6. Сліди транспортних засобів, їх класифікація. Особливості фіксації та вилучення слідів транспортних засобів

Трасологія, а саме її підрозділ — механоскопія або, як іще кажуть, мсханологія (Див. Криміналістика, за ред. А. В. Образцо-иа) вивчає, як уже зазначалось, і сліди транспортних засобів.

Сліди транспортних засобів — це сліди, що відображають зовнішню будову окремих частин транспорту (протекторів, частин кузова тощо); віддалених під час розслідуваної події від транспортного засобу частини; речовини, що використовуються для експлуатації автомобіля тощо (гальмівна рідина, тосол, мастила), виявлені на місці цієї події.

Сліди транспортних засобів стають об’єктами криміналістичного дослідження, коли транспорт використовувався як предмет посягання; засіб учинення злочину або пересування пов’язаного зі вчиненням злочину, для вивезення викраденого, швидкого (негайного) переміщення злочинців, потерпілих, трупів і коли автотранспортом учинено кримінальну ДТП.

До транспортних засобів у трасології відносять автомобілі, мотоцикли, мопеди, моторолери, велосипеди, трактори (колісні, гусеничні), військово-транспортні засоби, рельсові, гужові, полозкові засоби пересування тощо.

Класифікація слідів транспортних засобів:

За видом транспортного засобу:

• сліди самохідного транспорту;

• сліди несамохідного транспорту.

За видом механізмів, що залишили сліди:

• сліди ходової частини;

• сліди неходової частини. За видом ходової частини:

• сліди колісного транспорту — сліди котіння (коліс, шин);

• сліди гусеничного транспорту — сліди тиснення;

• сліди полозкового транспорту — сліди ковзання. За характером слідосприймальної поверхні:

• об’ємні — утворюються на пластичних поверхнях (ґрунт, сніг);

• поверхневі (нашарування, відшарування; видимі та невидимі, слабковидимі; забарвлені та безбарвні).

Поверхневі за характером відображення:

- позитивні (відображають тільки виступаючу частину малюнка протектора);

- негативні (за рахунок нашарування бруду, що залишився у заглибинах протектора).

За механізмом утворення:

• динамічні;

• статичні.

За характером носія та відображення:

• сліди-відбитки;

• сліди-предмети;

• сліди-речовипи.

За місцем відображення у поєднанні зі слідоутворювальним об’єктом:

• сліди-відбитки, утворені на дорожньому покритті від ходової частини колісного, гусеничного, полозкового транспорту, що утворилися під час руху чи стоянки транспорту;

• сліди-відбитки, утворені на різноманітних об’єктах не ходовими частинами, а іншими деталями транспортного засобу (бампером, крилами, радіатором, решіткою тощо);

• сліди-відбитки різних об’єктів матеріальної обстановки місця події, що утворилися на технічному засобі чи на декількох технічних засобах;

• сліди-предмети (речовини), що відділилися від технічного засобу (деталі, інструменти, дрібні частини, паливно-мастильні матеріали тощо).

Є комплекс слідів транспортних засобів, які свідчать про ознаки ходової частини транспорту:

• вид ходової частини;

• ширину колії;

• базу транспортного засобу;

• кількість осей та коліс;

• модель шин.

Слід одного колеса, трака, полоза називається біговою доріжкою.

Дві паралельно розташовані бігові доріжки утворюють колію.

Відстань між осями транспортного засобу називається базою, яка вимірюється між слідами передніх і задніх коліс, що утворюються на місці стоянки на м’якому ґрунті або під час розвороту із застосуванням заднього ходу.

Ширина колії — конструктивна ознака, що вимірюється між центрами доріжок, а якщо колія складається зі спарених доріжок,- від лінії відрахунку, проведеної між біговими доріжками, тобто між серединами кожної пари.

У біговій доріжці визначають:

• ширину протектора, тобто ширину малюнка, який утворився у сліді;

• загальну ширину сліду — власне бігової доріжки, тобто відстань між боковими межами сліду, залишеного колесом,- ширину шини;

• довжину кола шини — відстань між двома послідовними відтисками тієї самої ділянки шин, утвореними під час руху, (поділивши цю величину на число 3,14, можна визначити діаметр колеса з шиною);

• глибину сліду — відстань між дном об’ємного сліду і площиною поверхні, на якій залишено слід.

