3. Тактика пред’явлення для впізнання

Для всіх видів пред’явлення для впізнання існують загальні правила щодо проведення цієї слідчої дії:

• особою, яка буде впізнавати, може бути лише людина (свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний), котра особисто, тобто безпосередньо, відповідним способом (зором, слухом, на дотик, за запахом, на смак тощо) сприймала об’єкт і може його впізнати;

• об’єкт пред’являється для впізнання якомога скоріше і в натурі (скоріше — щоб уникнути забування його суб’єктом впізнавання і щоб уникнути видозмінення об’єкта. Будь-яка модель (копія) об’єкта так чи інакше звужено відображає оригінал);

• обов’язковою є участь понятих, яких повинно бути не менше двох, а конкретна їх кількість визначається слідчим виходячи з тактики і виду пред’явлення для впізнання;

• як уже наголошувалося, об’єкт пред’являється в групі однорідних;

• до пред’явлення для впізнання особа не повинна бачити у присутності слідчого чи дізнавача об’єкт впізнання.

Коли ж свідок або потерпілий побачить людину, котру раніше спостерігав у зв’язку із вчиненням злочину, наприклад, під час переслідування злочинця «по гарячих слідах» разом із працівниками міліції або в ході «прочісування» певної території негайно після злочину, слідчий може прийняти такі рішення:

а) якщо працівники слідства чи дізнання передбачали таку ситуацію, допитали таку особу, взяли з собою понятих, а сам пошук відбувався у людних місцях (аеропорт, вокзал тощо), то після вказівки з боку свідка чи потерпілого на конкретну людину може бути виконано процесуальне пред ‘явлення для впізнання;

б) якщо з певних причин умови для процесуального оформлення впізнавання відсутні, однак свідок чи потерпілий переконливо вказує на конкретну людину чи інший об’єкт як на тих, які спостерігав за обставин злочину, необхідно негайно допитати свідка, потерпілого про всі обставини впізнавання, зазначивши, у ході яких дій це мало місце і хто з працівників міліції був присутнім при цьому;

• потерпілий і свідок попереджаються про кримінальну відповідальність (свідок за статтями 384, 385, а потерпілий лише за ст. 384 КК);

• впізпавачеві не можна ставити навідні запитання та оголошувати дані ним раніше показання (щодо прикмет, ознак, вигляду об’єкта впізнання), після огляду впізнавач обов’язково повинен заявити, чи він когось або щось впізнає і за якими ознаками;

• повторне пред’явлення для впізнання не є доцільним, окрім випадків, про які вже йшла мова раніше.

А зараз детальніше розгляньмо особливості тактики проведення власне робочого етапу пред’явлення для впізнання.

Будь-який вид пред’явлення для впізнання містить комплекс певних дій, що провадяться в такій послідовності:

• розміщення об’єктів на місці проведення слідчої дії за відсутності виізнавача, але в присутності понятих, захисника чи представників впізнаваної та впізнавальної особи (коли такі беруть участь у слідчій дії);

• роз’яснення учасникам слідчої дії їхніх прав та обов’язків, передбачених законом, а також сутності слідчих дій, що проводяться;

• виклик впізнавача до місця проведення пред’явлення для впізнання. Якщо ця особа є потерпілим або свідком, вона попереджається про кримінальну відповідальність, відповідно до статей 384, 385 КК;

• пропозиція впізнавачеві оглянути об’єкти і вказати серед них той, про якого він раніше допитувався;

• фіксація ходу і результатів слідчої дії.

А зараз розгляньмо особливості тактики проведення пред’явлення для впізнання залежно від об’єкта, що впізнається.

Пред’явлення для впізнання живої особи

Необхідність проведення пред’явлення для впізнання живої людини може виникнути за таких ситуацій:

• допитуваний пояснює, що з особою, про яку він дав показання, він не знайомий, але запам’ятав її і в змозі впізнати;

• допитана особа повідомляє певні відомості, пов’язані з розслідуваною подією про будь-кого зі своїх знайомих, але останній заперечує факт знайомства і заявляє, що допитана особа йому не знайома;

• коли необхідно встановити особу людини, яка не має документів, або пред’явила не свої документи;

• допитуваний знає в обличчя особу, про яку дає свідчення, але не може повідомити про неї жодних даних;

• коли впізнавальна особа знайома з впізнаваним, але не може назвати його прізвища, імені, по батькові або неправильно їх називає.

