3. Планування та подальші слідчі дії завершального етапу розслідування
Планування розслідування. Дані, зібрані на початковому етапі розслідування, дозволяють скласти обґрунтований і оптимальний план розслідування у справі про хабарництво.
Вихідною підставою для розроблення такого плану повинні бути обставини, що підлягають установленню.
План розслідування має передбачати встановлення, принаймні, таких найважливіших обставин:
- передавання службовій особі хабара (подію, обстановку та обставини: час, місце, спосіб, присутність третіх осіб тощо);
- мету давання хабара;
- предмет хабара та його ознаки, джерела одержання коштів для давання хабара;
обставини, що передували переданню хабара;
наявність вимагання або провокації хабара;
характер стосунків між особами, причетними до хабарництва;
вчинення службовою особою, що одержала хабар, посадової дії чи бездіяльності;
чи немає в діях хабарників ознак інших злочинів, якщо так, то яких саме;
- чи немає в діях злочинців кваліфікуючих ознак;
обставин, що обтяжують кримінальну відповідальність учасників злочину чи таких, які пом’якшують караність або звільняють від кримінальної відповідальності; таких, що сприяли вчиненню злочину;
з’ясування характеру і розміру шкоди, заподіяного злочином.
Як відомо, основою планування є слідчі версії. У справах про хабарництво можуть конструюватися і перевірятися такі основні версії:
хабар справді мав місце за обставин, викладених у матеріалах, що слугували підставою для порушення кримінальної справи;
кошти, вручені службовій особі, є правомірними (повернення боргу та ін.), заява ж про хабар — результат добросовісного помиляння заявника;
хабар службовій особі не давався, має місце обмова, наприклад, під час відмови виконати незаконну вимогу;
службова особа правомірно виконала в інтересах іншої особи відповідні службові дії та не одержувала хабара.
Як уже" наголошувалося, доволі часто хабарництво пов’язано з іншими злочинами, наприклад, зі службовим підробленням. Тому під час розслідування хабарництва варто перевіряти і версії про його зв’язок з іншими злочинами.
Плануючи розслідування, не можна обмежуватися дослідженням лише тих обставин, що слугували підставою для порушення кримінальної справи про хабарництво. Необхідно всіляко розширювати межі розслідування, намагатись устапопити всі епізоди злочинної діяльності. Для цього треба виявляти й перевіряти всі сигнали про інші факти хабарництва. Велику допомогу в цьому можуть надати оперативні працівники органів дізнання, представники громадськості.
У процесі планування варто постійно пам’ятати про можливі контрзаходи, що можуть бути вжиті злочинцями (знищення документів, залякування або підкуп свідків, фальсифікація доказів і т. д.). З огляду на це, не можна забувати про необхідність дотримання таємниці слідства.
До дій, що найбільше часто плануються у справах про хабарництво, відносять допити, слідчі огляди, відтворення обстановки та обставин події (слідчі експерименти, перевірка показань), пред’явлення для впізнання, призначення і проведення судових експертиз тощо.
Допит свідків. Коло осіб, що можуть бути свідками, крім тих, яких уже було допитано на початковому етапі розслідування, слідчий визначає на підставі результатів первинних слідчих дій, а також оперативно-розшукової діяльності органів дізнання. До таких осіб, крім свідків — очевидців злочину, належать працівники і відвідувачі організації, в якій ці особи зустрічалися з учасниками злочинної діяльності.
Якщо службове становище хабародавця пов’язане з розподілом матеріальних цінностей і грошей і виявлено джерело засобів для давання хабара, то доцільним допитати його співпрацівників.
У процесі допиту сусідів учасника злочину можна з’ясувати, який спосіб життя він вів, хто саме відвідував його, як давно ці люди почали приходити, чи не відомо свідкам, які розмови мали місце між ними, чи не приносили ці особи які-небудь речі чи предмети.
Про взаємини, як і про зустрічі учасників хабарництва, також доцільно допитати знайомих і родичів хабародавця і хабарника.
З огляду на те, що в багатьох випадках безпосередні відносини між учасниками цього виду злочину виникають тільки у зв’язку з фактом хабарництва, під час допиту свідків необхідно з’ясувати, які взаємини існували між цими особами до вчинення злочину і після нього. Якщо буде встановлено, що хабарник і хабародавець до давання хабара не були знайомі, то встановлення факту одиничної зустрічі між ними поза службовою обстановкою, яку обоє голослівно заперечують, слугуватиме одним з непрямих доказів хабарництва.
