Тема 5 криміналістична документалістика (криміналістичне дослідження документів)

А. ТЕХНІКО-КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКУМЕНТІВ

1. Поняття, предмет і завдання криміналістичної документалістики

Загальновідомо, оскільки це підтверджено судово-слідчою практикою, що кримінальне судочинство нерозривно пов’язане з процесом дослідження різноманітних документів і використанням наявної в них інформації.

Частину документів, що містяться в матеріалах кримінального судочинства, складають особи, у провадженні яких перебувають ці справи (дізнавачі, слідчі, прокурори). Цими процесуальними документами вони фіксують і засвідчують хід і результати виконуваних ними слідчих та інших процесуальних дій, оцінюють зібрані докази і відображають у них результати доказування, приймаючи у справі ті чи інші проміжкові або кіпцеві рішення.

Одначе, розглянемо не процесуальні документи, а документи, за допомоги яких можна встановити обставини у справі, оскільки вони або є носіями інформації про злочин, або були знаряддям його вчинення чи об’єктом посягання тощо.

Дуже часто виникає необхідність фахово встановити справжність таких документів, спосіб, умови їх виготовлення, якщо є підозра, з’ясувати факт їх підроблення, визначити їх автора чи виконавця, коли такий невідомий, і т. ін.

Розслідування у кримінальному судочинстві — це за суттю діяльність, що наполовину складає роботу з людьми, а наполовину з документами.

Зрозуміло, що ці документи треба досліджувати, тобто з’ясовувати їх походження, справжність, авторство і т. д. Цьому пронесу значно сприяє криміналістика, яка містить галузь спеціальних техніко-криміналістичних знань — криміналістичну документалістику.

Кримінальне судочинство нерозривно пов’язане з процесом виготовлення, пошуку, вилучення, огляду, збереження й дослідження різноманітних документів, а також із процесом отримання, передай ня та використання містимо! в них інформації.

Саме з потребою дослідження і пов’язані виникнення й розвиток криміналістичної документалістики як галузі криміналістичної техніки.

Криміналістична документалістика (документологія, документоскопія) — це система наукових знань про різновиди документів, що функціонують у кримінальному судочинстві, а також про засоби, способи, методи їх дослідження, використання цієї інформації у правових і криміналістичних цілях.

До системи криміналістичної документалістики входять декілька підгалузей:

- техніко-криміналістичне дослідження документів: коли, на чому, чим виготовлено документ;

- письмовомовно-криміналістичне дослідження документів, яке, своєю чергою, утворюється з почеркознавства та авто-рознавства.

Письмовомовне криміналістичне дослідження документів, тобто авторо- і почеркознавство, у сучасній спеціальній літературі ще називають криміналістичною скриберологією.

Скриберологія — складова частина криміналістичної документалістики, що вивчає й розробляє проблеми дослідження письмової мови і почерку як носіїв інформації, що має значення для кримінального судочинства.

Серед загальних завдань криміналістичної документалістики можна вирізнити три групи таких:

• Установлення функції документа в можливій конкретній злочинній діяльності. Йдеться про встановлення місця та ролі документа й наявної в ньому інформації в усій сукупності матеріалів розслідуваної події. А саме, чи наявний документ — носій змістовної інформації про обставини злочину, або ж він виступав свого часу, об’єктом чи знарядям посягання, або зберіг на собі його слід.

• Установлення виконавця документа (суть почеркознавства).

• Установлення автора документа (суть авторознавства).

Конкретним завданням техніко-криміналістичного дослідження документів виступають:

• установлення способу виготовлення документа чи окремих його фрагментів;

• виявлення наявних у документі змін (ознак підроблення);

• відновлення видозмінених або ушкоджених (напів- або майже знищених, наприклад, спалених, залитих фарбою чи іншими барвниками, змитих, витравлених хімічними препаратами тощо) документів або текстів документів;

• дослідження посвідчувальних ознак на документах (відтисків, печаток);

• установлення засобів і знарядь, що застосовувалися для виготовлення документів, і ряд інших завдань;

Почерко- та авторознавство теж має свої конкретні завдання ідентифікаційного та діагностичного характеру.

Отже, предметом криміналістичної документалістики є вивчення закономірностей щодо виготовлення та функціонування різноманітних документів, які потрапили до сфери кримінального судочинства.

А що таке документ?

Під криміналістичним і навіть кримінально-процесуальним кутом зору документом є будь-який матеріальний носій зафіксованої в ньому інформації, що має значення для кримінального судочинства.

