2. Особливості правового становища іноземців

в Україні

Під час провадження у кримінальних справах за участі таких суб’єктів правовідносин необхідно враховувати, окрім іншого і першочергово, правовий статус особи — іноземця.

Під іноземцем відповідно до принципів міжнародного права розглядають будь-яку особу, що перебуває на території відповідної держави, будучи у громадянстві чи підданстві іншої держави (за республіканської форми правління іноземець ува-жається громадянином, а за монархічної — підданим). Іноземець повинен мати на підтвердження свого громадянства (підданства) національний паспорт чи інший документ, що його замінює. Людина, що не є українським громадянином, проживає на заступає України, яка не має доказів належності до будь-якої іншої держави, визнається особою без громадянства (апатридом).

Іноземнітромадяни та особи без громадянства користуються в Україні правами і несуть обов’язки нарівні з громадянами України, крім випадків, установлених законом. Це, окрім іншого, означає однаковий принцип кримінальної відповідальності щодо всіх осіб, які вчинили злочин на території України (ч. 1 ст. 6 КК України).

Виняток із цього принципу передбачено ч. 4 ст. 6 КК України: «Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних

"й т

представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом».

Імунітетом від кримінальної юрисдикції України володіють такі групи іноземців:

• працівники дипломатичних представництв:

а) дипломатичний персонал і члени їхніх родин, які проживають із ними і не є українськими громадянами;

б) працівники адміністративно-технічного персоналу і члени їхніх родин, які проживають із ними, якщо ні ті, ні інші не є громадянами України;

в) працівники обслуговуючого персоналу, які не є українськими громадянами і не проживають в Україні постійно;

г) дипломатичні кур’єри;

д) домашні працівники — особи, що перебувають винятково па приватній службі у дипломатів;

• консульські працівники:

а) керівники консульства;

б) консульські службові особи;

в) адміністративні й технічні працівники консульства (зокрема водій, садівник і т. д.), які не є громадянами України і не проживають в Україні постійно;

• члени персоналу дипломатичних представництв в інших державах, члени їхніх родин і дипломатичних кур’єрів, які їдуть транзитом через Україну;

• працівники парламентських та урядових іноземних делегацій і члени їхніх родин, які приїжджають в Україну з офіційними функціями чи проїжджають через Україну транзитом;

• працівники міжнародних міжурядових організацій.

З урахуванням викладених правил кримінально-процесуальне законодавство України встановлює порядок, відповідно до якого відносно осіб, що володіють правом дипломатичної недоторканності, процесуальні дії провадяться лише на їхнє прохання чи з їхньої згоди.

Згода на виконання цих дій отримується через Міністерство закордонних справ (це випливає із бланкетної норми у ст. 31 КПК України). Зокрема, КПК України регламентує порядок, відповідно до якого у приміщеннях, що займають дипломатичні представництва, а також у приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їхні сім’ї, які користу-

ються правом дипломатичної недоторканності, обшук і виїмку можна провадити лише за згоди дипломатичного представника.

Про згоду дипломатичних представників на обшук або виїмку робиться запит через Міністерство закордонних справ України.

Обшук і виїмка в зазначених приміщеннях провадяться обов’язково в присутності прокурора і представника МЗС.

Якщо особа, що володіє імунітетом від юрисдикції України, заявляє про злочин, це не варто розглядати як прохання чи згоду на проведення за її участі всіх необхідних слідчих дій, тим наче якщо така заява має усний характер.

Таке прохання чи згода повинні бути виражені в письмовому вигляді, про що слідчий зобов’язаний довести до відома через керівництво органу внутрішніх справ чи прокуратури відповідну установу МЗС України.

За відсутності такого прохання чи згоди, якщо розслідування не терпить зволікання, необхідно провести невідкладні слідчі дії, що не торкаються дипломатичного імунітету, без участі цього іноземця, про що необхідно згадати в протоколі, зазначивши причину такої відсутності. У літературі рекомендується у виняткових випадках, коли іноземцем-дипломатом вчинено тяжкий злочин, коли існує нагальна потреба проведення невідкладних дій (вилучення знаряддя злочину, судово-медичного освідування винної особи і т. д.), негайно вжити заходів щодо виклику на місце події представника МЗС, а через нього -представника відповідного посольства чи консульства іншої держави.

Питання про подальші слідчі дії вирішується після прибуття працівників посольства чи консульства, і якщо вони є право-чииними просити про проведення таких дій чи давати на них згоду, то у відповідному протоколі про це робиться позначка, що підтверджується підписами присутніх осіб із указівкою їхньої посади і документів, що засвідчують їхню особу.

Варто мати на увазі, що деякі категорії іноземців із загалу перелічених-мають імунітет лише щодо дій, учинених ними під час виконання службових обов’язків. Це — працівники обслуговуючого персоналу дипломатичного представництва, адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу консульств, деякі інші. Тому, якщо виникає необхідність з’ясувати, чи скоєно злочинне діяння під час виконання ними службових обов’язків, до МЗС спрямовується письмовий запит, де викладаються дані про іноземця та обставини злочину.

Іноземці, що прибули в Україну як туристи чи для участі у спортивних змаганнях, фестивалях, конкурсах і т. ін., а також учасники наукових конференцій, симпозіумів, аспіранти, студенти, практиканти, працівники іноземних банків, фірм, підприємств, фахівці й робітники за договорами (контрактами), не користуються ніякими привілеями та імунітетом від української юрисдикції. Вони несуть кримінальну відповідальність за злочини, вчинені в Україні, і наділені кримінально-процесуальними правами та обов’язками нарівні з українськими громадянами.

Згідно з Європейською конвенцією про взаємну допомогу в кримінальних справах (чинне кримінально-процесуальне законодавство поки що не містить аналогічних норм), повідомлення про затримання чи арешт іноземця негайно, але в кожному разі не пізніше трьох діб, спрямовується через МЗС посольству чи консульству країни, громадянином якої він є.

Дозвіл відвідати затриманого чи арештованого громадянина іншої держави повинен бути виданий працівникам посольств чи консульським службовим особам на їхнє прохання в термін не пізніше чотирьох днів після затримання чи арешту. Дозвіл дається Генеральним прокурором України чи його заступником за узгодженням із МЗС і в разі потреби погоджується з СБУ, МВС чи Верховним Судом України. Якщо затриманий чи арештований відмовляється від такої зустрічі та заявляє про це письмово, дозвіл не видається, про що повідомляється в МЗС України.

Порушуючи кримінальну справу, треба з’ясувати, чи володіє іноземець чи особа без громадянства українською мовою, і чи не потребує перекладача, якою мовою бажає давати пояснення, показання — українською, рідною чи іншою мовою. Якщо показання даватимуться не українською мовою, негайно запрошується перекладач і всі процесуальні дії проводяться за його участі. Перекладачеві обов’язково роз’ясняються його права та обов’язки, він попереджується про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний переклад (ст. 384 КК України), а також за відмову перекладача від виконання покладених на нього обов’язків (ст. 385 КК); іноземцеві (особі без громадянства) роз’ясняють його право давати показання на обраній ним мові та право відведення перекладача.

Як уже відзначалося, іноземців, що володіють імунітетом від української юрисдикції, можна залучати до участі в слідчих діях лише на їхнє прохання чи з їхньої згоди, що фіксується в письмовій формі. Залучення їх як підозрюваних чи обвинувачених можливо лише тоді, коли вони будуть позбавлені цього імунітету органами держави, громадянами (підданими) якої вони є, що трапляється на практиці вкрай рідко.