Слід гальмування — це довжина бігової доріжки від початку гальмування транспорту до повної його зупинки.

Слід гальмування складається з двох частин; у першій відображається початок гальмування (переривчастий, оскільки колесо повністю не заблоковане і продовжує обертатись), перегодом воно повністю припиняє обертатись і ковзає по дорозі, утворюючи другу частину сліду гальмування — слід ковзання, який називається слід юза (це у випадку, якщо зупинка не здійснюється повністю заблокованими колесами від самого початку гальмування — тоді весь слід гальмування буде динамічним — юзом).

Шини розрізняють за розмірами, моделями й малюнком — це загальні ознаки.

Крім того, у слідах шин відображаються й окремі ознаки (відриви гуми, тріщини, розриви, ділянки зі зношеним малюнком протектора, латки тощо).

Сліди гусениць, а точніше — траків, із яких вони складаються, утворюються у вигляді двох смуг.

Відстань між їх центрами — ширина колії конкретного транспортного засобу, що дозволяє визначити його тип і модель, а під час відображення у слідах трака та індивідуальних ознак — провести ідентифікацію транспортного засобу.

Сліди полозків — це сліди ковзання, як уже зазначалося. Тому вони характеризуються лише загальними ознаками: шириною колії саней (аеросаней), шириною полозків і жолоба (або планки), якщо вони є на полозках.

Індивідуальні особливості проявляються лише якщо є дефекти полозків чи особливості конструкції.

Сліди неходової частини транспортного засобу утворюються: під час наїздів, зіткнень, перекидання транспортного засобу.

Ця особливість механізму утворення цих слідів передбачає можливість утворення слідів не тільки на слідосприймальному об’єкті (тобто на предметах навколишнього середовища), а й на самому транспортному засобі.

Це, своєю чергою, є передумовою пошуку транспортного засобу, що покинув місце ДТП, і доказів його причетності до злочину.

Цьому ж сприяє виявлення на місці події відокремлених під час події часточок (відщепок деревини від борта кузова, уламків фарного скла, шматочків фарби тощо).

Виявлення слідів транспортного засобу: складності у виявленні об’ємних слідів немає. Проблема з виявленням слабкови-димих поверхневих слідів. Виявляють їх у косому (під гострим кутом до поверхні) світлі.

Під час зіткнень рекомендовано оглядати обидва транспортні засоби чи об’єкти: бампер, оздоблення передньої частини автомобіля (трактора тощо), поверхні капота, крил, лобового та оглядового скла, всі виступаючі частини.

Щоб виявити індивідуальні ознаки, наприклад, коліс, треба оглянути слід кожного колеса на проміжку не менше двох його обертів (для шин легкого авто — це 4-6 м, а для вантажного — 6-12 м).

Вимірюваннями встановлюють розміри і розташування слідів щодо нерухомих орієнтирів (нанесених осьовою та розподільних ліній, країв проїжджої частини, бордюрного каменя тротуару, стовпів на узбіччі тощо). Рекомендовано вимірювати: ширину колії, бігової доріжки, базу, довжину кола шини, гальмівний шлях, довжину і ширину слідів вилитої гальмівної рідини та інших речовин тощо.

Окремі, найбільш чіткі ділянки поверхневих слідів фотографують або замальовують, а якщо можливо — моделюють (копіюють).

За наявності технічних засобів відбувається фотографування всієї ділянки зі слідами.

Одночасно, на випадок виникнення потреби проведення порівняльних досліджень, вилучають із місця події зразки Грунту, на якому залишено слід.

Сліди пошкоджень на технічних засобах, що виникають за різних видів ДТП, фіксують усіма можливими способами (фотографуванням, вимірюванням, описом, копіюванням, моделюванням, вилученням сліду в натурі разом із носієм).

Якщо на місці події знайдено сліди-речовини-предмети, то вилучають їх зразки, бажано зі слідоносіями, та упаковують у герметичну тару тощо.

7. Сліди зубів і нігтів людини, інші матеріальні сліди людини, що мають криміналістичне значення

У криміналістичній практиці сліди зубів трапляються на тілі людини (сліду укусу), на харчових продуктах (сліди надкусу або відкусу), на різноманітних предметах (наприклад, на олівцях, мундштуці тощо), якщо людина має звичку надкушувати ці предмети або знімати накривку з пляшки зубами.

