Українські землі на початку XX ст. Наддніпрянщина в роки революції 1905-1907 pp. У Російській імперії

Причини революції

1. Існували пережитки феодалізму: самодержавна форма правління; поміщицьке землеволодіння; станові привілеї. Російська імперія була економічно відсталою. Рівень життя населення залишався низьким. Царизм не бажав і не міг продовжити курс на подальші реформи.

2. Самодержавна форма правління нищила будь-які прояви вільнодумства; політичні та профспілкові організації були заборонені, демократичних свобод не було.

3. Не втратило гостроти аграрне питання. Зберігалося поміщицьке землеволодіння, малоземелля та безземелля селян. Існувала можливість пригноблювати селян старими, феодальними методами.

4. Жорстока експлуатація робітників, довгий робочий день, низька заробітна платня, відсутність нормальних умов праці, безробіття.

5. Тяжкий національний гніт, жорстоке визискування населення національних окраїн.

6. Втрата авторитету й послаблення царизму у зв’язку з поразкою в російсько-японській війні 1904-1905 pp., невдоволення політикою царя Миколи ІІ.

Характер революції: буржуазно-демократична.

Завдання революції:

1. повалення самодержавства і встановлення демократичної республіки;

2. проголошення політичних прав і свобод громадян;

3. ліквідація поміщицького землеволодіння і перерозподіл земель, докорінна зміна умов життя селян;

4. встановлення 8-годинного робочого дня, мінімальних розмірів заробітної платні, пенсій, необхідного соціального захисту;

5. ліквідація національного гніту.

Особливості революції

1. Це була перша революція XX ст., коли протиріччя капіталізму дуже загострилися і Російська імперія стала вузлом цих протиріч.

2. Хоча революція й буржуазна, буржуазія не могла у ній відігравати вирішальної ролі, як це було у країнах Європи раніше, оскільки була недостатньо організованою і занадто прив’язаною до царизму.

3. У цій революції існували три політичних табори — революційний, контрреволюційний, ліберально-буржуазний.

4. Різною була тактика партій:

   • більшовики виступали за збройне повстання як основний засіб вирішення завдань революції;

   • есери — за збройну боротьбу й терор;

   • меншовики, кадети, лідери українських національних партій — за парламентський шлях через вибори в Державну думу;

   • чорносотенні партії — за збереження наявного ладу.

Рушійні сили революції: робітники, селяни, підприємці, студенти, інтелігенція, армія.

Привід до початку революції — розстріл мирної демонстрації в Санкт-Петербурзі 9 (22) січня 1905 p., події «кривавої неділі».

Основні етапи революції (революція тривала 2,5 року).

• Перший етап (9 (22) січня 1905 р. — вересень 1905 р.) — початок і розвиток революції, її наростання.

• Другий етап (жовтень — грудень 1905 р.) — найвище піднесення революції, перехід до збройного повстання.

• Третій етап (січень 1906 р. — 3 червня 1907 р.) — період спаду революції, коли вона повільно відступала під натиском царизму.

• Закінчення революції (3 червня 1907 р.) — розгін II Державної думи, що ввійшов в історію з назвою Третьочервневого контрреволюційного перевороту, який засвідчив остаточну поразку демократичної революції в Росії:

• У роки революції 1905-1907 pp. українські політичні партії, громадські об'єднання розгорнули бурхливу діяльність, охопили своєю роботою широкі народні маси.

• Національні вимоги українців були викладені в петиціях, листівках, газетних публікаціях, документах різних організацій.

• 1905 р. в Російській імперії з'явилася перша україномовна газета «Хлібороб». Із 1906 р. у Києві почала виходити щоденна газета «Рада».

• Вимоги:

• відміна поміщицького землеволодіння,

• уведення демократичних свобод,

• ліквідація національно-культурних обмежень,

• розвиток української культури.

• УСДРП, УДП висували як основну вимогу відновлення української держави у формі автономії,

• тільки УНП вимагала повної незалежності.

• Усі партії закликали до ліквідації самодержавства та проведення демократичних реформ.

• Провідною політичною силою в Україні в роки революції 1905-1907 pp. були робітники та селяни. Масові селянські виступи відбулися в жовтні 1905 р. Селяни вимагали вирішення земельного питання.

• Формою їх боротьби стали погроми поміщицьких маєтків, убивства поміщиків. Царська влада жорстоко придушувала селянські виступи.

• Робітники України в роки революції провели масові страйки, на яких висували не тільки економічні вимоги, а й політичні («Геть царя!»). У Харкові робітники почали будувати барикади.

• Під час страйкової боротьби в багатьох містах України (Київ, Харків, Одеса, Юзівка та ін.) виникали Ради робітничих депутатів — непартійні об'єднання громадян, які були своєрідними органами робітничої влади.

• Ради встановлювали 8-го-динний робочий день, визначали ціни на продукти в заводських магазинах, організовували охорону населення від злочинців.

• Пік робітничої боротьби припав на грудень 1905 р.

• В Україні збройні повстання спалахнули в Харкові, Катеринославі, Олександрівську, у Донбасі.

• Активну участь у революційних подіях взяли військові.

• 13 червня 1905 р. в Одесі розпочався загальноміський страйк.

• 14 червня підняла повстання команда броненосця «Потьомкін» (730 осіб). Це був перший виступ на флоті та в збройних силах Російської імперії загалом.

• Очолили повстання Григорій Вакуленчук (1877-1905 pp.) і Опанас Матюшенко (1879-1907 pp.). На початку повстання Вакуленчука було вбито, і керівництво повстанням перейшло до Матюшенка.

• Олександра Коваленка, інженера-механіка, одного із засновників РУП, також обрали до складу революційного комітету, який керував повстанням.

• Проти повсталих спрямували всю Чорноморську ескадру, але її команда відмовилася відкрити вогонь по повсталих. Побоюючись повстання на інших суднах, командування ескадри поспішило відвести її до Севастополя.

• 25 червня потьомкінці здали броненосець румунській владі в порту Констанца, а самі стали політичними емігрантами. Деякі з них згодом таємно повернулися на підпільну роботу в Росію.

• О. Матюшенко 1907 р. приїхав в Україну, але невдовзі його заарештували й за вироком військово-морського суду стратили.

• Олександр Коваленко залишився в еміграції, а в 1917-1920 pp. брав активну участь у подіях революції й громадянської війни.

• 11 листопада 1905 р. розпочалося повстання на головній базі Чорноморського флоту в Севастополі — на крейсері «Очаків», до якого приєдналося 12 бойових кораблів.

• Підтягнувши війська, 16 листопада влада придушила повстання.

• Керівник повстання лейтенант Петро Шмідт (1867-1906 pp.) і три його помічники за вироком суду були розстріляні.