Самостійна робота № 10 (4 год.)

Тема: Філософська концепція людини

Мета: ознайомитись з філософським поглядом на людину, розглянути основні проблеми людського буття

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ:

1 Губин В. І. Основи філософії: навч. посіб. для ВНЗ / В. І. Губин. – К.: Академія, 2007. – с. 155 – 171.

2 Гуревич П. О. Основи філософії: навч. посіб. для ВНЗ / П. О. Гусевич. – К.: Генеза, 2007. – с. 86 – 92.

ПЛАН

1 Проблемність людського буття. Особа, основні фактори її формування

2 Співвідношення понять «людина – індивід – особа – особистість - індивідуальність»

3 Соціалізація людини: філософський погляд

ЗМІСТ ТЕОРЕТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ

Буття людини надзвичайно складне явище, яке потребує постійної уваги дослідників різних гуманітарних напрямків. Філософська антропологія займає одне з ключових місць у цій галузі знань. Досвід філософського осмислення людського буття, особливо в ХХ сторіччі доводить, що так звана всезагальна історія не є проекцією «не історичних» народів. Кожна історія окремого народу є унікальною, по своїй суті і, не виводиться ні від потужних дій своїх сусідів, ні від механічного запозичення соціального устрою більш «успішних» народів. До складного розуміння історичного процесу велику роль відіграли наукові роботи О. Шпенглера і А. Тойнбі. Згідно їхньому вченню кожна епоха має свою ідею, що надає їй свій, не схожий на попередні епохи сенс і колорит. В змісті цього сенсу існують різні відтінки, які мають свою унікальність не зовсім схожу на визначений панівний період. Не тільки кожна людина, а й кожний народ є носієм певного минулого, особистісного досвіду.

Сучасний погляд на певний історичний партикуляризм відкидає всезагальну закономірність. Натомість, постає індивідуальна і неповторна культура, яка для кожного народу і для кожної людини є основою для власної історії. Отже, проблема полягає в тому, що сьогоднішнє суспільство не є монолітним в культурному сенсі. І ми не тільки ті, якими є сьогодні, але і ті, якими ще були вчора. Наша сьогоднішня поведінка корегується теперішніми обставинами, сьогоднішнім образом життя, певними суспільними змінами. А оцінка, переважно широкого загалу, ґрунтується на минулому досвіді. Ця неузгодженість особливо стала помітною у нашому сучасному світі. Зміни у світі набирають обертів яким немає кінця і краю починають втомлювати сучасне суспільство. Воно на всіх рівнях соціальної драбини волає про стабілізацію, яку, до речі, чітко не уявляє. Бажана стабілізація постійно вислизає, її не можна зафіксувати. А уявна стабілізація не наповнюється реальним змістом і формується, як розумова абстракція, яка не здатна покінчити з неконтрольованими змінами. На основі минулого досвіду суспільство намагається зупинити небажані релятивні тенденції, продукуючи нові, які не встигає осмислити сталими і застарілими знаннями. Спроба взяти під контроль,  неконтрольовані зміни не дають бажаного результату. Спосіб подолання текучого і змінного, спроба привести його у відповідність стабілізуючої абстрактної і не чіткої уяви (над часової) є, в деякій мірі, утопічною. Глибина часу, як всеохоплююча тенденція розвитку з усіма його модифікаціями відкидає незрілу уяву про всезагальне і необхідне в історичному процесі, схему для всіх суспільств, виявляючи зовсім інші реалії, не схожі на звичні і зрозумілі пояснювальні події, які ще були свіжі в пам’яті.  Але незаперечним залишається факт, що будь-яке суспільство, незважаючи на власні «досягнення», творить «досконале», тобто «вічне» у теперішньому, використовуючи власний минулий унікальний і неповторний досвід, який ми називаємо культурним. «Слід твердо засвоїти: намір науково тлумачити історію, в кінцевому рахунку завжди буде вміщати в собі моменти не зрозумілого і суперечливого».

В суспільствах, де абсолютизувалась однотипність і ігнорувалась індивідуальна неповторність була протиприродною для людини і суспільства, і сприяла масовому захворюванню психічних хвороб, переважно шизофренії. Шизопотік позбавлений мети і сенсу життя, дезорієнтований до загальнолюдських цінностей, лише сприяє  масовій шизофренізації суспільного життя і неадекватного сприйняття світу. Концепція шизоаналізу пов’язувала ідею звільнення людини від нав’язування переваги спільноти над особистістю. Особистість повинна бути захищення від тиранії більшості. Її свободі не повинні загрожували ніякі неконтрольовані приписи.

Обезцінювання суспільних цінностей в історії цілих народів кардинально відбувались там, де суспільна тиранія вже була нестерпною. Цінності створюють люди і, якщо вони в ході суспільного розвитку починають обмежувати творчі можливості людини і свободу, вони починають заперечувати природне існування соціуму, наступає криза. Духовна криза відрізняється від всіх інших криз тим, що в ній людина втрачає сама себе. «Це, – як казав Ж.-П. Сартр, – є існуванням без сутності».

