Термінологічний словник

Автоматизм (від грец. avtomatimos — самочинне діяння) — ру­хове реагування за механізмами фізіологічного відображення, яке не контролюється свідомістю. Автоматичні дії — це прості рефлек­си (функції рівноваги, стояння тощо), а також завчені рухи, що сталипідсвідомими (звички, прості умовні рефлекси). Більшість вольових дій може перетворитися в автоматичні (підсвідомі) внаслідок повторення і вправляння (ходьба, рухи мовленнєвого апарату, письмо тощо).

Адаптація (від лат. adapto — пристосовую) — пристосування лю­дини до певних умов зовнішнього середовища, зокрема суспільства.

Амбідекстрія (від лат. ambo — обидва, dexter — правий) — двоп- раворукість, однаковий розвиток обох рук, спричинена особливос­тями морфофункціональної організації парної роботи великих півкуль головного мозку.

Артикуляція (від лат. articulcire — членороздільно вимовляю) - спільна діяльність мовленнєвих органів, пов’зана з вимовлянням звуків, складів, слів. Для правильної А. кожного звука необхідна відповідно зумовлена система рухів органів артикуляції (ар гику- ляторна база), звична в даному мовленнєвому оточенні.

Астенія (від грец. asthenia — слабість) — хворобливий стан, підвищена стомлюваність, нездатність до тривалого розумового чи фізичного напруження.

Баттаризм (від грец. battarismos — заїкання) — патологічно прискорений темп мовлення, за якого виявляються неправильні формування фраз, слів. Слова вимовляються нечітко, недоговорю­ються, ковтаються закінчення, у реченнях багато пропусків слів, повторень, змішувань. Порушене мовленнєве дихання, цілий кас­кад звуків і слів вимовляється без передиху. Все це робить мовлен­ня незрозумілим. Б. найчастіше зустрічається у дітей невропатів із підвищеною збудженістю.

Брока центр (Брок — франц. антрополог і хірург) — ділянка ко­ри головного мозку, що міститься в нижній лобній звивині задньої третини лівої півкулі (у правшів) і забезпечує моторну організацію мовлення. При порушеннях Б. ц. людина втрачає здатність вимов­ляти слова.

Вегетативна нервова система (від лат. ье^еґпЬИіз — рослин­ний) — частина нервової системи людини і тварини, шо регулює роботу всіх внутрішніх органів (кровообігу, дихання, травлення, виділення, розмноження) й обміну речовин в організмі.

Вегетативні рефлекси — рефлекси, які через вегетативну нер­вову систему мають регуляторний характер і спрямовані на підтримання стабільного рівня будь-якої функції організму.

Верніке центр (на честь нім. психоневролога К. Верніке) - ділянка кори головного мозку, що знаходиться в задніх верхніх відділах скроні лівої півкулі; найважливіша складова частина сен­сорної системи мовлення. Порушення В.ц. у дітей та дорослих призводить до розпаду імпресивного мовлення.

Вимовляння — процес утворення звуків мовлення, який здійснюється енергетичним (дихальним), генераторним (голосо- утворюючим) і резонаторним (звукоутворюючим) відділами мов­леннєвого апарату при регуляції з боку центральної нервової сис­теми. Поняття В., або «вимовний» аспект мовлення, охоплює фонетичне оформлення мовлення і водночас комплекс мовнору- хових навичок, якими воно визначається. Це — навички мов­леннєвого дихання, голосоутворення, відтворення звуків і їхніх сполучень, словесного наголосу та фразової інтонації відповідно до норм орфоепії.

Відображене мовлення — один із різновидів репродуктивного мовлення. В.м. — повторення вимовляння окремих звуків, складів, слів, словосполучень, застосовується у логопедичній роботі із заїкуватими. Одержавши готовий зразок, заїкуватий намагається наслідувати його. Це полегшує процес вимовляння.

Гальмування — нервовий процес, що є основою умовно-рефлек­торної діяльності живого організму. Г. взаємодіє і водночас нероз­ривно пов’язане з протилежним нервовим процесом — збуджен­ням, і полягає у припиненні або послабленні нервової активності.

Голос — це сукупність різних звуків, що утворюються голосо­вим апаратом людини.

Дихання мовленнєве' — дихання, що супроводжує процес мовлення, обслуговує його, є основою голосоутворення, форму­вання мовленнєвих звуків та мелодій. Дихальні рухи (вдих, ви­дих) відбуваються у певній послідовності й регулюються ди­бі

хальним центром довгастого мозку. Порушення Д.м. спос­терігається при різновидах тахілалії (батгаризм та полтерн), а також при заїкуватості, коли порушуються кірково-підкіркові зв’язки ЦНС.

Домінанта (від лат. dominantis — панівний) — тимчасово пере­важаючий у корі головного мозку осередок збудження, який виз­начає характер реакції організму в даний момент.

Експресивне мовлення (від лат. expressio — вираз, висловлю­вання) — усне - пов’язане з вимовлянням слів, письмове — з їх буквеним відтворенням.

Етіологія (від грец. aitia — причина, logos — вчення) — вчення про причини та умови виникнення хвороб. У вужчому значенні терміном Е. позначають причину виникнення захворювання або патологічного стану.

Заїкання — одне з найскладніших і тривалих мовленнєвих по­рушень. 3. — це поліморфний хворобливий стан, за якого судомне порушення мовлення є тільки зовнішнім симптомом. Типовим і обов’язковим симптомом 3. є наявність судомних спотикань у мовленні. Вони проривають мовленнєвий потік зупинками різно­го характеру. Судоми виникають тільки при продуктивному мов­ленні. У спеціальній літературі виділяються напрямки, які дають визначення 3.

Медичний: 3, — це невроз загальний, дитячий, координаційний (дискоордииація скорочень м’язів мовленнєвого апарату), пси­хічний, логоневроз.

Педагогічний: 3. — це розлад темпу, ритму і плавності мовлен­ня судомного характеру.

Психологічний: 3. — це розлад мовлення з переважним пору­шенням його комунікативної функції.

Збудження —, нервовий процес, що є основою умовно-рефлек­торної діяльності живого організму. 3. полягає у приведенні до дії клітин головного мозку у відповідь на подразнення; взаємодіє з протилежним нервовим процесом — гальмуванням.

Клоиічна судома (від грец. klonos — швидкий рух) — коротко­часні скорочення та розслаблення м’язів, що швидко йдуть одне за одним, внаслідок чого охоплена ними частина тіла здійснює чис­ленні рухи на одне подразнення.

Корекція (від лат. conectio — поліпшення, виправлення) -