У кожної людини, за умови її нормального розвитку, виростають 32 постійні зуби, рівномірно розташовані між верхньою та нижньою щелепами.

На кожній щелепі є: чотири різці, два клики, чотири малі та шість великих корінних зубів. Кожний зуб складається з кореня, коронки і шийки (межу між коренем і коронкою називають шийкою).

Характеристика зубів людини проводиться за загальними та окремими ознаками. Загальні ознаки:

• форма зубів (площинні, випуклі);

• розмір або величина зубів (великі, середні, дрібні);

- відстані між зубами (малі відстані — густий ряд, середні відстані — середня щільність, великі — рідкий ряд);

• радіус зубних губ;

• кількість зубів;

- форма, розмір, рельєф жувальної поверхні конкретного зуба (тобто зубної коронки).

Окремі ознаки:

• особливості ріжучих країв;

• форма і розміри різців;

• ступінь загостреності кликів;

- форма і місця розташування жувальних виступів (випук-лостей на корінних зубах);

- особливості прикусу;

• аномалії зубного ряду в цілому та окремих зубів, зокрема у формі, кількості й розташуванні, розмірах,- чергуванні зубів і відстані між ними;

• особливості, що виникли внаслідок життєдіяльності організму, внаслідок захворювань, ушкоджень та лікуванні;

• відсутність окремих зубів;

• стертості, переломи коронок, відколи та відлами зубів;

• наявність пломб;

• наявність протезів, коронок тощо.

> За механізмом утворення або за ступенем змикання зубних рядів сліди зубів людини поділяються на:

• сліди надкусу;

• сліди відкусу.

Слід надкусу утворюється тоді, коли верхні та нижні зуби рухаються назустріч одні одним, заглиблюються у слідосприймаль-пий предмет, але не розділяють його, тобто лише надкусують.

Такі сліди надкусу є слідами тиснення, які виникають унаслідок деформації сприймального предмета.

Вони відображають зовнішню форму, розміри і розташування зубів, частіше за все передніх (верхніх і нижніх).

Це — статичні сліди.

Вони можуть бути об’ємними і поверхневими.

Окрім цього вони поділяються на: прості, які утворюються тільки від верхніх зубів, і складні, що утворюються як від верхніх, так і від нижніх зубів (на плитці шоколаду, шматочку сиру, яблука — надкус зроблено, але надкушену частину не відділено).

Сліди відкусу виникають тоді, коли надкушена частина об’єкта повністю відділяється як частина від цілого.

Під час завершення відкусу зуби змикаються, а відкушена частина залишається в роті.

Отже, сліди відкусу залишаються на поверхнях розділених об’єктів.

Під час завершення відкусу зуби змикаються, а відкушена частина залишається в роті.

Отже, сліди відкусу залишаються на поверхнях розділених об’єктів.

Це — динамічні сліди, що становлять собою сполучення борозенок і валиків, які відображають розмір відстані між зубами, дефекти ріжучих ліній різців, а також різні механічні зміни, що виникають як на природних, так і на штучних зубах.

Такі лінійні сліди можна бачити на маслі, сирі, мармеладі та інших продуктах і пластичних об’єктах.

Сліди відкусу можуть бути і на відносно твердих об’єктах, але вони частіше за все є слідами ковзання, що, наприклад, утворюються на металевому ковпачку, коли пластину відривають зубами.

Отже, сліди зубів можуть бути:

• за величиною відображення: об’ємні та поверхневі;

• за механікою утворення: динамічні, статичні, комбіновані;

• за характером контакту: ковзання, тиснення;

• за кількістю: прості (одинарні), складні (множинні);

• за іншими відомими класифікаційними рубриками.

Сліди зубів людини виявляються на харчових продуктах, металічних виробах, тілі людини тощо.

Тому ці сліди можна виявити під час оглядів місця події, предметів, трупа, тіла живої людини.

Фіксація слідів зубів проводиться їх описанням у протоколі огляду і фотографуванням.

