6. Техніко-криміналістичне встановлення початкового (первинного) вигляду і змісту видозміненого документа

Документи, що потрапляють у сферу кримінального судочинства, можуть бути випадково або навмисно видозмінені, зокрема пошкоджені, а саме: розірваними; повністю або частково спаленими; залитими брудом, смолою, барвниками, закритими тонкими шарами паперу, дерева, клею; знебарвлені дією сонячного світла тощо.

Дослідження таких документів розпочинається з їх огляду та вилучення на місці події, а взагалі методика прочитання таких записів на таких документах залежить від багатьох факторів: від складу паперу; яким барвником було виконано записи; яка хімічна речовина використовувалася для витравлювання записів; характер підтирання тощо.

Відновлення невидимих і слабковидимих записів (так званих згаслих текстів)

Тривале перебування документів під яскравими сонячними променями або під променями штучного світла тягне за собою значне або повне унеможливлення прочитання тексту документа, пожовтіння паперу, що додатково послаблює контраст між текстом і тлом.

Окрім того, тексти можуть ставати невидимими внаслідок навмисного витравлювання, стирання, змивання, закреслення, замазування барвниками або неправильного зберігання в умовах підвищеної вологості — тексти вицвітають, знебарвлюються і стають малорозрізпюваними чи зовсім невидимими.

Відновлення і прочитання слабковидимих текстів зводиться до збільшення контрастності між барвником штрихів текстів і тлом документа.

Дослідження розпочинається з огляду документа під розсіяним круговим освітленням крізь світлофільтр, додатковий до кольору барвника штрихів. Так, синій та фіолетові штрихи треба досліджувати в жовто-оранжевій зоні спектра (світлофільтр ЖС-12, ОС-12).

Із цими світлофільтрами документи фотографують.

Сліди невидимого (до речі, як і слабовидимого) тексту все ж існують, оскільки наповнювачі чорнил (антисептик, гліцерин) проникають у товщу паперу і залишаються навіть тоді, коли барвник немовби повністю видалений під чисткою.

Для відновлення невидимих слідів використовують ультрафіолетову та інфрачервону люмінесценцію.

Документи оглядають у відображених ультрафіолетових променях, використовуючи лампи ОЛД-41 «Таран», «УК-1», «Фотон» та ін.

Інфрачервону люмінесценцію спостерігають за допомоги приладу ЕОП.

Повністю видалені тексти (на папері, дереві) можна відновити дифузно-копіювальним методом із використанням світлочутливого шару фотоплівки та фотопаперу (під час контакту документа з цими фотоматеріалами на емульсійному шарі можуть відкопіюватися частинки барвника, що залишилися у масі паперу (дерева) досліджуваного документа).

Дослідження залитих, закреслених і забруднених чи іншим способом закритих текстів

Залиття — це закриття тексту документа яким-небудь рідким барвником, нанесеним унаслідок розливання рідини по паперу або пензлем, тампоном (замазування).

Закреслення — це закриття нанесенням барвника пишучим (друкувальним приладом (ручка, олівець, кегель).

Власне закриття тексту в документі слід розуміти як покриття тексту певним шаром якогось твердого матеріалу (заклеїти папером, тонким шаром дерева, тканини тощо).

Відновлення й прочитання текстів у таких документах зводиться до поставлення контрасту між барвником тексту і маскувальним барвником.

У криміналістиці розроблено достатньо методів дослідження закритих текстів, а саме:

- вивчення документів «на просвіт»;

• дослідження властивостей відбиття і поглинання барвників штрихів маскувальної плями;

• відновлення тексту під плямою фізико-хімічними методами;

• посилення контрасту через кольороподіл і кольоророзріз-нення барвника штрихів і маскувального тексту;

• кольорову трансформацію;

• збудження люмінесценцій;

• бетаграфію (фотографування у м’якому бета-промінні).

Вибір конкретного методу залежатиме від того, якими барвниками закрито текст, від способу закриття: злиття, закреслення, замазування, забруднення чи власне закриття.

> Вивчення документа «на просвіт», тобто у проникному світлі.

Якщо проникний документ є одностороннім, то пляма барвника в місцях розташування знака, літери буде вдвічі щільнішою, ніж між літерами. Тому, якщо з протилежного боку документа спрямувати потужний концентрований пучок світла, то проміжки між літерами будуть світлими, а штрихи літер — темними.

Останнє можна спостерігати і фотографувати (але це є доцільним тоді, коли потрібно встановити лише факт наявності тексту, без потреби встановлення його змісту).

> Дослідження властивостей відбиття й поглинання барвників тексту і плями.

Освітлений сонячним світлом предмет сприймається зором людини такого кольору, якого він відбиває; фіолетова пляма є фіолетовою тому, що барвник відбиває фіолетову зону спектра, а всі інші поглинає.

Тому, якщо розглядати фіолетову пляму крізь фіолетовий світлофільтр, то її не буде видно, нібито вона видалена механічно.

Отож, досліджуючи документи в затемненій кімнаті з різними світлофільтрами з каталогу кольорового скла, слідчий сам може відновити, прочитати і сфотографувати залитий текст.

