3.1. Якісний аналіз

Якісний аналіз – це аналіз якісних даних, таких як тексти інтерв’ю учасників. На відміну від кількісного аналізу,при якому статистичні показники значно не залежать від дослідника, якісний аналіз значно залежить від аналітичних та синтетичних здібностей дослідника, його особистого знання соціального контексту, у якому збираються дані. Наголос у якісних дослідженнях робиться на розуміння і «знаходження змісту» феномену, а не на прогнозування чи пояснення. Для якісного аналізу потрібен креативний і дослідницький тип мислення, що базується на етично виваженому ставленні до учасників, бажанні зрозуміти їх позицію і виробити правильну стратегію дослідження. Цей розділ надає короткий огляд деяких стратегій проведення якісного аналізу.

Обґрунтована теорія

Як проаналізувати великий набір якісних даних, отриманих в результаті спостереження за учасниками, проведення тривалих інтерв’ю, фокус-груп, аудіо- та відеозаписів чи вторинних документів? Одним із таких способів аналізу текстових даних є обґрунтована теорія – індуктивна техніка інтерпретації записаних даних про соціальний феномен, спрямована на побудову теорії щодо сутності феномену. Цей спосіб був запропонований Гласером і Штрауссом (1967)¹⁶ у формі методу постійного порівняльного аналізу й у подальшому доопрацьований Штрауссом і Корбіним (1990)¹⁷, щоб проілюструвати специфічні техніки кодування – процес класифікації та категоризації сегментів текстових даних у набір кодів (концептів), категорій (конструктів) і взаємозв’язків. Інтерпретації базуються (ґрунтуються) на емпіричних даних спостереження. Щоб забезпечити, що теорія базується виключно на доказах спостереження, підхід обґрунтованої теорії вимагає від дослідника утримуватися від будь-яких попередніх теоретичних очікувань і покладатися при формулюванні теоретичних положень виключно на отримані дані.

Штраусс і Корбін (1998) описують три техніки кодування для аналізу текстових даних: відкрите, осьове та селективне. Відкрите кодування є процесом, спрямованим на ідентифікацію концептів чи ключових ідей, прихованих у текстових даних, які потенційно пов’язані з досліджуваним феноменом. Дослідник вивчає первинні текстові дані рядок за рядком, щоб виявити окремі події, випадки, ідеї та значимі взаємодії, які кодуються як концепти й називаються кодами invivo. Кожний концепт пов'язаний зі специфічною порцією тексту (одиницею кодування) для подальшої валідизації. Деякі концепти можуть бути простими, ясними й однозначними, тоді як інші досить складними й можуть по-різному трактуватися різними дослідниками. Одиниці кодування можуть варіюватися залежно від виділених концептів. Прості концепти можуть включати лише декілька слів, тоді як складні (наприклад, місія організації) можуть описуватися на декількох сторінках. Концепти можуть називатися, спираючись на власне бачення дослідника або стандартизовані позначення, що вже існують у науковій літературі. Після того, як базовий набір концептів ідентифікований, вони можуть бути використані для кодування інших даних, водночас упроваджуючи нові концепти та уточнюючи старі. Під час кодування важливо ідентифікувати характерні риси кожного концепту, такі як розмір або рівень, щоб потім схожі концепти могли бути згруповані. Ця техніка кодування називається відкритою, тому що дослідник залишається відкритим до активного пошуку нових концептів, релевантних для досліджуваного феномену.

Далі схожі концепти групуються в категорії вищого порядку. Хоча концепти можуть бути специфічними за змістом, категорії часто є досить широкими й узагальненими та в кінцевому рахунку формують конструкти в обґрунтованій теорії. Категорії потрібні для зменшення кількості концептів, із якими працює дослідник,і для побудови «широкої картини» питань, важливих для розуміння соціального феномену. Категоризація може виконуватися поетапно, об’єднанням концептів у підкатегорії, які потім створять категорії вищого порядку. Конструкти, установлені на основі існуючої літератури, можуть використовуватися для назв цих категорій, особливо якщо мета дослідження полягає в розвитку існуючих теорій. Однак потрібно бути обачними, використовуючи вже існуючі конструкти, оскільки вони можуть бути результатом упереджень у поглядах і похибок Для кожної категорії повинні бути ідентифіковані її характеристики (чи властивості), а також виміри кожної характеристики. Вимір представляє значення характеристики в певному континуумі. Наприклад, категорії «засоби комунікації» може мати характеристику, що називається «швидкість» і вимірюється як висока, середня та низька. Така категорія допомагає диференціювати між різними видами засобів комунікації й дозволяє дослідникам виявити певні паттерни даних, наприклад, які комунікаційні засоби використовуються для кожного виду завдань.