Пред’явлення для впізнання особи в натурі за зовнішнім виглядом проходить за переліченими вище загальними правилами, з урахуванням таких особливостей:

• першими заходять поняті, інші учасники (захисник, представники, спеціалісти і статисти);

• запрошують впізнаваного і пропонують йому зайняти будь-яке місце серед статистів;

• останнім заходить впізнавач.

Слідчий пропонує йому уважно оглянути пред’явлених осіб і вказати, чи когось із них впізнає. Впізнавач без обмеження в часі оглядає цих осіб.

Слідчий на прохання впізнавача або з власної ініціативи може запропонувати пред’явленим для впізнання (впізнаваному та статистам) змінити позу, вчинити якісь дії або ж змінити освітлення.

Після огляду впізнавач заявляє, чи впізнає кого-небудь із пред’явлених і за якими ознаками (з короткою заявою про обставини, за яких той спостерігав чи знав впізнану особу).

Коли впізнавач не знає прізвища впізнаної ним особи, слідчий пропонує останній назвати себе та дає можливість зробити коротку заяву щодо показань впізнавача.

У випадках, коли виникає необхідність гарантування особистої безпеки особи, що впізнає, пред’явлення для впізнання проводиться поза візуальним спостереженням особи, яку впізнають за правилами ч. 4 ст. 174 КПК.

Окрім цього, наголосимо ще ось на чому:

- не можна одночасно пред’являти декільком впізнавачам одного впізнаваного;

• коли відбувається пред’явлення для впізнання однієї особи по черзі декільком впізнавачам, слідчий повинен надати впізнавачам, можливість за його бажанням змінювати своє місце серед статистів;

• коли проводиться пред’явлення для впізнання декількох осіб одному впізнавачеві, це повинно відбуватися відокремлено щодо кожного впізнаваного.

Пред’явлення для впізнання людини може проводитись і за функціональними ознаками (властивостями) особи — ознаками голосу, мови, ходи та жестикуляції.

Специфіка пред’явлення для впізнання людини за голосом і мовою полягає ось у чому:

• слідча дія організовується та проводиться так, щоби впізнавач не міг бачити особу, яку впізнає, а міг тільки чути її голос (інакше матиме місце пред’явлення для впізнання за зовнішністю). Він не повинен знати, в який саме момент слухатиме впізнавану особу;

• прослуховується вільна мова впізнаваної особи в умовах або наближених до реальних, або навіть на тому ж місці, на якому впізнавач чув голос (розмову) впізнаваного у зв’язку з кримінальними подіями;

- у ході слідчих дій її учасники поділяються на дві групи.

У першій — впізнаваний, статисти, поняті та помічник слідчого.

У другій — впізнавач, поняті та слідчий (можлива участь й інших осіб, які можуть залучатися до слідчої дії: спеціалістів, захисників, представників впізнаваного чи впізнавача тощо).

Обидві групи перебувають у різних приміщеннях:

• впізнавач вислуховує голоси осіб, що впізнаються (впізнаваного і статистів) та повідомляє слідчому, який голос він впізнав, тобто голос якої за чергою людини;

• після цього всі учасники збираються разом і з’ясовують, голос чиєї людини впізнав упізнавач. (Перебуваючи разом із впізнаваним і статистами, слідчий по черзі розмовляє з ними на сторонню тему, пропонуючи в разі потреби змінити силу звучання голосу).

Пред’явлення людини для впізнання її за ходою та жестикуляцією здійснюється з дотриманням таких вимог:

• провадження слідчої дії відбувається здебільшого на тому місці, де впізнавач уперше бачив особу, яку впізнає;

• впізнаваний не повинен знати, в який момент за його діями слідкуватиме той, хто його впізнає (проглядається хода також і статистів, черговість довільна);

• впізнавачеві повинно бути надано достатньо часу для спостереження ходи та жестикуляції пред’явлених осіб.