Аналогічні результати можна одержати оглядом документа за допомоги ЕОП, але тільки тоді, коли барвник плями є прозорим для інфрачервоних променів, бо інакше треба використовувати інші методи.

> Відновлення тексту під плямою маскувального барвника фізико-хімічними методами.

Відновлення тексту можливе: видаленням плями (зіскоблюванням, стиранням, розчиненням, відкопіюванням, використанням ультразвуку); вилученням барвника з-під плями ди фузн о — ко п і ювал ь н и м методом.

Зіскоблювання застосовується тоді, коли маскувальна речовина — це тверді частки (ґрунт, пісок, бруд).

Якщо барвник плями добре копіюється, застосовують відко-піювания плівки («скотч», фотопапір, дактиплівка).

Використання ультразвуку є лабораторним методом: під час опромінення документа ультразвуком виникає явище кавітації, під дією якого відбувається відділення часток барвника плями від структури документа, і текст стає видимим.

Видалення плями — це ушкоджувальний метод, і його застосування експерт не завжди допускає.

Дифузно-копіювальний метод дозволяє зафіксувати текст, не порушуючи плями.

Для цього документ поміщають між двома пластинами -анодною і катодною. Потім їх зволожують електролітом — розчинником барвника штрихів тексту і подають постійну напругу

Під дією струму відбувається рух іонів від анодної до катодної, а разом із цим — молекул розчиненого барвника тексту.

Барвник, що дифундує крізь пляму тексту, фіксується на катодній пластині.

Так відновлюють тексти, залиті тушшю, друкарською фарбою, зіскоблені з дерев’яних предметів, картону тощо.

> Посилення контрасту кольороподілом та іншими способами.

Кольоровиділення — це спеціальний метод доведення малих контрастів до порогу сприйняття ока людини завдяки поєднанню кількох негативів, виготовлених із того самого об’єкта.

Цей метод був розроблений Е. Ф. Буринським і використаний для відновлення згаслих текстів на грамотах Дмитрія Донського (1380-1389 рр.) виявлених під час розкопок у Московському Кремлі.

Посилення контрастів можна здійснювати й фотохімічними методами, оброблюючи фотоматеріали способом спеціального освітлення.

Кольоророзргзнення — поняття, ширше за кольороподіл.

Воно охоплює всі способи збільшення контрастів, розглянуті вище, які використовуються для відновлення залитих текстів.

Одним із різновидів цієї методики є метод кольорової трансформації, суть якого полягає у збільшенні контрасту через псрсдання (подання) кольоровості досліджуваного об’єкта в додаткових кольорах (як більшість інших методів — це фотографічні метод*).

Відомо, що більшість чорнил, паст виготовляються на основі синьо-фіолетових анілінових і мінеральних барвників, які лежать у найнижчій зоні чуттєвості ока людини.

Якщо для дослідження фотографувати синій і фіолетовий штрихи на негативну чи обертальну кольорову плівку, кольоровість штрихів передаватиметься в додаткових кольорах жовтим і зеленим.

Око має найбільшу чуттєвість ло жовто-зеленої зони сонячного спектра. Йому візуально в цій зоні можна вивчити гармонію відтінків кольорів, які неможливо виявити за безпосереднього дослідження барвників.

Методом кольорової трансформації встановлюють дописки, послідовність штрихів, що перехрещуються.

Якщо текст написано барвником, що містить вуглець (звичайний графічний олівець, чорна туш, машинописна стрічка, копіювальний папір, друкарська фарба, спеціальні чорнила), а залитий аніловим барвником, відтворення його можливе в інфрачервоному промінні.

Спостереження візуально можливе з використанням ЕОП, а також фотографуванням на фотоматеріал інфрахром.

Відновлення розірваних, пом’ятих, пошкоджених документів

Дослідження таких документів розпочинається з їх огляду і вилучення на місці виявлення.

Виявлені частини документа збирають на білий аркуш паперу, вологі шматочки висушують, розправляють і покривають склом.

Потім переміщають шматочки пінцетом, намагаються з’єднати (скласти) їх в єдине ціле за лініями розчленування.

Таким способом установлюють походження шматочків, визначають вид документа, його зміст і відновлення до розслідуваної події.

Подальше дослідження переноситься в кабінет слідчого, де в ході огляду документів виявляють на них можливі сліди рук, мікрочасток.

Розірвані документи при суміщенні фрагментів (за лініями розриву, згинів, штрихами і текстом, кольором, щільністю паперу, друкарським розлінованням тощо) не можна склеювати чи наклеювати на підкладку.

Рекомендується поміщати їх між листами прозорого матеріалу (скло, оргскло), обклеївши (окантувавши) його краї липкою плівкою.

Практика свідчить, що складання цілого є трудомісткою роботою, найменший рух повітря іноді зводить її нанівець, а тому складені шматочки можна з’єднувати вузькими смужками цигаркового паперу (3x2 мм), приклеюючи їх між текстом.

