Лекція 7 Тема: Навчання обдарованих дітей

План

1. Форми організації навчання обдарованих дітей.

2. Методи навчання обдарованих дітей. Прийоми активізації пізнавальної діяльності.

Література

1. Ванбреннер С. Методи навчання обдарованих дітей в американській школі // Обдарована дитина. – 1998. -№№ 1-2.

2. Земляна Л. Школа випереджувального навчання // Дошкільне виховання. – 1995. - № 12. – С. 18.

3. Красноголов В. О. Методи навчання обдарованих дітей // Обдарована дитина. – 1999. - № 5. – С. 18-25.

Для утвердження обдарованої дитини потрібно створити умови, при яких вона могла б розвиватися всебічно. Цілком зрозуміло, що навчання обдарованих дітей має цілий ряд специфічних особливостей. Вони виявляються як у формах організації навчального процесу, так і у виборі методів та прийомів навчання. Деякі педагоги вважають, що зміст визначає форми і методи, але в ряді випадків він може бути значною мірою визначений самим організаційним підходом. Такими властивостями володіють, наприклад, загальні підходи до організації навчання обдарованих дітей.

Способи навчання обдарованих дітей об’єднані в 3 основні групи:

• “окреме навчання” – спеціальний навчальний заклад для обдарованих дітей;

• “спеціальне окреме навчання” – спеціальні групи (класи) для обдарованих в традиційному навчальному закладі;

• “спільне навчання” – організаційний підхід, при якому обдаровані навчаються в “природному мікросередовищі”, тобто коли вони навчаються разом з іншими дітьми.

Стосовно форм навчання обдарованих дошкільнят, в вітчизняній дошкільній педагогіці ще не склалося досить усталеної точки зору. Тому важливо розібратися у можливих нагальних підходах до навчання обдарованих дітей у школі, оцінити можливості використання запропонованих психологами, вчителями ідей щодо дітей дошкільного віку.

Зокрема, Н.С. Лернер у книзі "Психологія обдарованості дітей та підліт­ків", виділяє дві тенденції у організації навчання обдарованих дітей:

1) Прискорення навчання. Умови його реалізації:

- яскраво виражене випе­редження дітьми своїх однолітків, пізнавальний інтерес, прагнення до прискорених темпів навчання з боку дитини;

- згода батьків, по можливості їх участь у організації навчання;

- певний рівень соціально-емоційної зрілості дітей, вміння їх налагоджу­вати стосунки із старшими за віком дітьми.

Форми прискорення:

• ранній вступ до школи;

• прискорення в звичайному класі (індивідуальне);

• заняття з певного предмету в іншому класі;

• "перестрибування через клас";

• профільні класи (з поглибленими програмами вивчення певних дисциплін та спеціально відібраними учнями);

• приватні школи.

Вважають, що прискорення надзвичайно ефективне у навчанні математич­но обдарованих дітей та обдарованих до іноземних мов.

2) Збагачення навчання. Ця тенденція отримала у психології детальну розробку, запропоновані такі дидактичні підходи до збагачення навчання, як:

- ідея укрупнення одиниць змісту за рахунок змістовного узагальнення (В.В. Давидов);

- проблемний підхід до навчання (О.М. Матюшкін);

- використання опорних схем та сигналів (В.Ф. Шаталов);

- використання укрупнених дидактичних одиниць (П.М. Ерднієв).

Збагачення ефективне для розвитку творчого потенціалу особистості.

Форми:

• мінікурси, гуртки, факультативи;

• коректуючі, розвиваючі та інтегративні програми;

• центри збагачення (при школах чи вузах), кімнати творчості тощо.

Дослідники підкреслюють, що робота з обдарованими дітьми загалом може організовуватися як у загальноосвітніх навчальних закладах, так і у спеціалізованих, тобто таких, до яких здійснюють спеціальний відбір дітей з врахуванням їхніх здібностей, схильностей тощо.

Зрозуміло, що навчальний заклад, у якому головною метою педагогів стає розкриття та розвиток дитячих обдарувань, повинен відрізнятися від „звичайної” школи чи дошкільного закладу. Зокрема, він може керуватися деякими принципами, виробленими самим педагогічним колективом.

