Самостійна робота № 8 (2 год.)

Тема: Основний зміст пізнавальної діяльності

Мета: ознайомитись з поняттям істини, розглянути історію та особливості методів пізнання, методології пізнання

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ:

1 Губин В. І. Основи філософії: навч. посіб. для ВНЗ / В. І. Губин. – К.: Академія, 2007. – с. 241 – 249.

2 Подольська Є.А. Філософія: підруч. для студ. ВНЗ / Є. А. Подольська. – К.: Альма матер, 2007. – с. 373 – 388.

ПЛАН

1 Поняття істини, її критерії

2 Методологія наукового пізнання

ЗМІСТ ТЕОРЕТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ 

Істини бувають передусім емпіричними і теоретични­ми, а емпірика, як відомо, — це досвід. Теоретичні істини відображаються в чітких формулю­ваннях закону, тобто відбивають не випадковий і поверхо­вий, а глибинний зв'язок речей.

 Але розуміння істини можливе лише через розкриття основних ознак, особливостей істини, до яких належать об'єк­тивність, абсолютність, відносність, конкретність, здатність виявлятися завдяки певному ряду критеріїв. Схематично це можна зобразити так:

 Об'єктивність істини полягає в тому, що вона існує не­залежно від свідомості людини. А це означає, що вона за­кладена, міститься в самому об'єкті пізнання. Саме там її шукає й знаходить суб'єкт. Об'єктивність істини виявляєть­ся в суб'єктивній формі, бо кожна людина бачить, пізнає світ по-своєму, а отже, у кожного — і свій результат. Але людина не може пізнати все до кінця, тобто пізнання в завершеному вигляді не існує. У проблемі істини це про­глядається як взаємозв'язок абсолютної і відносної істини.

Абсолютна істина — найбільш повне, всеохоплююче знан­ня про дійсність, яке їй відповідає і має підтвердження цієї відповідності.

Відносна істина — це неповне знання про дійсність, яке їй відповідає і має підтвердження цієї відповідності. Якщо ж будь-яку істину, отриману в процесі пізнання, вважати вічною, незмінною, раз і назавжди нам даною, то ми приходимо додогматизму (від латинського догма — думка, вчення), з якого починається занепад і навіть загибель науки, творчого пошуку. Догматизм оперує незмінними поняттями, формулами без врахування нових знань, конкретних умов міс­ця і часу, тобто в даному разі вважає істину лише абсолютною, ігнорує конкретність істини (прикладом можуть бути релігійні догмати, марксизм у його сталінському варіанті та ін.). Протилежним догматизму є релятивізм (від латинсько­горелятивус — відносний) як учення про відносність, умовність, суб'єктивність людського пізнання. Вважаючи, що будь-яке знання є лише відносним, релятивізм заперечує об'єктивність істини, вважає, що в наших знаннях не відоб­ражається об'єктивна дійсність. Важливе значення у пізнанні має питання про критерій (мірило) істини, яке по-різному вирішується різними філо­софськими напрямами та школами. Виходячи із сучасного стану науки, зокрема філософії, можна виділити щонаймен­ше три таких критерії. Практика як критерій істини. Теоретична діяль­ність, процес пізнання дійсності нерозривно пов'язані з прак­тикою (історичним досвідом, життєдіяльністю всього люд­ства). Рівнем розвитку практики (виробничої, соціально-істо­ричної) зумовлюються обсяг і характер набутих знань. У єдності практики й теорії здійснюється діяльність — процес практичного і теоретичного освоєння дійсності. Практика є абсолютним і відносним критерієм істини: аб­солютність її полягає в тому, що всі знання здобуваються і перевіряються практикою; відносність — у тому, що не всі наукові істини перевіряються практикою, залежно від умов і можливостей.

