Тема 2. Права нації (народу) і права людини. Права людства

Чи не найпереконливішим свідченням актуальності означе-шч проблеми є, наприклад, той факт, що з понад 150 збройних конфліктів, які спалахували у світі після Другої світової війни, майже 130 були зумовлені етнонаціональними суперечностями.

Практична значущість цієї проблеми зумовлюється, зокрема тим, що зараз у більшості розвинених країн проживають різноманітні національні меншини (так, в європейських державах їх питома вага серед усього населення становить у середньому 15 відсотків, у Росії - 17, в Україні - 22 відсотки). Отож яскраво Виражена тенденція державно-етнічного самовизначення, самоутвердження багатьох націй, народів діалектично поєднується, переплітається зі зростанням кількості держав саме з багатонаціональним складом громадян.

Між. тим взаємозалежність основоположних прав людини і основопдложних прав нації видається очевидною: адже, з одного боку будь-яке порушення прав нації неминуче тягне за собою порушення прав кожного з тих людей, які до цієї нації належать, а з іншого на порушення основоположних прав людини може впливати саме її належність до певної національності.

І. Основоположні права нації (народу)

Основоположні права нації (народу) - це певні можливості кожної нації (іншої етнічної спільноти, народу), які необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку суспільства та забезпечені відповідними обов'язками інших суб'єктів.

Розуміння прав нації залежить не в останню чергу від того, який зміст вкладатиметься в поняття "нація". Зважаючи на це, слід зауважити, що в суспільствознавстві (зокрема, у таких науках як етнологія, етнополітологія, етнопсихологія, соціологія, історія) існує щонайменше три інтерпретації цього поняття, а саме як відображення спільноти:

а) етнічної,

б) територіальної,

в) політичної (державно-громадянської).

У сучасний період, у зв'язку з процесами, яківідбуваютьсяв багатьох країнах світу (демократизація, "етнізація", інтернаціоналізація та ін.), набула вельми важливого значення проблема співвідношення прав людини і прав нації (народу). Іноді ставиться й обговорюється питання: якій саме ("чиїй") групі прав слід надати перевагу, забезпечити першочергове здійснення?

Проте така постановка питання видається дещо некоректною. Як уже відзначалось, одним із основних складників основоположних прав людини є можливість зберігати, виявляти, реалізовувати й розвивати свою національну самобутність. Тому забезпечення цього права кожному члену певної національної спільноти слугує водночас і забезпеченню етнічних прав усього відповідного угруповання людей. І навпаки: забезпечення прав нації в цілому дозволяє кожному її представникові безперешкодно здійснювати свої етнічні права. Така інтерпретація співвідношення зазначених різновидів основоположних прав відображає їх діалектичний взаємозв'язок і усуває підставу для їх протиставлення (але в той самий час і не призводить до їх ототожнення).

Показово, що Загальна декларація прав людини містить такі поняття як "воля народу" (п. З ст. 21), "соціальний порядок" (ст. 7), а присвячені правам людини Міжнародні пакти про економічні, соціальні і культурні права, а також про громадянські й політичні права прямо включають положення про "права народів" (ст. 1). Є й такі міжнародно-правові акти, в яких права людини й права народів (націй) розглядаються в єдності, інтегровано (наприклад, Декларація ООН про право на розвиток).

2. Види основоположних прав нації

Користуючись тим самим критерієм, який було застосовано у викладеній вище основній класифікації прав людини, також і визначення різновидів основоположних прав нації, останні можна розподілити на такі групи:

1) фізичні права - можливості нації, необхідні для її фізичного Існування, виживання, задоволення життєво необхідних матеріальних потреб (наприклад, права на соціальну безпеку, національний та міжнародний мир і мирне співіснування з іншими націями, народами; екологічну безпеку, тобто підтримування природного довкілля середовища у стані, необхідному для збереження й відтворення здорового генофонду нації; забезпечення життєво необхідного рівня матеріального добробуту нації);

2) етничні права- можливості збереження, виявлення, розвитку і захисту національної (етнічної) самобутності, унікальності відповідної етносоціальної спільноти (наприклад, права на культивування своєї мови, специфічного духовного менталітету, національних звичаїв і традицій, певної назви нації, яку вона обрала для себе);

3) куяьтурні права - можливості зберігати, виявляти, розвивати та захищати здобутки національної культури в усьому розмаїтті її проявів, а також користуватись культурними надбаннями інших народів (наприклад, право на збереження пам'яток національної історії та культури);

4) економічні права - можливості розвивати, збільшувати виробництво матеріальних благ для забезпечення і підвищення рівня добробуту даної нації (наприклад, право володіти, користуватись і розпоряджатись усіма природними та матеріальними ресурсами на своїй території);

5) політичні права - можливості самостійно, за своїм власним добровільним волевиявленням, визначати характер і спосіб свого соціально-політичного конституювання, самоствердження як певної соціальної спільноти, а також формування своїх взаємин із іншими етнічними - як державними, так і бездержавними - утвореннями (йдеться насамперед про право на політичне самовизначення, тобто самостійне визначення свого державницького статусу чи як окремої держави, чи як автономії або територіально-національного утворення у складі іншої держави, чи як держави, що входить до об'єднання кількох держав, тощо).

Право на існування та право на самовизначення - насамперед політичне (тобто на державну самоорганізацію), але й також економічне і духовно-культурне - належать до найважливіших, визначальних основоположних прав нації (народу).

Під час "демонтажу" Союзу Радянських Соціалістичних Республік український народ використав право на самовизначення, коли - в особі свого вищого представницького органу законодавчої влади - Верховної Ради Української РСР проголосив державний суверенітет і утворив незалежну, самостійну державу Україну. Посилання на згадане право вміщено у Декларації про державний суверенітет України (1990 р.) та в Акті проголошення незалежності України (1991 р.).