Такий скріплений документ не маскує тексту, дозволяє зберігати його в конверті, а не між листами скла.

Дослідження спалених документів

Згораючи, папір спершу висихає, потім обвуглюється і на завершення горіння відбувається його спопеління.

На кожній із цих стадій папір втрачає свої властивості й міцність, аж до повного його руйнування.

Під час висихання папір і текст на ньому майже повністю зберігаються, під час обвуглення цілісність паперу повністю або частково зберігається, і тільки якщо має місце спопеління, тексти, що виконані аніліновими барвниками, не завжди можуть бути відновлені.

Спопеління має місце, якщо горіння відбувалося за достатнього доступу повітря (на столі в попільничці попіл).

Якщо об’єкт горить за обмеженого доступу повітря, наприклад у ємності (урна, піч), то горіння іноді закінчується лише обвуглеиням документа, або ж лише висиханням, тобто форма і зміст зберігаються.

Тому виявивши на місці події плиту тощо, що горіла, не треба заливати такі об’єкти водою, краще вогонь припинити іншим способом: закрити доступ повітря (закрити піддувало, трубу, закрити накривкою ємність, або відром — якщо об’єкт горить у купі на підлозі, або можна картонною коробкою, брезентом.

Потім починається процес вилучення з дотриманням певних правил: під залишки згорілого документа підводиться картонна або металева пластина, з якою документ поміщають у коробку чи ящик, стінки якого слід попередньо або змазати клеєм і вистелити ватою, або просто вистелити ватою, в якій попередньо зробити гніздо, що відповідає за розмірами документу, і таке гніздо вистелити сигаретним папером зі всіх боків, а зверху покласти накривку.

Для зміцнення обвугленого паперу, якщо це необхідно, документ може бути зафіксовано розчином силікатного клею (чайна ложка клею на склянку води), цукру (столова ложка на склянку води), лаком для волосся, або через пульверизатор водою чи 16%-ним,розчином гліцерину у воді або синтетичними смолами.

Не треба намагатися розправити документи і помістити їх між листами скла.

Зрозуміло, що подальше дослідження доречно проводити в лабораторних умовах, або зі спеціалістом, або через призначення експертизи.

Можливість прочитання тексту на спаленому папері залежить від хімічного складу, фізичних властивостей паперу та барвників штрихів.

Інколи текст буває видно як сірі та кольорові штрихи на темному тлі. Таке спостереження може бути підсилене за допомоги контрастного знімання, або знімання в ультрафіолетовому, інфрачервоному промінні.

Якщо і це не дає результату, то використовують метод спопеління: спалений документ поміщають між двома термостійкими стеклами, які склеюються рідким склом і піддаються впливу високої температури.

Штрихи тексту за такої процедури можуть спостерігатися на сірому тлі спопеленого таким способом документа.

Текст документів, що виконані простим графічним олівцем, чорною тушшю, друкарською фарбою або виконаних на друку-вальних пристроях, пастою кулькових ручок — стійкі до високої температури, через що у більшості випадків можуть бути виявлені на спаленому папері.

Окрім цього, попіл документа, що згорів, дає змогу встановити вид носія (який папір спалений: газетний, гербовий, грошова купюра, чек тощо).

Встановлення тайнописних текстів і шифрувальної переписки

У кримінально-процесуальній діяльності під час розкриття, розслідування й попередження злочинів трапляються випадки, коли треба перевірити і вилучити документи з метою виявлення в них напису або шифрувальної переписки. Інколи в таких випадках використовують термін «криптографія», тобто тайнопис, система зміни письма з метою зробити текст незрозумілим для необізнаної людини.

Тайнопис — прихований текст, виконаний «симпатичними» чорнилами, який міститься па поверхні паперу або нанесений за допомоги тайнописних копійовок.

Найпростішими «симпатичними» чорнилами є розчини лікарських речовин — аспірин, хінін, нашатирний спирт, розчин деяких кислот; продукти — молоко, солі овочів і фруктів; виділення людини — слина, сеча та інші хімічні реактиви.

Під час використання цих або схожих тайнописних засобів уже в ході візуального огляду можна виявити прихований текст, а саме: невиправдане збільшення інтервалів між рядками; у місцях впливу на папір «симпатичними» чорнилами може спостерігатися матовість штрихів; пересилання чистих листів паперу або записів з беззмістовним або занадто «нейтральним» текстом.

Окрім цього тексти такого характеру можуть бути виявлені та проявлені за допомоги обкурювання парами йоду, нагріванням або прасуванням нагрітою праскою, оприскуванням розчинами або посиланими порошками. Після цього проявлений текст негайно фотографують.

Залежно від виду «симпатичних» чорнил можна використовувати ультрафіолетовий опромінювач (УФО) та інші технічні засоби.

Шифрувальна переписка — це письмо, що складається зі знаків (букв, цифр, рисунків, малюнків).

Якщо не бути підготовленим до читання такого об’єкта, письмо не матиме жодного змісту.

Одначе після перестановки букв і цифр або заміщення одних букв алфавіту іншими може мати місце прочитання такого документа (розшифрування).