Парадокс історії полягає у довічній суперечності індивідуального і суспільного начала, але істина існує як умова співіснування того і іншого, постійний пошук таких форм, які б забезпечили виживання суспільства і не знищили його індивідуальну основу як таку. Індивідуальне і суспільне поєднує доля. Поняття долі фіксує момент «завершеності» чи «незавершеності» людини в її бутті.  Доля  повинна завершуватись творенням людського буття. А індивідуальне і суспільне буття – підноситись на рівень адекватного розуміння самоцінності людини, як неповторної основи в суспільстві. В цих умовах людина, на якій би соціальній драбині не стояла, була б спроможна розуміти, що стає на перешкоді  людського буття і свідомо спрямовувала свою діяльність на те, щоб формувати буття, якого вона потребує. Світ людини постійно знаходиться у пошуку власного буття, не помічаючи творення власного самопроекту, який часто не співпадає з її уявою про досконале буття, «яким по суті воно повинно бути, і яке насправді вона чекає». Отже, буття людини не визначається сталим поняттям. Воно ґрунтується на цінностях складної внутрішньої рефлексії наповнене людським духом, людськими діяннями і людським життям, де головну роль відграє суспільне середовище, спрямоване не на обмеження, а на розвиток індивідуального, неповторного і унікального людського буття.

Поняття "людина — індивід - особа - особистість - індивідуальність", характеризують якісні прояви людини. Поняття "людина” означає вид у біологічній класифікації, розумну істоту, що має принципові відмінності від усіх інших істот.

Поняттям "індивід" позначають окремо взятого представника людського роду, якому властиві неповторні і унікальні природні і соціальні якості. Тому ми не можемо прямо і безпосередньо переносити всі характеристики роду на індивіда, як і навпаки. Таку діалектику одиничного та загального в індивіді часто позначають висловами: "типовий індивід", "дуже своєрідний індивід" і т.ін.

Поняття "особи" характеризує певні реальні якості людського індивіда. Але це не означає, що риси індивіда і є рисами особи; такі характеристики індивіда, як зріст, колір волосся, вага, особливості, наприклад, форми носа, на особу переносити безглуздо. Як звичайно, до поняття особи включають два найважливіших моменти.

Поняття індивідуальності може викликати (і викликає) асоціації з індивідуалізмом, і для таких асоціацій є певні підстави. Справді, індивідуальність не може сформуватися без самоусвідомлення, без виділення себе з-поміж інших людей, без певної внутрішньої зосередженості. Але це не означає і не передбачає людської самоізоляції. Навпаки, усвідомлюючи свою незамінність, індивідуальність, усвідомлює і свою повну ідентичність з іншими людьми: адже зрозуміти свою унікальність можна лише у порівнянні із іншими людьми та лише за умови переконаності у тому, що всі інші люди є люди, але в чомусь - не такі. Мірою відповідальності людської індивідуальності стає вселюдськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значенні: коли чогось досягає якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або людини, як родової істоти.

ЗАВДАННЯ

1 Скласти конспект за питаннями плану

При підготовці звернути увагу на відмінність філософського та соціологічног опогляду на людину

При підготовці третього питання звернути увагу на фактории, що визначають соціалізацію особистості

2 Підготуватися до обговорення таких питань:

-  як ви розумієте поняття «людина»;

- схарактеризуйте людське буття;

- з якими світоглядними проблемами стикається людина протягом життя?

- у чому відмінність понять «особа», «індивід», «особистість» та «індивідуальність;?

3 Написати короткий (1-2 сторінки) твір-роздум на основі однієї з запропонованих цитат:

- людина – це мірило всіх речей (Протагор);

- людина – це двоноге без пір’я, наділене розумом (Платон);

- людина – це політична (дослівно – полісна) істота (Арістотель);

- людина – це слабка душа, обтяжена трупом (Епіктет);

- людина – це образ Божий і вмістилище гріха (загальна християнська традиція);

- людина – це мисляча річ (Декарт);

- людина – це тростина, але така, що мислить (Паскаль);

- людина – це істота, здатна на неможливе (Гете);

- людина – це істота, що соромиться (Соловйов);

- людина – це канат, натягнутий між твариною та надлюдиною (Ніцше);

- людина – це істота, постійно незадоволена собою й здатна себе переростати (Бердяєв);

- людина – це здійснюване завдання, постійна гума­нізація з провалами в озвіріння (Шелер);

– людина – це пастух буття (Хайдеггер);

– людина – це істота, приречена на блукання й схиблення (Фуко);

- людина – це єдина істота, яка знає, що вона є (Ясперс);

- людина – це істота, яка виробляє знаряддя праці (Франклін);

- людина – це істота, яка продукує символи (Кассірер);

- людина – це істота, укорінена в надлюдському грунті (Франк).

ФОРМА КОНТРОЛЮ

- перевірка конспектів;

- перевірка творів.

ВИКЛАДАЧ – Дедович Д. В.