Рекомендується встановлювати і описувати в протоколі:

а) місце розташування слідів (на трупі, на лівій молочній залозі, за 4 см від соска, на недокурку сигарети; па яблуку, шматку мармеладу тощо);

б) форми окремих зубів: лінійна, легкозігнута, ромбоподібні вдавлення (вид кликів), дві вдавленості, розташовані одна за одною (від малих корінних); у вигляді квадрата або трапеції тощо.

в) розміри відображень окремих зубів та відстані між ними;

г) особливості розташування відображень окремих зубів (відхилення від лінії зубного ряду — доверху або вниз; розворот навколо вертикальної осі та його кут);

д) окремі ознаки окремих зубів (кількість відображень жувальних ви ну кл остей, валиків і борозенок, утворених ріжучими частинами зубів, пилкоподібний край сліду тощо).

Крім фотографування загального вигляду всієї групи слідів доцільно збільшеним планом, із міліметровим масштабом зафіксувати окремі, найбільш чіткі сліди.

Бажано використовувати у разі можливості два освітлювачі (один для загального освітлення, інший — для створення косо направленого освітлення для виявлення деталей сліду.

Під час знімання сліду на легкотопких матеріалах (наприклад, коров’ячому маслі) розташувати джерело світла на відстані, щоб не розтопити матеріал слідоносія.

З місця події бажано вилучати сам предмет зі слідами зубів або відповідну частину предмета.

Продукти, що швидко псуються, треба помістити в чистий скляний посуд, щоб не переміщати у тарі (тобто, закріпити нерухомо), не допускати дотику сліду з певною поверхнею. Закривши кришкою, банку покласти до холодильника або ящика із сухим льодом. (Це зупинить процес гниття і висихання).

Овочі та фрукти зі слідами зубів треба щільно загорнути в чисту текстильну тканину або декілька листів чистого паперу і помістити в посудину з 40-відсотковим розчином спирту, або в розчин формаліну, або в крайньому випадку — у воду.

Сліди зубів на трупі за вказівкою слідчого судмедексперт вилучає під час розтину з відповідною ділянкою шкіри, після чого помішає їх у чисту банку з оцтово-спиртовою речовиною (1 частина оцтової кислоти, 2 частини спирту, 7 частин води; а якщо наявні гнилісні ознаки — ще 1-2 частини пергідролю, або розчин гліцерину зі спиртом).

Сліди зубів можуть також бути зафіксовані й вилучені способом виготовлення з гіпсу, воску, полімерних мас.

Сліди нігтів людини виявляються на тілі, зрідка — на предметах. Ці сліди для ідентифікації особи, яка їх залишила, непридатні, оскільки становлять собою вдавлення або подряпини, утворені нігтями, що позбавлені індивідуальних особливостей.

Одначе за їхніми розмірами, формою, розміщенням можна судити про величину кисті руки, розмір і форму нігтів.

Інформація про наявність, кількість, ступінь вираженості, місце розташування слідів нігтів дозволяє реконструювати елементи минулої події (боротьбу, самооборону, удушення); судити про спосіб спричинення тілесних ушкоджень.

За характером слідів піїтів па слідосприймальному об’єкті й залежно від виду цього об’єкта припускають про наявність під нігтями частинок слідосприймальиого об’єкта: крові, шматків шкіри, волосся, волокон тканини одягу тощо, за якими цей об’єкт може бути згодом ідентифікований.

Об’ємні сліди нігтьової пластинки значно більш інформативні, оскільки розташування борозенок і валиків на ній для людини так само індивідуально, як і відбиток пальця, і не змінюється протягом усього життя людини.

Нігті людини класифікуються:

> За формою загальної зігнутості (вигнутості) нігтя:

• випукла форма нігтя;

• площинна.

> За рельєфом нігтьової пластинки (вид поверхні):

• гладка поверхня;

• ребриста.

> За контуром (ознаки вільного краю нігтя):

• миндалеподібний контур;

• заокруглений;

• прямокутний;

• трикутний.

> За довжиною нігтя:

- середньої, великої, малої довжини (середня — дорівнює половині довжини нігтьової фаланги).

> За шириною нігтя: середня, широка, вузька.

• За кольором нігтя: переважний колір середньої частини нігтя, крім вільного краю — матово-білий, рожевий, жовтуватий, жовто-брудного кольору, коричнюватий, синій і чорний.

• За величиною вільного краю нігтя (середня, велика, мала) -визначаються за виступом вільного краю нігтьової пластинки; середня величина — контур нігтя збігається з контуром кінчика пальця.

