтернативою можливого їх інвестування, а також впливом факторів інфляції і ризику. У рамках цієї концепції розроблені різні моделі дисконтування грошових потоків.

Дисконтування - це приведення майбутнього грошового потоку (надходжень або платежів) до їх поточної вартості (зворотна функція складного відсотку). Наприклад, якщо інвестувати у проект 1 млн. грн., розраховуючи отримати 10% доходу на рік, то через рік вартість інвестицій складатиме 1,1 млн. грн. - це майбутня вартість вкладених інвестицій, а їх поточна вартість складає 1 млн. грн. Різниця між майбутньою і теперішньою вартістю називають дисконтом (обліковим відсотком).

5. Концепція взаємозв’язку рівня ризику і доходності. Сутність цієї концепції полягає в тому, що між рівнем доходу, який очікується, і рівнем супутнього йому ризику існує прямо пропорційна залежність. На базі цієї концепції збудовані моделі оцінки фінансових активів і методика інвестиційного аналізу в системі портфельної теорії.

6. Моделі оцінки акцій і облігацій на основі їх доходності. В основі всіх моделей полягає дисконтована вартість очікуваної доходності фінансових інструментів інвестування при відповідному рівні ризику.

7. Модель оцінки фінансових активів з урахуванням систематичного ризику. Її основу складає визначення необхідного рівня доходності окремих фінансових інструментів інвестування з урахуванням рівня систематичного ризику. На основі цієї моделі будується «графік лінії доходності цінних паперів», який визначає залежність між рівнем систематичного ризику фінансових інструментів і рівнем необхідної доходності за ними.

8. Модель оцінки опціонів. Модель була розроблена для оцінки похідних цінних паперів - опціонів.

Опціон - цінний папір, яка дає її власнику право продати чи купити конкретну кількість інших цінних паперів в заданий час за визначеною ціною.

9. Гіпотеза ефективності ринку. Дана гіпотеза відбиває залежність цінової ефективності ринку від рівня інформаційного забезпечення його учасників. Відповідно до цієї гіпотези процес формування ціни припускає, що очікувана доходність цінних паперів є випадковою величиною, яка відображує відповідний рівень інформованості учасників ринку. Ті з учасників, які у найбільший мірі володіють інформацією, мають пріоритет у пошуку і придбанні фінансових активів, котирувальні ціни на які відрізняються від їх реальної ринкової вартості.

10. Концепція асиметричної інформації. Сутність цієї концепції полягає у тому, що потенційні покупці цінних паперів компанії володіють меншою інформацією про її діяльність, ніж менеджери. Тому у ті періоди, коли вартість цінних паперів компанії «переоцінена», менеджери ініціюють додаткову емісію цих цінних паперів, у результаті чого їх доходність, яка прогнозується, штучно збільшується. У результаті асиметричної інформації інвестори несуть потім фінансові збитки.

11. Арбітражна теорія ціноутворення. Основу цієї теорії складає положення про те, що на конкурентних інвестиційних ринках «арбітраж» (спекулятивні операції, які основані на різниці ринкових цін на окремих ринках) забезпечує вирівнювання реальних цін окремих фінансових інструментів інвестування відповідно до рівню їх ризику і доходності. Іншими словами, механізм арбітражу забезпечує відновлення цінової рівноваги на різних фондових ринках.

Вищезгадані концепції і моделі розглядаються у наступних матеріалах.

Ефективне управління інвестиційною діяльністю підприємства забезпечується реалізацією ряду принципів.

1. Інтегрованість з загальною системою управління підприємства. Інвестиційна діяльність підприємства повинна забезпечувати ефективну операційну діяльність, оптимальність фінансування інвестиційних проектів, впровадження інновацій і т.п.

2. Комплексний характер формування управлінських рішень. Всі управлінські рішення в області формування і реалізації інвестицій взаємопов’язані і впливають на кінцеві результати фінансової діяльності у цілому. Тому управління інвестиціями повинно розглядатися як комплексна система, яка управляє і забезпечує розробку взаємопов’язаних управлінських рішень, кожне з яких робить свій внесок у загальну результативність діяльності підприємства.

3. Високий динамізм управління. Навіть найбільш ефективні управлінські рішення в області формування і реалізації інвестицій, які були розроблені і реалізовані на підприємстві у попередньому періоді, не завжди можуть бути повторно використані на наступних етапах інвестиційної діяльності. Це пов’язано з високою динамікою зовнішнього середовища, у першу чергу, зі змінами кон’юнктури фінансового чи товарного ринків. Крім того, змінюються і внутрішні умови функціонування підприємства. Тому системі управління інвестиційної діяльності повинен бути притаманний високій динамізм.

4. Варіативність підходів окремих управлінських рішень. Реалізація даного принципу припускає, що підготовка кожного управлінського рішення у сфері формування інвестицій повинна враховувати альтернативні дії. При наявності альтернативних управлінських рішень конкретний вибір для реалізації повинен бути оснований на системі критеріїв, які визначають інвестиційну стратегію.

5. Орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства. Якими б ефективними не здавалися ті чи інші управлінські рішення в області інвестиційної діяльності, вони повинні бути відхилені, якщо вступають у протиріччя з місією (головною метою діяльності) підприємства, стратегічними напрямами розвитку, підривають економічну основу ефективного розвитку інвестицій у наступному періоді.

Ефективна система управління інвестиціями, яка організована з урахуванням цих принципів, створює передумови для високих темпів розвитку підприємства, досягнення необхідних кінцевих результатів і росту його ринкової вартості.