3. Безпека системи "людина – середовище".

Людина є одним з елементів системи "людина — середовище". Однак, цей елемент активно впливає на всю систему. У процесі розвитку людства між людиною і навколишнім середовищем установилася деяка рівновага. Це відбулося тому, що система "людина — середовище", як і будь-яка інша велика система, відповідно до законів системотехніки, прагне до стабільності. Рівновага між людиною і навколишнім середовищем характеризує ступінь стабільності системи "людина — середовище". Будь-який вплив елементів системи один на одного, що порушує стабільність системи, варто вважати шкідливим. Отже, безпечним може вважатися стан найвищої стабільності системи, тобто такий стан, при якому виключені шкідливі впливи елементів системи один на одного.

Виходячи з викладеного можна відзначити, що безпека — це такий стан системи "людина — середовище", при якому життя і здоров'я людини не піддається впливу шкідливих і небезпечних факторів [3, 32].

Проте, у процесі своєї життєдіяльності людина постійно прагне впливати на навколишнє середовище, бажаючі щонайкраще пристосувати його до своїх потреб. Ці впливи змінюють стан системи "людина — середовище", порушуючи її рівновагу. У загальному випадку, такі зміни можуть бути позитивними, негативними і несуттєвими. Для того, щоб зміну можна була вважати позитивною або хоча б несуттєвою, повинні бути виявлені і нейтралізовані усі фактори, що зменшують ступінь безпеки системи. Рішення, що враховують усі ці фактори, будемо називати правильними. Проте, історія розвитку людства свідчить про те, що правильні рішення приймаються вкрай рідко. Це пояснюється неточною інформацією, а також тим, що навіть з аналізу наявної інформації робляться неправильні висновки і приймаються неправильні рішення. Прикладами таких неправильних рішень є такі:

— великомасштабні іригаційні заходи призвели до обміління рік Амудар’я і Сирдар’я, у результаті чого на грані загибелі опинився цілий регіон навколо Аральського моря;

— будівництво дамби у Фінській затоці, що захищає Петербург від повеней, призвело до застою і гниття вод затоки і загибелі багатьох рослин і тварин;

— широке застосування в побуті і виробничій діяльності фреону привело до ушкодження озонового прошарку, у результаті чого значно посилився вплив на поверхню Землі ультрафіолетового випромінювання Сонця.

Навіть у повсякденному житті для ухвалення правильного рішення людина здатна одночасно сприймати, аналізувати і враховувати вплив не більш 7 різноманітних факторів. Реальна кількість факторів, що впливають, набагато більше, тому неминучі помилки при їхньому аналізі і, отже, прийняття неправильних рішень.

Отже, будь-яку діяльність людини стосовно навколишнього середовища варто вважати шкідливою. Тому в екології виникло поняття презумпції шкідливості — будь-яка зміна в природі повинна вважатися шкідливою доти, поки не буде доведено протилежне.

З погляду презумпції шкідливості усі впливи людини на навколишнє середовище можна розділити на два класи — забруднення і зруйнування.

Забруднення — це такий вплив, що приводить до уповільнення, припинення природного процесу і його відновленню після припинення впливу.

Зруйнування — це такий вплив, у результаті якого відбувається знищення природного процесу і після припинення якого природний процес не відновлюється.

З іншого боку, порушення природної рівноваги, екологічні і техногенні катастрофи спричиняють негативний вплив на людину, знижуючи його безпеку, загрожуючи його життю і здоров'ю.

Таким чином, безпека життєдіяльності — це системна категорія, що характеризує стабільність системи "людина — середовище".