4) Правова держава як держава соціальної демократії

Основоположні права людини (дотримання і захист яких є фундаментальною ознакою правового суспільства) можуть визнаватися, безперечно, тільки у демократично організованому суспільстві. А до провідних характеристик такого суспільства належить тільки домінування у ньому волі більшості населення, але й захищеність, непорушність основоположних прав і усіх тих осіб, які мін і і. топлять його меншу частину. Тому й правова держава – як держава реальних прав людини - може існувати тільки в такому суспільстві, де існує справжня демократія, тобто повновладдя більшості з дотриманням прав меншості.

Такій демократії найбільше відповідає означення "соціальна і юкратія". А держава, яка існуватиме в такому суспільстві, буде, відповідно, державою соціальної демократії.

Та й навпаки: повноцінна держава соціальної демократії не може не створювати необхідні умови для здійснення і захисту і іиіііоноложних прав людини, тобто не може не набувати ознак держави правової.

Цим і зумовлюється природний, органічний зв'язок процесів формування правової держави та утворення держави соціальної демократії. (Більш докладно питання про означену (прогнозовану) державу, а також про громадянське суспільство, в якому нона тільки й може сформуватись, висвітлюватиметься у Темі 5).

У XX столітті "правовими" проголосили себе у відповідних конституціях, зокрема, такі держави як ФРН, Іспанія, Бразилія, Центрально-Африканська Республіка, Польща, Угорщина, Україна, Росія, Казахстан, Беларусь. Про "панування (верховенство) права" йдеться у конституційних актах Філіпін, Алжиру. Проте ці конституційні положення відображають, радше, не стільки реальну ситуацію, скільки загальну орієнтацію, прагнення відповідної держави.

У цьому й можна вбачати спрямовуючий вплив на розвиток держави і суспільства уявлень про такі цивілізаційні ідеали як верховенство права і правова держава.

Частина друга

ДЕРЖАВА: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Тема 4. Поняття держави і причини її виникнення, Типологія держав за їх сутністю

Значення положень, котрі викладаються у цій темі, зумовлюється насамперед тим, що вони мають бути неодмінним складником світоглядних уявлень кожної людини. Адже зараз у світі немає суспільств без держави, тобто таких, які існують поза нею. Тому кожна людина, вступаючи у взаємовідносини з державою, з її посадовими особами, має володіти правильними, науково обгрунтованими уявленнями щодо сутності і ролі цьоговельми значущого соціального явища.

1. Загальне поняття держави

Держава - це організація політичної влади домінуючої частини соціально неоднорідного суспільства, яка, забезпечуючи його цілісність і безпеку, вирішує загальносуспільні завдання та здійснює керівництво ним насамперед в інтересах ,його домінуючої частини.

Коментуючи запропоноване визначення (яке, подібно до будь-яких дефініцій, не фіксує всі ознаки того явища, що відображається поняттям держави), відзначимо лише такі моменти.

1) Виникнення та існування держави пов'язується з будь-яким соціальним (не біологічним) розшаруванням суспільства, тобто з його розподілом на певні частини (спільноти, об'єднаня). Причому кожна з них поряд із загальносоціальними (та й, (рештою, загальнолюдськими) потребами, інтересами має також і свої особливі, деколи й протилежні, потреби та інтереси. Розподіл суспільства тільки на соціально-економічні класи (у традиційно марксистському розумінні цього поняття) - це хоча й найбільш поширена причина виникнення держав, проте не єдино можлива. Вона може сполучатись, "переплітатись" також із поділом суспільства на етнічні спільноти чи на якісь інші соціальні "підрозділи" (які, як і класи, можуть посідати неоднакове становище у системі суспільного виробництва). Отже, будь-яка соціальна неоднорідність суспільства зумовлює необхідність держави. Такий підхід аж ніяк не заперечує, не виключає класового пояснення причин виникнення й існування держави, але не зводиться лише до нього.

2) При деякій, на перший погляд, невизначеності поняття "домінуюча частина" суспільства все ж зрозуміло, що йдеться про найвпливовішу його соціальну групу. Причому такий - вирішальний - її вплив (зокрема, її панування) може знаходити прояв у різних сферах суспільних відносин і здійснюватись у різних формах, різними засобами.

3) Наведена дефініція чітко фіксує, що саме держава призначена вирішувати загальносуспільні питання, організовувати задоволення загальносоціальних потреб; адже, окрім неї, жодна інша організація здійснити це зазвичай не спроможна. Однією з таких найперших потреб є забезпечення певної єдності суспільства як цілісного соціального організму (які б внутрішні суперечності, конфлікти його не розшаровували). Остання обставина якраз і зумовлює інтегративну (координуючу, узгоджувальну, "консенсусну") місію держави, при виконанні якої вона може виступати виразником, представником і реалізатором інтересів не тільки домінуючої

частини населення, але й усього суспільства загалом. Проте якщо обмежитись констатацією тільки цієї суттєвої власти вості держави, то здійснити класифікацію держав, виходячи передусім із їх соціальної сутності, буде неможливо. Адже загальносоціальні завдання змушені були вирішувати усі без винятку держави, які існували в історії людства й існують зараз. І з огляду лише на цю їх властивість, вони нічим не відрізняються між собою.

4) «Замикання» соціальної сутності держави на реально існуючі потреби та інтереси (чи то домінуючої частини, чи то усього суспільства) дозволяє матеріалістично, тобто гранично об’єктивно, схарактеризувати цю сутність.