Доречно зауважити, що техніка тайнопису і шифрування, що трапляються у слідчій та оперативній практиці, різноманітні за складністю. Тому, виявивши такі документи, їх зазвичай направляють для дослідження в експертні установи КДІ, де використовується найновіша методика виявлення і розшифрування текстів, що ґрунтується на досягненнях хімії, фізики, математики тощо.

Відновлення закритих (власне) текстів залежить від того, чим закритий текст: папером, тонким шаром деревини або тканини тощо.

Передусім належить застосувати проникну радіацію (рентгенівські промені, гаммаграфію, інфрачервоні промені), а потім — механічні або фізичні методи видалення матеріалу, що закриває текст.

7. Техніко-криміналістичне дослідження матеріалів документів, засобів письма та паперових грошей — цінних паперів

Під час дослідження документів прийнято розрізняти матеріали документів і засоби письма.

До матеріалів виготовлення документа входять:

• носій тексту: папір, картон, фанера, метал, камінь, пластмаса тощо;

• складові носія тексту: клей; різні матеріальні наповнювачі паперу, картону; барвники, консерванти та інші речовини, що падають паперу споживчих якостей.

Засобами письма є знаряддя письма людини — олівці; пір’яні, кулькові, капілярні ручки; плакатні пера; фломастери; друковані форми; друкувальні машини будь-якої складності; інструменти гравера і злочинця, який виготовляє підроблені документи.

Отже, матеріали документів — це матеріальний носій документа і компоненти, що його складають.

Засоби письма — це знаряддя письма людини, якими пишуть, друкують, рисують, гравірують знаки і літери тексту.

Матеріали документів та засоби письма можуть бути об’єктами ідентифікації та діагностики документів.

Зокрема, під час дослідження документів часто виникають питання, а саме:

• чи цим засобом (олівцем, пером) виконано текст (лист);

• який клас, вид барвника, що ним виконано лотерейний білет, і чи не виконано його барвником, виявленим у підозрюваного;

• який державний стандарт паперу, на якому виконано доручення, і чи він ідентичний паперу, вилученому в обвинуваченого.

Дослідження паперу

Папір — основний матеріал документа, який складається з:

• волокнистих матеріалів (залежно від сортів паперу ними можуть бути дерев’яниста маса, ганчірна напівмаса, білена та небілена целюлоза, макулатурна маса);

• в’яжучих (в’язких) і проклеювальних речовин (казеїн, тваринний клей, віск, парафін, каніфоль, крохмаль, віскоза, синтетичні смоли).

Віскоза — концентрований розчин ксантогенату целюлози (продукт хімічної обробки деревної целюлози) в розведеному розчині їдкого натрію. Застосовують для одержання віскозного волокна, штучної шкіри, целофану).

Латекс, лятекс — молочний сік каучуконосних рослин.

В’яжучі речовини та прокладка вносяться у склад паперу для запобігання розпливу барвника;

- наповнювачів (каолін, гіпс, крейда, сульфат барію, двоокис титану, сульфіт цинку, магнезит тощо), що входять у склад паперу для його відбілювання, фарбування та надання м’якості.

Дослідження паперу документів починається з огляду його слідчим. Останній зобов’язаний дослідити папір у проникному світлі під МЕС (мікроскопічним мікроскопом) і звернути увагу на його структуру, наявність волокон у товщі, їх колір; в ультрафіолетових променях відмітити колір люмінесценції поверхні паперу та обов’язково визначити його товщину мікрометром або штангенциркулем.

Товщина, колір, глянсуватість, волокниста структура — перші ознаки, що допомагають відшукати схожі зразки паперу для експертного дослідження.

Дослідження барвників штрихів тексту

Барвник — інтенсивно зафарбоване органічне з’єднання, колір якого залежить від його здатності вибірково поглинати тільки частину світлових хвиль спектра, а інші відбивати.

У XIX ст. використовувалися барвники рослинного і тваринного походження. Зараз застосовуються тільки синтетичні барвники, на основі яких виготовляють тверді, напівтверді та рідинні барвники (стержні олівців, чорнила, пасти для кулькових ручок, друкарські фарби, стрічки для друкарських машинок, копіювальні папери тощо).

Кольорові пасти дла кулькових ручок десь на 45% складаються з анілінового (анілін — органічна сполука, бузбарвна і отруйна, яку застосовують для одержання барвників, фармацевтичних препаратів, вибухових речовин тощо) барвника, на 20-40% зі штучної смоли та висококиплячих розчинників.

Яскравість пасти і її довге збереження на поверхні паперу досягаються використанням суміші компонентів різної розчинності.

Чорнила — найбільш розповсюджені кольорові чорнила для авторучок, що виготовлені на основі анілінового барвника з до-л ученням консервантів розчинника та іншої речовини, що запобігають висвітлюванню під дією сонячного світла (сонячні промені — вороги анілінових барвників).

Слідчий може лише візуально назвати колір, його відтінок, порівнюючи їх із каталогом кольорів, що є в його валізі, вказавши також, яким барвником нанесено текст — чорнилами, друкарською фарбою, графітним олівцем тощо.

