5. Висновок експерта і його оцінка

Після проведення необхідних досліджень експерт із дотриманням вимог ст. 200 КПК складає письмовий акт — висновок, що містить: вступну, дослідницьку і завершальну частини.

У вступній частині зазначаються:

• найменування судової експертизи з указівкою на її номер;

• дата і місце складення висновку;

• дата складення постанови про призначення судової експертизи, посада і прізвище її автора;

• перелік об’єктів дослідження та порівняльних зразків, що надійшли для проведення експертизи (відомості про можливі зміни об’єктів після вчинення злочину);

• короткий опис обставин справи та питання, поставлені слідчим перед експертом для вирішення;

• відомості про особу експерта (посада, стаж, освіта, спеціальність, науковий ступінь);

• позначка, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 385 КПК;

• клопотання про надання додаткових матеріалів і результатів їх розгляду (якщо таке мало місце);

• відомості про участь експерта у проведенні слідчих дій (коли це мало місце);

• прізвища та процесуальний стан осіб, які брали участь у проведенні експертизи.

У дослідницькій частині (висвітлюються процес і результати експертного дослідження):

• описання виду і стану об’єктів, що були направлені на експертизу;

• виклад процесу експертного дослідження, з описом методики дослідження та всіх відповідних їм реальних дій з об’єктами дослідження;

• наукове пояснення виявлених і з’ясованих діагностичних, ідентифікаційних, класифікаційних ознак із наведенням розрахунків і довідкових даних, якими користувався експерт;

• відзначаються результати зіставлення об’єктів за їхніми загальними та окремими ознаками, відмічаються виявлені збіги та відмінності;

• виклад обґрунтування експертного оцінювання результатів порівняння, діагностування, класифікації;

• якщо експертиза була комплексною або під час її проведення виконувалися комплексні дослідження, дослідницька частина завершується синтезувальною частиною, в якій експерти, що є фахівцями з різних галузей знань, узагальнюють роздільно отриману інформацію для формулювання спільної відповіді на поставлені запитання. У завершальній частині:

• повідомляються встановлені експертом факти і містяться відповіді на поставлені слідчим або судом питання;

• коли якесь питання залишається без відповіді через неможливість його дослідження, експерт зобов’язаний спочатку ще в дослідницькій, а згодом і в завершальній частинах зазначити причини залишення питання без відповіді.

Висновки експерта можна класифікувати за різними критеріями на певні види:

> За визначеністю:

• категоричні (достовірні висновки про досліджувані факти і об’єкти);

• ймовірні (припускні). Часто причинами ймовірних висновків є нечіткі сліди, недостатня кількість порівняльного матеріалу, не розробленість методики експертного дослідження.

Категоричні висновки експерта слугують джерелом доказів, а викладені в них фактичні дані є доказами, які можуть бути покладені в основу відповідного процесуального (проміжного чи кінцевого) рішення, зокрема обвинувального висновку чи обвинувального вироку.

Імовірний висновок про принципову можливість чи неможливість існування того чи іншого факту або обставин, як видається, також має певне доказове значення. Але в основу обвинувачення (згідно з презумпцією невинуватості) ймовірний висновок експерта покладений бути не може. Проте, без сумніву, такі висновки у жодному випадку не повинні ігноруватись, оскільки вони не заперечують існування альтернативних варіантів у справі. їх необхідно продумано і обережно використовувати, якщо не в доказуванні, то як орієнтувальну, пошукову інформацію, що сприятиме версійному конструюванню та його перевірці.

> Залежно від ставлення до встановлюваного факту:

а) позитивні (стверджувальні);

б) негативні (заперечні).

> Щодо характеру відносин між слідством та його підставами:

в) умовні висновки (звучить за схемою: «...якщо цей факт існує за таких то умов, тоді можна зробити такий висновок..., а якщо за таких умов — тоді висновок такий...);

г) безумовні висновки, тобто без жодних умовних позицій, майже категорично.

> Залежно від вибору однієї із двох (чи кількох) взаємозапе-рсчних можливостей:

1) багатоваріантні (альтернативні), тобто за таких висновків існує категоричне припущення про існування певного з декількох перелічених взаємовиключних фактів (а вибір потрібно зробити слідчому);

2) одноваріантні (безальтернативні, роздільні).