Допит обвинувачуваних. Допит осіб, які брали участь у злочині, якщо вони визнають себе винними в його вчиненні, дозволяє встановити факт і обставини давання та одержання хабара. У процесі допиту рекомендується докладно зафіксувати їхні показання про обставини передавання хабара, зокрема про місце і час перебігу цих дій. Крім того, необхідно зібрати докази того, що особа, яка визнала себе винною у хабарництві, була на місці давання хабара одночасно з іншими учасниками злочину. Ця обставина перевіряється допитом свідків. Точне встановлення часу передавання хабара допоможе перевірити посилання обвинувачуваних на алібі.
Якщо учасники злочину заперечують пред’явлені їм обвинувачення, викрити їх таланить лише пред’явленням ретельно перевірених доказів, що спростовують їхні доводи.
Огляд документів. Під час огляду документів та їх дослідження звертають увагу на дати, резолюції, вхідні та вихідні номери, підписи, наявність підчищень і виправлень, послідовність вирішення питань, відображених у них. Корисно провести порівняння порядку і термінів проходження матеріалів з інших аналогічних питань.
У ході дослідження документів доцільно проаналізувати діяльність службової особи до і після одержання хабара. Повна бездіяльність до одержання хабара часто змінюється активністю після його вручення. Ця встановлена за документами обставина може служити непрямим доказом вчиненого злочину.
Під час розслідування хабарництва може проводитися пред’явлення для впізнання з метою встановлення особи, якій було передано хабар (особа, що одержала хабар, посередник), якщо допитувана особа (хабародавець, свідок) не може назвати прізвище, адресу або конкретну посаду обвинуваченого. Може виникнути ситуація, коли обвинувачений, який визнав свою вину, стверджує, що може впізнати особу, яка дала йому хабар, хоча й не знає її прізвища, місця проживання чи роботи. У таких випадках доцільно провести пред’явлення для впізнання обвинуваченим хабародавця. Ця слідча дія проводиться також і для впізнання предметів, які раніше належали хаба-родавцеві та були виявлені в особи, що отримала хабар, або в посередника.
Відтворення обстановки та обставин події (слідчий експеримент, перевірка показань на місці). У справах розглянутої категорії відтворення обстановки та обставин події (зокрема такий її різновид, як слідчий експеримент) найчастіше прово
дяться для перевірки показань очевидців передання хабара та особи, яка чула розмову про це. За допомоги таких експериментів встановлюється можливість що-небудь бачити або чути за певних обставин вчинення злочину.
Перевірка показань на місці, як різновид аналізованої слідчої дії проводиться способом виходу на зазначене допитуваним місце та його огляду. Якщо слідчий установить, що опис місця дачі хабара відповідає дійсності, це значною мірою буде свідчити про правдивість таких показань.
Крім того, ця слідча дія дасть можливість зіставити показання різних учасників хабарництва про це місце.
Перевірка показань на місці проводиться і в тих випадках, коли виникає необхідність уточнити місце передання хабара або встановити місце проживання хабарника чи посередника, якщо хабародавець може їх указати.
Призначення і виконання судових експертиз. Важливу роль у розкритті хабарництва можуть відігравати судові експертизи. Так, як уже зазначалося, на предметі хабара або його пакованні часто можна виявити сліди пальців рук, у щоденниках, зошитах, записниках — запису щодо давання-одержання хабара, на чистих аркушах блокнотів — сліди тиснення від тексту на попередній сторінці. Для дослідження зазначених слідів можуть призначатися техніко-криміналістична експертиза документів, дактилоскопічна експертиза. У тих випадках, коли хабарництво пов’язане з учиненням іншого злочину, наприклад, розкрадання, може призначатися судово-бухгалтерська або товарознавча експертиза, трасологічна експертиза щодо дослідження мікрооб’єктів, матеріалів і речовин, а іноді й комплексні експертизи.
Література
Джандиери А. С. Расследование взяточничества.- СПб., 1996.
Дулов А. В. Основы расследования преступлений, совершенных должностными лицами.- Минск, 1985.
Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р.
Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р.
Каминский М. К. Расследование взяточничества.- Горький, 1978.
Конституція України.- К., 1996.- Ст. 19.
Кримінальний кодекс України.- К, 2001.- Розділ 17.- Ст. 368-370.
Кримінально-процесуальний кодекс України.- К., 2002.
Про судову практику в справах про хабарництво. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 жовтня 1994 р. № 12 із змінами від 28 червня 1996 р, 3 грудня 1997 р.
Расследование отдельных видов преступлений / Под ред. О. Я. Ба-сва и А. Г. Филиппова.- М., 1995.- Гл. 5.
Справочник следователя. Вып. 2: Практическая криминалистика: Расследование отдельных видов преступлений.- М., 1990.-Гл. 11.
Степанов В. В. Расследование взяточничества.- Саратов, 1966. Хилобок М. П. Расследование должностных преступлений / Под ред. Г. Г. Зуйкова,- М., 1966.
Якимченко С. Я. Расследование взяточничества.- М., 1967.