Вступ

Шановні першокурсники! Починаючи навчання у вищому юридичному навчальному закладі, ви, вочевидь, прагнете здобути спеціальність, яка зветься "правознавство". І коли закінчите навчання та отримаєте державний диплом, тоді вже офіційно будете вважатись знавцями права.

Отож вам, мабуть, насамперед треба оволодіти відповіддю на питания: а що ж, власне, є правом? Що це за явище?

Вперше така відповідь пропонувалась вам декілька років тому, коли у 9 класі середньої школи ви вивчали предмет "Основи правознавства". Проте зараз - нарівні вищої школи - вона може виявитись вже недостатньою...

1. Слово "право" як назва різних явищ

З давніх-давен зазначеним словом (терміном) позначалися різноманітні явища. І не тільки у мовах слов'янських.

З огляду на це видалось необхідним спробувати встановити, чи є якісь закономірності у тому, що саме цим, а не іншим, словом були позначені певні явища? Або, інакше кажучи, завдяки чому різноманітні - здавалось би, досить несхожі - явища позначались одним і тим же терміном? Чи є щось спільне в усіх них?

Задля того, аби дістати відповідь на ці запитання, у студентському науковому гуртку з теорії права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка протягом 2002-2004 рр. було організовано відповідне дослідження, яке ґрунтувалось на численних етимологічних словниках (його виконала Т.І. Дудаш).

В результаті аналізу у 50-ти мовах світу тих термінів, які відповідають українському слову "право", виявилось справді неабияке розмаїття їх значень. Було встановлено, що у стародавні часи першопочатково цими термінами найчастіше позначались такі явища (і поняття про них):

• свобода людини, тобто можливості певної людської пове

дінки, діяльності;

• справедливість (як оцінювана щодо тих чи інших суб'єктів

певна властивість якихось суспільних явищ, зокрема людських

вчинків);

в правила (норми) різноманітного походження стосовно людської поведінки, зокрема й такої поведінки, яка вважається справедливою;

• балансування ("зважування") інтересів людей, інших

учасників суспільного життя.

У новій же й новітній історії людства термін "право" використовується також для позначення понять про:

• певні інтереси тих чи інших суб'єктів суспільства (або ж їхні потреби, якими такі інтереси зумовлюються);

• відносини різних суб'єктів - суспільні відносини, зв'язки, залежності (як безпосередні, зокрема комунікація суб'єктів, так і опосередковані);

• особливі почуття, емоції учасників суспільних відносин;

• вимоги суб'єктів щодо отримання ними якихось благ, цінностей, звернені до суспільства, держави чи до інших осіб.

То ж яке з усіх перелічених явищ вважитимемо справді правом? Чи одночасно декілька з них? Чи, можливо, усі без винятку? І чи існують ще якісь явища, котрі здатні претендувати, так би мовити, на "правовість"?

Ну, а ви, шановні читачі, яке з названих вище явищ схильні визнавати правом? І чому? Чи може ваше уявлення про право бути довільним та й до того ж багатозначним (тобто, як тепер нерідко висловлюються, плюралістичним)? Адже згодом, коли ви працюватимите юристами, саме таким уявленням, можливо, безпосередньо визначатимуться і ваші фахові рішення та дії...

Втім, навряд чи буде виправданим очікувати від студентів-початківців переконливо аргументованої відповіді на такі непрості запитання. Однак, докладаючись на юнацьку допитливість, на щирий потяг до юридичних знань, видається доречним вже зараз запросити вас до активного, заснованого на старанному вивченні наукової літератури та інших джерел, розмірковування над означеного - найфундаментальнішою - проблемою юриспруденції.

Задля формування відповідей на поставлені вище запитання у загальнотеоретичній юридичній науці сформовано спеціальну категорію (тобто поняття вкрай широкого, вельми абстрактного змісту), яка покликана охопити, відобразити усі існуючі (та й можливі у майбутньому) роз'яснення стосовно того, що ж становить собою право. Такою є категорія праворозуміння.

Аби почати з'ясовувати зміст цієї категорії, спробуємо спочатку поміняти місцями ті два слова, які утворюють її назву. І тоді дістанемо таке, так би мовити, мовно-логічне "рівняння": праворозуміння - це розуміння права. Але ця перестановка, мабуть, ще не спродуковує істотно нових знань.

Більш важливим у цьому напрямку є врахування низки положень загальної теорії пізнання - гносеології, оскільки будь-яке розуміння відбувається насамперед через пізнавальну діяльність. А тому-то загальні закономірності пізнання поширюються й на процес розуміння.

Як відомо, пізнавальна діяльність, опосередковується різноманітними формами, способами відображення людською свідомістю тих реалій (явищ, предметів, процесів), котрі "перебу-ііаіоть" поза нею, тобто щодо неї існують об'єктивно. До таких форм відображення належать зазвичай: відчуття, емоції, уявлення, поняття, концепції, теорії.

Пізнавальною особливістю саме понять - причому особливістю найціннішою - є те, що вони відображають такі властивості явища, які є суттєвими, закономірними, спільними для усіх явищ певного роду (типу, класу). І якщо поняттєві відображення будуть точними, правильними, то й у кожному з цих випадків істинне поняття буде тільки одне.

Поняття формується та "міститься " у свідомості суб'єкта пізнання. Проте аби стати відомим, доступним іншим людям, воно має бути виявленим назовні або, як кажуть, об'єктивованим.