Наводимо для прикладу принципи побудови діяльності школи для обдарованих дітей, запропоновані у книзі „Психология одаренности: от теории к практике”.

1. Найти точку росту. Обдарованим дітям притаманна десинхронізація роз­витку, тому школа повинна знайти на сильніший бік кожного учня та дати можливість йому виявити себе, аби розвинути інтереси, сформувати мотива­цію тощо. Слід враховувати, що "точка росту" може бути за межами шкіль­ної програми.

2. Виявлення індивідуальних особливостей учнів.

3. Заняття за індивідуальним розкладом. Це забезпечує індивідуальну швид­кість проходження кожною дитиною навчального матеріалу з різних дисциплін.

4. Невеликі розміри навчальних груп (не більше 10 учнів).

5. Не підганяти учнів, особливо у тих галузях, що далекі від їх інтересів.

6. Спеціальна допомога у подоланні своєрідних труднощів обдарованих дітей (дисграфії, дислексії, особистісних труднощів).

7. Готувати особистість, а не професіонала (не повинно бути ранньої професіоналізації).

8. Виховання лідерських якостей.

9. Навчальні програми повинні відкривати простір для творчості.

10. Використання моделі "вільного класу".

Американський дослідник Сюзанна Ванбреннер вказує, що починаючи на­вчання обдарованих дітей слід врахувати такі положення (принципи), які вона називає кроками:

1. Спочатку з'ясуйте, що діти вже знають.

2. Довіртеся тому, щo вони вже вивчили і в чому мають успіхи.

3. Не змушуйте їх виконувати ту роботу, над якою працює весь клас.

4. Пропонуйте дітям займатися альтернативною пізнавальною діяльністю замість того, щоб виконувати різноманітні тренувальні вправи. Забезпечте їх можливістю займатися комплексними та абстрактними ідеями.

5. Уявіть їх інтереси та, організуєте подальшу роботу дітей навколо цих інтересів.

6. Надайте учням деяку свободу вибору заняття під час уроку за рахунок "викупленого" часу.

7. Дозвольте їм навчатися швидше, ніж їхні однолітки.

8. Уникайте читання нотацій дітям та інших методів, які вчителі полюбляють використовувати в критичних ситуаціях.

9. Довіряйте дитині, якщо вона вивчає щось нетрадиційним шляхом.

10. Допоможіть дітям знайти таких же однолітків, як і вони. Ніколи не обговорюєте і не судіть їхнє вміння спілкуватися лише за тим, як вони взаємодіють із своїми однолітками.

11. Надихайте їх до постійного пошуку та вибору діяльності.

12. Надавайте дітям можливість виконувати та творити власні ідеї та оцінювати власну роботу.

С. Ванбреннер пропонує декілька методів навчання (вона називає їх технологіями), які можна застосувати у навчанні дітей молодшого шкільного віку. Вони можуть бути використані і вихователями для навчання обдарованих дошкільнят.

Технологія "Найважчий перший крок" використовується на початку нав­чання для ознайомлення з навчальними потребами обдарованих дітей. Суть методу полягає у тому, що діти отримують 5-6 складних завдань чи вправ. Якщо вони успішно справляються з ними, то отримують можливість використа­ти час, який залишився (поки інші діти виконують спочатку простіші, а по­тім більш складні завдання), для заняття тим видом діяльності, який ціка­віший та потрібніший, звісно під контролем вчителя. Цей метод успішно діє у випадках, коли обдарована дитина відмовляється виконувати завдання разом з усіма, порушує поведінку на уроці через нудьгу, втрату цікавості до вже зрозумілого їй навчального матеріалу.

Технологія "Ущільнення навчальної програми" полягає в тому, що обда­рована дитина, яка значно швидше засвоює матеріал, вивільняє певний час, який вона, за домовленістю з вчителем використовує для альтернатив­ної діяльності, (в американських школах, які використовують дану техно­логію, вживають термін "викуплений час"). Альтернативна навчальна діяль­ність у "викуплений час" планується на основі вивчення здібностей дітей у спеціальному бланку, який називають "компактор". Альтернативна діяльність переважно планується саме з того предмету, з якого учень має досягнення, а не для підтягування слабких сторін.

