Шкала семантичного диференціалу для оцінки ставлення до національної системи охорони здоров’я

Як Ви оцінюєте національну систему охорони здоров’я?
	Значною мірою	До пев-ної міри	Склад-но ска-зати	До пев-ної міри	Значною мірою
Хороша						Погана
Корисна						Не корисна
Турбот-лива						Не тур-ботлива
Профе-сійна						Не про-фесійна

Шкала Гуттмана. Розроблена Луїсом Гуттманом, ця шкала використовує набір показників, що розташовуються у порядку зростання інтенсивності досліджуваного конструкту від найменш інтенсивного до найбільш інтенсивного. Як приклад, конструкт «ставлення до іммігрантів» може вимірюватися за п’ятьма показниками, як показано в таблиці 6.5. Кожний показник у шкалі Гуттмана має вагу (яка не вказана вище), яка змінюється в залежності від інтенсивності шкали, і зважена комбінація кожної відповіді використовується як агрегована оцінка спостереження.

Таблиця 6.5.

Шкала Гуттмана з п’яти показників для оцінки ставлення до іммігрантів

Якою є Ваша думка стосовно іммігрантів?
Ви не проти того, щоб іммігранти стали громадянами країни?	Так	Ні
Ви не проти того, щоб іммігранти жили з Вами в одному районі?	Так	Ні
Ви не проти того, щоб іммігранти жили поруч з Вами?	Так	Ні
Ви не проти того, щоб іммігрант став Вашим близьким другом?	Так	Ні
Ви не проти того, щоб хтось із Вашої родини узяв шлюб із іммігрантом?	Так	Ні

Розроблення шкал

У попередньому підрозділі йшлося про оцінку відповідей респондентів на розроблені питання чи індикатори, що відносяться до відповідного конструкту. Однак як розробити самі індикатори? Процес створення індикаторів називається розробкою шкал. Більш формально, розробка шкал є галуззю вимірювання, яка включає конструювання оцінок шляхом асоціації якісних тверджень щодо конструктів, які не піддаються безпосередньому спостереженню, із кількісними вимірюваними показниками. Стівенс у1946 р. сказав: «Розробка шкал – це приписування об’єктам чисел за певним правилом». Цей процес виміру абстрактних концептів у конкретних термінах залишається найбільш складним завданням в емпіричних дослідженнях соціальних наук.

Результатом цього процесу є певна шкала, яка є емпіричною структурою для оцінки показників чи індикаторів даного конструкту. Поняття «шкала», яке розглядається в цьому підрозділі, дещо відрізняється від поняття «рейтингова шкала», що використовувалося в попередньому підрозділі. Рейтингова шкала потрібна, щоб відзначити реакцію респондента на певний показник. Наприклад, показник номінальної шкали фіксує реакцію респондентів у термінах «так» чи «ні»,тоді як показник інтервальної шкали фіксує значення в діапазоні між «повністю не згодний» та «повністю згодний». Приєднання рейтингової шкали до твердження не є розробкою шкали. Скоріше, розробка шкали є формальним процесом створення показників шкал до того, як рейтингова шкала може бути приєднана до цих показників.

Шкали можуть бути одно- чи багатовимірні, залежно від того, чи є конструкт, що лежить в їх основі, одновимірним чи багатовимірним. Одновимірні показники шкали конструюються за однією шкалою і рангуються від високого до низького значення. Деякі з цих шкал можуть включати численні показники, однак усі вони мають оцінювати один і той же вимір. Це відбувається у випадку багатьох конструктів соціальних наук, таких, наприклад, як самооцінка. Передбачається, що цей конструкт має єдиний вимір від низького до високого значення. Багатовимірні шкали, навпаки, використовують різні показники для оцінки кожного виміру конструкту окремо, і потім бали по кожному виміру об’єднуються для створення оцінки багатовимірного конструкту. Наприклад, академічна успішність може вимірюватися за двома окремими тестами – математичних і вербальних здібностей, бали за якими потім об’єднуються для створення єдиного конструкту «академічна успішність». Оскільки більшість шкал у дослідженнях соціальних наук є одновимірними, далі будуть розглядатися три підходи до створення одновимірних шкал.

