0Стадія –відсутність рентгенологічних ознак;

Істадія –сумнівна;

ІІстадія –мінімальна;

ІІІстадія –середня;

ІVстадія –виражена.

Перша стадія – передартроз – початок захворювання суглоба, без чітких

патоморфологічних проявів і клінічних синдромів. Виявляється біль у суглобі, що

виникає при тривалому перебуванні на ногах, фізичній праці; виникає

необхідність розвантажувати кінцівку, що згодом потребує все більшого часу.

Клініко-рентгенологічно обсяг рухів не обмежений, біль не виникає, змін з боку

м’язів не виявляється. При перевірці обсягу активних рухів – виявляється

обмеження перерозгинання у суглобі. Це і є ранній симптом початку

деформуючого артрозу –передартроз.

Друга стадія – артроз. Клінічно проявляється постійною появою болю під

час роботи, тривалому ходінні, який після нічного відпочинку проходить,

відмічається обмеження максимальної амплітуди руху. На рентгенограмах

з’являється чітке звуження суглобової щілини, локальний остеопороз,

субхондральний склероз. Тобто рентгенологічні зміни з боку кісток в даній стадії

виявляються лише локальним остеопорозом, тоді як основні патологічні процеси

відбуваються з покривним суглобовим хрящем.

Третя стадія – остеоартроз –відмічається наростання больового синдрому

у суглобі, який постійно виникає при рухах; поява гіпотрофії м’язів; обмеження

рухів; контрактури; а на рентгенограмах –подальше звуження суглобової щілини,

за рахунок прогресуючої деструкції покривного хряща, поява субхондральних

кіст, зон склерозу на фоні остеопорозу суглобових кінців. Таким чином, на цій

стадії патологічний процес вражає не тільки покривний хрящ, а й кісткову тканину

суглобових кінців, алебез їх деформації.

Четверта стадія – деформуючий остеоартроз – характеризується

наростанням значного звуження суглобової щілини, місцями вона переривається,

у суглобових кінцях спостерігаються зони склерозу, осередки кіст, розлитий

остеопороз, виражена деформація суглобових поверхонь за рахунок кістково-хрящових розростань. Клінічно –контрактури, біль при рухах, виражена

гіпотрофія м’язів, тугорухомість у суглобі. На III – IV стадіях часто виникають

реактивні синовіїти – тобто реакція суглобового середовища (а безпосередньо

синовіальної оболонки ) на наявність значних змін у хрящі та кістковій тканині

суглобових кінців.

Перша стадія (передартроз за класифікацією проф. Є.Т. Скляренка)

характеризується наявністю дискомфорту або незначного болю в суглобі тільки

під час або одразу після значного навантаження. Ці симптоми швидко зникають

після відпочинку. При клінічному обстеженні пальпаторна болючість, обмеження

активних та пасивних рухів відсутні. За наявності реактивного синовіїту у суглобі

можна виявити обмеження тих рухів, що зазвичай мають найменшу амплітуду:

розгинання у гомілковостопному суглобі, перерозгинання у колінному суглобі,

внутрішня ротація у кульшовому суглобі та ін. Функціональна здатність у хворих

практично збережена, порушення виникають тільки при значних фізичних

навантаженнях.

У другій стадії (артроз за класифікацією проф. Є.Т. Скляренка)

захворювання біль в суглобі характеризується більшою тривалістю та

інтенсивністю, зникає тільки після тривалого відпочинку. Обмеженість активних

та пасивних рухів, біль при пальпації визначаються постійно, хоча хворі можуть

виконувати щоденну роботу. Виявляється зниження сили мязів, іноді може

виникати накульгування. Часто спостерігаються згинальні (колінний суглоб),

привідні (кульшовий суглоб) контрактури, що мають позасуглобовий характер та

піддаються корекції при консервативному лікуванні. Функціональна здатність

порушується особливо у хворих із значним фізичним навантаженням.

Клінічна симптоматика третьої стадії (остеоартроз за класифікацією проф.

Є.Т. Скляренка) обумовлена як суглобовими так і позазуглобовими порушеннями.

Інтенсивність больового синдрому значно зростає під час фізичного навантаження

та зменшується в спокої. У хворих відмічається ранкова скутість. Пальпація

хворого суглоба болюча для пацієнта. Рухи в суглобі обмежені, при рухах може

відмічатися крепітація, з’являютьсяконтрактури, вимушене положення кінцівки.

Функція суглоба стійко порушується. Працездатність хворих обмежується або

втрачається залежно від характеру виконуваної роботи.

Четверта стадія (деформівний остеоартроз за класифікацією проф. Є.Т.

Скляренка) остеоартрозу характеризується постійним больовим синдромом, що

значно підсилюється при навантаженні. Визначаються виражена ранкова скутість,

крепітація, атрофія навколо суглобових м’язів. Рухи в суглобі різко обмежені, а

іноді характеризуються лише як качальні. При ураженні великих суглобів нижніх

кінцівок у хворих виражені порушення ходи, зявляється потреба у додатковій

опорі (милиці, ортопедичні тростинки). Функціональна здатність суглоба різко

порушується або втрачається. Часто на цій стадії в суглобі виникає реактивний

запальний процес, з помірно або значно вираженим синовіїтом (деформівний

артрозо-артрит за класифікацією проф. Є.Т. Скляренка).

РЕНТГЕНОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА.

Найбільш розповсюдженим інструментальним методом діагностики є

рентгенографія. ОА має типові рентгенологічні ознаки – звуження суглобової

щілини, субхондральний остепороз та остеосклероз, остеофіти та утворення

субхондральних кіст. J.H. Kellgren and J.S. Lawrence у 1957 році запропонували

класифікацію остеоартрозу за рентгенологічними стадіями захворювання, яка з

клініко-морфологічними доповненнями використовується у наш час та є

загальноприйнятою.

Важливо відмітити, що всі рентгенологічні ознаки ОА відображають зміни

кісткових структур, не дають прямого зображення суглобового гіаліновогохряща,

а є лише непрямими ознаками його змін. Відсутність кореляції між

прогресуванням клінічних та рентгенологічних проявів остеоартрозавідображена

в роботах ряду авторів. Дослідження E. Bagge показало, що у 57% хворих з

клінічними ознаками ОА не було виявлено рентгенологічних змін. Таким чином,

при розпізнаванні ранніх стадій ОА рентгенологічний метод іноді виявляється не

досить ефективним.

Сучасна рентген діагностика остеоартрозу базується на визначенні

наступних рентгенологічних ознак за класифікацією J.H. Kellgren та J.S.

Lawrence (1957).