4. Способи і засоби збирання інформації про ознаки і властивості зовнішності людини

Вже наголошувалося, що криміналістичне дослідження ознак зовнішності людини та їхніх джерел здійснюється з метою розшуку зниклих безвісти осіб; злочинців, що переховуються; встановлення осіб невпізнаних трупів, ідентифікації людини; створення автоматизованих банків даних; організації оперативних і криміналістичних обліків.

Джерела інформації про зовнішність людини залежать від способу фіксації цієї зовнішності.

> Основними способами фіксації зовнішності людини є:

• описання зовнішності за правилами словесного портрета;

• розшукове орієнтування;

• фотографування, кінознімання, відеозапис;

• виготовлення суб’єктивних портретів (мальованих), композиційних, мальовано-композиційних, фотокомпозиційних;

• виготовлення скульптурних копій;

• виготовлення посмертних масок;

• різноваріантні поєднання названих способів фіксації, наприклад, розшукове орієнтування, що містить фотографію і словесний портрет (опис) розшукуваної особи.

> За видом названі способи фіксації зовнішності людини можна поділяти на:

• вербально-графічний вид фіксації;

• наочно-образний вид.

Джерела інформації про гомологічні об’єкти є різноманітними, але всі вони можуть бути поділені на дві групи: 1) суб’єктивні і об’єктивні.

Суб’єктивні — це уявлення (психофізіологічні відображення) про зовнішність шуканої особи, що збереглись у пам’яті людей, які раніше мали змогу спостерігати (бачити) її (уявний образ).

Цей образ може бути зафіксованим у формі описання за методом словесного портрета (що робити бажано) у протоколі допиту, в орієнтируванні, рапорті, повідомленні тощо, а також переданням зображень (суб’єктивних) під час виготовлення мальованих, композиційних портретів і скульптури розшукуваної особи або частини (елемента) її тіла.

Об’єктивні джерела — це фотознімки, кінокадри, відеомате-ріали, рентгенограми; відображення окремих елементів людини (зліпок з обличчя трупа (посмертна маска), зліпок з об’ємного сліду босої ноги, відтиск пальців тощо), а також кісткові залишки, череп.

У деяких віуіадках об’єктивними джерелами можуть визнаватись і описання за методом словесного портрета, складеного за всіма правилами в умовах безпосереднього цілеспрямованого сприйняття зовнішності шуканої особи.

Оцінка інформації та її суб’єктивних джерел вимагає особливого підходу, бо формування уявного образу шуканої особи в пам’яті людини — це складний психофізіологічний процес, що складається з декількох етапів, кожен із яких може впливати на достовірність інформації: сприйняття, запам’ятовування, відтворення.

Сприйняття зовнішності може бути тривалим, неодноразовим, зокрема за сприятливих умов, які покращуюють процес запам’ятовування (спільне місце праці, навчання, проживання, відпочинку тощо), або ж короткочасним, уривчастим, за несприятливих для запам’ятовування умов (вчинення злочинного нападу).

На сприйняття можуть впливати як об’єктивні чинники (відстань до місця перебування особи — об’єкта спостереження, характер і ступінь освітлення об’єкта, тривалість спостереження), так і суб’єктивні (вік, стать, професія того, хто сприймає, психологічний стан і особливості перебігу у спостерігача певних психічних процесів уваги, уяви, сприймання, запам’ятовування; деякі властивості психіки: спостережливість, цілеспрямованість сприйняття; певні фізіологічні властивості: слух, зір, наявність хворобливих станів тощо).

Буває так, що свідок-очевидець якийсь момент навіть не усвідомлює те, що є очевидцем злочину, через що не звертає уваги на злочинця.

У ході допиту або отримання пояснень від очевидця, потерпілого, показання, пояснення яких планують використати для складання описання (словесного портрета) розшукуваної особи, обов’язково з’ясовуються і враховуються умови сприйняття, властивості пам’яті допитуваного, оцінюється його здатність до відтворення ознак, що запам’яталися.

Розповідь допитуваного (опитуваного) повинна бути вільною; не треба стовідсотково використовувати під час допиту чи опитування (відібрання пояснення) уніфікованих термінів словесного портрета, оскільки, можливо, вони невідомі допитуваній особі та можуть попервах її дезінформувати.

