Сутність та значення банківського кредиту у розвитку економіки
Роль банківських установ як основних суб'єктів на грошово-кредитному ринку визначається їхніми можливостями залучати тимчасово вільні грошові кошти та спроможністю ефективно використовувати акумульовані ресурси для задоволення фінансових потреб реального сектора економіки з метою забезпечення безперервності індивідуальних кругообіг капіталів підприємств. Саме від здатності банківської системи забезпечувати потреби суб'єктів господарювання необхідними грошовими ресурсами значною мірою залежать перспективи подальшого зростання вітчизняної економіки.
Економічна наука довела, а господарська практика підтвердила, що кредит є універсальним інструментом розподілу й перерозподілу національного доходу, фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, вирівнювання рівнів рентабельності підприємств на основі переливу капіталів, що сприяє прогресивним структурним зрушенням у національній економіці. Банківське кредитування та отримання процентів за кредит є важливим джерелом одержання прибутків банку, а також виступає одним з головних джерел фінансування діяльності підприємств у ринковій економіці.
Сучасна економічна вітчизняна та зарубіжна література подають різноманітні тлумачення таких категорій як "кредит", "банківський кредит", "позика", "позичка" та "кредитування". І саме від чіткого визначення цих понять залежить розвиток співпраці між банком-кредитором та позичальником, ефективність здійснення банківських кредитних операцій, забезпечення надійності і прибутковості банківської установи, а також зміцнення банківської системи в цілому.
Зокрема, у банківській енциклопедії наводиться визначення поняття "кредиту" як економічної категорії, яка є виразом відносин між суб'єктами господарювання щодо надання й отримання позички в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, строковості і платності. Тут же зазначається, що кредит - це рух вартості в інтересах реалізації певних потреб.
Також подається визначення таких понять як "позика" і "позичка". Зокрема, позика трактується як отримання однією стороною (отримувачем позики, позичальником) у тимчасове користування чи оперативне управління від іншої сторони (позикодавця) грошей чи матеріальних цінностей із зобов'язанням повернути отримані гроші чи цінності на передбачених угодою сторін умовах.
Позичка ж тлумачиться як надання однією стороною (кредитором) іншій стороні (позичальникові) грошей чи матеріальних цінностей у тимчасове користування чи оперативне управління. Позички надаються банками, іншими фінансово-кредитними установами юридичним та фізичним особам на умовах платності, строковості та повернення на підставі кредитних договорів.
Як бачимо, існують суперечності та невизначеності щодо трактування цих понять, а саме те, чи ці поняття є тотожними за своєю суттю, чи існує відмінність між ними.
Виходячи з наведених вище тлумачень, можна зробити висновок, що різниця між цими поняттями полягає у специфіці оформлення взаємозв'язків між кредитором і позичальником. А саме: позику ініціює і виконує всю роботу з оформлення і обслуговування сам позичальник, а позичка формулюється як здійснення і надання коштів з ініціативи позикодавця (кредитора), який розміщує сконцентровані ним тимчасово вільні кошти вкладників з метою отримання прибутку. Отож, виходячи з такого тлумачення поняття позички і кредиту не розрізняються і є тотожними.
У спеціальній економічній літературі також можна знайти різноманітні визначення кредиту, зокрема:
- кредит - це економічні відносини між юридичними і фізичними особами та державою з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процентів;
- кредит - це форма перерозподілу тимчасово вільних коштів з метою їх ефективного використання;
- кредит - це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу.
Вітчизняна словникова література подає трактування кредиту як позички у грошовій або товарній формі на умовах повернення, що надається банком чи юридичною (або фізичною) особою, кредитором, іншій особі - позичальникові. Позичальники за користування кредитом сплачують процент.
Законодавство України також тлумачить поняття "позичка", "позика" та "кредит". Зокрема, згідно з Цивільним кодексом України, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним. Позикодавцем може бути як юридична, так і фізична особа. Договір позички може укладатися у письмовій та усній формі. За договором позички користувач користується річчю за її призначенням і повинен повернути її після закінчення встановленого строку в такому самому стані, якою вона була на момент передачі.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. За договором позики позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок сплати яких встановлюється цим договором. Договір позики може бути безпроцентним у випадках, якщо: договір укладається між фізичними особами на суму, яка не перевищує П'ятдесятикратного розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян і не пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності; позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками. Як бачимо, у позику можуть надаватися грошові кошти і при цьому також може бути встановлений процент за користування наданими коштами. Позику можуть надавати фізичні особи, фізичні та юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності за умови дотримання встановлених у договорі позики вимог.
Згідно з Цивільним кодексом України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається між позичальником та фінансово-кредитною установою у письмовій формі. Господарський кодекс України визначає, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.
Проведений аналіз законодавства України дає можливість зробити висновок, що позичка не має ніякого стосунку до кредитування, а передбачає лише передавання певних речей у користування іншим особам. А кредит надається лише банком чи іншою фінансово-кредитною установою згідно зі встановленими вимогами за рахунок залучених коштів юридичних і фізичних осіб з дотриманням принципів кредитування і суттєво відрізняється від позики (рис. 2.1).
