Вінницька обласна станція юних натуралістів

Щоденник

дослідницької роботи

гуртка лялькового театру “Акварель”

Тема досліду: Вплив поливу на ріст та розвиток Гінкго дволопатевого.

Керівник: Ковальова М. Ю.

Вінниця

Тема досліду: Вплив поливу на ріст та розвиток Гінкго дволопатевого.

Мета досліду: ознайомити вихованців з гінкго дволопатевим, його особливостями та загальною характеристикою, визначити як впливає частота поливу на ріст та розвиток гінкго дволопатевого.

Обладнання: атласи, довідники, енциклопедії, лабораторне приладдя,

посуд для поливу, мірильна стрічка, рослини гінкго.

Завдання

1. Узагальнити та систематизувати знання про гінкго дволопатеве, його особливостями та загальною характеристикою.

2. Проводити спостереження за ростом та розвитком гінкго дволопатевим під час проведення досліду.

3. Вчити вихованців вірно роботи дослідження правильно їх заповнювати, робити належні висновки.

Місце проведення: Декоративний розсадник Вінницької обласної станції юних натуралістів.

Склад ланки:

1. Кісєльов Євген

2. Мисліцька Каріна

3. Ящук Ірина

4. Осадча Катерина

5. Гончар Анастасія

6. Шиманський Владислав

Гінкго дволопатеве

«Гінкго дволопатеве є посередником

між минулим і сучасністю, між При-

р одою і духовністю. Це здоров’я, яке

доступне кожному, це реальний капітал

нації».

А. Терещук

«Хто посадить і збереже на своїй при)

садибній ділянці гінкго, буде дякувати

Богу все життя за такий щедрий дар

небес, цінний природний скарб, непід-

владний часові, який служитиме дітям,

онукам та правнукам багатьох наступ)

них поколінь».

О. Гиндич

1.1. ІСТОРІЯ ГІНКГО ДВОЛОПАТЕВОГО

Гінкго дволопатеве — реліктове дерево, єдиний представник класу гінкгових, що дожило до наших днів. Дуже поширене на планеті Земля в мезозойську еру — 250 млн років тому. Дерева гінкго тоді займали величезний ареал.

Це дуже гарне дерево росте на Землі й нині. Воно зустрічається в багатьох країнах світу, але лише в ботанічних садах, парках, скверах, уздовж доріг і пляжів. Люди висадили гінкго там, де колись зеленіли ліси й діброви «динозаврових» дерев. Нині в природних умовах це дерево збереглося лише на малій території в Східному Китаї, в горах Тянь МуШань, де воно утворює ліс разом з хвойними і широколистими породами дерев.

З давніхдавен дерева гінкго ростуть біля храмів і гробниць в Японії та Китаї. Біля царських поховань у Сендаї їх вперше побачив доктор Є. Кемпфер, що служив лікарем при Голландському посольстві в Нагасакі. Одне з цих дерев було висаджене, за легендою, 1200 років тому, коли японський імператор і його ближні змінили релігію предків на буддизм.

За стародавньою легендою, китайський імператор Шен Нунг, який правив у 2800 р. до н. е., помітив, що його придворні, досягши певного віку, стають забудькуватими, гірше розмірковують і пам’ятають. Одного разу, стоячи біля відчиненого вікна, він почув голос: «Дерево, на яке ти зараз дивишся, відновить розум і пам’ять твоїх близьких і друзів». Імператор покликав прислугу і наказав зібрати листя гінкго і приготувати з них напій.

Цей напій щоденно давали усім хто страждав на забудькуватість. Уже через декілька тижнів Шен Нунг помітив, що пам’ять повернулася до його підлеглих. З того часу в Китаї дерево гінкго є священним.

В Японії й Кореї молодята в день весілля ділили листок гінкго на дві частини і зберігали їх усе життя як талісман непохитної подружньої вірності. Й нині гінкго вирощують біля храмів, а подекуди збереглася й така традиція.

Для науки вперше це дерево було відкрите в 1690 р. Є. Кемпфером.

Воно зацікавило вченого напрочуд незвичним й оригінальним дволопатевим листям. У 1712 р. Кемпфер описав це дерево під назвою Ginkgo, що приблизно означає срібний абрикос. Автором повної наукової назви Ginkgo biloba є К. Лінней. У 1730 р., повертаючись до Європи, Є. Кемпфер узяв його насіння. Вперше з’явилось дерево гінкго в ботанічному саду Утрехте, в Голландії, в Америці — в 1784 р., в Україні — в 1818 р.у Нікітському ботанічному саду (Крим, Ялта). Звідси гінкго розповсюдилось по всіх ботанічних садах України.

Ще 5 тисяч років тому листя цього дерева використовувалось у в’єтнамській народній медицині для лікування різноманітних захворювань. У стародавній східній медицині препарати гінкго мали дуже поетичні назви, наприклад, «качині лапки», «нігті Будди», «листок метелика» та ін.