На стадії уточнень, допитуючи (опитуючи) особу про ознаки зовнішності шуканої особи, корисно дотримуватися загальної схеми словесного портрета — від загального до окремого.

Доцільно використовувати контурні зображення людини та окремих елементів її тіла, різноманітні зразки ознак елементів зовнішності (довідники, таблиці, звуко- та відеозапис тощо).

На основі такого довільного (у словах і виразах, що використовуються в побутовій мові) описання можна побудувати систематизовану (тобто упорядковане описання за методом словесного портрета, використовуючи, застосовуючи спеціальну вже згадувану методику, що ґрунтується на стандартизованій термінології) орієнтувальну інформацію.

Уявний образ, тобто ідеальні сліди пам’яті про зовнішність шуканої особи, крім описування під час допиту чи отримання пояснень, може бути і зазвичай трансформується, матеріалізується в суб’єктивний портрет.

У криміналістичній техніці розрізняють декілька моделей таких портретів:

• мальованих (рисованих);

• мальовано-композиційних;

• фотокомпозиційних;

• комплексних.

Усі ці портрети — суб’єктивні, позаяк формуються або самим свідком чи потерпілим, або за їхніми показаннями (поясненнями) іншими особами (оперативними працівниками, слідчими, спеціалістами).

Значення суб’єктивних портретів — велике, оскільки вони дають змогу сконструювати більш або менш цілісну уяву про зовнішні риси людини, вони, власне заступають фотографії.

Але треба пам’ятати, що це — лише суб’єктивне відображення зовнішності, а отже, тільки наближене до реальної.

А зараз стисло про види суб’єктивних портретів, які виконуються на основі використання словесного портрета, але відрізняються від останнього способом матеріалізації у вигляді зображення на папері тощо.

Мальований портрет — це графічне відтворення суб’єктивного образу, що зберігається в пам’яті.

Як засіб матеріалізації сліду малювання є тактичним методом, що застосовується у слідчих або оперативних діях для одержання інформації від його носія (очевидця, потерпілого).

Можливі дві ситуації:

• коли має місце графічне відтворення — малювання безпосередньо джерелом інформації (носієм);

• графічне відтворення — малювання фахівцем зі слів носія.

Малювання портрета безпосередньо носієм інформації

(або, як кажуть у криміналістиці, джерелом, хоча з позиції доказового права неетично казати про людину, що вона є джерелом інформації, тобто доказів, бо людина є носій, а джерелом є її показання) — явище не часте і можливе лише тоді, коли суб’єкт володіє навичками малювання і може самостійно зобразити уявлений ним образ раніше баченої ним, а нині встановлюваної людини.

Безпосереднє малювання суб’єктивного образу здійснюється за різних ситуацій провадження у справі: під час оперативно-розшукових і слідчих дій.

Особа, у провадженні якої перебуває справа, детально вивчає психічний стан особи, умови та обстановку сприйняття нею потрібної інформації, встановлює, які елементи зовнішності носій запам’ятав точно, а щодо яких відчуває складності з відтворенням; якою є форма розташування відтворюваних ознак зовнішності тощо.

У ході цього можна використовувати малюнки з посібників щодо ознак зовнішності.

Потім суб’єктові пропонується намалювати портрет.

За недостатніх художніх здібностей можна обмежитися зображенням хоча б контура у профіль особи.

Можливе графічне зображення окремих помітних ознак (прикмет), татуювання, шрамів тощо.

Малювання портрета фахівцем зі слів носія інформації є найбільш поширеним і більш надійним способом відтворення та матеріального закріплення ідеального відображення.

Цей спосіб теж можливий і має місце під час допитів та опе-ративио-розшукових заходів.

Тактика виготовлення мальованого портрета є такою:

• допитуючи свідка слідчий з’ясовує обставини та умови сприйняття; переконується, що суб’єкт добровільно зголошується повідомити потрібну інформацію про суб’єктивний образ шуканої особи, яку той спостерігав свого часу;

• фахівець у цей час перебуває в сусідній кімнаті з відчиненими дверима або в кабінеті за ширмою; чуючи допитуваного, але не бачачи, за його словами (з його слів) відтворює образ.

Отже, образ реального шуканого суб’єкта (людини) під час малювання із залученням фахівця двічі піддається суб’єктивній трансформації: вперше — носієм, вдруге — фахівцем.

