- •Лекції з дісціплини «основи інвестиційного менеджменту»
- •1. Теоретичні основи інвестиційного менеджменту
- •1.1 Економічна сутність інвестицій та інвестиційної діяльності
- •1.2. Державне регулювання інвестиційної діяльності
- •1.3. Модель інвестиційної поведінки підприємства у ринковому середовищі
- •1.4. Сутність інвестиційного менеджменту
- •1.5. Мета і завдання інвестиційного менеджменту
- •1.6. Функції і механізм інвестиційного менеджменту
- •2. Методологічні системи інвестиційного менеджменту
- •2.1. Система організаційного забезпечення інвестиційного менеджменту
- •2.2. Система інформаційного забезпечення інвестиційного менеджменту
- •2.3. Методи інвестиційного аналізу
- •2.4. Види інвестиційного планування
- •2.5. Функції та принципи внутрішнього інвестиційного контролю
- •3. Концепції інвестиційного менеджменту
- •3.1. Концепція оцінки вартості грошей у часі
- •Функція «складний відсоток»
- •Функція «дисконтування»
- •Функція «поточна вартість ануітету»
- •Функція «періодичний внесок на погашення кредиту»
- •Функція «майбутня вартість ануітету»
- •Функція «періодичний внесок на накопичення фонду»
- •3.2. Концепція обліку фактора інфляції
- •3.3. Концепція обліку фактора ризику
- •3.4. Концепція фактора ліквідності
- •4. Інвестиційна стратегія підприємства
- •4.1. Сутність інвестиційної стратегії підприємства
- •4.2. Стратегічні цілі інвестиційної діяльності підприємства
- •4.3. Види інвестиційних стретегій підприємства
- •5. Реальні інвестиції підприємства
- •5.1. Особливості здійснення реальних інвестицій
- •5.2. Форми здійснення реальних інвестицій
- •5.3. Управління інвестиційними проектами
- •5.4. Оцінка ефективності реальних інвестиційних проектів
- •5.5. Форми виходу проекту з інвестиційної програми підприємства
- •6. Фінансові інвестиції підприємства
- •6.1. Особливості здійснення фінансових інвестицій
- •6.2. Форми здійснення фінансових інвестицій підприємства
- •6.3. Види цінних паперів
- •6.4. Типи акцій та їх оцінка
- •6.5. Типи облігацій, їх основні характеристики і оцінка
- •6.6. Управління формуванням і реструктуризацією портфеля фінансових інвестицій
- •6.6.1. Поняття портфеля фінансових інвестицій і класифікація його типів
- •6.6.2. Сучасна портфельна теорія
- •6.6.3. Управління реструктуризацією портфеля фінансових інвестицій
- •6.7. Фінансове середовище Фінансові ринки
- •Фінансові інстітути
- •Фондова біржа
- •7. Управління інвестиційними ризиками
- •7.1. Класифікація ризиків
- •7.2. Оцінка ризиків
- •7.3. Управління ризиками
- •8. Управління формуванням інвестиційних ресурсів підприємства
- •8.1. Джерела формування інвестиційних ресурсів
- •8.2. Системи фінансування інвестиційного проекту
- •Список використаної літератури
- •Додатки
- •1. Функция «сложный процент». Значения коэффициентов компаундирования для различных процентных ставок I и числа периодов начисления процентов n
- •2. Функция «дисконтирования». Значения коэффициентов дисконтирования для различных процентных ставок I и числа периодов начисления процентов n
- •3. Функция «периодический взнос на погашение кредита». Значения коэффициентов для различных процентных ставок I и числа периодов начисления процентов n
- •4. Функция «будущая стоимость аннуитета». Значения коэффициентов для различных процентных ставок I и числа периодов начисления процентов n
8.2. Системи фінансування інвестиційного проекту
У сучасній практиці управління проектами використовуються дві системи фінансування:
- традиційного фінансування проектів;
- проектного фінансування.
Система традиційного фінансування є найбільш розповсюдженою в умовах економіки перехідного періоду, низького рівня розвитку фінансового ринку, недостатнього обсягу вільного капіталу у суб’єктів, що господарюють, низької правової захищеності вітчизняних та закордонних інвесторів. Цій схемі фінансування проектів притаманні такі особливості:
Основним організатором фінансування проекту виступає ініціатор. Він самостійно обирає схему фінансування проекту, визначає можливий склад джерел ресурсів і проводить переговори з потенційними інвесторами.
Одним з обов’язкових джерел фінансування проекту виступають власні внутрішні джерела ресурсів ініціатора проекту (частина чистого прибутку, амортизаційні відрахування і т.д.).
Доходи від реалізації проекту отримує переважно ініціатор.
Фінансову відповідальність перед кредиторами на випадок невдачі реалізації проекту несе ініціатор.
Система традиційного фінансування може бути використана підприємством для будь-яких проектів.
У системі традиційного фінансування основними схемами фінансування проектів є:
Повне внутрішнє фінансування. Воно передбачає фінансування проекту виключно за рахунок власних ресурсів. Така схема фінансування за кордоном називається «фінансування без левериджу» і характерна для початкових етапів життєвого циклу підприємств, коли доступ до позикових джерел капіталу утруднений, або реалізується невеликий проект.
Акціонування. В якості основної схеми фінансування використовується звичайно для реалізації крупномасштабних проектів. Воно складається у об’яві відкритої підписки на акції підприємства, яке створюється.