Західна наукова медицина зацікавилась гінкго в 50х роках XX ст., коли були започатковані наукові дослідження й клінічні випробування препаратів із його листя. Тоді вперше виявили їх антиоксидантні властивості,про що не було відомо східній медицині.

Англійський ученийбіолог А.Сьюард писав у журналі «Науковий

прогрес»: «Упродовж багатьох тисячоліть це дерево було об’єктом благоговіння, як частинка спадщини Золотого віку, в зв’язку з чим йому приписується магічна й чудодійна сила. Ми ж, люди Західної культури, не можемо не віддати належне цьому священному дереву Сходу, адже воно — сама історія, приклад всеперемагаючого життя! Дерево гінкго є символом життя, яке прийшло до наших днів із таких далеких глибин минувшини, які розум людини не в змозі осягнути. Дерево гінкго — це оберіг секретів найстародавнішої історії Землі»

Останнім часом зростає всебічний інтерес до дерева гінкго, його вирощування в наших умовах. Ботанічні сади, приватні підприємства й багато аматорів щорічно висівають десятки тисяч його насінин і висаджують тисячі саджанців, щоб зберегти це дерево, примножити й використати для власних потреб.

1.2. Загальний опис

Особливості

Гінкго сягає висоти 40 м і до 3 м у діаметрі. Молоді дерева мають

пірамідальну форму, з віком вона стає розлогою. Посухо-зимостійке дерево, може переносити мороз до –25 *С. Світлолюбне, стійке до фітоушкоджень. Розмножується насінням, значно рідше — зеленими живцям.

Гінкго — листопадний представник голонасінних. Пізно восени дерева скидають листя. Дуже пізно входить у стадію зрілості. Пилок і насіння починає давати тільки на 20–30-му році життя. До цього часу дуже важко виявити, який перед нами екземпляр — жіночий чи чоловічий.

Гінкго — дводомна рослина, тобто його жіночі й чоловічі органи

утворюються на різних деревах. Але за потреби садівники й аматори

розводять гінкго, прищеплюючи пагони з жіночого дерева на чоловіче й навпаки.

Стовбур

В основному стрункий, має світлокоричневу, а в старих — темнокоричневу кору з тріщинами сірого або темного кольору. Більшу частину гінкго займає деревина, серцевина слабо розвинена, кора вузька. Річні кільця добре виражені, трахеї розміщені в один або два ряди почергово. Серцеві промені однорядні, вузькі. Смолянисті ходи відсутні.

Листя

Листки гінкго розміщуються на пагонах двох типів — видовжених, що ростуть швидко, й вкорочених, що ростуть повільніше. На довгих пагонах листки сидять по одному й по спіралі. Вкорочені й видовжені пагони відрізняються також за анатомічною будовою.

На верхівці вкороченого пагона розміщується пучок із 5–7 листків.

Листя віялоподібне, пронизане жилками, що розгалужуються. Продухи з нижньої частини листка. Листова пластинка поділена на дві симетричні половини, тобто складається з двох зрослих між собою пластинок (лат. «бі» — двічі, «лоба» — лист). Листя молодих дерев має значно більше виїмок, ніж листя старих дерев.

Навесні листки світлозелені, влітку — зелені, а восени набувають

гарного золотавожовтого кольору. За вегетаційний період окремі листки виростають до 12–15 см завдовжки і 10–14 см завширшки. Маса 50 сухих листків становить 18–25 г.

Жіночі квіти на довгих ніжках, розгалужені на дві або більше гілочки, що закінчуються насінним зачатком, чоловічі квіти сережкоподібні, з чисельними тичинками. Гінкго цвіте з кінця квітня по червень. Пилок переноситься вітром від чоловічих до жіночих екземплярів.

Для виготовлення ліків використовують листя, яке заготовляють

протягом усього вегетаційного періоду у випадку, коли гінкго вирощують з метою отримання сировини для лікарських форм на фармацевтичних заводах (танакан, мемоплант та ін).

Щоб мати більше сировини (листя), за порадою О. Гиндич, необхідно вести паросткову культуру гінкго. Для цього після 3 річного віку, ранньою весною стовбур саджанця зрізують на висоті 10–15 см від землі. Від зрізаного пенька за літо виростуть паростки. Через 1–2 роки вони сформують окремі стовбурці.

Від них виростуть бокові гілки і утвориться низька кущоподібна крона.

Люди, які знають лікарські рослини, для власних потреб збирають

листя й восени, коли починається листопад. Компанія «Ірвін Нечуралз» для препаратів з гінкго також заготовляє листя восени, коли воно починає жовтіти і має найбільшу кількість флавоноїдів, важливих складових препаратів гінкго. Щоб листя не псувалось, його необхідно збирати в ясну й суху погоду. Сушать на протязі, на горищах, розстеляючи тонким шаром (1–2 см). Сухої сировини виходить 20–30 %. Її зберігають у сухих і неопалюваних приміщеннях у картонних коробках.