Методи розроблення одновимірних шкал були запропоновані протягом першої половини ХХ ст. й отримали назви за іменами своїх авторів. Три найбільш поширені методи одновимірних шкал це: 1) рівномірна шкала Терстоуна; 2) сумарна шкала Лікерта; 3) кумулятивна шкала Гуттмана. Усі три підходи багато в чому схожі, але їхні ключові відмінності полягають у тому, як рангуються показники шкал експертами, і які статистичні методи використовуються для вибору інтегрального показника. Ці методи описуються нижче.

Метод рівномірної шкали Терстоуна. Луїс Терстоун, один із перших і найбільш відомих теоретиків із розроблення шкал, опублікував метод рівно розподілених інтервалів у 1925 р. Метод починає з чіткого концептуального визначення конструкту, який буде досліджуватися. Спираючись на це визначення, генеруються потенційні показники шкали для виміру цього конструкту. Це роблять експерти,обізнані з сутністю даного конструкту. Первинний набір потенційних показників (в ідеалі від 8 до 100) повинен бути сформульований в однаковому стилі,наприклад, як твердження, із якими респонденти погоджуються чи не погоджуються (а не як, скажімо, питання). Після цього збирається група експертів для відбору окремих показників, які найкращим чином презентують досліджуваний конструкт. Експертами можуть бути науковці, спеціально навчені в процесі конструювання методики, або вибірка досліджуваних респондентів (тобто обізнаних з феноменом людей). Процес відбору відбувається таким чином, що кожний експерт незалежно рангує кожний показник за шкалою від 1 до 11 на основі того, наскільки даний показник відображає досліджуваний конструкт (1 – погано, 11 – відмінно). Для кожного показника розраховується медіана та інтер-квартільний ранг (різниця між 75-м і 25-мперсентілем, що є мірою дисперсії), які наносяться на графік у вигляді гістограми, як показано на рис. 6.1. Остаточні показники шкали обираються як твердження, що знаходяться на рівній відстані вздовж рангів медіан. Це можна зробити, групуючи показники з загальною медіаною і потім обираючи показник із найменшим інтер-квартільним рангом у межах кожної медіанної групи. Однак, замість того, щоб повністю покладатися на статистичний аналіз при виборі показників, кращою стратегією може бути дослідження потенційних показників на кожному рівні і вибір твердження, щоє найбільш точним і змістовним. Значення медіани по кожному показнику шкали представляє вагу, яку потрібно використовувати для агрегації показників в об’єднаний бал шкал, що представляє досліджуваний конструкт. Так отримується шкала, що має вигляд лінійки з одним показником чи твердженням на кожній з 11 точок (з відповідними вагами). Оскільки показники розташовані на рівних відстанях вздовж шкали з 11-ти поділок, ця техніка називається рівномірною шкалою. Терстоун також розробив два додаткові методи для створення одновимірних шкал – метод послідовних інтервалів і метод парних порівнянь, які схожі з методом рівномірних інтервалів, за винятком того, що експертів просять прорангувати дані. Наприклад, метод парних порівнянь вимагає від кожного експерта зробити порівняння кожної пари тверджень замість того, щоб рангувати кожне твердження незалежно за шкалою від 1 до 11. Із великою кількістю тверджень цей підхід вимагає занадто багато часу і програє методу рівномірних інтервалів.