Кредит передбачає наявність кредитних взаємозв'язків, які є договірними стосунками між кредитором і позичальником. Кредитором у кредитуванні виступає банк чи інша фінансова установа, а позичальниками - юридичні чи фізичні особи. Необхідність кредитних взаємозв'язків пов'язана з розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту. Метою кредитування є: для кредитора - одержання прибутку у виді процента за кредит, а для позичальника - задоволення тимчасової потреби в додаткових грошових коштах.
У банківській практиці існують найрізноманітніші види кредитів, що надаються юридичним та фізичним особам. їх можна класифікувати за певними ознаками (рис. 2.2, див. с. 30-31):
1.3а цільовим спрямуванням кредит поділяють на:
- виробничий - використовується на фінансування виробничої діяльності та реалізації сукупного суспільного продукту і є важливим джерелом формування обігових коштів і основних фондів суб'єктів господарювання;
- споживчий - спрямовується на фінансування споживчих цілей населення (поліпшення житлових умов, облаштування підсобного домашнього господарства, придбання товарів, а також на різні невідкладні потреби).
2. За призначенням і характером використання розрізняють кредити:
- у поточну діяльність - надаються позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для придбання поточних активів за розриву між часом надходження коштів та здійснення витрат (кредити на купівлю сировини та інших виробничих запасів, сезонні затрати тощо);
- в інвестиційну діяльність - надаються позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах під час здійснення ними дій щодо реалізації інвестицій або інвестиційного проекту (капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення діючих основних фондів, нове будівництво та освоєння землі, купівля будівель, споруд, обладнання тощо).
3. За групами позичальників розрізняють кредити:
- юридичним особам - суб'єктам господарювання (підприємствам, організаціям, фірмам);
- банківським установам,
- небанківським фінансово-кредитним установам (кредитним спілкам, ломбардам);
- фізичним особам (фізичним особам-приватним підприємцям, населенню);
- державним органам влади.
4. За строками використання кредити поділяються на:
- короткострокові (до одного року) - надаються банками за виникнення тимчасових фінансових труднощів у зв'язку з витратами виробництва та обігу. Кошти, вкладені в обіговий капітал, вивільняються після закінчення процесу його обігу, тобто, як правило, після реалізації продукції, і в позичальника з'являється можливість повернути кредит. Цей кругообіг зазвичай не перевищує одного року, тому кредити вкладені в обіговий капітал, належать до короткострокових;
- середньострокові (до трьох років) - надаються на придбання обладнання, транспортних засобів, поточні витрати, фінансування капітальних вкладень;
- довгострокові (понад три роки) - надаються на формування основних фондів, при чому кошти для повернення кредиту будуть надходити протягом тривалого періоду експлуатації, що виходить за межі одного року. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення діючих основних фондів, нове будівництво та інше. Необхідно зазначити, що чим триваліший термін користування кредитом, тим більший ризик і тим більша ймовірність того, що виникнуть непередбачені фінансові труднощі в майбутньому та клієнт не зможе повернути борг.
термінами користування кредити розподіляються на:
- строкові, тобто кредити, надані на обумовлений у договорі строк. Характерна особливість строкових кредитів полягає у наявності чітко визначеного порядку їх використання і фіксованого терміну чи термінів погашення;
- до запитання - це кредити, що видаються на невизначений термін і погашаються на першу вимогу кредитора;
- прострочені кредити - це кредити, строк повернення яких, встановлений у кредитному договорі, закінчився, а борг іще не повернуто кредитору;
- відстрочені, або пролонговані кредити - це кредити, стосовно яких на прохання позичальника банк ухвалив рішення про перенесення на пізніший строк повернення боргу (пролонгацію).
6. За характером забезпечення розрізняють:
- забезпечені заставою - надаються під заставу майна, майнових прав тощо;
- гарантовані - видаються кредитором під гарантію третьої сторони. Гарантією може бути аваль банку, банківський акцепт, фінанси чи майно третьої особи;
- з іншим забезпеченням (поручительство третьої особи, страхування тощо);
- незабезпечені (бланкові) - можуть надаватися банківською установою в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної процентної ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту та відмінну репутацію у банківських колах.
Рис. 2.2. Класифікація банківських кредитів
7. 30 Характером повернення:
- з разовим поверненням кредиту - заборгованість треба повністю погасити в день, визначений у кредитному договорі, або достроково, за бажанням позичальника чи на вимогу кредитора (з попереднім повідомленням позичальника);
- з поступовим поверненням кредиту рівними частинами основного боргу - передбачається погашення основної суми кредиту однаковими частинами протягом усього періоду кредитування. Такий метод погашення кредиту може використовуватися також у схемі, що передбачає погашення рівними внесками якоїсь частини основного боргу протягом періоду кредитування і значної частини - після закінчення строку дії кредитної угоди;
- погашення кредиту рівними строковими виплатами (ануїтетне погашення) - передбачає рівномірне часткове погашення загальної суми боргу (ануїтети и ми платежами), пов'язане із надходженням виторгу від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) та інших доходів. Кредит погашається одночасно з останнім внеском. Погашення кредиту найчастіше проводиться платежами, які вносяться через рівні проміжки часу і включають у себе як виплату основного боргу, так і процентний платіж. У кредитному договорі може бути визначений умовний строк погашення кредиту, проте його конкретні строки встановлюються на підставі фактичної кредитної заборгованості, специфіки діяльності позичальника та його позиції на ринку;
- погашення кредиту змінюваними строковими виплатами - передбачає погашення кредиту щомісячними платежами, які включають у себе щомісячний платіж з погашення основної суми боргу та щомісячну сплату процентів за користування кредитом. При цьому щомісячне погашення кредиту здійснюється нерівними за розміром частинами протягом періоду користування кредитними коштами до дати повного їх повернення.