Другий етап обґрунтованої теорії – це осьове кодування, коли категорії та підкатегорії об’єднуються в причинні зв’язки чи гіпотези, які можуть орієнтовно пояснити досліджуваний феномен. Осьове кодування, хоча й відрізняється від відкритого, може виконуватися одночасно з ним. Зв’язки між категоріями можуть бути очевидними, або більш прихованими та неявними. В останньому випадку дослідники повинні використовувати схему кодування (вона часто називається парадигмою кодування, однак відрізняється від парадигм, що були представлені в розділі 3) для розуміння того, які категорії представляють умови (обставини, в яких спостерігається феномен), дії/взаємодії (відповіді окремих осіб на події, що відбуваються при зазначених умовах) та наслідки (результати дій/взаємодій). Після того як виявлені умови, дії/взаємодії і наслідки, починають вимальовуватися теоретичні положення, і дослідник може перейти до пояснення того, чому даний феномен спостерігається за певних умов і які наслідки він має.

Третій і останній етап обґрунтованої теорії – це селективне кодування, яке включає ідентифікацію центральної категорії, або ключового показника й систематичне, логічне пов’язування цієї центральної категорії з іншими категоріями. Центральна категорія може розвинутися на основі існуючих категорій або бути категорією вищого порядку,що вбирає в себе раніше закодовані категорії. Нові дан іретельно добираються, щоб валідизувати центральну категорію та її зв’язки з іншими категоріями (тобто сформувати попередню теорію). Селективне кодування обмежує діапазон аналізу та пришвидшує його. Водночас, при такому кодуванні потрібно слідкувати за іншими категоріями, які можуть виникнути на основі нових даних і бути пов’язані з досліджуваним феноменом (відкрите кодування), що може призвести до подальшого «очищення» первинної теорії. Отже, всі види кодувань можуть виконуватися одночасно. Кодування нових даних і уточнення теорії триває, допоки не буде досягнуте теоретичне насичення, при якому додаткові дані не призводять до якихось суттєвих змін категорій або їх зв’язків.

Процес постійного порівняння означає постійне переформатування, об’єднання та уточнення категорій і покрокову взаємодію чотирьох етапів діяльності: 1) порівняння випадків/текстів, що відносяться до кожної категорії; 2) інтеграція категорій та їх властивостей; 3) розширення меж застосування теорії (фокусування на ключових концептах та ігнорування менш важливих концептів); 4) опис теорії з використанням таких технік, як створення коротких нотаток і розповідей,а також побудова діаграм, що буде обговорюватися в наступному розділі. Наявність центральної категорії не обов’язково означає, що всі інші категорії можуть органічно навколо неї згрупуватися. Щоб ідентифікувати ключові категорії, такі як умови, дії/взаємодії, наслідки центральної категорії, Штраусс і Корбін (1990) рекомендують декілька інтегративних технік, таких як опис історії, використання нотаток чи картування концептів. При описі історії категорії та зв’язки використовуються для того, щоб пояснити історію досліджуваного феномену. Нотатки є теоретичними записами ідей щодо суттєвих концептів та їх теоретично закодованих зв’язків, як вони виявляються в процесі аналізу теорії. Вони є важливими інструментами для відслідковування ідей, що розвиваються в процесі аналізу, та їх кристалізації. Створення коротких нотаток дозволяє виявити тренди та взаємозв’язки між категоріями за допомогою таблиць 2х2, діаграм, рисунків, або інших ілюстративних матеріалів. Картування концепту – це графічна презентація концептів і зв’язків між категоріями з використанням квадратів і стрілок. Головні концепти зазвичай представлені на декількох аркушах паперу, дошках чи за допомогою графічних програм і пов’язані між собою стрілками, щоб найкращим чином відповідати даним спостереження.

Після створення обґрунтованої теорії вона має бути «очищена» з точки зору внутрішньої узгодженості та логіки. Дослідник повинен забезпечити, щоб центральний конструкт мав заявлені характеристики та виміри, у іншому випадку аналіз даних має бути продовжений. Також потрібно зазначити, що характеристики та виміри всіх категорій варіюють. Наприклад, якщо категорією є частота прояву певної поведінки, тоді дані повинні забезпечити докази того, що є особи, які демонструють високу частоту такої поведінки, на відміну від інших осіб, для яких частота такої поведінки є низькою. Нарешті, теорія повинна бути валідизованою шляхом порівняння її з первинними даними. Якщо теорія суперечить наявним доказам, процес кодування потрібно повторювати, допоки всі суперечності чи не пояснені раніше варіації будуть усунені.