Зустрічне пред’явлення для впізнання — слідча дія за ситуації, коли основні учасники (свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений) як з боку впізнавача, так і з боку впізнаваного бажають впізнати один одного.

Тактика проведення цього різновиду пред’явлення для впізнання має такі особливості:

- у слідчій дії беруть участь одночасно дві процесуальні особи: обвинувачений — потерпілий, свідок — обвинувачений чи в інших варіантах незалежно від процесуального статусу. Вказані учасники поперемінно (за чергою) виступають у рамках однієї слідчої дії в ролі впізнавача та впізнаваного;

• також формуються дві групи учасників, у кожній з яких впізнавана і виізнавальна особи, не менше двох статистів, стільки ж понятих і слідчий чи його помічник. Розташовуються групи в різних приміщеннях. У послідовності, визначеній основним учасником тієї з груп, що перебуває за межами кабінету слідчого, учасники цієї групи заходять до кабінету чи іншого визначеного для цього приміщення;

• розташувавшись навпроти учасників іншої групи, за вказівкою слідчого групи взаємно оглядають одна одну. Потім будь-яка з груп виводиться слідчим в інше приміщення;

• основні учасники (тобто впізнавана і впізнавальна особи) роблять у присутності своїх понятих заяви про те, чи вони когось впізнали і за якими ознаками;

• на завершення обидві групи знову збираються в одній кімнаті разом, де впізнавачі та впізнавані повторюють уже в присутності всіх учасників зроблені раніше висновки з уточненням зафіксованих у нам’яті ознак впізнання та обставин, за яких вони спостерігали один одного у зв’язку з кримінальною подією.

Пред’явлення для впізнання трупів

Тактичні особливості цього різновиду пред’явлення для впізнання є такими:

• пред’явлення для впізнання проводиться або в морзі, або на місці події;

• з огляду на специфіку об’єкта впізнання закон не вимагає пред’явлення для впізнання трупа людини з однорідними об’єктами.

Не буде порушення цієї тактико-етичної вимоги і тоді, коли внаслідок аварії чи іншої масової загибелі людей на місці події в процесі впізнання перебуває багато трупів людей, оскільки спеціальних дій з боку слідчого для підбору однорідних об’єктів пред’явлення для впізнання не проводилося;

- коли виявляють труп невідомої особи, передовсім із використанням ЗМІ та криміналістичних обліків намагаються встановити, хто з місцевих мешканців останнім часом зник безвісти.

Коли є заявники зникнення людини, їх допитують як про обставини зникнення, так і про зовнішність зниклого. Тільки за умови збігу цих ознак з ознаками виявленого трупа останній пред’являється заявникам для впізнання, яке відбувається здебільшого у морзі. За такої ситуації працівники моргу також є учасниками впізнання;

• якщо на трупі є ушкодження (внаслідок посмертних явищ чи дій злочинця), за вказівкою слідчого судмедексперт виконує «туалет» і реставрацію трупа, максимально можливо надаючи йому зажиттєвого вигляду;

• спершу труп пред’являється заявникам, за негативного результату — іншим особам. Хоча можлива ситуація, за якої труп пред’являється мешканцям довколишніх населених пунктів на місці його виявлення ще до його відправлення в морг. Це робиться з метою економії часу та можливості оперативного встановлення особи трупа. Зрозуміло, що попередній допит таких впізнавачів не проводиться, оскільки невідомо, про кого повинен розповідати допитуваний;

• труп пред’являється для впізнання на місці його виявлення, зазвичай у тому ж одязі, в якому він був одягненим на момент виявлення, хіба що є інформація про перевдягнення злочинцем трупа, з метою ускладнити встановлення особи загиблого;

• коли слідча дія відбувається в морзі (особливо за участі осіб, які могли добре знати загиблого), то труп пред’являється без одягу та предметів і речей, що були в момент його виявлення при ньому. Ці об’єкти (сумки, прикраси, протез, тростина тощо) пред’являються для впізнання окремо, за правилами пред’явлення для впізнання предметів тощо;

• під час впізнавання трупа людини відкритим залишається тільки його обличчя, інші частини накриваються простирадлом. Впізнавач у разі потреби може оглянути й інші (частини трупа, особливо якщо він заявляє, що на них можуть бути індивідуалізуючі ознаки (родимки, шрами, татуювання, стоматологічні сліди тощо).