Технологія "Навчальні контракти" – в основі технології індивідуальні, значно ускладнені завдання для дитини, розраховані на виконання їх як у класі (для роботи над ними створюється так звана "зона збагачення"), так і дома, з допомогою батьків.

Технологія "Незалежне навчання" – включає самостійну роботу дитини над певною темою, проектом, який, як правило, виходить за межі шкільної програми. Для керівництва цією роботою використовують "Планер тематично­го читання" та "Планер досвідченого знавця", на основі яких відбувається також і звіт учня про результати пошукової діяльності.

Істотним, перш за все для педагогіки, в плані розвитку цих уявлень було встановлення як вітчизняними, так і зарубіжними дослідниками положень про те, що вирішальним фактором розвитку особистісного потенціалу (обдарованості) є не самі знання (обсяг, різнобічність і т.п.), а методи їх засвоєння (О.М. Матюшкін). Цей підхід у вітчизняних психолого-педагогічних дослідженнях розроблявся в рамках ідеї проблемного навчання, де на теоретичному рівні вивчалася ідея відкриття дітьми “суб’єктивно” та “об’єктивно” нового. Педагоги, які займалися з обдарованими дітьми, постійно працюють над тим, щоб організувати цю категорію дітей не на “ігри в творчість, в розв'язання справжніх дослідницьких завдань”, а на реальне розв'язання реальних дослідницьких проблем.

Проблема методів навчання є однією із центральних у дошкільній дидактиці. Відмічено, що методи навчання та розумового розвитку повинні відповідати віковим особливостям пізнавальної сфери дітей (сприймання, мислення, уваги, уяви, мови). Методи також повинні сприяти формуванню у дітей елементів нового для них виду діяльності (навчальної) таким чином, щоб до кінця дошкільного віку діти оволоділи “вмінням вчитися”, тобто самостійно здобувати, аналізувати та використовувати пізнавальну інформацію, і сформованими на її основі навчальними навичками та уміннями. Методи навчання мають задовольняти такі важливі для дошкільнят потреби, як сенсомоторна, потреба в активності та самостійності, а також потребу у пізнавальному спілкуванні з дорослим. Навчальні методи та прийоми слід добирати таким чином, щоб у дітей формувалося відповідне ставлення до самого процесу навчання та до дорослого як вчителя, а також вироблялися навички навчального ділового співробітництва з дорослим та однолітками.

Аналіз методів для роботи із здібними та обдарованими дітьми ґрунтується на тих же самих вимогах. В роботі з цією категорією дошкільнят, безперечно, використовуються не якісь принципово нові методи. Як показує досвід, всі традиційні методи роботи з дошкільниками знаходять своє застосування у розвитку дитячої обдарованості. Однак, оцінка ефективності кожного методу та встановлення тих, яким слід надавати перевагу в організації різних форм роботи з дітьми, є важливим педагогічним завданням. Для його здійснення доцільно встановити особливості протікання пізнавальної (розумової) діяльності дітей під час застосування різних методів.

Розвиток розумових здібностей дітей повинен розглядатися педагогом, який працює з обдарованими дітьми, як спеціальне, першочергове завдання. Програма “Обдарована дитина”, розроблена Л.А. Венгером, включає окремий розділ, котрий передбачає проведення з дітьми спеціальних занять по розвитку їх логічного мислення. На будь-якому занятті вихователь повинен використовувати також прийоми активізації розумової діяльності дітей. Такі прийоми вимагають від дитини включення всіх наявних у неї розумових здібностей, роблять заняття більш інтелектуально насиченим, підвищують розумову самостійність дитини. Ці прийоми доповнюють основні методи, котрі використовує педагог у роботі з дітьми. Вони можуть включатися до будь-якої структурної частини заняття: на початку це своєрідна “розумова розминка”, в середині – служать для самостійного знаходження дітьми розв’язання пізнавального завдання чи для узагальнення, закріплення знань дітей, в кінці заняття їх використовують при підведенні підсумків пізнавальної діяльності.