Визначити розчинність і взагалі здійснювати будь-які експерименти з барвником не можна — це компетенція і рівень експерта, який’для цього та для інших цілей (встановлення тотожності у складі, кольорі барвників) використовуватиме хімічні дослідження, спектрофотометрію, тонкошарову хроматографію, дослідження в ультрафіолетових та інфрачервоних променях.

Такими дослідженнями також можуть бути виявлені ознаки, що свідчать про час виконання документа, послідовності нанесення штрихів, а інколи й ознаки конкретного пишучого приладу (засобу).

Оглядом олівцевих штрихів під мікроскопом можна виявити частки каоліну (гірська порода, що складається переважно з каолініту — мінералу класу силікатів, білого кольору), слюди у вигляді блискучих лусок.

За кількістю відкладених часток на одиницю поверхні та їхнім розміром визначається (переважно експертом) номер олівця.

Олівці бувають звичайними, кольоровими, копіювальними, стрижні олівців виготовляють із однорідної суміші барвника, в’язкої речовини (каоліну), пом’якшувачів і наповнювачів.

Кольорові та копіювальні олівці розрізняють за їхніми барвниками, які досліджуються за загальними критеріями дослідження інших видів барвників.

Клеючі речовини — для наклеювання фотографій на документах, для склеювання частин документів.

Бувають мінерального, рослинного, тваринного і синтетичного походження.

Однорідність або відмінність складу можуть бути виявлені різними експериментальними методами: мікроскопічними, хімічними, фізичними, фізико-хімічними.

Наслідком установлення клеючих речовин можуть бути вирішені питання щодо похоїіження та виду клею.

Дослідження засобів (знарядь) письма

Під час дослідження письма в документах належить враховувати, що засоби письма утворюють не тільки забарвлені штрихи, а й масковані барвником об’ємні сліди давлення і ковзання.

Олівець, перо і кулька в ручці, плакатне перо «Редис» і «Лопатка» крім забарвленого сліду залишають сліди тиснення і ковзання, які характеризують ознаки слідоутворювального об’єкта, що дає змогу здійснювати їх розшук і ототожнення за їхніми слідам и.

Погано заточений олівець, кулька авторучки, неоднакові за шириною розщепи пера, фабричне плакатне або кустарне перо — всі вони залишають траси. Ці сліди є мікроскопічними.

Тому огляд необхідно здійснювати із застосуванням мікроскопа та запрошувати фахівця.

Оглядом належить зафіксувати ширину забарвленого сліду штриха, потім під косим світлом виявити тиснення і виміряти їх.

Надсилаючи знаряддя письма на експертизу, слідчий зобов’язаний повідомити, що знаряддя, наприклад, олівець, після написання не застругували для письма тощо.

Дослідження грошових знаків і цінних паперів

У всій різноманітності документів особливе місце належить цінним паперам, зокрема грошовим знакам.

До найбільш розповсюджених видів цінних паперів належать: акції, облігації, сертифікати акцій, банківські векселі, векселі суб’єктів господарювання, чеки, акцизні марки, різноманітні акти на право володіння майном і нерухомістю тощо.

Названа група документів з огляду на специфіку виконуваних ними функцій має спеціальну систему захисту від підроблені ія.

Обізнаність із елементами цієї системи є першою умовою встановлення фактів підроблення цінних паперів і грошей.

Для виготовлення цінних паперів і грошових знаків використовується папір, виготовлений за спеціальною технологією, що містить різні елементи захисту:

- водяні знаки, відлиті або нанесені егутером, одно- чи бага-тотонові;

• планшети;

• пластини (флюоресцентні);

- волокна шовкові або синтетичні, видимі або невидимі, флюоресцентні чи не флюоресцентні;

• нитки та полоски безпеки (металізовані та синтетичні);

• мікрокапсули;

• різноманітні хімічні насичення.

У деяких державах для виготовлення важливих документів застосовують спеціальні полімерні матеріали, широкий асортимент спеціальних поліграфічних фарб, що диференціюються як за кольором, так і за складом.

Використовуються фарби, які унеможливлюють копіювання відповідних реквізитів документів, виконаних цими фарбами, через їх хімічну нестійкість, флюоресцентність, теплочутли-вість, електропровідність, «магнетизм», рентгеноконтрастність, непрозорість в інфрачервоних променях, оптичну перемінність тощо.

Для поліграфічного оформлення таких документів застосовують усі основні способи друку — високий, площинний (плоский), глибокий.

Захист документа забезпечується за рахунок їх ускладнених різновидів:

- офсетний друк з ірисовим спектром фарб двох та більше кольорів;

- високий друк;

• Орловський друк;

• металографічний одно- і багатобарвний друк;

• одно- і багатокольоровий мікродрук;

• двосторонній друк суміщених зображень — одночасний друк окремих елементів документа (за такого друку однакові або схожі за конфігурацією фрагменти орнаментів або певних зображень наносяться на лицевій та оборотній сторонах листа з тонким позиціюванпям за місцем нанесення).