Своєчасне пред’явлення трупа людини для впізнання слугує основною тактичною передумовою, яка забезпечує оперативне встановлення особи загиблого.

Якщо труп пред’явити для впізнання неможливо (немає осіб, котрим є сенс його пред’явити), або коли проведені пред’явлення виявилися безрезультатними, то до дання дозволу на поховання трупа слідчий повинен виконати ще такі дії:

• труп фотографують за правилами сигналетичного знімання (причому до і після «туалету» і реконструкції трупа); коли на трупі є особливі прикмети, вони також детально фотографуються;

• труп дактилоскопують;

• вилучають і зберігають одяг, взуття, речі та предмети, знайдені при трупі, протези зубів і кінцівок та деякі інші біологічні об’єкти (у разі потреби). Інколи практикують виготовлення посмертної маски трупа;

• детально описують у протоколі огляду зовнішність і прикмети загиблого, його носильних речей та ін.

Копії відповідних процесуальних документів скеровуються в інформаційні центри для постановки невпізнаного трупа в криміналістичні обліки, а оригінали документів, предмети трупа зберігаються до можливого їх пред’явлення для впізнання та відновлення процедури встановлення особи загиблого тощо.

Пред’явлення для впізнання предметів

Загальний порядок пред’явлення для впізнання предметів визначено ст. 175 КПК.

У ході допиту впізнавача, окрім іншого, з’ясуванню підлягають: найменування і призначення предмета, спосіб виготовлення, інші загальні та окремі ознаки, що можуть виникнути у ході виготовлення предмета чи його експлуатації (дефекти обробки, сліди ремонту, зношеності тощо).

Як уже зазначалося, предмети пред’являються в групі однорідних (однорідність — це: загальне призначення, одне найменування, форма, колір, однаковий ступінь зношеності). Щоби зручно розрізняти предмети, пред’явлення для впізнання до кожного з них прикріплюється бірка з номером, про що робиться відмітка у протоколі (зазначається, який саме номер надано кожному з предметів).

Показ одного предмета, зокрема унікального, не може слугувати як пред’явлення для впізнання ні за формою, ні за суттю. Саме тому унікальні речі (предмети) не пред’являються.

Упізнаваний предмет, а також підібрані однорідні предмети без впізпавача, але в присутності понятих розставляються в місці проведення слідчої дії в довільній формі.

Документи так само пред’являються для впізнання серед схожих. Окрім цього, слід мати на увазі:

• документ впізнається за загальним видом, графікою та загальним зоровим видом текстівки;

• загальні та окремі ознаки письма (почерку і письмової мови) не можуть слугувати підставою для пред’явлення для впізнання документа (звичайно, мова йде про письмові документи), оскільки їх аналіз проводиться винятково почеркознавчою та авторо-знавчою експертизами.

Пред’явлення для впізнання ділянок місцевості та приміщень

Таке пред’явлення для впізнання проводиться, коли є заява особи про те, що вона у змозі впізнати ділянку місцевості або приміщення.

Впізнавання приміщення проводиться за ознаками: планіру-вапиям, розміром і формою, кількістю, розміром і формою вікон і дверей, особливостями підлоги та стелі, меблів тощо.

Впізиавачеві надається можливість відвідати декілька однорідних (схожих) ділянок місцевості чи приміщень, серед яких є те приміщення чи ділянка, які потрібно впізнати. Бажано, щоб на цих об’єктах перебувала і впізнавана особа (коли стоїть і таке завдання).