Об'єктивація понять (як, до речі, й інших форм психічного відображення) здійснюється через різноманітні їх матеріальні знаки. У досить розвиненому суспільстві найбільш поширеними, звичайними засобами назначування понять слугують "інструменти" природної мови - виголошені або написані слова чи, скажімо, якісь графічні зображення (наприклад, ієрогліфи).

Отже, якщо поняття відображає (властивості явищ певного роду), то слово - позначає (ці властивості та й саме поняття про них). І якщо правильне поняття може бути, як відзначалось, тільки одне, то слів (чи інших знаків), які його позначають, існує стільки, скільки існує мов - природних чи штучних, тобто дуже багато.

Після цих вступних, методологічних зауважень перейдемо безпосередньо до роз'яснення означеної категорії.

2. Категорія праворозуміння

Визначити її можна у такий спосіб:

праворозуміння - це відображення у людській свідомості за посередництвом поняття "право" того явища, яке є корисним для задоволення потреб існування й розвитку суб'єкта.

Інакше кажучи, це роз'яснення того, які ж саме із перелічених вище (а можливо, й інших явищ) відображаються поняттям, котре позначене цим словом (або ж іншим однозначним з ним терміном чи знаком). Можна стисло висловитись ще й так: праворозуміння - це інтерпретація того, що', власне, відбиває поняття, назване словом "право". Принагідно нагадаємо, що до таких явищ (феноменів) найчастіше належали й нині належать: певні людські можливості (свободи), інтереси (потреби), дії, суспільні відносини, а також їх відображення у психіці людей (правила поведінки, ідеї, уявлення, почуття тощо).

З усього викладеного випливає ще один вельми важливий методологічний висновок: треба чітко розрізняти такі два самостійні об'єкти: перший - це правоявища (тобто ті явища, котрі у людській свідомості відображаються поняттями, які позначаються словом "право" або іншим словом чи знаком, однозначним із вказаним терміном); а другий - це правоназви (тобто слова або ж інші знаки, що використовуються для називання, "маркування" саме таких понять).

Цей висновок ще не раз стане у пригоді при вивченні загальної теорії права й держави. І те, що він подається студентам вже на початку засвоєння цієї науки, піднімає "планку" юридичного навчання й є своєрідним проявом довіри до здібностей студентів, до їх старанності та наполегливості.

Що ж є спільним в усіх таких різноманітних явищах, завдяки чому поняття про них може бути позначене одним і тим же терміном -"право"?

Таким спільним виявляється їхня властивість бути необхідними (корисними) для існування й розвитку тих чи інших суб'єктів. І в першу чергу самі ці суб'єкти (або їхні представники) прагнутимуть вживати стосовно відповідних явищ слово "право". Адже останні якраз створюють чи "уособлюють" ті можливості, які потрібні для задоволення людських потреб, а тому й слугують підставою, "виправданням" певних очікувань і діянь.

Отже, правильним поняття про право буде лише тоді, якщо ноно відображатиме саме означену властивість - незалежно від того, яким видам явищ вона притаманна. А таке відображення щодо кожного окремого різновиду суб'єктів - може бути тільки одне.

3. Плюралістичність праворозуміння та її чинники

Йдеться, вочевидь, про причини неоднозначної відповіді на питання: що є правом? Тобто про ті обставини, які ще від почат-ків людської цивілізації й донині зумовлювали різноманітні інтерпретації поняття "право".

У чому ж ці причини полягають? Є вони випадковими чи, навпаки, закономірними? Чи можна їх взагалі усунути? Чи, можливо, колись вони зникнуть самі?

Іншими словами, з чого виходять ті, хто обирає - усвідомлено чи неусвідомлено - лише певний варіант праворозуміння ?

Такі причини, які зазвичай мають соціальний характер, можна розподілити на дві групи: гносеологічні та потребові.

Перша з них полягає у тому, що яке б явище не вважалось правом, це явище є досить складним, багаторівневим, багатогранним. І тому при його пізнанні майже неможливо охопити відразу й одночасно усі його грані, прояви. Найчастіше дослідник не осягає всіх його елементів, а зосереджується лише на частині явища, й нерідко перебільшує, гіперболізує її значення. Наслідком такої пізнавальної ситуації стає вирізнення лише окремих проявів правоявища, які, однак, і проголошуються "правом" в цілому, в усій його повноті та цілісності.

До цієї ж групи обставин належить також і розвиток суспільних та інших наук, внаслідок чого виникають додаткові методи пізнання. Використання таких методів дозволяє отримати нові знання щодо правоявищ, і це теж може призводити до виникнення оновлених чи навіть справді нових варіантів праворозуміння.

До другої групи причин належать ті, котрі коріняться у соціальній неоднорідності суспільства, тобто у закономірному його поділі на різноманітні частини - нації, етнічні спільноти, соціально-економічні класи, професійні верстви, ідеологічні угруповання тощо. А такі соціальні групи мають - поряд із однаковими, загальносуспільними потребами й інтересами - також і свої специфічні, неоднакові потреби та інтереси. І цілком природним є те, що кожна соціальна група (в особі її індивідуальних чи колективних представників) схильна вважати правом насамперед таке явище, яке полегшує, а не ускладнює її існування й розвиток, яке сприяє, а не перешкоджає задоволенню її потреб та інтересів. І ось такі - "потребові" - причини нерідко стають ще більш впливовими, дієвими, аніж обставини першої групи.

Оскільки ж усі щойно зазначені фактори супроводжують і, цілком імовірно, завжди супроводжуватимуть існування будь-якого людського соціально неоднорідного суспільства, то плюралізм праворозуміння й надалі залишатиметься постійно притаманним правовій свідомості, у тому числі науковій правовій ідеології.