Контент-аналіз – це систематизований аналіз змісту тексту (наприклад, хто що кому сказав, і які наслідки це мало) в кількісній та якісній формах. Контент-аналіз зазвичай виконується таким чином. По-перше, коли є багато різних текстів, які будуть аналізуватися (газети, звіти, огляди тощо), дослідник починає з формування вибірки текстів із наявної сукупності текстів. Це не є випадковим процесом, навпаки, спеціально обираються тексти, що найбільше відповідають меті дослідження. По-друге, дослідник обирає та застосовує правила поділу кожного тексту на сегменти, які можуть розглядатися як окремі одиниці аналізу. Цей процес називається виділенням одиниць аналізу. Наприклад, аналізуючи указані в тексті припущення, наслідки, бар’єри, учасники можуть створювати окремі одиниці аналізу. По-третє, дослідник розробляє і застосовує один чи декілька концептів до кожного сегменту тексту в результаті процесу, що називається кодуванням. Для кодування використовується схема кодування, що базується на темі дослідження й додаткових питаннях, які виявляються в процесі класифікації тексту. По-четверте, закодовані дані аналізуються зазвичай кількісно та якісно, щоб установити, які теми висвітлюються найчастіше, у якому контексті та як вони пов’язані між собою.

Простим прикладом контент-аналізу є аналіз почуттів – техніка, що використовується для виявлення думок чи ставлення людей до різних об’єктів, осіб чи феноменів. Прикладом такого аналізу є ознайомлення з он-лайновими повідомленнями щодо політичного кандидата та класифікація цих повідомлень на групи позитивних, нейтральних та негативних. У цьому випадку кожне повідомлення представляє одиницю аналізу. Такий аналіз допомагає встановити, чи загалом позитивно, нейтрально чи негативно аудиторія ставиться до певного кандидата. Вивчення змісту он-лайн оглядів – це інший приклад контент-аналізу. Хоча він може бути виконаний вручну, для аналізу великих масивів даних (мільйони текстових записів) удаються до відповідних комп’ютерних програм. Це допомагає автоматизувати процедуру контент-аналізу івідслідкувати динаміку зміни ставлення до досліджуваного феномену в часі.

Часто контент-аналіз критикують за відсутність систематичних процедур, які б дозволили зробити його доступним для відтворення іншими дослідниками. Відповідаючи на критику, Шиллінг (2006)¹⁸ об’єднав різні процедури контент-аналізу в спіральну модель. Вона складається з п’яти рівнів, або фаз інтерпретації тексту: 1) конвертування записів тексту в первинні текстові дані або стенограми для контент аналізу; 2) конвертування первинних даних у стислі протоколи; 3) конвертування протоколів у попередню систему категорій; 4) використання системи категорій для генерування кодованих протоколів; 5) аналіз кодованих протоколів для створення інтерпретацій про досліджуваний феномен.

Контент-аналіз має декілька обмежень. По-перше, процес кодування обмежений інформацією, що міститься в текстовій формі. У разі відсутності текстових даних про досліджуваний феномен, аналіз не може бути проведений. По-друге, потрібно ретельно проводити добір текстів для аналізу, щоб уникнути помилок формування вибірки. Наприклад, якщо дослідник вивчає лише опубліковані літературні джерела за темою дослідження, тоді поза його увагою залишаться неопубліковані дані, зокрема й результати нових досліджень, які ще не встигли опублікувати.

Герменевтика

Герменевтика – це спеціальний тип контент-аналізу, при якому дослідник прагне зробити інтерпретацію суб’єктивного значення певного тексту в соціально-історичному контексті. На відміну від обґрунтованої теорії чи контент аналізу, який ігнорує зміст і значення текстового документу в процесі кодування, цей вид аналізу якісних даних є виключно інтерпретативним. Метод передбачає, що письмові тексти дають інформацію про досвід автора в соціально-історичному контексті й повинні інтерпретуватися в цьому контексті. Отже, дослідник постійно переходить від певної інтерпретації тексту (частини) до цілісного розуміння контексту (цілого) для розвитку більш повного розуміння феномену в його контексті. Цей процес німецький філософ Мартін Хайдеггер назвав циклом герменевтики. Слово єдиний (герменевтичний) стосується одного конкретного методу чи аспекту інтерпретації.

У більш загальному сенсі герменевтика – це вивчення інтерпретації, її теорії та практики. Історично метод має походження з релігії та лінгвістики. У ХХ ст. Хайдеггер припустив, що більш прямим та неопосередкованим шляхом розуміння соціальної реальності є практичне випробування, а не стороннє спостереження. Він запропонував філософську герменевтику, у якій фокус зміщується від інтерпретації до екзистенціального розуміння. Хайдеггер уважав, що тексти є засобами, за допомогою яких читачі можуть не тільки дізнатися про досвід автора, але й відтворити цей досвід. Сучасна, або модерна герменевтика, розвинута учнями Хайдеггера, зокрема Хансом Георгом Гадамером, досліджує межі письмових текстів для комунікації соціального досвіду й рухається далі, пропонуючи рамки інтерпретативного процесу, охоплюючи всі форми комунікацій (письмові, вербальні, невербальні тощо), та виявляючи фактори, що обмежують комунікаційні здатності письмових текстів, таких як передумови, структура мови (граматика, синтаксис тощо) і семіотика (дослідження письмових знаків – символів, метафор, аналогій тощо).