Під час вивчення таких документів па просвіт фрагменти зображень на лицевій стороні та обороті повністю суміщаються, утворюючи логічно завершені рисунки, абревіатури та інші зображення;

• безбарвне (безколірне) тиснення (вичавлювання), коли названі елементи наносяться за технологією глибокого друку без використання барвників, через що утворюється характерний для цього способу друку рельєф на папері.

• багатобарвний (багатоколірний) глибокий мікродрук, що становить собою багаторазово повторювані тексти різного змісту або цифрові реквізити, набрані дуже дрібним шрифтом (висота значка нижче 0,4 мм).

У поліграфічному оформленні бере участь значний набір спеціальних графічних елементів у вигляді:

• захисної сітки;

• гільйоширних набірних рамок;

• гільйоширних орнаментів;

• асюре;

• коро;

• віньєток;

• інших засобів декору.

Гільйошир (гільйоширування) — гравірування на поверхні предмета (грошових знаків) сітки кривих (хвилястих) переплетених ліній.

Асюре — друкарська лінійка, якою утворюють відбиток у вигляді кількох тонких паралельних ліній; у друці цінних паперів і грошових знаків це — важливі місця захисту.

Коро — сукупність, система декоративних елементів (прикрас).

Віньєтка — графічна прикраса у книжках та інших друкованих виданнях.

Для більшості випадків підроблення цінних паперів і грошових знаків є характерними всілякі імітації — окремі відтворення змісту документів; внесення змін у реквізити підчищенням, дописуванням, дорисовуванням, додруковуванням, витравлюванням і змиванням.

Зрідка має місце повне підроблення грошових знаків та бланків пінних паперів.

Як за імітації, так і за повного підроблення злочинці змушені відтворювати або основні засоби (елементи) захисту, або систему захисту в цілому.

Зупинімося на деяких способах відтворення (підроблення) елементів захисту документів.

у Смуга безпеки та водяний знак.

Підроблення водяного знака досягається зміиенням оптичної щільності паперу в місці розташування псевдоводяного знака.

Відомі випадки підроблення рисуванням або нанесенням потрібного зображення з використанням спеціально виготовленого кліше розчиненими фарбами (типу цинкових або титанових білил), прописуванням паперу масляними, смолистими або соскоподібними речовинами.

Таке підроблення може бути виявлено за бокового освітлення за наявністю локальних ділянок, що відрізняються від тла за здатністю до відображення, наявністю сторонніх речовин.

Такий «водяний знак» в ультрафіолетових променях інтенсивно люмінесціює. Застосовується підроблення водяних знаків і з використанням хімічних засобів.

Найбільш відомим є нанесення літографічного (літографія -різновид плоского друку, за яким друкування здійснюється з літографського каменю, цинку, алюмінію тощо) водяного знака, а для виготовлення літографської форми може бути використано папір зі справжнього документа.

Підроблення такого елемента захисту, як смуга безпеки, теж відбувається різними способами.

Найбільш простим є імітація смуги рисуванням, наприклад, графітовим олівцем.

Смугу також можуть підробити розміщенням між декількома шарами паперу якогось схожого матеріалу.

Інколи підробляють (відтворюють) не саму смужку, а наявні па ній додаткові елементи.

Наприклад, друкують фарбою мікротекст.

У випадку, коли смуга безпеки частково виходить на поверхню паперу, її зовнішні елементи відтворюють наклеюванням фрагментів із фольги або локальним нанесенням металічного покриття з подальшим імітуванням додаткових елементів різними способами.

Є випадки, коли смугу безпеки, зі справжнього документа, ідо вийшов із використання, витягують і поміщають у підроб-ний документ; це виявляється наявністю здвоєння листів паперу, невідповідністю характеру розміщення смуги в папір, а також дослідженням інших ознак справжності документа.

> Волокна. У иідробпому бланку наявність волокон у папері відтворюють рисуванням, наклеюванням схожих за кольором і властивостями інших волокон, розміщенням усередину зволоженого паперу з поверхневим обробленням його чи без такого.

Окремі з цих способів підроблення можуть бути виявлені дослідженням документа з незначним збільшенням зві .айгюге освітлення та в ультрафіолетових променях за рахуно. фіксації невідповідності фізичних властивостей волокон справжнім.

> Поліграфічний захист. У злочинних цілях застосовуються різні способи друку, зокрема й ті, що використовуються для виготовлення справжніх документів.

Найчастіше застосовують різновиди плоского друку, який характеризується такими вже згадуваними загальними ознаками, як відсутність рельєфу в місці розташування штрихів, незначна товщина барвникового шару.

Так, під час виготовлення підробок із використанням кольорових лазерних і струминних друкарських пристроїв, кольорових ксероксів, кольорового офсетного друку видимий простим оком малюнок під час дослідження з використанням лупи становить собою сукупність різнокольорових (крапок).

Під час порівняння зі справжнім документом поряд із вказаними виявляються відмінності у вигляді паперу, зовнішньому вигляді барвникового відбитка, а також у точності відтворення дрібних деталей зображення.