> Залежно від обсягу:

• висновок про окремий (одиничний) факт;

• висновки про множину фактів.

Висновки експерта в доказовому плані не мають переваг над іншими джерелами доказів. Хоча в літературі існує позиція про доказову особливість висновку експерта щодо інших доказів (теорія Л. Володимирського, згідно з якою судді не можуть критично ставитися до результатів судової експертизи, оскільки їм бракує для цього спеціальних знань, отже, їм залишається тільки йти за авторитетною вказівкою експертів). Але така позиція суперечить закону. Відповідно до ст. 75 КПК, висновок експерта для особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, суду не є обов’язковим, але незгода з ним повинна бути мотивованою. Через це оцінювання висновку експерта проводиться за загальними правилами (ст. 67 КПК), позицій аналізу повноти, обґрунтованості, до-казаності, відповідності (зіставлення) іншим доказам у справі.

Як уже зазначалося, до висновку експерта можуть долучатися фототаблиці, схеми, креслення тощо. Висновок і додатки підписуються експертом (експертами).

Необхідними вимогами, яким має відповідати висновок експерта, є його:

• логічність,

• послідовність і чіткість викладу,

• детальність опису виконаного експертом дослідження,

- належне обґрунтування кожного конкретного умовиводу (результату).

Оцінювання висновку проводиться перевірянням:

• процедури проведення судової експертизи,

• наукової обґрунтованості висновку,

• доказового значення результатів.

Насамперед перевіряється дотримання процесуальних вимог закону на всіх етапах — від призначення судової експертизи до отримання висновку, зокрема:

• чи було призначено судову експертизу в порушеній кримінальній справі;

• чи дотримано процесуальний порядок підготування до призначення судової експертизи та прийняття процесуального рішення про це;

• чи ознайомлено обвинуваченого (підозрюваного) з постановою про призначення судової експертизи і чи роз’яснено йому права у зв’язку з призначенням і проведенням експертних досліджень у кримінальній справі;

- чи попереджено експерта про кримінальну відповідальність. Оцінювання наукової обґрунтованості висновку експерта

полягає в аналізі умов і методів проведеного дослідження. Цим аналізом оцінюється:

• компетентність судового експерта (чи не вийшов він за межі своєї компетенції);

• ефективність і обґрунтованість обраної експертом наукової методики дослідження;

• повнота дослідження об’єктів експертизи;

• достатність представлених експертові порівняльних зразків;

• наявність суперечностей у висновках експерта.

У ході оцінювання доказового значення висновку слідчий, використовуючи методи логічного аналізу, способи групування, зіставлення та порівняння висновку з іншими доказами та матеріалами кримінальної справи, визначає:

- чи обґрунтовано висновки щодо кожного питання, чи випливають вони з результатів дослідження, чи немає в них суперечностей;

- чи належать до справи дані, що містяться у висновку;

• як повно обґрунтовуються обставини справи даними з висновку;

• чи не суперечать дані, що містяться у висновку, іншим зібраним у справі доказам, у чому причини цих суперечностей;

• чи допустима процесуальна форма висновку та відповідність цієї форми результатам дослідження тощо.

У результаті оцінювання висновку експерта слідчим може бути прийнято одне з таких рішень:

• висновок експерта є повним, обґрунтованим і достовірним;

• висновок експерта визнається неповним або недостатньо зрозумілим. У таких випадках призначається додаткова судова експертиза;

- висновок експерта визнається необгрунтованим, сумнівним, таким, що суперечить іншим доказам і матеріалам справи -призначається повторна або комісійна судова експертиза.

З метою одержання роз’яснень або доповнень щодо отриманого висновку слідчий може допитати експерта або проконсультуватися в інших спеціалістів, якщо це не потребує додаткового чи повторного дослідження.

Згідно зі ст. 202 КПК матеріали судової експертизи повинні бути пред’явлені обвинуваченому, про що слідчим складається протокол, у якому зазначаються пояснення, зауваження чи заперечення обвинуваченого щодо проведеної судової експертизи, а також клопотання цієї особи.