Як свідчать дослідження Л.А. Венгера, О.В. Проскури та ін., найефективнішою формою використання прийомів підвищення розумової активності дошкільників є ігрова форма. Однак, можливі й прийоми, не пов’язані з грою.

Л.А. Венгером та його співробітниками розроблено цілу систему дидактичних ігор та ігрових вправ для розвитку розумових здібностей дітей дошкільного віку. В усіх вікових групах на заняттях з різних розділів програми рекомендується використовувати ігри з такими видами завдань:

• на заміщення предметів;

• на аналіз будови предметів;

• на виділення просторових відношень;

• на використання логічних відношень;

• на створення нових образів тощо.

Л.А. Венгер підкреслює, що з метою активізації розумової діяльності дошкільнят доцільно використовувати творчі ігри, зокрема сюжетно-рольові та ігри-драматизації. Він вводить у теорію гри термін “сюжетно-дидактична гра”, тобто сюжетно-рольова гра, у хід якої вихователь включає спеціальні ситуації, що сприяють розвитку розумових здібностей дітей чи, взагалі, спрямовані на розв’язання дітьми якихось дидактичних завдань. Це, в першу чергу, ігри з неоформленим ігровим матеріалом, використовуючи який дитина вправляється у заміщенні, символізації та переформулюванні, що досить важливо як для інтелектуального, так і для творчого розвитку.

Крім ігрових прийомів для активізації розумової діяльності дітей доцільно використовувати так звані пізнавальні завдання, тобто такі завдання, які потребують від дітей здійснювати самостійну пізнавальну діяльність. Н. Підгорна, наприклад, пропонує такі види пізнавальних завдань для дошкільнят, як:

• визначення істотних і неістотних ознак різних предметів і явищ;

• порівняння у формі зіставлення та протиставлення;

• класифікація об’єктів і явищ навколишньої дійсності;

• узагальнення, формулювання висновків.

Форма подання цих завдань різна: проблемні запитання та задачі на основі наочного матеріалу, словесні логічні завдання та інше. Ю.З. Гільбух відмічає, що найціннішими для розвитку дошкільників є мовно-логічні завдання (задачі) на репродуктивну просторову уяву, яка працює на основі словесного опису; на перебудову образів за даною словесною вказівкою, тощо. Пізнавальна активність дітей зростає й у випадку створення під час занять ситуацій активного мислення (розмірковування, пошуку, дискусії), включення у структуру заняття “хвилинки чомучок”, використання наочних символів, що привертають увагу дітей до того моменту в діяльності, який вимагає активізації мислення (фігурка Незнайки із знаком “?”, символ “Пастка”, тощо), проведення евристичних бесід (системи запитань, які поступово підводять до відносно самостійного пізнання невідомого або оволодіння способами дій). О.В.Проскура відмічає, що для активізації пізнавальної діяльності важлива емоційно-позитивна атмосфера на занятті, яка передбачає невимушеність спілкування, вільну можливість дітей звертатися із запитанням. Значно підвищується увага дітей до процесу колективної пізнавальної діяльності в тому випадку, коли у них виробляється вміння реагувати на помилки, виправляти їх, причому доброзичливо і тактовно. Важливим прийомом підвищення розумової активності є організація на заняттях колективних обговорень проблеми. Для того, щоб організувати такого роду роботу, слід спочатку озброїти дітей вміннями “наукової дискусії”, тобто аргументовано доводити свою думку, вислуховувати думки інших дітей, приймати спільні рішення у розв’язанні проблем.

Як показує досвід, методи, прийоми роботи із здібними та обдарованими дітьми будуть ефективними у тому випадку, якщо підходити до вибору змісту з позиції інтегрованого, а не предметного навчання. При цьому вправляння замінюється на “вивчення предмета з різних сторін”, що значно цінніше для розвитку розумових здібностей дитини. Та все ж основною проблемою залишається створення дитині таких умов, які стимулювали б її розвиток, були б достатньо насичені подіями, але разом з тим, не пред’являли б в кожний конкретний момент життя дитини надмірних вимог до її мислительних здібностей. Збалансованість між здібностями і складністю вирішуваних завдань дасть дитині так багато задоволення, настільки посилить її бажання пізнавати, що подальший розвиток піде уже сам собою.