Сліди піїтів у більшості випадків видимі простим оком, передусім у косому світлі.

Часто і сліди — відшарування на твердих об’єктах.

Звичайно вони — динамічного походження, утворюються внаслідок впливу на об’єкт вільного краю ніітя.

У цей момент частина об’єкта може повністю або частково відокремитися, а на залишеній частині відображаються сліди у вигляді лінійних трас.

Рідше виявляються втиснені сліди, що відображають поверхню вільного краю нігтя.

Отже, сліди нігтів можна класифікувати за загальними критеріями поділу і за ознаками нігтів.

Фіксують сліди піїтів за загальними правилами цієї процедури: фотографують, описують у протоколі, вилучають слідо-носії або моделюють.

Якщо на місці події виявляють частини нігтів (відлами), то вони вилучаються, оскільки за ними можлива ідентифікація особи як цілого за частиною.

Наявність на нитях лаку дозволяє встановити його групову належність (країну-виготовлювача, фабрику, марку, тон).

Сліди губів, як і інші гомолого-трасологічні сліди людини: носа, чола, вух, їдок, підборіддя, тильної сторони долонь рук і ніг схожі в тому, що ці поверхні не мають папілярних ліній.

У більшості випадків ці сліди є наслідком контактної взаємодії з іншими об’єктами.

Будь-які з названих слідів можуть бути джерелом діагностичної та ідентифікаційної інформації.

На місці події в деяких випадках виявляють сліди пофарбованих помадою губ і слабковидимі відтиски губ (на краях посуду — стаканів, рюмок, чашок, на сигаретах і цигарках тощо).

Губи — анатомічний елемент обличчя, що складається з кругового м’яза рота, який міститься у товщині губ.

Поверхневі пучки м’язів прикріплюються до шкіри і слизької оболонки губ, яка покрита дрібними порами, що становлять собою виходи потожирових і слизових залоз (саме тому вони постійно покриті слідоутворювальною речовиною).

Наявність на губах косметики і жирових решток їжі підвищує можливість їх до слідоутворення.

Детальні дослідження, проведені біологами і криміналістами, дозволили встановити, що розміри, форма губ, взаєморозта-шуваипя верхньої та нижньої губ, форма і розміри смуги між ними і вираженість окреслених губів — належать до загальних їхніх ознак, а кількість, форма, розміри шрамів, їхні форма, деталі — окремі ознаки.

Класифікація слідів губ.

> За умовами, в яких перебуває особа, що залишає сліди губ:

• поверхневі та об’ємні;

• статичні та динамічні. Поверхневі можуть бути:

• пофарбовані;

• безбарвні;

• видимі та невидимі. Сліди одягу людини.

Окремі ділянки одягу людини мають стійкі ознаки, що відображаються у слідах.

Зазвичай не групові ознаки, що характеризують вид і конструктивні особливості одягу, вид і особливості матеріалу, з якого він виготовлений, технологічні особливості виробництва одягу, структуру тканини, переплетення ниток, наявність швів, петель, ґудзиків, а також індивідуальні особливості цієї речі, виробничі дефекти, пошкодження, латки, церовання, шви), що доповнюють ідентифікацію одягу.

Сліди одягу можуть свідчити про зріст людини, повноту, вік, стать, професію тощо.

Сліди одягу (ділянок відкритого тіла) можуть бути виявлені на лакофарбовому покритті транспортного засобу (під час наїзду па пішохода), на м’якому ґрунті на місці боротьби злочинця і жертви) та на інших об’єктах місця події.

У слідах одягу можуть відображатися тип і малюнок переплетення ниток, інші загальні ознаки тканини, шви одягу.

Сліди одягу фотографують методом масштабного знімання і описують у протоколі.

Сліди на лакофарбових покриттях копіюють на дактоплівку, з об’ємних слідів (на землі, вологому піску) виготовляють гіпсові зліпки.

Разом із фотографіями і копіями слідів на експертизу направляють одяг особи, яку перевіряють. Сліди крові (у трасологічному аспекті).

Сліди крові — сліди речовини, у трасологічному аспекті їх значення полягає не в біологічних властивостях (це — предмет судової медицини), а в можливій просторовій формі, яка залежить від умов виникнення слідів крові.