Література

Арсеиьев В. Д., Заблоцкий В. Г. Использование специальных познаний при установлении фактических обстоятельств уголовного дела.-Красноярск, 1986.

Белкин Р. С. Криминалистическая экспертиза и криминалистическая теория. Курс криминалистики.- М, 1997.- Т. 2.- С. 289-344.

Белуха Н. Т. Судебно-бухгалтерская экспертиза.- М., 1993.

Біленчук П. Д. та іи. Судові експертизи: Довідник.- К., 1997.

Бородин С, Палиашвили А. Я. Вопросы теории и практики судебной экспертизы.- М., 1963.

Дактилоскопическая экспертиза: Современное состояние и перспективы развития.- Красноярск, 1990.

Дубовий О. П., Лукашенко В. Я., Рибалко Я. В. та іи. Криміналістичне дослідження слідів рук: Науково-практичний посібник.- К., 2000.

Жбапков В. А. Получение образцов для сравнительного исследования.- М., 1992.

Експертизи в судовій практиці: Навчальний посібник // В. Г. Гончаренко, В. Є. Бергер та іи.- К., 1993.

Егоров В. А., Харламова И. Ю. Математические методы криминалистических исследований: Учебное пособие.- Саратов, 1997.

Экспертиза восстановления измененных и уничтоженных маркировочных обозначений.- Саратов, 1999.

Экспертиза на службе следствия.- Волгоград, 1998.

Использование современных технико-криминалистических средств и специальных познаний в борьбе с преступностью.- Саратов, 1998.

Криминалистическая экспертиза: возникновение, становление и тенденции развития.- М., 1994.

Кириченко А. А. Проблемы судебной одорологии.- X., 1997.

Колдии В. Я., Кирсанов 3. И., Орлов Ю. К. Экспертная криминалистическая идентификация.- Вып. 1: Теоретические основы.- М., 1996.

Махов В. Н. Использование знаний сведущих лиц при расследовании преступлений.- М., 2000.

Митричев В. С, Хрусталев В. Н. Криминалистическое исследование лакокрасочных материалов, покрытий и окрашенных предметов.- Саратов, 1999.

Моисеева Т. Ф. Комплексное криминалистическое исследование потожнровых следов человека.- М., 2000.

Орлов М. Заключение эксперта и его оценка (по уголовным делам).- М., 1995.

Основы судебной экспертизы: Методическое пособие для экспертов, следователей и судей.- М., 1997.- Ч. 1: Общая теория.

Особенности исследования некоторых объектов традиционной криминалистической экспертизы / Под ред. В. А. Снеткова.- М., 1993.

Проблемы совершенствования производства криминалистических экспертиз.- Саратов, 1998.

Попов В. Л. Судебно-медицинская экспертиза: Справочник.- СПб., 1997.

Рекомендации по назначению судебных экспертиз.- Саратов, 1995.

Российская Е. Р. Судебная экспертиза в уголовном, гражданском, арбитражном процессе.- М., 1996.

Российская Е. Р. Профессия — эксперт.- М., 1999.

Судебная экспертиза. Руководство для следователей / Под ред. П. А. Селиванова и В. А. Снеткова.- М., 1998.

Судебные экспертизы: Сборник вопросов.- X., 1994.

Сахнова Т. В. Судебная экспертиза.- М., 2000.

Статистическая дактилоскопия: Методические проблемы.- М., 1999.

Салтевский М. В., Глыбко В. Н. Запаховые следы в следственной практике: Учебное пособие.- X., 1992.

Скригонюк М. І. Криміналістика: Підручник.- К.: Атіка, 2007.

Стеганова Т. В., Сулима К. Т., Старовойтов В. И., Гриценко В. В. Установление некоторых диагностических признаков человека по запахо-иым следам: Методические рекомендации.- М., 1996.

Современные возможности судебных экспертиз: Методическое пособие для экспертов, следователей и судей.- М., 2000.

Щербаковский М. Г., Кравченко А. А. Применение специальных знаний при раскрытии и расследовании преступлений.- X., 1999.

Щербаковский М. Г. Криминалистическое исследование металлов, сплавов и изделий из них.- X., 2001.