8. За видом процентної ставки вирізняють кредити:
- з фіксованою ставкою процента - процентна ставка не може змінюватися протягом дії кредитного договору, характерні для стабільної економіки;
- з "плаваючою" ставкою процента - кредитор залишає за собою право змінювати процентну плату впродовж строку користування кредитом позичальником. Різновидом є кредити, процентна ставка за якими "прив'язана" до певного індексу чи показника (індексу інфляції, облікової ставки центрального банку, ставки LIBOR та ін.);
- дисконтні кредити - виплата процентів здійснюється в момент надання кредиту. Ця схема виплати застосовується до особливо ненадійних клієнтів. .
9. За періодичністю сплати процентів за кредитом:
- при погашенні заборгованості;
- у кінці строку договору;
- щомісяця;
- щотижня;
- щодня;
- за індивідуальним графіком.
10. За валютою надання кредиту розрізняють:
- у національній валюті (у гривні);
- в іноземній валюті (у доларах США, євро, російських рублях тощо);
- мультивалютні (у декількох видах валют).
11. За кількістю кредиторів розрізняють:
- кредити, які надаються одним банком;
- консорціумні кредити - надаються консорціумом банків (пулом), у якому один із банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників потрібну клієнтові суму ресурсів, укладає з ним кредитну угоду, надає кредит та розподіляє отримані процентні виплати між учасниками консорціуму. Консорціумні кредити можуть надаватися позичальнику такими способами, як: акумулюванням кредитних ресурсів у банку-менеджері з наступним наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності; гарантуванням загальної суми кредиту провідним банком або групою банків; зміною гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумі;
- паралельні кредити - надаються одному клієнту кількома банками на однакових (заздалегідь погоджених) договірних умовах.
12. За формою надання:
- у безготівковій формі - надаються шляхом сплати платіжних (розрахункових) документів позичальника з кредитного рахунка або перерахування коштів з кредитного рахунка на поточний (чи картковий) рахунок позичальника;
- у готівковій формі - надаються шляхом видачі готівки з каси банку, зокрема, для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції, за кредитами, наданими в межах кредитних ліній ЄБРР, а також фізичним особам.
13. За методами надання:
- у разовому порядку;
- відповідно до відкритої кредитної лінії;
- гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою із стягненням комісії за зобов'язання).
14. За строками погашення:
- водночас - повернення кредиту без визначення проміжних строків, як правило, встановлюється під час надання кредиту на реалізацію проекту, за яким надходження грошових коштів очікується одномоментно після його реалізації, або за відсутності у позичальника достатніх обсягів надходжень від іншої господарської діяльності для забезпечення поетапних розрахунків за кредитом;
- на виплат - встановлюється графік погашення, виходячи з технологічного циклу роботи підприємства, порядку та термінів проведення розрахунків з контрагентами, періодичності надходження коштів на рахунки позичальника;
- достроково - повернення кредиту повинно бути здійснене на вимогу кредитора або якщо таке бажання виявив позичальник;
- з регресією платежів - графік погашення, встановлений кредитним договором, передбачає, що на початку користування кредитом позичальник сплачує більші суми, а потім - менші;
- після закінчення обумовленого періоду - кредитний договір визначає наявність пільгового періоду, після закінчення якого починається погашення кредиту.
15. За ступенем кредитного ризику:
- стандартні кредити - операції, за якими кредитний ризик є незначним;
- кредити з підвищеним ризиком - кредитні операції, за якими кредитний ризик є підвищеним та може збільшуватися за виникнення несприятливої для позичальника ситуації. До цієї групи належать кредити "під контролем", "субстандартні", "сумнівні" та "безнадійні".
16. За обсягами кредитних коштів:
- великі;
- середні;
- дрібні.
В економічній літературі немає єдиної думки щодо кількості ознак, класифікації видів банківського кредиту. У процесі систематизації банківських кредитів використовуються й інші критерії виділення тих чи інших видів кредитів. Це можуть бути кредити за джерелами залучення (внутрішні - у межах країни, зовнішні - міжнародні), за галузевою ознакою (у сільське господарство, торгівлю, машинобудування, транспорт, науку та освіту), за економічним призначенням тощо. Класифікація кредитів може складатися і дотримуватися самими банками.
Р и с. 2.1. Основні відмінності між позикою і кредитом
Кредитування - це кредитний процес, що включає сукупність механізмів реалізації співпраці між кредитором та позичальником.
У сучасних умовах найрозповсюдженішим є банківський кредит, хоч у країнах із розвинутою ринковою економікою останнім часом велику роль відіграють кредити, які надають кредитні установи небанківського типу.
Термін "банківський кредит" у науці і практиці вживається досить часто, водночас маючи різні визначення.
Так, словник сучасної економіки Макміллана визначає, що банківський кредит - це кредитування банківською системою будь-яким з можливих засобів: за допомогою банківського авансу, дисконтування векселів або купівлі цінних паперів.
Великий енциклопедичний словник А. Н. Азриліяна подає визначення банківського кредиту як основної форми кредиту, за якої грошові кошти надаються банками у тимчасове користування.
