1. Поняття трасології — її наукові основи

Термін «трасологія» означає «вчення про сліди».

Отже, трасологія — це криміналістичне вчення про сліди (якщо її розглядати як розділ окремої теорії дослідження за Р. С. Бєлкіним, М. В. Салтевським, Ю. П. Голдованським та ін.).

Окрім того, ми знаємо, що трасологією іменують одну з галузей криміналістичної техніки, яка вивчає закономірності й механізм виникнення різноманітних видів матеріальних слідів, а також розробляє способи і засоби їх збирання й дослідження з метою розкриття, розслідування і попередження злочинів (за ІО. Г. Коруховим, О. Р. Російською та ін.).

Систему трасології утворюють:

• вчення про сліди і слідоутворення;

• вчення про дослідження слідів-відбитків; слідів-предметів; слідів-речовип;

• способи і методи виявлення, фіксації та вилучення слідів;

• вчення про дослідження речовин як трасологічних слідів злочину.

Вчення про дослідження предметів як трасологічних слідів злочину:

- питання щодо визначення стану окремих предметів;

• питання щодо встановлення належності частин до єдиного цілого;

• питання щодо встановлення джерела походження (партії, групи) за слідами виробничих механізмів.

Оскільки в слідах об’єктивно відображаються характер дій злочинця, особливості його особистості та обставин вчинення злочину,- вивчення слідів уможливлює реконструкцію механізму злочину і, зокрема:

• способи його вчинення й приховання наслідків;

• обстановки (час, місце, засоби тощо);

• мотивів і цілей вчинення злочину;

• особливостей особи злочинця.

Отримана інформація може мати доказове значення або використовуватися слідчим чи дізнавачем для конструювання версій, планування слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Діагностичних:

• установлення механізму умов слідоутворення;

• встановлення зв’язку слідів із минулою подією;

• встановлення різноманітних властивостей та ознак об’єкта, що залишив слід, зокрема анатомо-фізіологічних особливостей (ознак) особи: статі, віку, зросту, ходи, професійних навичок тощо;

• з’ясування обставин, за яких було залишено слід, зокрема, обставин вчинення злочину або тих, що цьому сприяли.

Ідентифікаційних:

• ідентифікація осіб і предметів за їх слідами;

• встановлення групової (видової) належності об’єктів (коли ідентифікація неможлива), наприклад: типу інструменту, виду і марки автомобіля тощо.

Окрім цього, трасологічний аналіз слідів допомагає встановленню причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, а це полегшує організацію заходів із профілактики їх, зокрема технічного захисту об’єктів від злочинних посягань.

Можливість і успішне вирішення названих та багатьох інших завдань криміналістичної трасології обумовлюється тим, що трасологічпе дослідження слідів базується, з одного боку, на загал ьнометодологічних основах пізнання, як-от на теорії відображення, теорії ідентифікації тощо, а з іншого — на криміналістичному вченні про ідентифікацію, про сліди, їх класифікацію та механізм слідоутворення, а також на криміналістичному трактуванні таких понять, як «слідовий контакт», «слідоутво-рювальна і слідосприймальна поверхні» тощо. (Згодом ми детальніше будемо аналізувати ці та інші категорії).

Усі сліди злочину мають три аспекти дослідження (рух від загального до окремого):

криміналістичний — орієнтує дослідника на використання всіх слідів злочину (матеріальних, ідеальних), нанесених, залишених будь-якими об’єктами живої та неживої природи;

слідознавчий — припускає використання тільки матеріальних слідів. Це — сліди фізичних тіл, які перебувають у будь-якому агрегатному стані, тобто сліди-предмети, сліди-відбитки, сліди-ре-човини;

трасологічний — трасологічний аспект дослідження охоплює лише ті матеріальні сліди, які відображають ознаки зовнішньої будови слідоутворювального об’єкта.

Тому не можуть бути об’єктами трасологічного дослідження рідкі та газоподібні речовини.

Речовина, яка не має усталеної (стійкої) зовнішньої форми, може слугувати лише матеріалом для копіювання форми твердого тіла, утворення забарвлених слідів, наприклад, взуття, знаряддя зламу, протектора шин тощо (якщо вести мову лише про трасологічний аспект, бо у двох попередніх і такі речовини становлять інтерес як сліди).

Будь-який слід має такі властивості:

• індивідуальність;

• інформативність;

• усталеність.

Закономірності про ці властивості виступають принциповими (базовими) положеннями, що утворюють основу трасології.

Індивідуальність означає тотожність об’єкта самому собі та свідчить про неповторність сукупності його властивостей та ознак.

Хоча зовнішня будова однорідних об’єктів за загальними ознаками (формою, розмірами, іншими характеристиками) може збігатися (особливо якщо це предмети масового виготовлення, наприклад, ґудзики, взуття на литій підошві, цвяхи тощо), але неминуче відрізнятиметься за окремими індивідуальними (так званими експлуатаційними) ознаками.

До таких ознак у трасології відносять деталі (особливості) рельєфу або візерунка («малюнка») сліду.

Так, деталями рельєфу у сліді протектора шини автомобіля будуть окремі (індивідуальні) ознаки дефекту гум шини (ви-щерблини гуми, тріщини, розриви тощо); у сліді розрубу -борозни і валики (траси), залишені нерівностями леза сокири; у сліді пальця — відображення деталей папілярного візерунка (виття ліній)- мостики, згини, острівки тощо).

Інформативність сліду означає, що він може відображати три види інформації (або, інакше: здатність зовнішньої структури предмета, зокрема його окремих (індивідуальних) ознак, достатньо точно відображатися на інших об’єктах у вигляді сліду):

• про зовнішню будову слідоутворювального об’єкта і відповідати на запитання: «Яким є відображений об’єкт або його контактуюча частина?»;

• про механізм слідоутворення, тобто свідчити, яким чином виник слід;

• про навики суб’єкта взаємодії, котрий використовує предмети як засіб, і відповідати на запитання: «Хто діяв і в який спосіб?».

Повнота і адекватність передання у слідах деталей будови залежать від умов слідоу творення, головними з яких виступають фізичні властивості матеріалів, слідоутворювального і слідо-сприймальпих об’єктів і механізм їхньої взаємодії.

Наскільки пластичиішим і гнучкішим є слідосприймальний об’єкт і наскільки делікатнішою є його структура, настільки чіткіше і повніше передаються у сліді деталі слідоутворювального об’єкта.

Тут важливо врахувати той факт, що відображаючись у сліді, зовнішня будова об’єкта виходить дзеркально оберненою (негативною).

Так, від випуклого об’єкта (підошва взуття) залишається втиснений всередину (ввігнутий) слід у м’якому матеріалі (в піску, мокрому глинистому ґрунті).

Усталеність (стійкість) сліду — властивість об’єктів певний час зберігати свою зовнішню будову та внутрішню організацію, що сприяє проводженню порівняльного дослідження.

Період, протягом якого об’єкт зберігає свої ознаки та властивості, називається ідентифікаційним періодом, про що йшла мова в темі «Криміналістична ідентифікація».

Оскільки всі об’єкти матеріального світу змінюються, то усталеність слід розуміти як відносну властивість, коли зміни, що настали, є такими, за яких річ іще залишається собою.