Тема: облік витрат виробництва і готової продукції

Зміст:

1. Економічний зміст виробничих витрат та їх класифікація. Методи обліку витрат.

2. Облік допоміжних виробництв за видами. Обчислення собівартості робіт і послуг допоміжних виробництв.

3. Облік витрат і виходу продукції рослинництва. Обчислення собівартості продукції рослинництва.

4. Облік витрат і виходу продукції тваринництва. Обчислення собівартості продукції тваринництва.

5. Калькуляція собівартості продукції промислових виробництв. Облік готової продукції.

Нормативно-правова база:

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р., ст. 3

2. П(С)БО 16 „Витрати” від 31.12.99 р. № 318;

3. П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності” від 07.02.2013 р. № 73, ст. 1;

4. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств від 18.01.2001 р., № 132, р.2, 3, 7-10

Основна література:

1. Огійчук М.Ф. Бухгалтерський облік на с-г підприємствах. Підручник. – К.: Аграрна освіта, 2001, с. 11-13, 418-492.

1. Плаксієнко В.Я. Бухгалтерський облік у сільському господарстві. Підручник. – К.: „Центр навчальної літератури”, 2005.- с. 421-435, 295-265

2. Лишиленко О.В. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник. – К.: Видавництво „Центр навчальної літератури”, 2005.- с. 284-318,331-335.

Додаткова література:

1. Бутинець Ф. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник. – Житомир: ЖІТІ, 2009, с. 234-252.

2. Верхоглядова Н.І. Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика. Навч. Посібник. – К.: „Центр навчальної літератури”, 2010.- с. 456-470, 486-492.

3. Орлова В.К. Фінансовий облік. Навч. посібник. – К.: „Центр навчальної літератури”, 2010.- с. 205-225.

1. Економічний зміст виробничих витрат та їх класифікація.

Методи обліку витрат.

Відповідно до ст. 3 Господарського Кодексу, під господарською діяльністю суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підприємництво в будь-якій організаційно-правовій формі чи галузі народного господарства складається з трьох взаємопов’язаних видів діяльності: інвестиційної, операційної та фінансової діяльності.

Визначення кожного з названих видів діяльності дається в П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», де інвестиційна діяльність визначається як придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. В минулому такі операції в обліку відображались як капітальні вкладення та операції з цінними паперами (фінансові вкладення).

Фінансова діяльність – діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства. Така діяльність традиційно вивчається як облік джерел господарських засобів (облік власності).

Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

До складу операційної діяльності включають: виробництво, збут, управління та іншу операційну діяльність (зміна розміру виробничих запасів, сумнівні борги, курсові різниці та ін.).

Процес виробництва являє собою, з одного боку, процес виробничого споживання засобів, предметів праці та самої праці (живої), а з іншого – джерело одержання нової продукції (робіт чи послуг).

Основною метою обліку виробництва є своєчасне, повне, вірогідне відображення фактичного розміру і складу витрат та контроль за використанням всіх видів виробничих ресурсів, а також обсягу виробленої продукції (наданих робіт чи послуг) в натуральних та грошових вимірниках.

Згідно з П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Згідно з П(С)БО 16 „Витрати” (ст. 6) витратами визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Всі витрати за відношенням до виробничої собівартості можна поділити на дві групи:

1) витрати, які включаються до виробничої собівартості (впливають на фінансовий результат не у звітному періоді, в якому вони виникли, а при визнанні доходу від реалізації продукції, прямо пов'язаного з цими витратами);

2) витрати, які не включаються до виробничої собівартості (впливають на фінансовий результат звітного періоду, наприклад, адміністративні витрати, витрати на збут та ін.).

За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямими називаються ті витрати, які безпосередньо можуть бути віднесені до конкретного об’єкта витрат і включені до собівартості продукції (робіт, послуг).

До виробничої собівартості продукції включаються:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• інші прямі витрати;

• загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції або є її необхідним компонентом, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт, або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.

До складу загальновиробничих витрат відносяться:

1) витрати на управління виробництвом (основна і додаткова оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи з цієї оплати праці; медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

2. амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

3. амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

4. витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

5. витрати на вдосконалення технології і організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи з оплати праці працівників, зайнятих вдосконаленням технології і організації виробництва, покрашенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купованих комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

6. витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

7. витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи; медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

8. витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього середовища;

9. інші витрати (оплата простоїв тощо).

Непрямі витрати – це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом. Такі витрати відносяться до вирощування багатьох культур, кількох груп тварин, виконання різних робіт. Для включення до собівартості ці витрати необхідно попередньо розподілити між об’єктами обліку.

Одні і ті ж види витрат можуть бути і прямими, і непрямими. Наприклад, якщо робітник у звітному періоді займався виробництвом одного виду продукції, його заробітна плата є прямими витратами, в іншому разі її необхідно розподіляти між різними видами продукції.

За відношенням до обсягу виробництва витрати поділяються на постійні і змінні.

Змінні витрати змінюються залежно від обсягу виробництва. Наприклад, витрати сировини і матеріалів, на відміну від плати за оренду виробничого цеху, залежать від обсягу продукції, яка з них виготовляється.

Постійні витрати не залежать від обсягу виробництва (витрати на освітлення цеху, його амортизація тощо).

Методом обліку витрат на виробництво є система способів і прийомів їхнього спостереження, вимірювання, оцінювання, реєстрації, узагальнення і розподілу за калькуляційними статтями та об'єктами обліку.

Різноманіття об'єктів обліку й особливості різних виробництв вимагають застосування різних методів обліку витрат на виробництво. Визначальними факторами у виборі методу обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції є: галузь діяльності й тип виробництва; особливості технологічного процесу; номенклатура продукції; організаційна структура підприємства; тактичні та стратегічні плани підприємства тощо.

В бухгалтерському обліку для обліку витрат застосовують наступні методи:

1. Попроцесний (попередільний) метод обліку витрат на виробництво є одним із найпоширеніших. Переділ - це визначена сукупність технологічних операцій, завдяки виконанню яких після останньої операції одержують продукт праці (напівфабрикат тощо). Витрати враховують за процесами (переділами, фазами) виробництва визначених видів продукції. На всіх стадіях обліку витрати групують стосовно виробництва визначеної продукції.

Попередільний метод може бути однопередільним і багатопередільним. За однопередільного методу всі операції з виготовлення кінцевої продукції підприємства здійснюють в одному цеху (дільниці). За багатопередільного методу виготовлення кінцевого продукту поділено на кілька технологічних процесів, результатом яких є отримання напівфабрикату для наступного переділу. При цьому витрати враховують за кожним переділом (фазою): переробка молока у вершки, масло, сир тощо.

2. Позамовний метод – система обліку витрат по замовленню. Застосовується в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об’єктами обліку при цьому методі є окремі замовлення. До таких виробництв відносять суднобудівні, авіобудівні, мебельні виробництва та видавництва.

Кожному замовленню у бухгалтерії присвоюється окремий номер, який надалі вказують у всіх документах.

Використання цього методу передбачає, що всі витрати збираються в розрізі окремого замовлення. Всі прямі витрати відносяться на конкретне замовлення, а непрямі щомісяця розподіляються між замовленнями.

Фактична собівартість окремих замовлень визначається при передачі їх на склад або безпосередньо перед здаванням замовнику.