Тлумачний словник Т. М. Мезенцевої трактує поняття банківського кредиту як кредиту, який надається банками, спеціальними кредитно-фінансовими установами функціонуючим підприємствам та іншим позичальникам у виді грошових позик. У цьому тлумаченні банківський кредит може надаватися не лише банківськими установами, а й іншими спеціальними фінансово-кредитними інституціями.
Закон України "Про банки і банківську діяльність" визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання щодо сплати процентів та інших зборів із такої суми.
Таким чином, під банківським кредитом розуміється сума тимчасово вільних грошових коштів банку, яку він надає чи зобов'язується надати позичальнику у користування на умовах належного забезпечення, повернення у визначений строк, оплати та цільового характеру використання.
Кредитні взаємозв'язки між суб'єктами кредитування - банком і позичальником - будуються на підставі кредитних договорів, які укладаються у письмовій формі. Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал, виражений як у національній, так і в іноземних валютах. Банківська система через надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення та перерозподіл у ті сфери виробництва й обігу, де виникає дефіцит коштів.
Процес формування ринкової економіки України об'єктивно зумовлює необхідність підвищення ролі банківського кредиту, що є одним із найважливіших чинників, які забезпечують безперервність розширеного відтворення. Така роль визначається, насамперед, широкою сферою застосування кредитних операцій банків.
Банківський кредит проникає у різні галузі господарського життя суспільства. Банківські установи надають кредити на фінансування поточної та інвестиційної діяльності підприємств різних форм власності, що пов'язано із забезпеченням потреб в обігових коштах, збільшенням, модернізацією і реконструкцією основних фондів; задоволення споживчих потреб населення; фінансування державних витрат за допомогою механізму фондового ринку.
Банківськими установами кредити надаються за виконання таких умов:
1) необхідне цільове фінансування конкретного проекту чи господарської операції, техніко-економічна експертиза яких свідчить про їх достатню прибутковість з урахуванням ризику галузі, тенденцій розвитку ринку тощо;
2) проведений банком всебічний комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності позичальника свідчить про його кредитоспроможність, фінансову стабільність, рентабельність, ліквідність;
3) витримуються всі принципи кредитування;
4) сума кредиту, що надається, знаходиться у межах наявних мобілізованих та придбаних у інших банків кредитних ресурсів;
5) банк дотримується економічних нормативів НБУ з регулювання кредитної діяльності;
6)у більшості випадків рішення щодо надання кредитів позичальникам ухвалюється колегіально (кредитним комітетом банку чи кредитною комісією філії банку) більшістю голосів і оформляється протоколом.
Отже, в економічній літературі банківський кредит трактується як капітал банку у грошовій формі, який надається у тимчасове користування за умови дотримання принципів кредитування. Банківський кредит відіграє важливу роль в економіці країни, оскільки за допомогою акумулювання тимчасово вільних грошових коштів юридичних осіб і населення банк здійснює їх перерозподіл у ті галузі національної економіки, де виникає їх дефіцит, а це в свою чергу сприяє розвитку як суб'єктів господарювання, так і економіки країни в цілому.
1..1.
12.1. Суть, призначення та функції кредиту. Класифікація банківських кредитів
Кредитування традиційно вважається одним із основних видів діяльності банку.
Історично кредит виник на певному етані розвитку людського суспільства. Спершу — як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками, коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. За таких умов існувала потреба в передачі продавцем покупцеві товару з відтермінуванням платежу, тобто у кредит, що походить від латинського слова "creditum" — "позичка" і "credo" — "вірю".
В економічній літературі виділяють декілька підходів до визначення категорії кредиту:
1) економічні відносини між юридичними та фізичними особами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента;
2) позичковий капітал банку в грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання;
3) форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу.
Розрізняють дві основні форми кредиту:
1) товарний, що виникає між продавцями і покупцями, коли покупці одержують товари чи послуги з відтермінуванням платежу;
2) грошовий, що найбільш характерний у банківській практиці — зобов'язання банку гарантувати платіж клієнтові у випадку, коли той не зможе оплатити свої рахунки.
Кредит виконує такі функції:
— перерозподільну — за допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення;
— емісійну — створення грошей для грошового обігу;
— контрольну — здійснення взаємного контролю з боку кредитора і позичальника за цільовим використанням та поверненням кредиту.
Усі функції кредиту тісно пов'язані між собою.
Суб'єктами (учасниками) кредитних відносинах є дві сторони: кредитор і позичальник, а ті грошові чи матеріальні цінності, витрати чи проекти, стосовно яких укладається кредитна угода, є об'єктами кредиту.
Вступивши в кредитні відносини, позичальник і кредитор повинні здійснювати контроль за своєю діяльністю.
Серед різноманітних видів кредиту головне місце посідає банківський кредит.
Банківські кредити — це кредити, коли однією із сторін кредитної угоди є банк.
Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність", банком можуть надаватись такі види кредитів:
— кредити юридичним та фізичним особам у національній та іноземній валютах;
— міжбанківські кредити, тобто кредити, які одержує сам банк для формування своїх ресурсів.
Сукупність кредитів, наданих банком на певну дату, характеризує його кредитний портфель.