Інші основоположні права українського народу (як і права всіх етнічних спільнот, що проживають у цій державі) було закріплено у Декларації прав національностей України (1991 р), а пізніше - й у Конституції України (1996 р.).

3. Міжнародно-правові засоби, спрямовані на здійснення і захист основоположних прав нації

До таких засобів належать:

а) міжнародно-правові акти, документи;

б) міжнародні (міждержавні) органи, організації, структури.

Серед згаданих засобів слід розрізняти всесвітні (тобто ті, що існують на рівні Організації Об'єднаних Націй або під її егідою) та регіональні (зокрема, континентальні).

Всесвітні засоби

а) Документи, акти

До них належать зокрема:

Статус організації Об'єднаних Націй;

Міжнародна Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього (1948 р.);

Резолюція ООН "Право народів і націй на самовизначення" (1952 р.)

Декларація про надання незалежності колоніальним країнам в народам

(1960р.);

Резолюція ООН "Невід'ємний суверенітет над природними ресурсами" (1960р.);

Декларація ООН "Про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1963 р.);

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965 р.);

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.);

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.);

Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статусу ООН (1970 р.);

Декларація про права народів на мир (1984 р.);

Декларація про право на розвиток (1986 р.);

Декларація про права корінних народів (2006 р.).

б) Міжнародні органи

До їх складу входять:

Комітет ООН з прав людини;

Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації.

Регіональні засоби Африка

а) Акт

Африканська хартія прав людини і народів (1981 р.).

б) Міжнародний орган

Африканська комісія з прав людини і народів.

Європа

а) Акти, документи

До них належать зокрема:

Заключний акт НБСЄ (1975 р.);

Європейська хартія регіональних мов і мов меншин (1992 р.);

Паризька хартія для нової Європи (1990 р.);

Документ Ґельсінкської зустрічі держав-учасниць НБСЄ "Виклик часу перемін" (1992 р.);

Декларація про агресивний націоналізм, шовінізм, расизм, ксенофобію і антисемітизм (Рада НБСЄ, 1993 р.).

б) Міжнародні органи

До іх складу входять, зокрема:

Рада Європи;

Рада НБСЄ (Рада міністрів закордонних справ держав-учасниць НБСЄ);

Комітет вищих посадових осіб НБСЄ.

4. Специфічні основоположні права національних меншин

Практична значущість цього питання зумовлюється, зокрема, тим, що з огляду на те, як у тій чи іншій державі забезпечуються і захищаються основоположні права всіх етнічних спільнот, залежить нормальне, мирне співіснування всього її населення.

Національним меншинам, які проживають (чи то компактно, розпорошено), на території держави, що утворена "статусною " або "титульною" нацією, тобто такою, яка дала цій державі свою назву, належать усі основоположні права нації (за винятком - у деяких випадках - певних різновидів права на політичне . юви іначення).

Проте, по-перше, усі ці права в умовах іншонаціонально оточення дістають специфічного виразу і забезпечення (зокрема, вони вимагають запровадження спеціальних гарантій). А по друге, національним меншинам мають належати, згідно з документами міжнародного співтовариства, ще й особливі, "додаткові можливості. До них, зокрема, належать серед прав:

фізичних - право на проживання в місцях традиційного історичного поселення, на уникнення депортації, примусового переселення;

етнічних та культурних - право на неасиміляцію;

економічних - право на одержання пропорційної частки централізованих державних фондів, що виділяються для відповідних спільнот;

політичних - права на участь у прийнятті державних рішень, які зачіпають інтереси даної меншини, на представництво у законодавчих та інших колегіальних органах держави; на недискримінацію - як у формальному відношенні, так і з точки зору заходів, спрямованих на вирівнювання фактичних можливостей, умов життя; на захист з боку держави від будь-яких проявів ворожнечі, погроз, приниження й ущемлення.

Міжнародно-правові засоби, спрямовані на забезпечення і захист основоположних прав національних меншин

Засоби всесвітнього співтовариства

а) Акти, документи

До них належать зокрема:

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.);

Декларація про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин (1992 р.)

б) Міжнародні органи

До їх складу входять зокрема:

Комітет ООН з прав людини;

Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації;

Міжнародний кримінальний суд

Регіональні засоби Європа

а) Документи, акти

До них належать зокрема:

Заключний акт НБСЄ (Гельсінкі, 1975 р.);

Заключний документ Копенгагенської зустрічі НБСЄ (1990 р.);

Паризька хартія для нової Європи (1990 р.);

Заключний документ Гельсінської зустрічі НБСЄ "Виклик часу перемін" (1992 р.);

Угода держав-учасниць СНД із питань, пов'язаних із поновленням прав депортованих осіб, національних меншин і народів (Бішкек, 1992 р.);

Європейська хартія про регіональні мови і мови меншин (Страсбург, 1992 р.);

Рамкова конвенція про захист національних меншин (Страсбург, 1995 р.)

в) Міжнародні органи

Ди їх складу входять зокрема:

Рада НБСЄ;

Верховний Комісар НБСЄ у справах національних меншин.

5 Основоположні права людства

Основоположні права людства - це певні можливості людства, які необхідні для його існування і розвитку як цілісного суб'скта світової історії - носія земної цивілізаці, об'єктивно зумовлені станом соціального і природного середовища та забезпечені обов'язками інших суб'єктів.

До таких прав можна віднести, зокрема, права на безстрокове існування людства (безсмертя); мир; відродження та збереження його гармонії з природою (екологічну безпеку); збереження, використання і розвиток загальнолюдських матеріальних та інших цінностей (культурних, духовних, наукових надбань); відкрите море та його корисні копалини; антарктичний простір; користування космічним простором.