Тому мальовані портрети і називаються суб’єктивними, не тотожними, а лише схожими з реальним виглядом розшукуваної особи;

- у процесі виготовлення мальованого портрета можливе і здебільшого має місце його подальше після виготовлення (початкового) правлення: після початкового (пробного варіанта) виготовлення портрета допитуваному показують портрет, з’ясовуючи, які ознаки передано з перекрученням, що треба домалювати чи переробити.

І фахівець вносить зміни до портрета.

Тут треба мати на увазі, що внесені до портрета зміни не тільки можуть покращити схожість з оригіналом, а й навпаки — можуть зменшити ступінь схожості.

Цс особливо слід пам’ятати, коли фахівець малює портрет зі слів кількох носіїв.

За такої ситуації рекомендується вести розмову з кожним суб’єктом окремо і з’ясовувати, як той сприймав інформацію, чи правильно назвав ознаки фахівець, який малює індивідуальний ескіз, що оцінюється свідком...

Маючи ескізи кількох носіїв, фахівець малює остаточний портрет, який пред’являється всім носіям для оцінювання його відповідності реальному образу.

Можливою є й інша методика — колективне складання портрета.

Слідчий запрошує всіх суб’єктів (свідків, потерпілих) і допитує кожного окремо, а фахівець тим часом малює портрет, наприклад, у сусідній кімнаті або за ширмою.

Після цього слідчий показує готовий портрет одночасно всім носіям, які оцінюють його схожість — розбіжності, а фахівець вносить до нього виправлення й уточнення.

За цієї ситуації роботу треба будувати так, щоб усі носії дійшли до одностайної позиції щодо ступеня схожості портрета з оригіналом.

Важливим завданням складання мальованого суб’єктивного портрета є максимальне підвищення об’єктивності портрета, що досягається:

• якомога вищим рівнем професіоналізму фахівця-худож-ника;

• підвищеними вимогами до якості побудови словесного портрета шуканої особи;

• показуванням тому, з чиїх слів малюється портрет, фотографій, вщеоматеріалів із зображеннями сторонніх осіб, щоби той вибрав зображення, найбільш схожі, на його думку, з ознаками елементів зовнішності шуканої особи;

• використанням альбому під час опису елементів зовнішності людини.

Мальовано-композиційний портрет (підсумовування малюнків) є найбільш ефективним способом відтворення й закріплення ідеальних відображень про зовнішність шуканої особи. Тут сутність складання суб’єктивного портрета полягає в тому, що суб’єкт-носій у ході допиту відбирає з мальованих елементів зовнішності ті, які йому запам’ятались як схожі, а фахівець конструює на їх основі портрет.

Мальовані елементи — це типові ознаки зовнішності (точніше — елементів зовнішності) осіб (зразки), що проживають на території СНД.

Ознаки виконані графічно, в одному масштабі на прозорому матеріалі та згруповані за системою словесного портрета.

Перш ніж розпочати композицію, носієві показують мальовані елементи — ознаки; той відбирає з-поміж наданих йому такий варіант кожного елемента зовнішності, ознаки якого відповідають збереженому в пам’яті образу, після чого повідомляє фахівця про свої міркування.

Останній знаходить ці ознаки конкретних елементів зовнішності в магазині-каталозі та суміщає їх накладенням із подальшим розглядом на просвіт.

Переміщуючи плівки відносно одна одної можна змінювати форму, розташування ознак (піднімати, опускати, зміщати праворуч або ліворуч).

Взагалі використовують різні способи складання мальовано-композиційного портрета:

• за допомоги спеціальних демонструвальних устатковин (засобів);

• накладанням однієї на одну прозорих плівок із зображенням окремих елементів зовнішності;

• копіюванням одномасштабних елементів зовнішності із спеціальних альбомів (наприклад, ТЕЗ «Альбом типів елементів зовнішності»), довідників чи посібників тощо, на прозору основу портрета;

• складанням вирізок намальованих елементів зовнішності людини.

Найбільш зручним, а тому поширеним способом складання композиційних портретів є використання композиційно-де-мопстраційних устатковин — пристроїв: ІКР — «Портрет» (першої та другої модифікації; ІРК-2 (Польща); «Поліпроектор» (Японія); МІМІКС (США); «Портрет» (Україна). (ІКР — ідентифікаційний комплект (комплекс) рисунків).