Банківські кредити класифікують за різними ознаками (табл. 12.1):
Таблиця 12.1. Класифікація банківських кредитів
№ з/п |
Ознаки класифікації |
Види кредитів |
|
||||||||||
1 |
2 |
3 |
|
||||||||||
1. |
За строком користування |
а) короткострокові (до 1 року); б) середньострокові (до 3 років); в) довгострокові (понад 3 роки) |
|
||||||||||
2. |
За забезпеченням |
а) забезпечені (ломбардні) (мають пряме забезпечення): заставою майна, майнових прав, гарантіями, поручительствами тощо; б) незабезпечені (бланкові) |
|
||||||||||
3. |
За ступенем ризику |
а) стандартні; б) нестандартні (з підвищеним ризиком — під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні) |
|
||||||||||
4 |
За методом надання |
а) одноразові; б) парманентні; в) гарантовані |
|
||||||||||
5. |
За способом повернення |
а) водночас; б) поступово (у розстрочку) (рівномірними частинами впродовж користування позикою); в) відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах; г) на вимогу кредитора; ґ) з регресією платежів |
|
||||||||||
6. |
За станом кредитної дисципліни |
а) строкові; б) безстрокові (на вимогу); в) прострочені; г) відстрочені (пролонговані) |
|
||||||||||
7. |
За характером визначення процентів |
а) з фіксованою процентною ставкою; б) з плаваючою процентною ставкою |
|
||||||||||
8. |
За способом сплати процентів |
а) з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит); б) з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит) |
|
||||||||||
9. |
За кількістю банків-кредиторів |
а) звичайні банківські; б) синдиковані (консорціумні); в) паралельні |
|
||||||||||
|
Закінчення табл. 12.1
Розглянемо детальніше суть окремих видів банківських кредитів. 1. За строком користування розрізняють кредити: а) короткострокові; б) середньострокові; в) довгострокові. Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими. Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові — понад три роки. Суттєвої різниці між середньостроковими та довгостроковими кредитами немає, тому банки України не виділяють їх окремо. В інших країнах існує певне їх відокремлення. Короткострокові кредити відрізняються від середньо- і довгострокових не тільки строком використання, а й об'єктами вкладення коштів і джерелами їх повернення. За участю короткострокового кредиту формується, в основному, обіговий капітал товаровиробника (підприємця). Він опосередковує переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його повернення є кошти, які вивільнилися з обігу внаслідок реалізації об'єкта (проекту), що був прокредитований, тобто поточні грошові надходження. За участю довгострокового кредиту здійснюють відтворення основного капіталу й опосередковують інвестиційну діяльність позичальника. Джерелом повернення такого кредиту є прибуток від упровадження заходів, що прокредитовані, тобто їх економічний ефект. 2. За забезпеченням розрізняють кредити: а) забезпечені (ломбардні); б) незабезпечені (бланкові). Більшість банківських кредитів надається під певне забезпечення. Забезпеченість — один із принципів банківського кредитування. Формами забезпечення банківських кредитів в основному е рухоме та нерухоме майно позичальника. Незабезпечені (бланкові) кредити становлять невелику частку в кредитному портфелі банків. Вони можуть надаватися при високому ступені довіри банку до позичальника, їх розмір, як правило, обмежується власним капіталом банку. Найчастіше такий кредит надається інсайдерам банку, причому його розмір обмежується певною часткою банківських акцій, що належать інсайдеру. 3. За ступенем ризику розрізняють кредити: а) стандартні; б) нестандартні (з підвищеним ризиком). До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне та повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними. Нестандартні кредити (з підвищеним ризиком) — це ті, які не мають забезпечення, а також числяться за клієнтами з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними. 4. За методом надання розрізняють кредити: а) одноразові; б) перманентні. Одноразові кредити — це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів клієнта. Перманентні кредити надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах відкритої кредитної лінії. Позички надаються, як правило, шляхом безпосередньої оплати з позичкового рахунку розрахункових документів клієнта (доручень, чеків та інших) без погодження з банком розміру позички і документального її оформлення. Гарантовані кредити бувають двох видів: 1) з попередньо обумовленою датою видачі; 2) з видачею у міру виникнення в них потреби. Сутність гарантованої позичкової операції полягає у наданні банком зобов'язання надати клієнту кредит при виникненні у нього потреби у визначеному розмірі впродовж обумовленого строку (як правило, кварталу). 5. За способом повернення розрізняють кредити: а) поступово (в розстрочку); б) водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку; в) відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах; г) на вимогу кредитора; ґ) з регресією платежів. Поступовий порядок погашення (в розстрочку) встановлюється щодо довгострокових кредитів, а також тих, які надаються перманентно відповідно до встановленої позичальнику кредитної лінії. Одноразовим платежем здійснюється повернення одноразових короткострокових позичок, які опосередковують поточну виробничу діяльність підприємця. Для банківської практики України це найпоширеніший спосіб розрахунків за заборгованістю банкам. Особливі умови повернення передбачаються при застосуванні окремих видів кредиту, зокрема, контокорентного, за овердрафтом" під заставу векселів тощо. Особливість полягає у тому, що повернення позички здійснюється за ініціативою не позичальника, що є загальною нормою, а банку шляхом зарахування поточних надходжень коштів безпосередньо на позичковий рахунок. На вимогу кредитора кредити стягуються у тих випадках, коли клієнт порушує принципи кредитування, зокрема, цільовий характер, строковість або не виконує умови кредитної угоди щодо звітності та іншої обов'язкової інформації, що має надаватися банку. З регресією платежів повертаються кредити, які видані під гарантію, поручительство або інше боргове зобов'язання третьої особи. 