Рис. 6.1. Гістограма рейтингів показників шкали Терстоуна

Метод сумарної шкали Лікерта. Метод Лікерта, або метод розроблення одновимірної шкали, був запропонований Мерфі і Лікертом у 1938 р., і з того часу залишається найбільш поширеним із трьох методів розроблення шкал, що описуються в цьому розділі. Як і у випадку методу Терстоуна, метод Лікерта також починається з чіткого визначення досліджуваного конструкту й використання групи експертів для генерування 80-100 потенційних показників шкали. Ці показники рангуються експертами за шкалою від 1 до 5(або від 1 до 7) таким чином: 1 – повністю не погоджуюсь з концептом, 2 – скоріше не погоджуюсь, 3 – складно вирішити, 4 – скоріше погоджуюсь, 5 – повністю погоджуюсь. За цим рейтингом окремі показники можуть бути відібрані до кінцевої шкали наступним чином: 1) розрахунком парної кореляції між рейтингом, наданим експертами за кожним показником, і загальним показником, який створюється додаванням усіх індивідуальних показників за кожним із респондентів і відкиданням тих показників, що мають низьку (менш ніж 0,60) кореляцію з загальним показником; 2) усередненням рейтингу за кожним показником для найвищого і найнижчого квартіля експертів,виконаннямt-тесту для різниці середніх і подальшого вибору показників,що мають найбільші значення t- критерію (тобто найкраще диференціюютьміж верхнім і нижнім квартілем відповідей). Нарешті, висновки експерта можуть бути використані, щоб отримати відносно невеликий (10-15 показників) набір показників, що мають високі кореляції з сумарним показником і високі значення t-критерію. Метод Лікерта передбачає рівні ваги всіх показників, а отже, відповіді респондентів за кожним із показників можна просумувати, щоб створити узагальнений бал респондента. Із цієї причини метод і називається сумарною шкалою. Відзначимо, що кожний показник із зворотним значенням щодо напрямку конструкту потрібно кодувати у зворотному напрямку (тобто, 1 стає 5, 2 – 4 і т.д.) до підрахунку суми.

Метод кумулятивного шкалування Гуттмана. Цей метод, запропонований Гуттманом у 1950 р., базується на техніці соціальної відстані Еморі Богардуса, яка передбачає, що готовність людей брати участь у соціальних зв’язках із іншими людьми змінюється за інтенсивністю, яку можна оцінити за шкалою від «найменш інтенсивна» до «найбільш інтенсивна». Ідея полягає в тому, що люди, які погоджуються з одним показником із набору, також погоджуються з усіма іншими показниками. На практиці рідко можна знайти набір показників, що повністю відповідають цьому кумулятивному паттерну. Щоб дослідити, наскільки близько набір показників відповідає ідеї кумулятивності, використовується аналіз шкалограм.

Аналогічно попереднім методам, метод Гуттмана починається з чіткого визначення досліджуваного конструкту і залучення експертів до створення великого набору потенційних показників. Потім експерти рангують кожний потенційний показник або «так», якщо вважають, що показник відображає конструкт, або «ні», якщо на їх думку показник погано відображає конструкт. Потім створюється матриця, або таблиця, у яку заносять відповіді експертів стосовно всіх можливих показників. Матриця створюється в порядку зменшення – від експертів із найбільшим числом відповідей «так» угорі таблиці до експертів із найменшим числом відповідей «так» внизу. Для експертів із однаковою кількістю відповідей «так» твердження можуть бути впорядковані зліва направо від найбільшої кількості погоджень до найменшої. Результуюча матриця наведена в табл. 6.6. Зверніть увагу, що шкала зараз є майже кумулятивною, коли читається зліва направо (за показниками). Однак може бути декілька винятків, як показано в табл. 6.6., і тому шкала не є повністю кумулятивною. Щоб визначити набір показників, які найбільше відповідають властивості кумулятивності, може бути використана техніка аналізу даних, що називається аналізом шкалограм (або це можна зробити візуально, якщо число показників не дуже велике). Статистична методика також оцінює бал для кожного показника, який можна використати для розрахунку узагальненого балу респондента за набором показників.

Таблиця 6.6.