Коло документів, що функціонують у кримінальному судочинстві, є різноманітним.

Документи у криміналістиці поділяються на такі види:

> За способом і засобами фіксації інформації:

• письмові документи;

• кінодокументи;

• фотодокументи;

• відеодокумеити;

• ізодокументи (наприклад, ізоробот розшукуваного злочинця; мальований, мальовано-композиційний і фотокомпози-ційний портрети);

• фоно- або тонодокументи (фонограми або тонограми тощо).

> Письмові документи за формою письма:

• машинописні;

• рукописні;

• комп’ютерні.

> За видом матеріалу, на якому зафіксовано документоло-гічні об’єкти:

• документи, виготовлені на стандартному матеріалі з використанням стандартних речовин і приладів на папері — газетному, для рукописів, для машинопису, на обгортковому; на картоні з використанням чорнил, пасти для кулькових ручок, туші, штемпельної фарби тощо;

• документи, виконані нестандартним способом на нестандартному матеріалі (металі, дереві, фанері, камені, цеглі, різноманітних пластидівках тощо з використанням пишучої речовини, крові, сечі, калу, молока, речовин тайнопису, дряпанням тощо).

> За метою виготовлення документа останні можна поділяти на ті, що:

• виготовлені у злочинних цілях;

• виготовлені у правомірних цілях.

> За співвідношенням часу виготовлення документа і вчинення розслідуваного злочину:

• виготовлення до вчинення злочину;

• нід час учинення злочину;

• після вчинення злочину, але під час провадження у справі.

Цей вид класифікації документів застосовується на практиці у випадках підбору зразків документів: зразків почерку чи письма для проведення почеркознавчої чи авторознавчої експертизи.

> За зв’язком виготовленого документа із діями злочинця чи інших учасників кримінального процесу:

• документи, пов’язані з діями злочинця;

• документи, не пов’язані з діяльністю.

> За суб’єктом виготовлення документа:

• документи, складені злочинцем;

• документи, складені іншими учасниками подій;

• документи, складені слідчим;

• документи*, складені прокурором.

> За змістом і характером інформації документи поділяються на такі групи:

• письмові акти, які можуть слугувати доказами юридичних відносин або фактів, що обумовлюють правові наслідки;

• історичні достовірні письмена (архівні документи);

• матеріальні об’єкти, в яких міститься певна інформація (перфокарта, дискета тощо).

> Письмові документи за джерелом складання та реквізитними ознаками можуть поділятися на:

• офіційні документи (публічні);

• неофіційні документи (приватні).

Офіційні — це публічні документи юридичних і фізичних осіб, що є в матеріалах державних і громадських організацій, а також ті, що засвідчені державними органами і містять необхідні реквізити.

Офіційні документи повинні бути достовірними, незалежними й допустимими, а за формою відповідати певним реквізитам.

Це означає, що:

• офіційні документи повинні містити відомості про певні обставини й факти;

• одночасно джерело цих відомостей повинно бути таким, щоб його можна було виявити і в разі потреби перевірити, тобто встановити;

• відомості про факти та обставини, відображені в документах, повинні стосуватися справи;

• ці відомості мають бути викладені та засвідчені закладом або посадовою особою в межах їхньої компетенції, а якщо документ виходить від громадян — у межах їхніх повноважень і фактичної обізнаності;

• в документах мусять бути реквізити (обов’язкові дані, що відповідно до встановлених вимог відображаються в документі), а саме: відтиски штампів, печаток; підписи уповноважених осіб; відомості про порядок складання й виготовлення документа (номер типографського замовлення, обсяг тиражу тощо); форма, що є обов’язковою для певних документів (довіреність, накладна тощо).

Неофіційні документи — це приватні документи (особисті листи, щоденники, рукописи).

> За юридичним значенням документи поділяють на:

• справжні;

• несправжні.

Справжній документ — той, що виконаний згідно з установленою або прийнятою за обов’язкову формою. Він може бути:

• дійсним, тобто це — документ, що має на момент дослідження юридичну силу (наприклад, довіреність, строк дії якої не сплив);

• недійсним, тобто документ, що втратив юридичну силу через сплив строків чи зміну інших обумовлених обставин.

Несправжні (фіктивні, підроблені) документи — це ті, що ніколи не мали юридичної сили, оскільки їх зміст і/або їхні реквізити не відповідали дійсності.