6. За станом кредитної дисципліни кредити поділяють на: а) строкові; б) на вимогу; в) прострочені; г) відстрочені (пролонговані). Строкові кредити надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. До строкових належить переважна більшість банківських кредитів. Безстрокові кредити (на вимогу) надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов'язаний повернути таку позичку на першу вимогу банку. Якщо банк не вимагає повернення, то позичка сплачується на розсуд клієнта. Простроченими вважаються кредити, за якими закінчилися строки повернення, встановлені в кредитних угодах між банком і позичальником, а кошти банку не повернені. Такі кредити обліковуються на окремому рахунку, і за ними клієнт мусить сплачувати підвищену процентну ставку. Відстрочені (пролонговані) — це такі кредити, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час. Для цього необхідне обґрунтоване клопотання позичальника. Пролонгація позички оформляється додатковою кредитною угодою і супроводжується встановленням вищої процентної ставки. 7. За характером визначення процентів банківські кредити бувають: а) з фіксованою процентною ставкою; б) з плаваючою процентною ставкою. Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін (банку І позичальника) і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитам. Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику банківських втрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при довгостроковому кредитуванні. За таких умов відповідно до кредитної угоди процентна ставка періодично переглядається і прив'язується, як правило, до облікової ставки центрального банку з урахуванням ситуації на кредитному ринку. 8. За способом сплати процентів розрізняють банківські кредити: а) з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит); б) з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит). Прикладом такого кредиту є обліковий кредит, який надається шляхом купівлі банком переказних векселів у клієнтів-векселедержателів. 9. За кількістю банків-кредиторів розрізняють кредити: а) звичайні банківські; б) синдиковані (консорціумні); в) паралельні. Найпоширенішими є звичайні банківські кредити, які надаються одним банком. Синдиковані кредити надаються банківським консорціумом, в якому один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, складає з позичальником кредитну угоду і надає кредит. Банк-менеджер розподіляє також процентний дохід від кредитної операції між банками — учасниками консорціуму. За операції, що пов'язані з таким кредитуванням, банк-менеджер отримує відповідну грошову винагороду. Паралельні кредити передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах. 10. За критеріями суб'єктного й об'єктного призначення розрізняють такі кредити: а) до кредитів суб'єктного призначення належать позички: — торговельно-промисловим підприємцям; — сільськогосподарським підприємцям; — міжбанківські; — небанківським фінансово-кредитним установам; — органам влади; б) серед позичок об'єктного призначення розрізняють кредити: — іпотечний; — споживчий; — контокорентний; — під цінні папери; — пов'язані з вексельним обігом. 11. За сферами спрямування кредити поділяють на: а) кредити, спрямовані у сферу обігу, — поточні кредити; б) кредити, спрямовані у сферу виробництва (інвестиційну діяльність), — інвестиційні кредити. Кредитний характер можуть мати банківські послуги, до яких належать: — акцептний кредит; — авальний кредит; — обліковий кредит; — факторинг; — форфейтинг тощо. |
||||||||||||
Розділ 1.1.1.1.1.
Список рекомендованих джерел і літератури
1. Банківська справа: Теорія і практика: Навч. посіб. / С. М. Подік, В. І. Ігнатенко; За ред. С. М. Подіка. - К.: ФАДА, ЛТД, 2006.
2. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 476 с.
3. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посіб. - 5-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2006. -311 с.
4. Господарський кодекс України. - К.: Парламентське вид-во, 2004. -192 с.
5. Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001. - 602 с.
6. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р.
7. Закон України "Про банкрутство" від 14.05.92 р.
8. Закон України "Про заставу" від 02.10.92 р.
9. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні: Затверджено постановою № 368 Правління НБУ від 28.08.2001 р., зі змінами і доповненнями.
10. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук, Я. Грудзевич, М. Вознюк. - 3-тє вид. - К.: Алерта; Львів: ЛБІ НБУ, 2003. -500 с.
11. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: Затверджено постановою № 279 Правління НБУ від 06.07.2000 р., зі змінами.
12. Прокопенко І. Ф., Ганін В. І., Соляр В. В., Маслов С. І. Основи банківської справи: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. -410 с.
13. Словник банківських термінів. Банківська справа: термінологічний словник / А. Загородній, О. Сліпушко, Г. Вознюк, Т. Смовженко. - К.: Вид-во "Аконіт", 2000. - 596 с.
14. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. - К.: Атіка, 2004. -416 с.
Глосарій
Кредит банківський – основна форма кредиту, за якої банк надає клієнтові в тимчасове користування частину власного або залученого капіталу на умовах повернення зі сплатою процента.
Кредитування – процес надання суб'єктові господарювання, фізичній особі банківського кредиту.
Суть банківського кредиту, його форми, види, функції та принципи кредитування
Кредит – це економічні відносини між юридичними, фізичними особами та державою з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента.
У кредитних відносинах беруть участь дві сторони: позичальник і кредитор.
Ці сторони називаються суб'єктами кредитних відносин, а ті гроші чи матеріальні цінності, витрати чи проекти, стосовно яких укладається кредитна угода, є об'єктами кредиту. Суб'єкти кредитних відносин можуть одночасно виступати і кредиторами, і позичальниками.
