Тема 26 особливості методики розслідування хабарництва

1. Особливості криміналістичної характеристики хабарництва

Хабарництво — одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища (ст. 368 КК України), а також давання хабара службовій особі (ст. 369 КК).

Хабарництво — один із найскладніших для розслідування злочинів. Пояснити це можна таким комплексом обставин.

Хабарництво, тобто одержання хабара та давання хабара, завжди пов’язане з корисливим використанням службовою особою свого службового становища.

Суб’єктна система хабарництва складається з двох обов’язкових елементів — хабародавця й хабарника (службової особи).

Предмет хабара в переважній більшості випадків передається наодинці, без свідків. І хабародавець, і хабарник, і посередник, коли такий є, однаковою мірою зацікавлені у збереженні таємниці злочину.

Посередник у системі хабарництва може:

1. представляти злочинні інтереси певної службової особи (часто це — колега за місцем праці, близький знайомий);

2. бути особою, пов’язаною з хабародавцем, що запропонував налагодити стосунки з певною службовою особою -потенційним суб’єктом одержання хабара;

3. діяти із шахрайською мотивацією, завідомо не збираючись здійснювати посередництво, так чи інакше привласнити предмет хабара або його частку.

Серед таких осіб часто трапляються шахраї, зайняті «улагодженням справ» у вигляді кримінального промислу.

Хабарник, будучи службовою особою, маючи відповідне становище в суспільстві та більшості випадків численні зв’язки, у змозі вжити активних заходів до приховання злочину, знищення доказів, закриття кримінальної справи або організації серйозної протидії розслідуванню. Хабарники заздалегідь готують пояснення на випадок їх затримання з речовим доказом («дарування», «дача наборг», «видача премії» і т. д.). Сприяє маскуванню злочинної діяльності й належність хабародавця і посередника до одного кола спілкування, те, що вони працюють в одному відомстві, одній установі, що між ними так чи інакше є певна службова залежність.

Усе це призводить до того, що до моменту порушення кримінальної справи прямих доказів учиненого злочину (крім затримання з речовим доказом, у кращому випадку) залишається мало, виявлення ж нових доказів зазвичай утруднено.

Результати дій хабарників зрідка виявляються в матеріально фіксованому вигляді. Однак у деяких випадках на предметах хабара, поверхні упаковання залишаються сліди пальців рук осіб, причетних до вчинення злочину. Іноді зберігаються інші сліди хабарництва (товарні чеки, етикетки, ярлики, гроші, цінності, особисті записи і т. д.).

У ході вчинення цього виду злочину зазвичай складаються такі типові слідчі ситуації:

1. хабарництво пов’язане з провадженням незаконних дій (бездіяльності) в інтересах хабародавця;

2. хабарництво поєднане з учиненням законних дій (бездіяльності) в аналогічних інтересах;

3. дання та одержання хабара здійснювалися без посередників;

4. ті ж дії відбувалися за участі посередників;

5. одержання хабара супроводжувалося вимаганням;

6. одержання хабара вимаганням не супроводжувалося.

Хабарництво доволі часто вчиняється паралельно з учиненням інших злочинів — розкраданням, підроблюванням тощо або ж характеризується численністю злочинних дій, за яких службові особи багаторазово одержують хабара.

Успіх розслідування хабарництва залежить від багатьох чинників, і насамперед — від кваліфікації слідчого, його вміння чітко планувати свої дії, правильно аналізувати докази, діяти обережно, але й рішуче, працювати в тісній взаємодії з органами дізнання і громадськістю. За наявності цих умов злочин, хоч би яким складним для розслідування видавався, може бути розкритим і винні будуть притягнуті до кримінальної відповідальності.