Адвокатура в умовах радянських правових реформ 1960-80-х рр

Так звана "хрущовська відлига" виявилася не тільки в засудження сталінського терору і реабілітації його жертв, але і в загальній, хоча і дуже обмеженою, демократизації правової системи радянської держави. Окремі пропозиції ліберально мислячих вчених-правознавців і адвокатів отримали відображення в Основах кримінально-процесуального законодавства Союзу РСР і республік, затверджених постановою Верховної Ради СРСР від 11.06.1991 № 2244-1, КПК РРФСР від 27.10.1960 і КК РРФСР від 27.10.1960, в реформованому цивільному та цивільному процесуальному законодавстві. Згідно КПК РРФСР 1960 р адвокати отримали можливість краще готуватися до процесів і навіть брати участь на більш ранніх стадіях кримінального розгляду справ щодо неповнолітніх, інвалідів, людей, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство.

Розширення процесуальних прав захисту супроводжувалося поступовим розвитком законодавства про адвокатуру. Положення про адвокатуру РРФСР, затверджений Законом РРФСР від 25.07.1962, не внесло принципових змін у статус колегій, юридичних консультацій, самих адвокатів. Правда, були дещо посилені вимоги для вступників до колегії: випускники юридичних вузів, які мають стаж роботи за фахом менше двох років, приймалися лише після проходження шестимісячної стажування; особи без вищої юридичної освіти приймалися лише як виняток, з дозволу крайових, обласних органів виконавчої влади та за наявності не менше ніж п'ятирічного стажу роботи за фахом юриста.

Як правило, цей "порядок виключення" застосовувався до тих прокурорам, суддям, слідчим, великим чиновникам із систем МВС, КДБ, юстиції, які направлялися на роботу в адвокатуру за рішенням партійних органів, але при цьому далеко не завжди мали вищу юридичну освіту. Потрапивши в колегію в "виняток", такі люди, як правило, мали величезну перевагу перед іншими адвокатами, оскільки були членами КПРС і мали досвід керівної роботи. Ось чому нерідко саме з їх числа призначалися завідувачі консультаціями, хоча для них самих перехід в адвокатуру означав падіння до підніжжя офіційної ієрархічної піраміди і кар'єрний тупик: випадки переходу адвокатів на роботу суддями, прокурорами, чиновниками високого рангу були крайньою рідкістю. На цьому тлі абсолютним винятком виглядало в 1967 р призначення голови президії (МГКА) В. А. Самсонова суддею Верховного Суду РРФСР.

У Положенні 1962 вперше з'явилася глава, що визначає права та обов'язки адвокатів. У ній закріплювалося, що адвокат "має бути зразком точного і неухильного дотримання радянських законів, моральної чистоти і бездоганного поведінки, зобов'язаний постійно вдосконалювати свої знання, підвищувати свій ідейно-політичний рівень і ділову кваліфікацію, брати активну участь у пропаганді радянського права". Адвокат був також зобов'язаний "використовувати всі зазначені в законі засоби і способи захисту прав і законних інтересів" громадян і юридичних осіб, які звернулися до нього за юридичною допомогою. Разом з тим адвокату було заборонено приймати доручення на ведення справи у випадках, коли: