1. активні парламенти, які відіграють значну роль як у прийнятті законів, так і у формуванні уряду та конт­ролі за його діяльністю (наприклад, Конгрес США).

2. реактивні парламенти, на діяль­ність цих парламентів значний вплив мають уряди, хоча парламент зберігає значні повноваження з контролю за виконавчою владою (наприклад, парламенти Великої Брита­нії, Канади, Австралії).

3. маргінальні парламенти, які фак­тично повністю контролюються виконавчою владою, в силу чого їх внесок у формування політики досить незначний (на­приклад, Марокко, Йорданія).

4. мінімальні парламенти - це органи, які виконують лише декоративну функцію, утворюються з метою надання видимості легітимності існую­чому режиму (наприклад, парламенти «радянського» типу).

   3. Структура парламенту

1) Монокамерні (однопалатні)

2) бікамерні (двопалатні) переважна біль­шість парламентів великих та середніх демократичних країн мають бікамерну структуру, наприклад, із 12 країн - членів ЄС лише 4 мають монокамерні парламенти. Вибір тієї чи іншої структури парламенту обумовлений формою держав­ного устрою (федерації, як правило, мають бікамерні пар­ламенти: одна з палат представляє інтереси суб'єктів феде­рації)

а) ега­літарні оби­дві палати яких мають однакові повноваження в законодав­чій галузі, а уряд підзвітний перед кожною з них (напри­клад, парламенти Бельгії чи Італії).

б) нерівноправні є більш поширеними, їх палати не мають однакових повноважень, діяльність уряду визначається більшою мірою нижньою палатою, а верхня палата характеризується менш представницьким характером, що обумовлено особливостями порядку її формування (наприклад, парламенти Великої Британії, Іспанії, Франції).

3. Спосіб конституційного закріплення компетенції

1) з абсолютно необмеженою компетенцією (суверенні парламенти) існують у країнах з парламентарними фор­мами правління, де в «чистому» вигляді реалізовано принцип парламентаризму, що передбачає верховенство парламен­ту. Конституції цих держав (наприклад, Конституція Японії 1946 року) не містять переліку повноважень парламенту, з чого і випливає юридична необмеженість його компетенції за предметом, тобто вважається, що він може видавати за­кони з будь-якого питання.

2) з відносно обмеженою компетенцією функціонують у федеративних, децентралізованих унітарних державах та в державах, де в основу організації державної влади покладено модель «жорсткого поділу влад». При цьому компетенція парламенту обмежується фундаментальними правами, питаннями, які згідно з конституцією віднесено до сфери компетенції виконавчої і судової гілок влади, до виключної компетенції суб'єктів федерації чи до сфери компетенції місцевого самоврядування.

3) з абсолютно обмеженою компетенцією характерні для країн, де реалізована французька конституційна модель. Конституції таких держав встановлюють чіткий та вичерпний перелік питань, з яких парламент має право приймати закони.

Основними ознаками сучасного парламенту, в тому числі й Верховної Ради України, є:

- парламент є представницьким органом народу і саме тому він формується шляхом виборів на основі принципів, закріплених Конституцією, на визначений у ній строк

- парламент є колегіальним органом, що складається з обраних шляхом виборів парламентаріїв (народних депутатів), чисельність яких визначається кількісним і представницьким критеріями, необхідними для забезпечення всіх функцій і повноважень, здійснюваних парламентом на основі Конституції;

- парламент дістає мандат довіри безпосередньо від народу як єдиного джерела влади;

- парламент повинен мати легітимний характер, який виникає, як уже було зазначено, з легітимності державної влади;

- парламент — це загальнодержавний орган, діяльність і повноваження якого поширюються на всю територію держави;

- парламент — орган загальної компетенції, до відання якого належать усі питання, які потребують законодавчого регулювання.

Таким чином можна зробити висновки, що конституційно-правовий статус парламенту значною мірою обумовлюється моделлю організації влади і відповідно – формою правління, характером функцій парламенту та його взаємовідносинами з органами виконавчої влади, структурою парламенту, способом конституційного закріплення компетенції. Парламент України — це виборний, колегіальний, загальнодержавний представницький орган, який функціонує в умовах демократичного правління і компетентний здійсню­вати законодавчу, установчу та контрольну діяльність.