2. Структура окремих криміналістичних методик розслідування злочинів

Структура криміналістичної методики розслідування окремих видів і груп злочинів — це упорядкований послідовний розгляд основних елементів, що характеризує зміст положень і рекомендацій щодо розслідування конкретного виду або групи злочинів.

Більшість окремих методик розслідування охоплює такі основні розділи (складові елементи):

1. Криміналістична характеристика певного виду злочинів і обставини, що підлягають установленню у справі.

2. Типові слідчі ситуації на стадії виявлення ознак злочину та етапах його розслідування.

3. Криміналістичні питання порушення кримінальної справи (тобто дії на стадії порушення кримінальної справи, тактичні особливості цього етапу).

4. Слідчі версії, організація і планування (програми) розслідування.

5. Первинні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи.

6. Особливості проведення окремих слідчих дій та їх комплексів (тактичних операцій).

7. Питання використання спеціальних знань, призначення і проведення судових експертиз.

8. Забезпечення координації дій правоохоронних органів у розслідуванні та взаємодії з контрольними та іншими державними органами, об’єднаннями громадян тощо.

9. Тактика подальших слідчих дій, особливості прийняття важливих слідчих рішень.

10. Основні тактичні питання пред’явлення обвинувачення і допиту обвинувачених із урахуванням наявних на етапі слідчої й тактичної ситуацій.

11. Рекомендації щодо перевірки показань обвинувачених і закінчення слідства у справі.

12. Особливості профілактичної діяльності слідчих під час розслідування злочинів.

Завдання криміналістичної методики розслідування окремих видів і груп злочинів

А. На початковому етапі розслідування

Сприяти особі, що здійснює розслідування, зорієнтуватися в обставинах справи, у правильному з’ясуванні фактів, які підлягають дослідженню, одержанні даних для розгорнутого планування розслідування.

Забезпечити збір і фіксування тих доказів, які через зволікання можуть бути загублені, втрачені.

Допомогти в ефективному і вчасному встановленні, розшуку й затриманні злочинця «по гарячих слідах».

Рекомендувати, як найкраще одержати інформацію, необхідну для попередження злочинів.

Б. На наступному етапі розслідування

Вирішуються завдання щодо формування, перевірки та оцінювання доказів із метою повного встановлення всіх обставин справи згідно з раніше визначеним предметом доказування.

Визначається наближений перелік подальших (після первинних і невідкладних) слідчих дій, напрацьовується (обмірковується) тактика їх виконання.

З’ясовуються причини вчинення розслідуваного злочину тощо.

Для успіху в розслідуванні злочинів слідчим, дізнавачам потрібні, крім іншого, їхні розгорнуті криміналістичні характеристики.

Криміналістична характеристика злочинів — це система узагальнених теоретичних даних (науково узагальненої інформації) та розроблених на їх основі наукових висновків і рекомендацій щодо найважливіших криміналістично значущих ознак розслідуваних суспільно небезпечних діянь.

Знання криміналістичних характеристик є необхідним для організації швидкого, всебічного та об’єктивного провадження в кримінальних справах. Основне їх призначення полягає в тому, щоб інформувати слідчого відомостями про типові для певного виду чи групи злочинів ознаками.

Розпочавши розслідування пізнанням усіх необхідних обставин злочину, яких може бути доволі багато і які можуть мати иайрізноманітні ознаки, слідчий поки що не знає, котрі з них відіграватимуть вирішальне значення для встановлення істини. За цієї ситуації знання всієї сукупності типізованих у системі криміналістичної характеристики певного виду злочинів закономірно взаємозв’язаних елементів дозволить слідчому за окремими з них, уже відомими на початок розслідування, зі значною часткою ймовірності робити висновки й про інші.

Наприклад, під час огляду місця події — наркологічного дис-паисера було встановлено, що мав місце злам вхідних дверей до кабінету головного лікаря, звідки із сейфа викрадено наркотичні препарати, більше нічого не пропало. Сейф — доволі важкий, однак його зрушено з місця, замок сейфа кваліфіковано зламано.

Отже, маючи мінімум інформації, а саме: про предмет злочинного посягання і способи вчинення злочину — слідчий, використовуючи знання про криміналістичну характеристику цього виду злочинів, сконструював обґрунтовану версію про те, що крадіжку вчинено групою злочинців — наркоманів, які володіють навичками зламу відповідного типу замків.

Зміст (структура) криміналістичних характеристик видів чи груп злочинів залежить від:

1) сутності характеризованого злочинного діяння;

2) виду і рівня напрацювання окремої методики розслідування таких злочинів;

3) завдань і способів наукового дослідження питання тощо.

Здебільшого криміналістична характеристика охоплює такий набір узагальнених даних про:

1. способи вчинення злочинів. Однак доволі часто цей елемент диференціюють відповідно до етапів злочинної діяльності на: а) способи готування до злочину (пошук відповідних знарядь злочину, заходи щодо створення лишку сировини, готової продукції, резерву коштів тощо); б) способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи з заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації); в) способи приховування злочину (маскування злочинних дій);

2. обстановку вчинення злочину: місце як частина матеріального середовища, що охоплює, крім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До обстановки належать також чинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності людей у побуті і трудовій діяльності;

3. предмет злочинного посягання: кошти, цінні папери, матеріальні цінності у вигляді сировини, палива, матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їхньої споживчої вартості, які можуть бути віднесені до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені під час їх виробництва за рахунок лишку, який надійшов зі сторони (сторонні цінності), від співучасників, майно, приховане від оподаткування);

4. наслідки у вигляді будь-яких матеріальних навколишніх змін (слідова картина), обумовлених злочином, виражені у фізичній матеріальній шкоді або ж відображені в матеріальній обстановці злочину (характерні сліди пошкоджень, викликані злочинними діями, їх локалізація і взаємозв’язок), і моральній шкоді, заподіяній злочином;

5. мотиви і цілі злочинного діяння;

6. властивості особи злочинця, які характеризуються фізичними, соціально-демографічними даними; категорії службових матеріально-відповідальних та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формування та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками;

7. властивості особи потерпілого (демографічні дані, відомості про спосіб життя, риси характеру, звички, зв’язки і стосунки, ознаки віктимності тощо).