Інколи для підроблення цінних паперів і грошей використовують повне або часткове малювання його зображення, розфарбовують контури зображень, отриманих одним зі способів репрографії або рисування.

Часткове підроблення є найбільш характерним для іменних цінних паперів.

Первинний зміст реквізитів таких документів змінюється підчищенням, дописуванням, додруковуванням, дорисовуванням окремих знаків, витравлюванням (змиванням), виконанням знаків, накладанням або комбінацією вказаних способів.

Підробленню піддаються також відбитки печаток і штампів, про що вже йшла мова і на практиці встановлення факту такого виду підроблення документів не викликає труднощів.

> Методика дослідження грошових знаків і цінних паперів

Ця методика мас-: специфіку, обумовлену наявністю в таких документах системи захисту.

Попередньо вивчаються реквізити документа з метою виявлення ознак їхньої справжності.

Огляд виконується з використанням джерел білого світла та ультрафіолетового випромінення або лупи з трикратним збільшенням.

Для контролю магнітних міток можуть використовуватися різні магнітні сенсорні прилади.

Якщо буде виявлено сліди підроблення реквізитів, подальше дослідження бланка втрачає сенс.

У разі не встановлення видимих ознак підроблення реквізитів проводиться дослідження самого бланка.

Він порівнюється зі справжнім документом — за малюнком, кольором, товщиною ліній захисної сітки та способом її друку. Порівнюють:

- зміст, розміщення та кольорове вирішення поліграфічного зображення, зокрема гарнітуру використаних шрифтів і способи друку окремих елементів;

- колір, глянець, оптичну щільність паперу;

• елементи захисту (малюнок і розміщення водяних знаків);

• наявність і колір люмінесценції матеріалів письма окремих фрагментів поліграфічного зображення, записів, паперу і заповнення його волокнами, нитками;

• наявність магнітних та інших міток, які можна виявити візуальним оглядом тощо.

8. Техніко-криміналістична експертиза документів та її можливості

Техніко-криміналістична експертиза документів залежно від об’єкта дослідження вирішуваних завдань має декілька різновидів: *

• експертиза реквізитів документів;

• експертиза відбитків печаток і штампів;

• експертиза поліграфічної продукції;

• експертиза сучасних друкованих форм і одержаних за їхньої допомоги відбитків;

• експертиза сучасних друкованих форм і одержаних за їхньої допомоги відбитків;

• експертиза грошових знаків та цінних паперів;

• експертиза матеріалів документів та засобів письма. Загальні позиції діагностичних та ідентифікаційних завдань

техніко-криміналістичного дослідження документів ми вже згадували у першому питанні лекції.

Є сенс акцентувати на можливостях розглядуваних різновидів техпіко-криміналістичної експертизи документів і на матеріалах (об’єктах) експертизи, якими слідчий повинен забезпечити експерта, щоб результат дослідження був ефективним.

Отже,

> Експертизою реквізитів документів може бути встановлено:

- спосіб виготовлення бланка документа (друкарський тощо);

- чи тим же способом виготовлено бланки декількох документів;

- відповідність бланка встановленій формі;

- чи не виконано рукописний текст (підпис) із застосуванням технічних способів копіювання;

- приладдя і речовину, якими виконано записи;

• чи однакові та за якими ознаками матеріали (папір, чорнило, клей тощо), застосовані для виготовлення (підклеювання) досліджуваних документів;

• чи не використано для виготовлення документів папір певного сорту або партії випуску;

- зміст початкових записів, що були змінені;

- початковий зміст записів чи інших реквізитів документа, що зникли (закреслені, заклеєні);

• зміст спалених документів;

• послідовність нанесення записів та інших реквізитів;

• абсолютна чи відносна давність виготовлення документа;

• чи не виконані записи конкретним письмовим приладдям (ручкою, олівцем тощо);

• чи не складали раніше окремі частини записів одне ціле документа;

- чи одночасно викопано декілька примірників документа;

- чи має місце переклеювання фотокартки, марки чи вклеювання окремих фрагментів.

> Експертизою відбитків печаток і штампів може бути встановлено:

- як виготовлено відбиток у цьому документі (малюванням, фототехнічним чи фотоелектронним способом із певного оригіналу, копіюванням із раніше виготовленого з нього відбитка тощо);

• одним чи різними способами виготовлено надіслані для дослідження друкарські форми;

• що виконано раніше: текст чи відбиток штампа, підпис чи відбиток печатки;

• фабричним чи саморобним способом виготовлено печатки (або штампи), відбитки яких є на документі;

- чи домальовано окрему частину відбитку печатки (штампа);

- чи не залишено декілька відбитків тією самою печаткою (штампом);

• чи не залишено відбиток конкретною печаткою (штампом);

• зміст тексту на відбитку печатки (штампа).