За видом підроблення несправжні документи можуть:

• містити ознаки матеріальної підробки;

• містити інтелектуальну підробку.

Інтелектуальна підробка полягає у складанні та виданні документа, що є формально правильно оформленим (наявність і правильність усіх реквізитів), але містить неправдиву інформацію (відомості), наприклад, фіктивну підроблену накладну, яку складено за формою, на належному бланку повноважною особою на перевезення фактично необлікованого або незаконно виготовленого товару.

Матеріально підроблені документи — ті, в яких змінено зміст справжнього документа, тобто має місце внесення завідомо неправдивих відомостей, замість тих, що містились або повинні міститись у цьому документі, способом певних маніпуляцій, виправлень, дописок, підтирок, виправлень тощо.

> Матеріально підроблені документи за обсягом підроблення поділяються на:

• такі, що містять ознаки часткової підробки;

• повністю підроблені, зокрема виготовлені довільно.

> За стосунком до джерела походження або складання документів:

• оригінали;

• копії.

> За доказовим значенням:

• документи, що мають доказове значення;

• документи, що не мають доказового значання.

> У кримінальному судочинстві документи, які мають доказове значення, за видом джерел доказів поділяються на:

• власне документи як самостійне джерело доказів; письмові докази, як їх ще називають (не зовсім правомірно, бо в законі вони так не називаються) у криміналістичній, а подеколи навіть у процесуальній літературі;

• документи — речові докази, коли документам притаманні ознаки речових доказів: документи зберегли на собі сліди злочину, були об’єктом злочинних посягань, були знаряддям вчиненого злочину, гроші (банкноти), цінні папери тощо, нажиті злочинним способом, а також інші носії документологічної інформації, за допомоги якої можна вирішувати завдання кримінального судочинства.

>• Своєю чергою документи — речові докази, попри їхню різноманітність, можуть бути поділені на такі види:

• документи як засоби вчинення злочинів: підробні рахунки, відомості, лікарняні листки тощо;

• документи як засіб приховування злочину: лист про самогубство особи, яка немовби покінчила життя самогубством;

• документи, як засіб, що сприяє розкриттю злочину і встановленню суттєвих обставин справи.

І перші, і другі характеризує те, що їх збирання й використання у доказуванні має свої правила, ігнорування яких позбавляє джерело доказового значення.

Документи-предмети специфічно віображають інформацію, не в останню чергу, завдяки своїм властивостям, а не лише способом закріплення на собі інформації.

Ось чому виникла потреба введення в криміналістичний обіг більш широкого, запозиченого з кібернетики, тлумачення змісту документа, наслідком чого є можливість переділу документів на:

а) об’ємні;

б) площині;

в) стрічкові.

Об’ємні документи — матеріальні предмети, що становлять собою фізичне тіло, яке відбиває інформацію зміною своїх зовнішніх ознак і функціональних властивостей.

Це, власне, документи-предмети у вигляді певних матеріальних знаків (нагрудних, фірмених, дорожніх тощо), які своїм виглядом і зафіксованою в ньому інформацією породжують правові (а отже, в разі порушень і деліктні, зокрема кримінальні) наслідки. Наприклад, наявність нагрудного знака у працівника ДАІ надає йому право здійснити огляд траспортного засобу тощо; проїзд на червоне світло світлофора чи з порушенням іншого заборонного дорожнього знака породжує адміністративні, а за певних умов — кримінально-правові наслідки.

Площинні документи — це матеріальні предмети-документи, що відображають інформацію на площині у двох вимірах (довжина й ширина) різними формами письма (рукопис, поліграфія, машинопис, магнітний запис тощо).

Матеріальним носієм такого документа може бути будь-яке тверде тіло органічного чи неорганічного походження (камінь, метал, дерево, синтетичні матеріали), в якому площини складають основну частину зовнішньої поверхні предмета (аркуш паперу, лист металу, картону, полімеру тощо).

Стрічкові (лінійні) документи — це такі матеріальні предмети, що мають форму стрічки, на якій послідовно фіксується інформація (перфострічка, перфокарта, магнітна стрічка, компакт-диск, де інформацію записано на спіральній доріжці).

Враховуючи викладену класифікацію документів, можна запропонувати криміналістичне визначення цього поняття так.

Документ — це носій матеріально-фіксованої інформації, яка своїм змістом і власивостями відображає юридично значущі відносини й факти, які породжують правові наслідки під час використання її носіїв як джерела доказів.