Тому трасологічпе вивчення слідів крові, виявлених на місці події, на одязі, сприяє встановленню механізму їх утворення.

Знаючи умови виникнення слідів крові, можна з урахуванням інших даних дістати уяву про певні моменти злочинної події.

Сліди крові можна класифікувати:

• сліди крові у формі калюжі;

• сліди крові — краплини;

• сліди крові у формі бризок;

• сліди у формі потоків крові;

• сліди крові — забруднення.

Калюжі. їх наявність свідчить про ушкодження великих кровоносних судин або наявність значної кількості ушкоджень тіла людини.

Калюжі вказують на місце жертви, її волочіння.

Сліди краплин, що впали з незначної висоти (15-20 см), мають округлу форму.

Зі збільшенням висоти (50-60 см) форма слідів краплин стає нерівною (фестончасті краї).

Якщо краплини падали з висоти більше двох метрів, краї стають зубчастої форми і навколо сліду з’являються додаткові у вигляді знаку наголосу знаків, обернених гострим кінцем у бік від основного сліду.

Якщо краплини падали на поверхню під кутом до 90°, то (поверхня) верхня частина сліду є заокругленою, а нижня — променеподібна, слід трохи видовжений.

У тих випадках, коли краплини падають із рухомого об’єкта, вони мають форму знака наголосу, загостренням у бік руху.

Отже, за слідами краплин можна визначити висоту падіння рідини, кут падіння, рухався чи перебував у спокої поранений.

Бризки крові виникають за умови ушкодження артеріальних судин і витікання крові під дією артеріального тиску, або під час розмахування закривавленим предметом (знаряддям злочину) чи ушкодженою частиною тіла (рукою, головою); під час ударів по місцях накопичення крові (калюжа, понівечена голова з насиченим кров’ю волоссям).

Вони можуть бути округлої форми — за падіння на перпендикулярну поверхню, або гострокутною (знак наголосу) під час падіння на поверхню під кутом до 90°.

Розмір бризок може бути від дрібно-краплинних до бризок величиною у декілька міліметрів.

За слідами бризок установлюють місце перебування джерела, з якого летіли бризки, відстань до сприймальної поверхні, найбільш імовірну причину виникнення (походження) бризок.

Потоки крові виникають тоді, коли кров стікає донизу по певній поверхні (тіло, одяг тощо).

Напрямок потоків указує положення тіла, з якого витікала кров. Зміни цього напрямку вказують на переміщення (волочіння) тіла, обертання. Нижній кінець потоку забарвлений більш інтенсивно, але може мати краплиноподібну форму.

Забруднення кров’ю поділяються на мазки та відтиски. Мазки — певизначеної форми сліди, динамічного походження (здебільшого). Відтиски — статичні, залишені закривавленими предметами: відбиток пальцевого візерунка (накладення), знаряддя злочину (молотка, ножа). За забрудненням можна зробити висновок про ознаки об’єктів, якими залишено слід або на яких її треба шукати.

Окрім крові, сліди біологічного походження у трасологічно-му аспекті можуть утворюватись іншими виділеннями та частинами людського організму: спермою, потом, слиною, вагіналь-ними виділеннями, екскрементами, волоссям, органами і тканинами людського організму, кістками та їх фрагментами.

Для виявлення об’єктів біологічної природи використовують лупи з підсвіткою (зі збільшенням не менш як у 3,5 раза), освітлювальні прилади (огляд у косо направленому світлі), переносні джерела ультрафіолетового випромінепня (УФВ).

Плями крові поглинають ультрафіолетові промені і тому виглядають темнішими за тло, плями сперми і слини флуоресціюють блідо-голубим кольором (сліди ж сперми у суміші з кров’ю не флуоресціюють).

Одначе використовувати ультрафіолетові випромінення треба тільки для візуалізації слабковидимих мікрослідів, і, оскільки УФ-промені знищують (руйнують) певні складові крові та сперми (ДНК), засвітлювати підозрілі плями можна не більше 5 сек.

Для виявлення слідів крові та сперми за допомоги деяких реактивів використовують, наприклад, реакції з гемоФАНом або реактивом Воскобойиикова, які наносять на край плями, схожої на кроп. Не можна обробляти всю пляму, оскільки це унеможливить подальше дослідження сліду крові.

