6. Метод стандарт-кост.

Стандарт-кост є самостійним методом калькулювання собівартості одиниці продукції, в основі якого лежить облік стандартних витрат.

Стандарт-кост – зазделегідь визначені або передбачені кошторисами витрати на виробництво одного виробу або декількох виробів одного виду протягом звітного і попереднього періоду, з якими порівнюють фактичну собівартість.

Зміст системи стандарт-кост полягає в тому, що обліковуються лише те,

що повинно відбутись, а не те, що відбулося; враховується не реальне, а належне, і обгрунтовано відображаються відхилення, які виникли. В основі лежить чітке тверде запровадження норм витрат матеріалів, ернергії, робочого часу, праці, заробітної плати та інших витрат, пов’язаних з виготовленням будь-якої продукції або напівфабрикатів.

За допомогою різних методів обліку витрат одержують різні вихідні дані для обчислення собівартості продукції. Такими даними є суми фактичних витрат за кожним об'єктом обліку. Метод визначення собівартості продукції обирають залежно від організації та технології виробництва й особливостей продукції. В усіх випадках спочатку обчислюють собівартість виду продукції, а потім собівартість її одиниці.

2. Облік допоміжних виробництв за видами. Обчислення собівартості робіт і послуг допоміжних виробництв.

Бухгалтерський облік витрат на виробництво продукції в зв’язку із специфікою галузі має свої особливості. На підприємствах виділяють головні галузі, а також допоміжні, підсобні та обслуговуючі виробництва.

Головними є такі виробництва, продукція яких має найбільшу питому вагу в загальному об’ємі випуску товарної продукції господарства.

Допоміжні виробництва виконують роботи і надають послуги рослинництву, тваринництву, промисловим виробництвам, обслуго­вуючим господарствам, будівництву та іншим підприємствам і особам. До них належать: ремонтно-механічні майстерні, автомобільний і гужовий транспорт, електро-, водо- і газопостачання, холодильні прилади (обладнання, устаткування).

Їх продукцією є роботи та послуги, спожиті в основних виробництвах.

Тобто, характерна особливість допоміжних виробництв полягає в тому, що метою їх діяльності є обслуговування інших галузей та виробництв.

Для обліку витрат на виробництво продукції використовують рахунок 23 Виробництво:

231 Рослинництво

232 Тваринництво

233 Промислове виробництво

234 Допоміжне виробництво

235 Утримання машинно-тракторного парку

236 Обслуговуючі та інші виробництва

Облік витрат, виконаних робіт і послуг допоміжними виробництвами ведуть на субрахунку 234 "Допоміжні виробництва".

За дебетом субрахунка відображують як прямі витрати, безпосередньо пов'язані з виконанням робіт і наданням послуг, так і непрямі, пов'язані з організацією і управлінням допоміжними виробництвами.

За кредитом рахунка відображують вартість продукції, виробів, виконаних робіт і наданих послуг.

Залежно від видів допоміжних виробництв субрахунок 234 "Допоміжні виробництва" має такі субрахунки другого порядку:

2341 "Ремонтні виробництва",

2342 "Автомобільний транспорт",

2343 "Енергетичні виробництва (господарства)",

2344 "Водопостачання",

2345 "Гужовий транспорт".

Облік витрат допоміжних виробництв здійснюють в розрізі законодавчо встановленої номенклатури статей витрат (відповідно до Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств № 132):

Статті витрат	Допоміжні виробництва
Витрати на оплату праці	+
Відрахування на соціальні заходи	+
Насіння і посадковий матеріал
Добрива
Засоби захисту рослин і тварин
Корми	+
Сировина і матеріали (без зворотних відходів)	+
Роботи та послуги	+
Витрати на ремонт необоротних активів	+
Витрати на утримання основних засобів	+
у тім числі
паливо і мастильні матеріали	+
амортизація основних засобів	+
Інші витрати	+
Непродуктивні витрати	+
Витрати на управління і обслуговування виробництва	+

Аналітичний облік витрат по рахунку 234 ведуть у Звіті про витрати та вихід продукції інших виробництв.

Регістром синтетичного обліку є Журнал-ордер № 5 В.

На субрахунку 2341 обліковують витрати ремонтно-механічних майстерень на ремонт виробничого обладнання, машин, транспортних засобів, модернізацію, устаткування, техобслуговування, виготовлення запчастин, інструментів та інших виробів.

На субрахунку 2342 "Автомобільний транспорт" обліковують витрати на утримання і експлуатацію вантажного автотранспорту, який перебуває на балансі підприємства.

На дебет субрахунка 2342 "Автомобільний транспорт" записують витрати на утримання і експлуатацію автомобільного транспорту, на кредит — списання витрат за споживачами послуг пропорційно до обсягу робіт у тонно-кілометрах за фактичною собівартістю. При цьому витрати на перевезення людей і за роботами спеціальних автомобілів відносять на відповідні об'єкти пропорційно до кількості машино-днів.

На субрахунку 2343 "Енергетичні виробництва (господарства)" окремо обліковують витрати на електро-, [тепло- і газопостачання, експлуатацію холодильного обладнання. До витрат енергетичних виробництв включають всі витрати, пов'язані з обслуговуванням, експлуатацією і ремонтом енергетичного господарства, а також витрати на передавання вироблюваної енергії споживачам (утримання і ремонт електромереж, паропроводів).

На субрахунку 2344 "Водопостачання" обліковують витрати на утримання і експлуатацію артезіанських свердловин, водозабірних вузлів, водогонів, внутрішніх мереж та іншого водопостачального устаткування, а також витрати на одержання води від сторонніх водопостачальних організацій. Витрати на утримання артезіанських свердловин, водозабірних пристроїв і водогонів, не пов'язаних із центральною водозабезпечувальною системою (обслуговування тваринницьких ферм, пасовищ та інших відокремлених об'єктів), відносять безпосередньо на витрати відповідного виробництва, яке використовує воду. На субрахунку 2344 не обчислюють витрати на утримання і експлуатацію водогонів та іншого устаткування на об'єктах водоспоживання, їх враховують у витратах відповідних виробництв і господарств.

На субрахунку 2345 "Гужовий транспорт" враховують витрати за всіма видами робочої худоби (дорослі коні, воли), за винятком витрат на вирощування молодняку.

Допоміжні виробництва – це виробництва, які допомагають під час основного процесу виготовлення продукції, забезпечуючи своє підприємство інструментами, транспортними та ремонтними послугами.

Фактичну собівартість продукції, робіт та послуг допоміжних виробництв визначають щомісяця (виняток – транспортні роботи тракторів та послуги ЖТС, які калькулюють раз в кінці року). При цьому послуги, надані одним допоміжним виробництвом іншому, оцінюють тільки за плановою собівартістю і не корегують. (ст.. 7.2. Методичних рекомендацій № 132)

Аналітичні рахунки допоміжних виробництв закривають в такій послідовності:

1. об’єкти газо-, тепло-, електро-, водопостачання;

2. ремонтна майстерня;

3. холодильні установи;

4. вантажний автотранспорт;

5. гужовий транспорт;

6. машинно-тракторний парк.