Пред’явлення для впізнання тварин

Тварини — це домашня худоба, птахи, свійські та інші домашні тварини, тактика пред’явлення для впізнання яких має деякі особливості:

• тварини пред’являються серед інших одного роду, віку, масті, угодованості тощо, місцем пред’явлення для впізнання може бути скотний двір, поле, вигін, де пасеться стадо;

• впізнавач оглядає всіх тварин, беручи до уваги породу, масть, вгодованість, вік, вагу, наявність тавра, речей, що є при тварині, фізичні особливості й дефекти, особливості дресирування;

• важливою показовою ознакою слугує реагування тварини (птаха) на присутність впізнавача та на його сигнали. Тому дозволяється кликати тварину, називаючи її на прізвисько.

Пред’явлення для впізнання об’єктів за фотографіями (відео- чи кінозображення)

Спочатку з’ясуємо, в яких випадках доцільним є таке пред’явлення для впізнання:

• тоді, коли об’єкта в натурі вже не існує;

• коли зовнішній вигляд об’єкта змінився, а його реконструкція — або неможлива, або недоцільна;

• об’єкт і впізнавач перебувають один від одного на значній віддалі, а транспортування їх до одного місця недоцільне або неможливе (особа переховується або відмовляється від участі у впізнанні);

• з тактичних міркувань особа поки що не повинна знати про потребу в її впізнаванні;

• є достатні підстави припускати, що впізнавана особа спробує зірвати проведення пред’явлення для впізнання чи іншим способом негативно вплине на впізнавача тощо.

Тактичні вимоги:

• фотографії, відео- чи кінофільми підбираються так, щоб зображені на них об’єкти були чіткими, без ретуші, а за часом виготовлення збігались би з періодом, коли впізнавач спостерігав (бачив) чи знав впізнавані об’єкти, особливо людей;

• фотографії із зображенням впізнаваних об’єктів не повинні вирізнятися з-поміж інших ні за розмірами, ні за якістю виготовлення (чорио-біле зображення об’єкта не може пред’являтися серед кольорових);

• підбираються такі фотознімки (коли впізнають людей), на яких особи сфотографовано в положеннях, характерних для впі-знавальної фотографії (у фас, профіль і 3/4 повороту голови).

Фотознімки, відео- чи кінофільми можуть бути вилучені під час виїмки чи обшуку в помешканні впізнаваного, з місця його роботи, витребувані з офіційних установ, від родичів, знайомих, друзів тощо;

• коли об’єкт є в натурі, але вирішують пред’явити його за фотознімком, то цей об’єкт фотографують за правилами судової фотографії;

• фотознімки у кількості не менше трьох наклеюють на аркуш паперу. Кожен знімок нумерується, засвідчується печаткою слідчого (тобто виготовляється спеціальний бланк — фототаблиця);

• на фототаблиці робиться позначка, що вона є додатком до протоколу пред’явлення для впізнання, вказується дата складення цього протоколу. Біля самих фотознімків не повинно бути жодних позначок, написів тощо;

• перед початком пред’явлення для впізнання слідчий повідомляє понятим (і тільки їм), під яким номером значиться впізнаваний об’єкт, про що згодом робиться позначка у протоколі слідчої дії;

• впізнавач у присутності понятих вказує, на якому фотознімку зображено впізнаний ним об’єкт (людину, предмет тощо).

Подальший порядок пред’явлення для впізнання аналогічний впізнанню предметів, документів.

Тактика завершального етапу пред’явлення для впізнання

Завершальний етап пред’явлення для впізнання — це фіксація ходу і результатів цієї слідчої дії.

Основним способом (формою) процесуальної фіксації пред’явлення для впізнання є протоколювання.

Протокол складається з дотриманням вимог, передбачених статтями 85, 176 КПК. Протокол повинен мати вступну, описову та підсумкову частини.

У вступній частині протоколу зазначаються:

- місце і дата складання протоколу;

• посада і прізвище особи, яка проводила слідчу дію;

• прізвища та адреси понятих, прізвища й посади (за необхідності інших учасників слідчої дії: працівників міліції, спеціаліста, перекладача, захисника, представників тощо, прізвище та адреса особи, яка буде впізнавати з указівкою про роз’яснення їм їхніх прав і обов’язків. Якщо цією особою є свідок чи потерпілий, вона попереджається про кримінальну відповідальність, відповідно до статей 384, 385 КК України:

• посилання на статті КПК, згідно з вимогами котрих провадиться ця слідча дія;

• зазначаються місце, час початку, умови і технічне забезпечення проведення пред’явлення для впізнання (освітленість, засоби фіксації: фото-, кіно- чи відеознімання або звукозапису, їхні тип, марка, тип стрічки). Робиться позначка про те, що доведено до відома учасників факт застосування обраного засобу фіксації.