Якщо необхідно виявити слід крові у важкодоступному місці, великих приміщеннях, підвалах, горищах, використовують оббризкування підозрілих поверхонь люмінолом.

Під час цієї процедури приміщення затемнюють, і, якщо реактив потрапляє на кров, виникає короткочасне світіння.

Оскільки оброблення люмінолом впливає на результати наступного експертного дослідження, приміщення оброблюють невеликими ділянками.

Наявність слідів сперми встановлюють за допомоги реагенту фосфотест. Для виявлення слідів використовують спеціальну підкладку, насичену реагентом і змочену водою, яку прикладають до краю плями.

За позитивної реакції через 20 секунд підкладка забарвлюється у фіолетовий колір.

Виявлені сліди необхідно сфотографувати за правилами криміналістичної фотографії. Під час знімання слідів крові часто використовують світлофільтри, наприклад, використання синього світлофільтра сприятиме виявленню й фіксації слідів крові під побілкою.

Забарвлені сліди бажано фотографувати на кольорову фотоплівку.

Під час описання слідів крові необхідно вказувати час і місце виявлення, колір, наближений розмір і форму плям.

Аналогічно описують і інші види слідів, їх вилучають.

Одяг та інші предмети зі слідами біологічного походження вилучають повністю.

Із громіздких предметів вилучення слідів крові та сперми відбувається на клейку плівку.

Зі стін, рам, дверей роблять зішкреби, зі снігу або з води -сліди крові, сперми, сечі разом зі снігом чи водою вилучають на марлю, а потім висушують (але не з трасологічною метою).

Нарешті проводиться упаковка (біологічні сліди у поліетиленові пакети не упаковують).

8. Можливості слідчого та експертно-криміналістичного

дослідження слідів

У цьому питанні треба з’ясувати криміналістичне значення окремих видів трасологічних слідів та основні завдання й можливості експертного дослідження цих слідів.

Дактилоскопічні дослідження слідів рук (папілярних візерунків, нігтьових фаланг пальців рук) сприяють установленню комплексу обставин, що мають значення для розслідування. Вони дозволяють:

• виявити з кола підозрюваних осіб злочинця;

• встановити особу за допомоги карток;

• виявити факт учинення декількох злочинів однією особою;

• ідентифікувати особу;

• з’ясувати деякі інші важливі обставини минулої події. Окрім цього, є спеціально розроблені таблиці за допомоги

яких із виконанням виявлених на місці події слідів рук можна встановити наближено:

• зріст людини;

• стать людини.

> Аналіз слідів рук дозволяє встановити:

• якою рукою залишено слід;

• особливості будови руки, що залишила слід (відсутність одного чи декількох пальців, наявність шрамів, мозолів, ви-родливостей кисті тощо);

• наближений вік та інші дактилоскопічні дані.

> Слідчий аналіз та експертно-криміналістичне (трасо-логічнс) дослідження слідів ніг сприяє чи дозволяє встановити:

• напрямок і спосіб руху злочинця (повільно, швидко, бігом рухався злочинець)^

• спосіб проникнення в приміщення;

• наближений вік людини, стан, зріст, фізичні недоліки ходи (наприклад, хромоту тощо);

• вид взуття (чоловіче, жіноче, чоботи, черевики, валянки, капці тощо);

• характерні особливості взуття, яким залишено слід (матеріал підошви, спосіб її кріплення, наявність набійок, потертос-тей тощо);

• тотожність людини, яка залишила слід босою ногою;

• тотожність взуття, яким залишено слід та ін.

> Аналіз та експертне дослідження слідів транспортних засобів дозволяють:

• визначити напрямок руху транспортного засобу за такими ознаками:

- під час руху сипучим ґрунтом по краях сліду колеса утворюється розсип ґрунту віялом, кінці якого звужені, гострим кутом, направлені у бік руху;

• під час переїзду калюжі та бруду утворений слід зменшується в інтенсивності по шляху руху;

• краплини рідини, що падають із транспортного засобу мають видовжену форму, гострий кінець направлений у бік руху;

• під час руху тю траві стеблини її нахиляються у бік руху транспортного засобу.

• За слідами протектора шип установити тип транспортного засобу, зношеність шини.

