§ 3. Державний устрій Стародавньої Індії

Змінюючи одна одну, династичні держави Стародавньої Індій - Кошала, Магадха, Імперія Маур’їв, держава Гупт - ґрунтувалися на загальній для них основі індійського суспільства. Система державного управління мало залежала від зміни династій та залишалася традицій­ною. Істотні зміни стали відбуватися лише з VIII століття, коли Індія була завойована мусульманами-арабами та частково ісламізована. Як найбільш яскравий зразок давньоіндійської державності можна взяти Імперію Маур’їв у період її найвищого розквіту за правління імпера­тора Ашоки.

Загальною соціально-економічною основою, що визначає риси дав­ньоіндійської держави, була відсутність розвиненої приватної власності та вільного ринку. Держава відіграє суттєву роль у господарських від­носинах, і це зближує її із традиційними державами Сходу («азійський спосіб виробництва»). Держава домінує над суспільством та становить централізовану бюрократичну монархію, хоча і поступається в цьому відношенні таким «класикам», як Єгипет, Вавилон, Китай.

За онука Чандрагупти Маур’ї Ашоки (273-236 роки до н. е.) держава охоплює майже всю Індію. У 260 році до н. е. Ашока розпочав завоюван­ня держави Калінга у Східній Індії. Як повідомляє сам Ашока, битва була настільки жорстокою та кровопролитною (начебто було вбито 100 тисяч воїнів), що він відчув глибоку відразу до війни і більше ніколи не воював. В одному зі своїх надписів він повідомляв у зв’язку із цим: «Єдина дійсна перемога - це завоювання сердець через дхарму». Ашо­ка став прибічником буддизму, сприяв його поширенню в Індії. Він за­кликає своїх підданих до віротерпимості: «Всі секти гідні шанування з тієї чи іншої причини. Діючи згідно із цим, людина звеличує свою власну секту і в той самий час робить послугу іншим людям». Вочевидь, щиро прийнявши вчення Будди, Ашока намагався впорядкувати свою державу. Він засновує школи (у тому числі для жінок), забороняє при­носити у жертву тварин, будує шляхи, колодязі, готелі для мандрівників, лікарні (навіть для тварин), сприяє просвіті. До столиці Індії Паталіпутри з’їжджаються студенти з багатьох країн, провідні вчені (наприклад, ве­ликий Біруні). По всій країні встановлюються кам’яні стели з розпоря­дженнями та повчаннями Ашоки. «Де б я не був, - говорив він, - у раді, на святкуванні чи в своїй опочивальні, в будь-який час дня та ночі кожен може звернутися до мене з проханнями та жалобами». У своїй «Короткій історії людства» Герберт Уеллс пише: «Серед десятків тисяч імен мо-

85

нархів, що заповнюють сторінки історії, їх величностей, їх світлостей, королівських високостей та тому подібних ім’я Ашоки світить майже як самотня зірка. Всюди, від Волги до Японії, його ім’я оточене шаною. Китай і Тибет, та навіть Індія, хоча вона відійшла від його вчення, збе­рігають перекази про його велич». Еру правління Ашоки Маур’ї озна­меновано помітним розвитком індійської культури, архітектури, поши­ренням писемності.

Держава Маур’їв за своїм характером була імперією, а за своїм складом включала багато народів, завойованих держав, князівств. За характером влади вона було суворо централізованою, з розгалуженим державним апаратом.

Імператор (раджа) править разом із дорадчим мантріпарішадом. Крім парішада, при ньому була таємна рада із вузького кола довірених осіб, іноді скликався дорадчий представницький орган - раджасабха (сабха - збори), до якого могли входити, разом із сановниками, вибор­чі від міст та громад. При імператорі знаходилися сім-вісім міністрів, один з яких - учений-брахман - був радником царя. Найважливішою центральною установою була скарбниця, яка відала збиранням подат­ків та фінансами. Військова рада складалася з 30 членів, розділених на шість колегій за родом військ. Спеціальною установою було відомство зрошення. Міська рада складалася з 30 радників, також розділених на шість колегій за галузями управління. У складі державного апарату були контролери центрального уряду та численні шпигуни.

Провінційне управління було побудовано на десятковій системі. Громадою (селом) керував виборний голова; десятьма селами - десят- ський, який отримував п’ять кул землі, 100 селами - сотський, який отримував данину з одного села. Тисяцький отримував данину з одно­го міста.

Останні роки правління Ашоки ознаменувалися зростанням супе­речностей у його державі. Він бажав побудувати державу на моральних основах дхарми, суворо стежив за діяльністю адміністрації, регулярно проводив ревізії. Інспекторам наказувалося стежити за тим, аби по­садовці суворо дотримувалися норм дхарми, у які він включав віротер­пимість, хоча в останні роки життя все більшу перевагу віддавав буд­дизму та щедро обдаровував буддійські храми. Напевно, все це викли­кало незадоволення прибічників брахманізму та посадовців. Влада імператора слабшала. Є відомості, що Ашока наприкінці свого прав­ління став буддійським монахом. За спадкоємців Ашоки імперія роз­палася на низку окремих держав, що суперничали одна з одною.