Метод - це спосіб досягнення мети, вирішення завдання; сукупність дій та прийомів, призначених допомогти досягненню бажаного результату; сукупність прийомів та операцій практичного або теоретичного освоєння (пізнання) дійсності. Із відмінностей предметів дослідження природничих та гуманітарних наук випливає відмінність між їхніми методами. Отже, якщо в природничому пізнанні всі одиничні фактори є рівнозначно об'єктивними, то гуманітарне пізнання потребує врахування особливих індивідуальних факторів. На сьогодні існує кілька різних класифікацій методів наукового пізнання. Розрізняють, наприклад, методи евристичні та алгоритмічні, кількісні та якісні, експериментальні та теоретичні. Близьким до останнього є поділ наукових методів на емпіричні та теоретичні. До емпіричних методів у такому випадку відносять: спостереження (цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності); описання (фіксація даних про об'єкт засобами природної або штучної мови); вимірювання (порівняння об'єктів за якими-небудь спільними властивостями або аспектами); експеримент (спостереження в спеціально створених і контрольованих умовах з метою встановлення перебігу процесу чи події при повторенні даних умов). До теоретичних методів наукового пізнання належать: формалізація (побудова абстрактно-математичних моделей, що розкривають сутність процесів дійсності); аксіоматизація (побудова теорій на основі аксіом - тверджень, істинність яких не потребує доказу); гіпотетично-дедуктивний метод (створення системи дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, із яких виводяться твердження про емпіричні факти).

Нерідко методи пізнання поділяють на загальні (такі, що застосовуються не тільки в науці, а й в інших сферах людської життєдіяльності), загальнонаукові (використовуються в усіх сферах науки) і конкретно-наукові (специфічні методи, придатні для окремих розділів науки та наукових дисциплін).

До загальних методів пізнання належать:

- аналіз - розчленування цілісного предмета на складові частини (сторони, властивості, відношення, ознаки тощо) з метою їх всебічного дослідження;

- синтез - з'єднання раніше виділених частин предмета в єдине ціле;

- абстрагування - відвернення, відсторонення від ряду несуттєвих для даного дослідження властивостей і якостей феномена і разом з тим виділення важливих для дослідження властивостей і відношень;

- узагальнення - прийом мислення, в результаті якого встановлюються загальні властивості й ознаки об'єктів;

- індукція - метод дослідження і спосіб міркування, в якому загальний висновок робиться на підставі окремих і часткових посилок;

- дедукція - метод дослідження і спосіб міркувань, за якого із загальних посилок з необхідністю випливає висновок окремого, часткового характеру;

- аналогія - прийом пізнання, за якого на основі схожості об'єктів за одними ознаками і властивостями робиться висновок про їх схожість також і за певними іншими ознаками;

- класифікація - поділ усіх предметів дослідження на окремі групи за якою-небудь важливою для даного дослідження ознакою;

- моделювання - вивчення об'єкта (оригіналу) шляхом створення і дослідження його копії (моделі), яка заміщає оригінал.

ЗАВДАННЯ

1 Скласти конспект за питаннями плану

У відповіді на перше питання звернути увагу на критерії істини, поняття абсолютної та відносної істини

У відповіді на друге питання звернути увагу на сучасну класифікацію методів пізнання

2 Підготуватися до обговорення таких питань:

- що вивчає гносеологія і як формується її основне питання і чому?

- як у гносеології визначались і сьогодні визначаються об’єкт та суб’єкт пізнання? Проілюструйте на конкретних прикладах;

- що таке істина?

- що є критеріями істини?

- що таке метод, методологія?

- які класифікації методів пізнання вам відомі?

3 Занести до філософського словника визначення наступних понять:

- гносеологія;

- метод;

- методологія;

- істина;

- критерій;

- догматизм;

- релятивізм.

4 Підготувати доповіді на тему:

- «Гносеологія: минуле й сьогодення»;

- «Проблема пізнання у творах українських філософів».

ФОРМА КОНТРОЛЮ

- перевірка конспектів;

- перевірка доповідей;

- філософський диктант;

- тестовий контроль.

ВИКЛАДАЧ – Дедович Д. В.