• За слідами гальмування можна виснувати про стан автомобіля та дії водія па момент гальмування, місце ДТП.

Література

Басалаев А. Н. Следы рук.- Л., 1979.

Басалаев А. Н. Сохранение информации, содержащейся в следах.-Л., 1987.

Басалаев А. Я., Гуняев В. А. Следы орудий и инструментов.- Л., 1978.

Белкин Р. С. Курс криминалистики. Криминалистические средства, приемы и рекомендации.- Т. 3.- М., 1997.

Бергер Е. Следы взаимодействия как источник информации об обстоятельствах преступления // Криминалистика и судебная экспертиза.- К., 1975.- Выи. 1.

Біленчук П. Д. Криміналістика: Підручник.- К.: Атіка, 2001.

Воробьева И. Б., Малеиьина Н. И. Следы на месте преступления.-Саратов, 1996.

Голдованский Ю. П. Основы судебной трасологии.- М., 1976. Голдованский 10. П. Следы рук.- М, 1980.

Гончаренко В. И. Использование данных естественных технических наук в уголовном судопроизводстве.- К., 1980.

Грамович Г. И. Основы криминалистической техники.- Минск, 1981.

Грановский Г. Л. Основы трасологии: Общая часть.- М., 1965. Грановский Г. Л. Основы трасологии: Особенная часть.- М., 1974. Гусь Е. И. Экспертное исследование железнодорожных пломб.-М., І980.

Дактилоскопическая экспертиза. Современное состояние и перспективы развития.- Красногорск, 1990.

Данисявичус П. Криминалистическое следоведение.- Вильнюс, 1973.

Железняк А. С. Материальные следы — важнейший источник криминалистической информации. Лекция.- Омск, 1975.

Железняков А. И., Ручкин В. А. Современное состояние и возможности дактилоскопических исследований.- Волгоград, 1986.

Копнии П. В. Диалектика, как логика и теория познания.- М., 1973.

Крылов И. Ф. В мире криминалистики.- М., 1980.

Крылов И. Ф. Криминалистическое учение о следах.- Л., 1976.

Крылов И. Ф. Следы на месте преступления.- Л., 1961.

Митричев В. С. Криминалистическая экспертиза материалов, веществ и изделий.- Саратов, 1980.

Найдис И. Д. Использование следов орудий взлома и инструментов для расследования преступлений,- X., 1980.

Нестеров Н. И., Железняков А. И. Криминалистическое исследование замков.- Волгоград, 1990.

Особенности исследования некоторых объектов традиционной криминалистической экспертизой / Под ред. В. А. Снеткова.- М., 1993.

Саксонов А. Процессуальное оформление обнаружения, изъятия и храпения вещественных доказательств // Социалистическая законность.- 1973.- № 1.

Салтевский М. В. Собирание криминалистической информации техническими средствами на предварительном следствии.- К., 1980.

Свенсон А., Венделъ О. Раскрытие преступлений / Пер. с англ.- М., 1957.

Свирский М. Идентификация личности по потожировым следам // Социалистическая законность.- 1973.- № 4.

Скоморохова А. Г. Механоскопическая экспертиза производственно-технических следов.- М., 1996.

Скригонюк М. І. Криміналістика: Підручник.- К.: Атіка, 2007.

Сова Ф. П. Следы шин автотранспортных средств и их использование в розыскной и следственной практике.- М., 1978.

Статистическая дактилоскопия / Под ред. Л. Г. Эджубова.- М., 1999.

Стегнова Т. В. и др. Работа со следами биологического происхождения на месте происшествий.- М., 1992.

Томилин Е. П. Упражнения по криминалистической технике.- М., 1974.

Траиспортно-трасологическая экспертиза по делам о транспортных происшествиях: Методическое пособие для экспертов, следователей и судей.- Вып. 1, 2.- М., 1988. •

Трасология: Справочник криминалиста.- Т. 1: Гомеоскопия.-Волгоград, 1997.

Трасология: Справочник криминалиста.- Т. 2: Механоскопия.-Волгоград, 1997.

Турчин Л. А. Теоретические основы учения о следах в криминалистике.- Владивосток., 1983.

Шевченко В. И. Теоретические основы трасологической идентификации.- М., 1975.

Тема 4

СУДОВА (КРИМІНАЛІСТИЧНА) БАЛІСТИКА