Лабораторна робота 15 грунти полісся

Вони утворились під пологом хвойних і змішаних лісів з трав’яною рослинністю, що сприяло формуванню таких ґрунтових горизонтів: гумусово-елювіального (18-25), елювіального та ілювіального. Вміст гумусу в орному шарі цих ґрунтів досить низький і коливається в межах від 0,7 – 1,0 у піщаних і супіщаних до 1,5-2,0% у суглинкових. Вони ущільнені, з малими запасами вологи, характерна висока повітро- і водопроникність, низьку ємність вбирання і кисла реакція ґрунтового розчину (рН – 4-5).

Дерново-підзолисті глеюваті ґрунти розташовані окремими масивами та плямами на слабодернованих вододілах або заниженнях зі слабким стоком в умовах надмірного зволоження. Вони мають, як правило, нижчу родючість через несприятливий водно-повітряний режим і більш кислу реакцію ґрунтового розчину.

Дернові ґрунти формуються під трав’яною рослинністю серед дерново-підзолистих. Відрізняються від них укороченим гумусовим горизонтом, який змінюється перехідним, світлішим за кольором. Мають нейтральну або слобо кислу реакцію ґрунтового розчину, містять мало фосфору. Серед грунтів Полісся їм належить найвища природна родючість.

Серед болотних ґрунтів найбільше використовуються торфяники. Вони утворились при надмірному зволоженні та відкладенні болотної рослинності на поверхні грунту. В найбільш поширених відмінах гумусовий горизонт становить від 15-20 до 40-50 см, а нижче розташовані інші оторфовані горизонти або оглеєний горизонт з вохристими плямами і темними конкреціями. При анаеробних умовах відбувається відновний процес, коли окисні сполуки заліза переходять в результаті чого з’являються вохристо-палеві конкреції.

Заболочені ґрунти у природному стані – малопродуктивні, їх використовують здебільшого як сіножаті. При правильному застосуванні широкого комплексу агротехнічних заходів на осушених болотних ґрунтах і торфовищах можна отримувати достатньо високі врожаї, особливо кормових культур.

Завдання: замалювати будову ґрунтового профілю і надати опис основних ґрунтів Полісся.

Грунти степу

Степова зона вкрита звичайними та південними чорноземами.

Чорноземи звичайні відрізняються від типових меншою товщиною гумусового і перехідного горизонтів, хоч гумусу в них може бути у верхньому горизонті навіть вищим. Реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної, повна насиченість основами. Важкий гранулометричний склад сприяє утворенню агрономічно-цінної водостійкої структури. Потенціальні можливості родючості цих ґрунтів при достатній кількості вологи майже необмежені.

Чорноземи південні мають ще меншу потужність (50-60см) гумусового горизонту, аніж звичайні. Характерною ознакою цих ґрунтів є наявність у перехідному горизонті скупчення карбонатів у вигляді "білозірки". Часто в самій породі на глибині 2-4 м знаходяться друзи гіпсу.

У зв’язку з тим, що в Південному Степу ґрунтоутворюючі лесовидні породи часто бувають засоленими і містять багато натрію, то чорноземи південні також бувають засолені і солонцюваті. Найбільших змін при цьому зазнає структура ґрунту, стаючи неводотривкою і здатною до руйнування.

При осолонцюванні чорноземів відбуваються морфологічні зміни ґрунтового профілю. Колір верхнього горизонту стає світлішим, характеризується розпиленою структурою, переміщенням колоїдів вниз за профілем, нижній горизонт ущільнений. При зволоженні такі ґрунти набрякають, запливають, стають липкі, а при висиханні вони ущільнюються, дають тріщини, під час обробітку розпадаються на тверді брили.

У зоні Сухого Степу сформувалися каштанові ґрунти, котрі поділяються на: темно-каштанові з вмістом гумусу 3-4%, каштанові – 2-3%, і світло-каштанові – 2,0-2,5%. На території України в зоні Сухого Степу світло-каштанові ґрунти не зустрічаються, сформувалися лише темно-каштанові і каштанові. Перші утворилися під типчаково-ковильною рослинністю. Характерною ознакою їх є чітка диференціація профілю за елювіально-ілювіальним типом, яку можна визначити як за морфологічними ознаками так і за гранулометричним складом. Каштанові ґрунти поширені в Присивашсько-Причорноморській зоні і не утворюють суцільних масиві, а залягають у комплексі з каштановими солонцями. Ознаки солонцюватості в них добре помітні, добре помітний гумусовий, елювіальний та ілювіальний горизонти. Карбонати розташовані на глибині 40-45 см, максимальне їх залягання знаходиться на глибині 50-55 см, залягання гіпсу – 150-170 см, легкорозчинних солей - близько 2 м.

Завдання: замалювати будову ґрунтового профілю і надати опис основних ґрунтів Степу.