Прилад ІКР — «Портрет» складається з альбома-реєстру мальованих ознак елементів зовнішності, магазина малюнків ознак зовнішності та її елементів на прозорій плівці, демонстраційної касети і штанги з фотокамерою.

Процедура:

• свідкові, потерпілому пропонують у ході допиту чи опитування почергово знаходити в альбомі-реєстрі схожі, на його думку, ознаки певних елементів зовнішності, починаючи із зачіски, овалу обличчя та ін.;

• оператор вилучає аналогічні ознаки елементів із блок-ма-газина, вставляє їх у демонстраційну касету;

• складений портрет показують носієві, який оцінює його схожість з уявним оригіналом;

• потім цей портрет фотографують, розмножують і використовують як орієнтир для розшуку чи в інших цілях.

Японський «Поліпроектор» становить собою блок кількох фільмоскопів, за допомоги яких на екрані демонструються мальовані ознаки елементів зовнішності.

З появою комп’ютерів розроблено програми композиції суб’єктивних портретів як фахівцем зі слів носія, так і самим свідком чи потерпілим. У пам’ять комп’ютера вводять варіанти ознак елементів зовнішності з альбома-реєстра системи «Портрет».

Під час складання портрета очевидець — потерпілий сам викликає на екран мальовані ознаки, обирає схожі та конструює портрет, за умови, що володіє навичками поводження з комп’ютером, а якщо не володіє, то це робить з його слів фахівець.

Такий портрет може бути негайно розмножений.

Фотокомпозиційний портрет. Методику його складання започатковано в 1960-х роках.

У ході допиту перед очевидцем розміщують серію звичайних фотознімків і пропонують йому відібрати ті, на котрих якась ознака певного елемента зовнішності схожа з такою, що запам’яталась.

Слідчий або фахівець, що присутній на допиті, вирізає з фотознімків ознаки зовнішності і наклеює їх на аркуш паперу. Таким чином складається портрет. Проміжки між ознаками ретушують.

Такий портрет дістав назву «фоторобота», приладу для виготовлення композиційних (синтетичних, складених) портретів.

Для складання суб’єктивних портретів за методом фоторобота було сконструйовано прилади, наприклад, ПКП-2 (ПКП -прилад композиційний портретний), який може бути:

• лінійним;

• планшетиим;

• дисковим.

Комплексний, або «живий», портрет: за показаннями очевиднів гримують схожу на розшукуваного людину, потім п фотографують або фіксують на відеоплівку.

Незалежно від виду суб’єктивного портрета і застосовуваних технічних засобів весь процес їх виготовлення складається зазвичай із трьох етапів:

• підготовчого;

• робочого;

• підсумкового (оформлювального).

У межах підготовчого етапу вивчаються, як уже зазначалось, особистісиі характеристики очевидця, умови сприйняття інформації, створюються зручні умови для роботи, фіксується довільний опис зовнішності розшукуваного, відбувається технічна підготовка до робочого етапу.

Робочий етап виготовлення суб’єктивного портрета складається з початкового (пробного) варіанта портрета; уточнення й «доведення» його деталей; отримання другого варіанта портрета і, зрештою, підтвердження «згоди» його очевидцем.

На підсумковому етапі (етапі оформлення результатів) відбувається фіксація дій щодо виготовлення портрета; складається довідка з додатком до неї фототаблиці, на якій поміщають фотознімки проміжного і кінцевого варіантів портрета.

Довідку підписують усі учасники дії.

Мальовані та композиційні портрети за своєю природою, як уже зазначалося, суб’єктивні, а тому використовуються тільки для розшуку.

У доказуванні та експертному ототожненні вони не використовуються, бо не можуть бути об’єктами судово-портретної експертизи.

Ще одним способом (окрім описання та виготовлення суб’єктивного портрета) опосередкованого використання (матеріалізації) уявного образу про зовнішність особи є реконструкція обличчя за черепом.

Це має місце, коли виявляються останки людського організму, зокрема черепа з рештками м’якої тканини.

Методика реконструкції обличчя за черепом, запропонована вченим-антропологом М. М. Герасимовим, ґрунтується на певній залежності між будовою кісток черепа і товщиною, формою м’яких тканин голови.

