8.2. Системи фінансування інвестиційного проекту

У сучасній практиці управління проектами використовуються дві системи фінансування:

- традиційного фінансування проектів;

- проектного фінансування.

Система традиційного фінансування є найбільш розповсюдженою в умовах економіки перехідного періоду, низького рівня розвитку фінансового ринку, недостатнього обсягу вільного капіталу у суб’єктів, що господарюють, низької правової захищеності вітчизняних та закордонних інвесторів. Цій схемі фінансування проектів притаманні такі особливості:

• Основним організатором фінансування проекту виступає ініціатор. Він самостійно обирає схему фінансування проекту, визначає можливий склад джерел ресурсів і проводить переговори з потенційними інвесторами.

• Одним з обов’язкових джерел фінансування проекту виступають власні внутрішні джерела ресурсів ініціатора проекту (частина чистого прибутку, амортизаційні відрахування і т.д.).

• Доходи від реалізації проекту отримує переважно ініціатор.

• Фінансову відповідальність перед кредиторами на випадок невдачі реалізації проекту несе ініціатор.

Система традиційного фінансування може бути використана підприємством для будь-яких проектів.

У системі традиційного фінансування основними схемами фінансування проектів є:

Повне внутрішнє фінансування. Воно передбачає фінансування проекту виключно за рахунок власних ресурсів. Така схема фінансування за кордоном називається «фінансування без левериджу» і характерна для початкових етапів життєвого циклу підприємств, коли доступ до позикових джерел капіталу утруднений, або реалізується невеликий проект.

Акціонування. В якості основної схеми фінансування використовується звичайно для реалізації крупномасштабних проектів. Воно складається у об’яві відкритої підписки на акції підприємства, яке створюється.

Кредитне фінансування. Схема кредитного фінансування застосовується, зазвичай, для реалізації невеликих короткострокових проектів з високою нормою рентабельності інвестицій, яка перевищує ставку відсотку за довгостроковим фінансовим кредитом.

Фінансовий (інвестиційний) лізинг. Такий метод фінансування є різновидом кредиту, але у матеріально-речовій формі, і використовується з тієї ж причини, що й кредитне фінансування.

Державне фінансування. Воно являє собою асигнування з бюджетів різних рівнів, що виділяються підприємству на безповоротній основі для підтримки значимих у соціальному відношенні галузей.

Змішане фінансування. Ця схема передбачає формування капіталу за рахунок власних і позикових коштів.

Система проектного фінансування отримала широке застосування в країнах з ринковою економікою.

Проектне фінансування можна укрупнено визначити як фінансування інвестиційних проектів, при якому сам проект обслуговує боргові зобов’язання.

Системі проектного фінансування притаманні такі особливості:

• Інвестиційний проект організується у формі самостійного господарюючого суб’єкту - «проектної компанії». Умовою організаційної відокремленості є незалежність проекту від інших проектів ініціатора.

• Організатором фінансування проекту є не тільки ініціатор, але й інші учасники - засновники проектної компанії, які виступають у ролі інвесторів.

• Фінансування проекту носить суворо цільовий характер. Будь-яке нецільове використання ресурсів засновниками і учасниками проекту розглядається як порушення контрактних зобов’язань.

• Доход за проектом отримують не тільки ініціатор, але й інвестор. Джерелом формування цього доходу виступає чистий грошовий потік, що формується у процесі реалізації проекту. Забезпечення фінансових зобов’язань розповсюджується тільки на майно проектної компанії, тобто самого проекту.

• Інвестиційні ризики розподіляються між усіма учасниками проекту.

• У процесі організації проектного фінансування завчасно розробляються форми виходу учасників з проекту.

У порівнянні з системою традиційного фінансування проектів система проектного фінансування має ряд переваг. Однією з таких переваг є можливість використання різноманітних форм кредиту, що дозволяє формувати позикові ресурси на більш вигідних умовах. У структурі інвестиційних ресурсів міститься велика частка позикових коштів. Для інвесторів - засновників проекту - отримання кредитних ресурсів не відбивається на складі їх балансу.

Під проектним фінансуванням треба розуміти надання фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів у вигляді кредиту:

- без права регресу;

- з обмеженим регресом на позичальника з боку кредитора;

- з повним регресом на позичальника з боку кредитора.

Під регресом треба розуміти вимогу про відшкодування суми, яка дана у позику. При проектному фінансуванні кредитор несе підвищені ризики, видаючи, з точки зору традиційних банківських кредитів, незабезпечений або не у повній мірі забезпечений кредит. Погашення цього кредиту здійснюється за рахунок грошових потоків, які утворюються в ході експлуатації об’єкту інвестиційної діяльності.

Фінансування з повним регресом на позичальника, тобто наявність певних гарантій або вимога певної форми обмежень відповідальності кредиторів проекту. Ризики проекту припадають, в основному, на позичальника, зате «ціна» позики при цьому відносно невисока і дозволяє швидко отримати фінансові кошти для реалізації проекту. Фінансування з повним регресом на позичальника застосовується для малоприбуткових і некомерційних проектів.

Фінансування без права регресу на позичальника, тобто кредитор при цьому не має ніяких гарантій від позичальника і приймає на себе усі ризики, пов’язані з реалізацією проекту. Вартість такої форми фінансування досить висока для позичальника, тому що кредитор сподівається отримати відповідну компенсацію за високу ступінь ризику. Таким чином фінансуються проекти, які мають високу прибутковість і дають у результаті реалізації конкурентоспроможну продукцію. Проекти для такої форми фінансування повинні використовувати прогресивні технології виробництва продукції, мати добре розвинені ринки реалізації продукції, передбачати надійні домовленості з постачальниками матеріально-технічних ресурсів для реалізації проекту і т.д.

Фінансування з обмеженим правом регресу. Така форма фінансування проектів передбачає розподіл усіх ризиків проекту між його учасниками - так, щоб кожний з них брав на себе ризики, які залежать від нього. У цьому випадку всі учасники приймають на себе конкретні комерційні зобов’язання, і ціна фінансування помірна. Усі учасники зацікавлені в ефективній реалізації проекту, оскільки їх прибуток залежить від своєї ж діяльності.

У цілому, проектне фінансування як спосіб організації фінансування має історію, що складає майже чверть століття. У 70-і роки ХХ-го століття розвиток інвестицій у нафтогазову промисловість, який забезпечував прибутковість у сотні і тисячі відсотків на рік, примусив банки перейти від пасивної ролі кредиторів (коли потенційні позичальники йдуть до банку і просять грошей) до активного пошуку форм і методів кредитування високоприбуткових проектів - перш за все у нафтогазовому секторі економіки. Банки брали на себе підвищені ризики і кредитували позичальників на умовах проектного фінансування («без регресу», «з обмеженим регресом»).

Однак проектне фінансування не завжди доцільне. Іноді для позичальника краще використовувати традиційні схеми фінансування інвестиційних проектів: кредити під залогове забезпечення, гарантії і поручительства, емісія акцій та облігацій, лізинг і т.д.