Розрізняють такі основні форми кредиту:
• товарну, що виникає між продавцями і покупцями, коли покупці одержують товари чи послуги з відтермінуванням платежу (комерційний кредит);
• грошову, що найбільш характерна в банківській практиці;
• гарантійну (зобов'язання банку гарантувати платіж клієнтові в разі коли той не зможе оплатити свої рахунки – акцептний, аваль-ний кредити).
Кредити можна класифікувати за різними критеріями, наприклад, залежно від суб'єктів кредитних відносин – банківський, державний, міжнародний; залежно від груп позичальників – населенню, суб'єктам господарювання, міжбанківський кредит; за призначенням - споживчий" інвестиційний тощо; за сферами спрямування - спрямований у сферу обігу (кредит у поточну діяльність), спрямований у сферу виробництва (кредит в інвестиційну діяльність); за забезпеченням, за строками користування, за строками погашення, за ступенем ризику тощо.
На даний час розрізняють чотири функції кредиту.
За допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення, отже, кредит виконує перерозподільну функцію.
Ще однією функцією кредиту є створення безготівкових кредитних коштів для функціонування грошового обігу, ця функція виступає у формі емісійної.
Кредитові властива також контрольна функція. Вступивши у кредитні відносини, позичальник і кредитор повинні здійснювати контроль за своєю діяльністю.
Розглядають ще функцію кредиту - капіталізацію, у цьому разі трансформуються заощадження в позиковий капітал, що приносить доходи.
Усі функції кредиту тісно пов'язані між собою.
Принципи кредитування - це основні вихідні положення, на які спирається як теорія, так і практика кредитного процесу.
Принципи кредитування такі:
• строковість – кредит повинен бути повернений у строк, що визначений кредитною угодою;
• поверненість – виникає із суті кредиту, цим кредит якраз і відрізняється від фінансових відносин;
• платність – сплата процентів, об'єктивний супутник кредиту, тому що кредит - комерційна операція;
• забезпеченість – мета цього принципу: захистити інтереси банку, зменшити ризик операції;
• цільове використання – вкладення коштів у сферу обігу, виробництво тощо.
Роль кредиту полягає в ефективній організації грошового обороту, у розширенні виробництва, розвитку сільського господарства, вирішенні соціальних проблем.
РОЗДІЛ 1.2.
кономічна природа функціонування банківських систем
Економічна діяльність у будь-якій державі супроводжується обслуговуванням усіх фінансово-господарських процесів банківською системою. Банківська діяльність є невід'ємною складовою ефективного функціонування економіки протягом цілого ряду століть. Виникнення банків розвивалося як об'єктивна потреба у перерозподілі грошових ресурсів між суб'єктами господарської діяльності, а також у міжнародних відносинах. Для того щоб зрозуміти в повному обсязі важливість створення і функціонування банківських систем, необхідно розглянути історію виникнення та еволюції банків як кредитних установ.
Так, установи, що виконували первинні функції банків, існували в Єгипті з 2700р. до н.е. Збірник законів царя Хамурапі (1704-1662 pp. до н.е.) та документи із Ассирії та Вавилонії свідчать про те, що вже на той час існували так звані чеки і векселі, а форми зберігання коштів і кредитні операції регулювалися законами. Функцію банків у той час виконували храми, оскільки вони були найбільш безпечними для зберігання грошей і товарів, якими надавалися позички. Наприклад, у рабовласницькій Греції храми відігравали основну роль як місце для зберігання грошей. У V ст. до н.е. в Римі видавалися процентні позички або під заставу майна, або без неї у грошовому еквіваленті. А через 100 років, тобто у IV ст. до н.е., з'явилося перше згадування про "банкірів".
Початок банківської діяльності, як правило, пов'язують з діяльністю так званих "міняйлів" у середньовічній Італії, Старофранцузьке слово banque та італійське banса визначається як "лавка міняйли, стіл міняйли". Це слово повністю відповідало тим "банкірам", що працювали понад 2000 років тому. Це були міняйли, що сиділи за столом або невеликою лавкою у торговельному районі міста і здійснювали операції обміну валют, розрахунки векселями, задовольняючи потреби мандрівників і торговців. У той час також з'явилося поняття "банкрота". Торговцям, яким не подобалася діяльність міняйли, просто брали і ламали лавку, на якій той сидів, що мало назву banса rote.
Роль перших банкірів зросла з еволюцією грошово-кредитних відносин у Західній Європі. Так, у Шампані (Франція) торговці, що регулярно мандрували через одні й ті ж міста, почали для зручності залишати своїх постійних агентів. Крім того, там же почали використовувати одну з перших самостійних послуг, запропонованих банками, обміну валют у вигляді контракту на валютні операції Cambium Contract тобто документа, який дозволяв переводити гроші із одного місця в інше (обмінюючи валюту на шляху до місця торгівлі), що сприяло розвитку торговельних відносин.
На початку розвитку банкіри для здійснення своєї діяльності використовували власний капітал. Однак незабаром виникла ідея залучення додаткових коштів - депозитів. Оскільки депозити є ресурсом, банки розпочали використовувати їх для кредитування, залучаючи кошти під процент на певний проміжок часу. Так, наприклад, у Давній Греції банки залучали депозити під нижчу процентну ставку річних, ніж давали кредити судновласникам. Таким чином, примноживши власний капітал, банкіри змогли більшою мірою враховувати комерційні векселі. Отже, залучення депозитів та надання кредитів стали важливим джерелом збільшення банківського капіталу.