Структура криміналістичної характеристики для окремих нидів і груп злочинів не є однаковою: в одних характеристиках деякі елементи переважають, тобто мають більш важливіше криміналістичне значення, в інших — його втрачають. Усе залежить від ролі, яку цей елемент відіграє в розкритті й розслідуванні виду злочинів. Так, відомості про способи можливого вчинення умисних злочинів виступають найбільш важливими у криміналістичній характеристиці, а у злочинах, вчинених з необережності, відіграють другорядну, похідну роль.

Резюмуючи наведене вище, констатуємо, що окремі криміналістичні методики, як сукупність теоретичних узагальнень і практичних рекомендацій, допомагають слідчим в організації та здійсненні розслідування різноманітних видів злочинів.

Але вони не дають і не можуть дати слідчому поради для розслідування кожного конкретного злочину, тобто вони не є рецептами на всі випадки життя. У них містяться тільки загальні рекомендації, що відображають особливості діяльності слідчого під час відшукання, виявлення, розкриття, розслідування й попередження певного виду, групи (різновиду) злочинів.

Для того щоби криміналістичні методики сприяли найбільш ефективному провадженню у кримінальних справах, слідчі повинні вміти творчо застосовувати напрацьовані криміналістикою рекомендації, домагаючись максимальної повноти, оперативності, швидкості та об’єктивності розслідування.

Література

Актуальные проблемы советской методики.- М., 1980.

Бахин В. П. Криминалистическая методика: Лекция.- К., 1999.

Бахии В. Л., Кузмичев В. С, Лукъянчиков Е. Д. Тактика использования внезапности в раскрытии преступлений органами внутренних дел.- К., 1990.

Белкин Р. С. Криминалистическая энциклопедия.- М., 1997.

Белкин Р. С. Курс криминалистики: В 3-х т.- Т. 3: Криминалистические средства, приёмы и рекомендации.- М., 1997.

Белкин Р. С. Проблемы криминалистической методики. Курс криминалистики. В 3 т.- М., 1997.- Т. 3.- С. 298-354; 378-434.

Белкин Р. С. Фактор внезапности, его учёт и использование при расследовании преступлений.- М., 1995.

Васильев А. Н. Проблемы методики расследования отдельных видов преступлений.- М., 1978.

Возгрич И. Л. Научные основы криминалистической методики расследования преступления: Курс лекций.- Ч. 1.- СПб., 1992; Ч. 2.- 1993; Ч. 3 — 1993; Ч. 4.- 1993.

Вопросы расследования преступлений / Под ред. А. Я. Катанова и Е. А. Вербицкого.- М., 1995.

Ефимичев СЛ. Оформление уголовного дела.- Волгоград, 1990.

Ищенко Е. П. Алгоритмизация первоначального этапа расследования преступлений.- М, 1990.

Карагодин В. И. Преодоление противодействия предварительному следствию.- М., 1992.

Колеашченко А. Н. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений.- X., 1976.

Колесниченко А. Н., Коновалова В. Е. Характеристика преступлений.-X., 1985.

Колесниченко А. Н. Научные и правовые основы методики расследования отдельных видов преступлений.- X., 1967.

Криминалистическая характеристика преступлений: Сб. науч. трудов.- М., 1984.

Криминалистическое обеспечение деятельности криминальной милиции и органов предварительного расследования / Под ред. Т. В. Аверьяновой и Р. С. Белкина.- М., 1997.

Киклин В. И., Куклин В. В. Криминалистическая методика.- Тверь, 1992’.

Куликов В. И. Основы криминалистической теории и организации преступной деятельности.- Ульяновск, 1994.

Образцов В. А. Выявление и изобличение преступника.- М., 1997.

Пантелеев И. Ф. Методика расследования преступлений.- М., 1975.

Рыков В. М. Преступная группа: криминалистические проблемы.-Ташкснт, 1991.

Сидоров В. Е. Начальный этап расследования. Организация. Взаимодействие. Тактика.- М., 1992.

Соловьёв А. Е. Как организовать расследование.- М., 2000.

Справочник следователя. Практическая криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений / Под ред. Н. А. Селиванова- М„ 1990.

Сущность методических основ расследования преступлений: Руководство для следователей / Под ред. Н. А. Селиванова и В. А. Дворкина.-М., 1998.

Танасевич В. Г. Проблемы методики раскрытия и расследования преступлений. Советская криминалистика. Теоретические проблемы.- М., 1978.

Тацій В. Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навчальний посібник.- X., 1994.

Теория криминалистики и методики расследования преступлений; Сб. науч. трудов.- М., 1990.

Хлюпин Н. И. Методика расследования преступлений (общие положения).- Ульяновск, 1983.- Ч. 1; 1984.- Ч. 2.

Чирилев С. Компьютеризация обучения методике расследования // Законность.- 1993 — № 10.

Шумилин А. Ю. Начала уголовно-розыскного права. Монография.-М., 1998.

Яблоков К. П. Криминалистическая методика расследования.- М., 1985.