Розділ 2 клініко-фізіолопчна характеристика заїкання

Заїкання — це порушення темпу, ритму та плавності усного мовлення, зумовлене судомним станом м’язів артикуляційного апарату (Л. Белякова).

В усьому світі визнано, що заїкання — важка проблема як в те­оретичному, так і у практичному аспекті. Проблема заїкання зали­шається не до кінця вивченою через широкий спектр причин його виникнення, різноманітність клінічних проявів, варіантів розвит­ку, патологічних реакцій логопата на свій дефект.

До цього часу не існує єдиного погляду на етіологію заїкання. Всі дослідники погоджуються, що для появи заїкання має значен­ня цілий ряд чинників:

1. певний вік дитини;

2. стан центральної нервової системи дитини;

3. індивідуальні особливості розвитку мовленнєвого онтогене­зу;

4. особливості формування функціональної асиметрії мозку;

5. наявність психічної травматизації;

6. генетичний фактор;

7. статевий диморфізм.

При заїканні, як правило, відсутня єдина специфічна причина, для цього є необхідним поєднання ряду факторів. Ще Лагузен до причин, що викликають заїкання, відносив афекти, переляк, гнів, страх, травми голови, тяжкі хвороби та неправильне мовлення батьків. І. Сікорський (1880) вперше підкреслив, що заїкання ха­рактерне для дитячого віку, коли мовлення ще не сформоване. Значне місце він відводив спадковості, враховуючи психологічні та біологічні причини лише поштовхами, що порушують рівнова­гу нестійких мовленнєвих механізмів у дітей.

Закордонні дослідники серед причин виникнення заїкання виділяли неправильне виховання дітей (А. Шервен); асенізацію організму внаслідок інфекційних захворювань (А. Гутцман); наслідування, інфекції, падіння, переляк, перенавчену ліворукість (Т. Гепфнер, Фрешельс).

Тож в етіології заїкання має місце сукупність екзогенних та ен­догенних факторів (Н. Власова, В. Гіляровський, М. Зееман, М. Хватцев, Н. Тяпугін).

Сьогодні виділяють дві групи причин виникнення заїкання: ті, що сприяють («ґрунт») та вивідні («поштовхи»).

До причин, що сприяють виникненню заїкання («Грунт»), відносять такі:

0 невротична обтяженість батьків (нервові, інфекційні та сома­тичні захворювання, що послаблюють або дезорганізують функції ЦНС);

0 невропатичні особливості заїкуватого (нічні страхи, енурез, емоційна напруженість);

0 конституційна схильність (захворювання вегетативної нер­вової системи, підвищена збудливість вищої нервової діяльності та її чутливість до психічних травм);

0 спадкова обтяженість (заїкання розвивається на грунті врод­женої слабкості мовленнєвого апарату, яка може передаватись спадково (в якості рецесивної ознаки);

0 ушкодження головного мозку у різні періоди розвитку під впливом багатьох шкідливих факторів: внутрішньоутробних та пологових травм, асфіксії; постнатальних — інфекційні, травмуючі впливи при різних дитячих захворюваннях.

Вказані причини призводять до затримки мовленнєвого роз­витку, до мовленнєвих розладів та сприяють розвитку заїкання.

Серед вивідних причин («поштовхів») виділяються анатомо­фізіологічні, психічні та соціальні причини.

0 Анатомо-фізіологічні: захворювання з енцефалітними наслідками;гвнутрішньоутробні та пологові травми, струси мозку,

органічні порушення мозку, виснаження або перевтома нервової системи в результаті інтоксикації та різних соматичних захворю­вань, які послаблюють центральні апарати мовлення: рахіт, кок­люш, хвороби обміну, отоларінгологічні хвороби.

И Психічні та соціальні: одночасна психічна травма: тривала психічна травма, неправильне виховання в сім’ї: розбещеність, виховання «зразкової» дитини, нерівномірне виховання; постійні конфлікти, переживання у вигляді тривалих емоційних напру­жень; гостра, важка психічна травма, соціальні раптові потрясіння, які викликають гостру афективну реакцію; неправильне форму­вання мовлення в дитинстві: мовлення на вдиху, порушення зву- ковимови, швидкий темп мовлення батьків; перевантаження дітей молодшого дошкільного віку мовленнєвим матеріалом, невідповідне віку ускладнення мовленнєвого матеріалу та мислен­ня (складні конструкції фрази, абстрактні поняття), поліглосія; наслідування заїкуватих: пасивне — дитина заїкається мимовіль­но, коли чує неправильне мовлення, активне — копіює неправиль­не мовлення.