В описовій частині зазначається інформація, яка може бути різною, залежно від об’єкта пред’явлення для впізнання.

Коли пред’явлено для впізнання людей у цій частині протоколу зазначаються:

• прізвища та роки народження, адреси осіб, які пред’являються для впізнання. Інколи інформація про статистів може міститися лише в додатку до протоколу;

• ознаки, що вказують на схожість пред’явлених для впізнання об’єктів;

• порядок розташування впізнаваних об’єктів (якщо предмети чи фото, то їхні порядкові номери, якщо люди — зазначається, яке місце зайняла основна впізнавана особа);

• факт того, що прізвища та імена пред’явлених осіб впізна-вачеві названо не було і що перед початком слідчої дії людині, яку впізнають, було запропоновано зайняти будь-яке місце серед статистів за власним вибором.

Коли пред’явлено для впізнання людей за динамічними властивостями, то крім названого, фіксується ще:

- порядок організації та проведення, особливо де і в яких місцях, з ким’перебували впізнавач і впізнаваний.

Пред’явлення для впізнання трупа:

• стать особи трупа;

• зовнішній вигляд (факт реставрації А);

• місце проведення пред’явлення для впізнання;

• найменування пред’явлення для впізнання предметів, що були при трупі, за умови, що вони не пред’являлися для впізнання окремо за правилами впізнання предметів.

Під час пред’явлення для впізнання предметів:

• кількість пред’явлених предметів;

• їх найменування, форма, колір, інші ознаки;

• розташування об’єктів, відстань між ними і впізнавачем, номери бірок тощо.

Незалежно від виду об’єкта, пред’явленого для впізнання, в описовій частині обов’язково описується процес впізнавання, з констатацією, яку саме людину чи який об’єкт було впізнано. Описуються прикмети і ознаки, за якими, зі слів впізнавача, ним було впізнано пред’явлені об’єкти, або ж фіксується інша інформація, повідомлена ним (зокрема в разі невпізнання).

У підсумковій частині протоколу міститься інформація про:

• наявні додатки до протоколу, як наслідок застосування технічних засобів фіксації або складання планів, схем, креслень;

• час завершення пред’явлення для впізнання;

• позначки про ознайомлення всіх учасників слідчої дії зі змістом протоколу та його додатків;

• зауваження (якщо такі були), що надійшли від учасників щодо змісту протоколу та дій слідчого.

Протокол і додатки до нього підписуються слідчим і всіма учасниками слідчої дії.

Література

Гапанович Н. И. Опознание в судопроизводстве.- Минск, 1975.

Жирный Г. Е., Лукьянчиков Е. Д. Опознание как вид криминалистической идентификации (становление, развитие) // Вопросы государства и права Украины.- Донецк, 1993.

Коршунов О. Н. Отождествление личности по голосу и речи на предварительном следствии.- СПб., 1995.

Предъявление для опознания // Руководство для следователей / Под ред. Н. А. Селиванова и В. А. Снеткова.- М., 1998.

Ревтов Ю. И. Тактика проведения предъявления для опознания человека про признакам голоса и речи //Вопросы криминалистики и судебной экспертизы: Сб. научн. трудов.- Минск, 1992.- Вып. 9.

Самошина 3. Г. Вопросы теории й практики предъявления для опознания на предварительном следствии.- М., 1976.

Удалова А. Д. Тактико-психологические основы предъявления для опознания и достоверность его результатов.- К., 1992.

Ціркаль В. В. Пред’явлення для впізнання трупа за участю спеціаліста // Вісник Київського університету.- К., 1990.- Вип. 31.

ЯсьА. А. Некоторые вопросы использования видеозаписи при производстве опознания // Криминалистика и судебная экспертиза.- К., 1989.- Вып. 39.