> Експертизою машинописних текстів може бути встановлено:

• тип, систему, модель друкарської машинки чи іншого бук-водрукувального апарата (телеграфного, касового тощо), на яких надруковані окремі частини тексту, на одній чи на кількох друкарських машинках виконано текст;

• порядковий помер закладки примірника документа, надрукованого крізь копіювальний папір;

• кількість примірників, надрукованих в одній закладці, порядковий номер окремого примірника машинописної копії певного документа;

• чи не надруковано цей документ на конкретній друкарській машинці або на іншому букводрукувальному апараті;

• чи присутній в документі додрукований пізніше текст;

• чи одночасно віддруковані декілька примірників документа.

> Експертизою поліграфічної продукції може бути встановлено:

- вид, рід і спосіб друкування;

• чи не віддруковано документ конкретним способом (набором, за допомоги кліше тощо);

• вид набору (ручний, лінотипний), який застосовувався для виготовлення монолітних стрічок чи додруковування документа;

• чи з конкретного лінотипного набору віддруковано документ;

• чи не віддруковано документ за допомоги шрифту з конкретної шрифтової каси друкарні;

• чи не є частинами одного й того ж комплекту шрифти, знайдені в різних місцях;

• до якого виду розмножувальної техніки належить апарат, на якому виготовлено документ;

• чи виготовлено документ на конкретному розмножувальному апараті;

• чи не обрізано документ конкретним ножем для різання паперу.

> Експертизою сучасних друкованих форм та їх відбитків може бути встановлено:

• яким способом друку виготовлено документ;

• яким способом виготовлено друковану форму;

• чи цією друкованою формою надруковано документ;

• чи на цьому друкувальному пристрої віддруковано документ.

> Експертизою грошових знаків і цінних паперів може бути встановлено:

• чи є надана експертові купюра грошовим знаком конкретної держави;

• чи є купюра (бланк цінного папера) справжньою, якщо ні, то яким способом її підроблено;

• чи вже колись вилучалася такого характеру підробка, якщо так, то коли й де;

• чи одним способом виготовлено купюри (бланки цінних паперів), якщо так, то тоді чи ті самі пристосування, обладнання, матеріали використовувалися для цього;

• якщо подані на експертизу купюри (бланки цінних паперів) підроблено і раніше такі підробки не вилучались, то яке обладнання, які матеріали було використано, де вони застосовуються, характер і перелік підприємств, що з ними працюють;

• чи є ознаки внесення змін у реквізити цінного папера, якщо так, то встановити спосіб зміни їхнього початкового змісту та ін.

> Експертизою засобів письма і матеріалів документів може бути встановлено:

• вид матеріалів написання (чорнило, паста, штемпельна фарба, копіювальний папір, стрічка для друкарської машинки, олівець тощо) і допоміжних речовин (клей та ін.), використаних для виготовлення документа;

• чи використано для виготовлення документа конкретні матеріали написання;

• чи не мають матеріали написання, використані для виготовлення декількох документів, загальне джерело походження;

- якою речовиною виведено записи тощо.

Для розв’язання таких завдань у достатній кількості мають бути подані якісні вільні та експериментальні, а якщо є змога то й відносно вільні зразки: рукописні, машинописні тексти, відбитки печаток і штампів (архівні документи, копії наказів, листів та іншої документації).

Експериментальні зразки відбираються згідно зі ст. 199 КПК України.

Для ідентифікації печаток і штампів на експертизу направляють 5-6 експериментальних відбитків, які повинні відрізнятися за силою та напрямком натискування, ступенем забарвлення, бути виготовлені на м’якій та твердій прокладці.

Якщо печать або штампи були виготовлені більше 2-3 років тому, необхідними є відбитки, що приблизно відповідають уявному часу виготовлення документа.

Виявлені у підозрюваних печатки і штампи також треба скерувати на експертизу, якщо слідчий припускає, що ними виконані відбитки на документах.

Коли ідентифікуються інші друковані форми на дослідження направляється або сама форма, або її відбиток на білому пе.тіпованому папері, що виготовлені аналогічно відбиткам печаток і штампів.

Експериментальні зразки машинописних текстів виконуються через 1; 1,5; 2 інтервали і повинні містити відбитки всіх знаків і сам текст, що повторює за змістом досліджуваний, або ж усі слова і словосполучення, які використовувалися в досліджуваному документі.

Якщо друкарська машинка була на ремонті, мінявся шрифт або окремі знаки, про це має бути, як уже зазначалося, повідомлено експертові.

Для отримання зразків тексту, виконаного на матричних принтерах, окрім цього необхідно використовувати такі самі шрифти, які використовувались у досліджуваному документі.

Експериментальні зразки репрографічних копій (чотири-п’ять) отримують па тому ж обладнанні, навіть бажано використовувати максимально можливий для цього апарата формат паперу і тсуі самий масштаб, яким копіювався досліджуваний документ.

Окрім копій, необхідно надати експертові основні матеріали: папір, тонер (5-10 мл).

Для дослідження матеріалів документів експертам надаються порівняльні зразки чорнил, пасти, фарби, паперу, картону, пишучих засобів тощо.

В. КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ПОЧЕРКО- ТА АВТОРОЗНАВСТВО