Кредитне фінансування. Схема кредитного фінансування застосовується, зазвичай, для реалізації невеликих короткострокових проектів з високою нормою рентабельності інвестицій, яка перевищує ставку відсотку за довгостроковим фінансовим кредитом.
Фінансовий (інвестиційний) лізинг. Такий метод фінансування є різновидом кредиту, але у матеріально-речовій формі, і використовується з тієї ж причини, що й кредитне фінансування.
Державне фінансування. Воно являє собою асигнування з бюджетів різних рівнів, що виділяються підприємству на безповоротній основі для підтримки значимих у соціальному відношенні галузей.
Змішане фінансування. Ця схема передбачає формування капіталу за рахунок власних і позикових коштів.
Система проектного фінансування отримала широке застосування в країнах з ринковою економікою.
Проектне фінансування можна укрупнено визначити як фінансування інвестиційних проектів, при якому сам проект обслуговує боргові зобов’язання.
Системі проектного фінансування притаманні такі особливості:
Інвестиційний проект організується у формі самостійного господарюючого суб’єкту - «проектної компанії». Умовою організаційної відокремленості є незалежність проекту від інших проектів ініціатора.
Організатором фінансування проекту є не тільки ініціатор, але й інші учасники - засновники проектної компанії, які виступають у ролі інвесторів.
Фінансування проекту носить суворо цільовий характер. Будь-яке нецільове використання ресурсів засновниками і учасниками проекту розглядається як порушення контрактних зобов’язань.
Доход за проектом отримують не тільки ініціатор, але й інвестор. Джерелом формування цього доходу виступає чистий грошовий потік, що формується у процесі реалізації проекту. Забезпечення фінансових зобов’язань розповсюджується тільки на майно проектної компанії, тобто самого проекту.
Інвестиційні ризики розподіляються між усіма учасниками проекту.
У процесі організації проектного фінансування завчасно розробляються форми виходу учасників з проекту.
У порівнянні з системою традиційного фінансування проектів система проектного фінансування має ряд переваг. Однією з таких переваг є можливість використання різноманітних форм кредиту, що дозволяє формувати позикові ресурси на більш вигідних умовах. У структурі інвестиційних ресурсів міститься велика частка позикових коштів. Для інвесторів - засновників проекту - отримання кредитних ресурсів не відбивається на складі їх балансу.
Під проектним фінансуванням треба розуміти надання фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів у вигляді кредиту:
- без права регресу;
- з обмеженим регресом на позичальника з боку кредитора;
- з повним регресом на позичальника з боку кредитора.
Під регресом треба розуміти вимогу про відшкодування суми, яка дана у позику. При проектному фінансуванні кредитор несе підвищені ризики, видаючи, з точки зору традиційних банківських кредитів, незабезпечений або не у повній мірі забезпечений кредит. Погашення цього кредиту здійснюється за рахунок грошових потоків, які утворюються в ході експлуатації об’єкту інвестиційної діяльності.
Фінансування з повним регресом на позичальника, тобто наявність певних гарантій або вимога певної форми обмежень відповідальності кредиторів проекту. Ризики проекту припадають, в основному, на позичальника, зате «ціна» позики при цьому відносно невисока і дозволяє швидко отримати фінансові кошти для реалізації проекту. Фінансування з повним регресом на позичальника застосовується для малоприбуткових і некомерційних проектів.
Фінансування без права регресу на позичальника, тобто кредитор при цьому не має ніяких гарантій від позичальника і приймає на себе усі ризики, пов’язані з реалізацією проекту. Вартість такої форми фінансування досить висока для позичальника, тому що кредитор сподівається отримати відповідну компенсацію за високу ступінь ризику. Таким чином фінансуються проекти, які мають високу прибутковість і дають у результаті реалізації конкурентоспроможну продукцію. Проекти для такої форми фінансування повинні використовувати прогресивні технології виробництва продукції, мати добре розвинені ринки реалізації продукції, передбачати надійні домовленості з постачальниками матеріально-технічних ресурсів для реалізації проекту і т.д.
Фінансування з обмеженим правом регресу. Така форма фінансування проектів передбачає розподіл усіх ризиків проекту між його учасниками - так, щоб кожний з них брав на себе ризики, які залежать від нього. У цьому випадку всі учасники приймають на себе конкретні комерційні зобов’язання, і ціна фінансування помірна. Усі учасники зацікавлені в ефективній реалізації проекту, оскільки їх прибуток залежить від своєї ж діяльності.
У цілому, проектне фінансування як спосіб організації фінансування має історію, що складає майже чверть століття. У 70-і роки ХХ-го століття розвиток інвестицій у нафтогазову промисловість, який забезпечував прибутковість у сотні і тисячі відсотків на рік, примусив банки перейти від пасивної ролі кредиторів (коли потенційні позичальники йдуть до банку і просять грошей) до активного пошуку форм і методів кредитування високоприбуткових проектів - перш за все у нафтогазовому секторі економіки. Банки брали на себе підвищені ризики і кредитували позичальників на умовах проектного фінансування («без регресу», «з обмеженим регресом»).
Однак проектне фінансування не завжди доцільне. Іноді для позичальника краще використовувати традиційні схеми фінансування інвестиційних проектів: кредити під залогове забезпечення, гарантії і поручительства, емісія акцій та облігацій, лізинг і т.д.