Більшість банків, що першими виникали у світі, були грецькими. Перший банк, що виконував функції сучасного комерційного банку і був складовою певної банківської системи, виник в Італії в 1407 році в Генуї і мав назву Банк Святого Георгія (Banka di San Georgia). З того часу починає розвиватися в Італії банківська система. УXII cт. з'являється перший вексель. Пізніше запроваджуються перші банкноти. Ще країною-піонером у розвитку банківської системи можна вважати Англію, де був створений перший у світі центральний банк у 1664 році (Банк Англії). З другої половини XVII століття в Англії банкноти набули широкого розповсюдження. Одними з найвпливовіших були банки, діяльність яких пов'язана з керівництвом католицької церкви, як наприклад, всесвітньо відомий банк Медичі у Флоренції. Династія Медичі панувала там з XV до XVII століття. Головне відділення, що знаходилося у Флоренції, мало 19 філій, зокрема у Венеції, Генуї, Ліоні, Лондоні, Неаполі, Парижі та Римі. У цей час почало засновуватися банківське законодавство, без якого неможливо уявити ефективне функціонування банківської системи.
Можна прослідкувати розвиток банківського законодавства. Перші законодавчі акти були направлені на боротьбу з великими відсотками за кредити. Так, Ярослав Мудрий (980-1054) у створеному ним першому російському законодавчому акті "Руська правда" постановив, що законний відсоток за кредит має бути не вищим 20 % річних, але у випадку з короткостроковими угодами дозволялося укладати їх, виходячи з 40 % річних і більше. Але якщо стягувалося 60 % і більше, накладалося жорстке покарання. Ще одним прикладом законотворчості було засудження стягування відсотків Папою Олександром III на Лютеранському соборі, що проходив з 5 по 19 березня 1179 року . Він також оголосив, що винні у стягуванні відсотків позбавляються причастя та християнського поховання.
У кінці епохи Відродження (XIII-XVI століття) основна частка банківських послуг припадала на відносно заможних клієнтів, що, у свою чергу, сприяло послабленню церковної протидії банківської діяльності. Виникнення нових торговельних шляхів та швидкий розвиток судноплавства в XV-XVTI ст. зумовили переміщення центру світової торгівлі від Середземноморського регіону на північ та захід Європи, де банківська діяльність набула швидкого розвитку. Саме у цей період була закладена потреба у розвитку ефективно діючої банківської системи. Прискорений розвиток світової торгівлі зумовив виникнення нових способів здійснення платежів та доступу до кредитних ресурсів, що і привело до зростання кількості комерційних банків, які могли задовольнити нові потреби клієнтів.
Однією з потреб, що вимагала акумулювання значних грошових ресурсів, було надання кредитів урядам. Ця практика активно впроваджується у Середньовіччя. Також, у цей час, банки запропонували таку послугу, як зберігання коштовностей: золота, цінних паперів та інших цінностей у власних сховищах*. На початок промислової революції здатність банкірів мобілізувати значні ресурси і надавати кредити зацікавила уряди багатьох країн Європи, а потім і США. Дозволи на створення банків надавалися за умови купівлі комерційним банком державних облігацій на суму, що утворювала певну частину депозитів. Під час виникнення колоній у Північній та Південній Америці європейська банківська практика була поширена і на даній території. Спочатку колоністи мали справу з банками тих країн, звідки вони прибували. У США Банк Північної Америки, який отримав дозвіл від Континентального конгресу у Філадельфії у 1781 році, був залучений до надання позик під час боротьби за повалення британського панування та перетворення США у незалежну державу.
У період Промислової революції в Європі та США виникають вексельні розрахунки, які дозволяли вкладнику підписувати переказні векселі в оплату за товари та послуги. Даний вид банківської операції був одним з важливих банківських продуктів, оскільки це зумовило різке підвищення ефективної діяльності платіжних систем країн, спростилися і стали безпечнішими господарські операції. Подальший розвиток банківської діяльності, наприклад у США, був на початку XIX ст., коли уряди багатьох штатів почали видавати дозволи на створення нових банків. Під час Громадянської війни в США підтримував розвиток банківської системи федеральний уряд. У 1864 році Конгрес США створив спеціальний державний орган, що почав видавати дозволи на створення нових комерційних банків.
У подальшому розвитку банківської діяльності виникла потреба клієнтів у професійному управлінні їхніми грошовими ресурсами, що зумовило виникнення трастових послуг та фінансового консультування. На початку XX століття комерційні банки почали видавати споживчі кредити.
*Даний банківський продукт на сьогодні користується великим попитом серед клієнтів комерційних банків в усіх країнах.
Тобто з розвитком потреб суб'єктів господарювання різних економічних систем виникали і виникають нові форми задоволення їх комерційними банками. Одним з визначальних показників розвитку банківської системи тої чи іншої країни є частка банківських активів у валовому внутрішньому продукті. У країнах зі сталою ринковою економікою цей показник дорівнює 80 %, у країнах з менш розвиненою економікою - близько 60 %.
Таким чином, економічна природа функціонування банківських систем полягає у задоволенні постійно еволюціонуючих потреб економічних агентів у фінансово-грошових послугах, зокрема у здійсненні платежів, акумулюванні грошових ресурсів, наданні кредитів, збереженні накопичених багатств тощо.