Метод дозволяє проводити реконструкцію обличчя загиблої (померлої) людини лише наближено до реальності, але й цього зазвичай достатньо для його успішного застосування з метою встановлення особи, останки тіла (череп) якої було знайдено.

У сучасній криміналістичній практиці використовуються два різновиди цього методу:

• метод графічної реконструкції;

• метод пластичної (скульптурної) реконструкції.

Додаткову інформацію про розшукувану особу можна отримати не тільки від очевидців, потерпілих, а й оглядом місця події та аналізом речової обстановки.

Мова йде про об’єктивні джерела інформації про зовнішність людини.

Сліди рук, ніг (взуття), зубів, слідів зламу тощо сприяють побудові висновку про стать, зріст особи, розміри окремих частин тіла — рук, ніг, її навички (професійні, злочинні), фізичну силу тощо.

Якщо треба зібрати інформацію про зовнішність відомої особи, наприклад, зниклої безвісти; такої, що уникає слідства та суду; яка втекла з місць позбавлення волі тощо, то для цього використовують як об’єктивні, так і суб’єктивні джерела інформації.

Об’єктивними тут можуть бути матеріали оперативних і криміналістичних обліків, особисті та облікові справи арештованих і засуджених.

Інформація про зниклих безвісти може бути отримана від родичів і знайомих зниклої особи.

Вони ж можуть надати фотографії зниклої особи.

Додаткова інформація для всіх випадків розшуку може бути отримана з лікарської документації (стоматологічних карт, санітарно-курортних книг, рентгенограм і т. ін.), де фіксуються відомості, що входять у словесний портрет (зріст, стан зубного апарату, наявність хірургічного втручання та ін.).

Інформацію про зареєстровану в цих документах особу отримують через безпосереднє спостереження й освідування підозрюваної особи, що сприятиме точнішому сприйняттю анатомічної будови тіла, його ознак та особливих прикмет (татуювання, їх змісту, кольору, локалізації тощо).

Обшуки також можуть слугувати джерелами відомостей про особу і головно про супутні об’єкти (одяг, взуття, головний убір та ін.).

Обсяг і спосіб фіксації у разі виявлення трупа залежить від того, чи буде він упізнаним, чи ні.

Тут ураховують той факт, що труп може бути невпізнаним узагалі через надмірні зміни тіла від гниття й розкладу, ушкодження голови (обличчя) трупними шкідниками (комахами, гризунами) або внаслідок спотворення обличчя злочинцем.

Якщо є можливим упізнати труп, то в протоколі огляду відмічають лише його загальноанатомічні ознаки (стать, вік, зріст, національність, будову тіла (статуру) і деякі ознаки основних елементів обличчя (без деталізації)).

Обов’язково зазначаються особливі та чітко видимі прикмети.

Для полегшення впізнання трупа надають наближений прижиттєвий вигляд «туалет трупа».

Фотографують його за правилами оглядового, вузлового і детального знімання.

Якщо труп не впізнано, то складають детальний опис за методом словесного портрета для картотеки невпізнаних трупів.

Туди ж додають відбитки його пальців і фотографії голови (обличчя): анфас, правий і лівий профіль, у лівій та правій -напівоберт (3/4).

Одним із способів фіксації зовнішності є виготовлення посмертних масок, тобто об’ємних у натуральну величину гіпсових зліпків — копій обличчя трупа, які згодом можуть бути застосовані для ідентифікації.

Найефективнішими (об’єктивними, повними і достовірними) способами фіксації інформації про зовнішність є фотографування та відеозанис.

Залежно від умов фотографування, характеру виконуваних оперативно-розшукових заходів і слідчих дій, видів накопичувальної інформації, куди беруть фотографії, використовують сигналетичну або оперативну фотографію.

Сигналетичне фотознімання, про що вже відомо з практичних занять, застосовується для фіксації ознак зовнішності людини, що підлягає реєстрації поставленням на відповідний облік, поданню для впізнання, оперативному впізнанню, проведенню портретної експертизи тощо.

Для фіксації функціональних ознак — властивостей зовнішності доцільно використовувати відеозапис або кінознімання зі звукозаписом, бо лише цими засобами можна передати динамічні ознаки та особливості використання супутніх предметів.