Загальна психологія «Пізнавальні процеси»

1. Категорія відчуття в психології. Види відчуттів і критерії їх класифікації. Адаптація, взаємодія, сенсибілізація і синестезія відчуттів.

Категорія відчуття в психології. Відчуття - психічний процес відображення конкретних, окремих властивостей, якостей, сторін предметів та явищ матеріальної дійсності, що безпосередньо діють на органи відчуття в даний період часу. Для виникнення відчуття потрібна наявність впливів на відповідні органи відчуттів, предметів або явищ реального світу, які називаються подразниками. Дія подразника на орган має назву подразнення. Фізіологічною основою відчуттів є складна діяльність їх органів, які І. П. Павлов назвав аналізаторами. Аналізатор містить три специфічні відділи: периферичний (рецепторний), передаючий (провідниковий) та центральний (мозковий).

Види відчуттів і критерії їх класифікації. Виділяють наступні критерії розподілу відчуттів: 1) наявність чи відсутність безпосереднього контакту з подразником: дистантні (зір, слух, нюх); - контактні (смак, біль, дотик); 2)згідно місце знаходження рецептора: екстерорецептивні (рецептор в зовні тіла: зір, слух, нюх, дотик); інтерорецептивні (рецептори всередині тіла: голод, спрага, біль); пропріорецептивні (рецептори в суглобах, м’язах, зв’язках: біль від «крепатури», в суглобах тощо)).

Адаптація, взаємодія, сенсибілізація і синестезія відчуттів. Адаптація – пристосування чуттєвості органа відчуття до постійно діючого подразника, що призводить до зниження або підвищення порогів відчуття (психологічної характеристики залежності між інтенсивністю та силою подразника). Взаємодія – зміна чуттєвості однієї аналізаторної системи під впливом діяльності іншої. Сенсибілізація – підвищення чутливості аналізатора під впливом внутрішніх факторів. Синестезія – збудження відчуттями однієї модальності відчуттів іншої модальності (наприклад, холоду від білого кольору).

2. Загальна характеристика сприймання. Апперцепція. Види і закономірності сприймання. Властивості сприймання.

Загальна характеристика сприймання. Сприймання, на відміну від відчуття, забезпечує цілісне відображення образу предмета або явища і залежить від певних зв’язків між різними видами відчуття, але не зводиться до простої суми відчуттів. Сприйняттям - це психічний процес цілісного відображення в свідомості людини предметів та явищ оточуючого середовища в сукупності їх різних властивостей та частин при безпосередній дії подразника на органи відчуття.

Апперцепція — залежність сприймання від попереднього досвіду особистості. Апперцепція є виявом загального закону, за яким зовнішні предмети і явища визначають зміст психічної діяльності, діючи через внутрішні суб'єктивні умови, що склалися в ході попереднього розвитку індивіда в результаті його взаємодії з середовищем. Сприймання залежить не тільки від об'єкта, а й від суб'єкта, від наявних у нього потреб, інтересів, уявлень, понять тощо. Безпосередні враження від об'єкта активізують певні сліди минулих вражень; вони включаються у склад попереднього досвіду, завдяки чому сприймання відбувається швидше, набуває вибірковості й осмисленості. Саме апперцепція визначає виразність, правильність і міцність сприйняття і засвоєння нового знання. Розвинуте Гербартом розуміння апперцепції з'явилося теоретичною основою його педагогічного вчення про принципи і прийоми засвоєння знань (побудови уроку, наступності, послідовності і т. ін.). Поняття «Апперцепція» отримало широке розповсюдження в психології завдяки роботам В. Вундта, надала йому сенс пояснювального принципу роботи свідомості. Вундт поставив у залежність від апперцепції складні діяльності свідомості — увага, мислення, а також вольові процеси. Апперцепція знаходить своє пояснення в системній роботі кори великих півкуль головного мозку.

Види і закономірності сприймання. Залежно від участі волі сприйняття ділиться на дві форми: мимовільне (ненавмисне, не пов'язане з вольовим напруженням і заздалегідь поставленою метою) та довільне, навмисне (цілеспрямоване). За модальності рецепторів сприйняття ділиться на зорове, слухове і дотикове (тактильне). Відрізняються також складні види сприйняття: сприйняття простору і часу. Залежно від складності, розгорнення, перцептивної діяльності сприйняття буває симультанне (одноактне) і сукцесивне (поетапне, послідовне).

Існує чотири рівні сприйняття: 1) сенсорний - чуттєве охоплення об'єкта, попадання його в поле свідомості; 2) перцептивний - осмислення об'єкта, віднесення його до певної категорії, класу об'єктів; 3) оперативний - охоплення будь-якої функції, сторони об'єкта; 4) діяльнісний - взаємодія з об'єктом як метою діяльності.

Загальні закономірності сприйняття: 1) свідомість і узагальненість (сприймаючи предмети і явища, ми усвідомлюємо, розуміємо те, що сприймається.); 2) предметність (психічні образи предметів людина усвідомлює не як образи, а як реальні предмети, виносячи образи зовні, об'єктивізуючи їх.); 3) цілісність (у предметах і явищах дійсності окремі їхні ознаки і властивості знаходяться в постійному стійкому взаємозв'язку); 4) структурність (ми впізнаємо різні об'єкти завдяки стійкій структурі їх ознак.); 5) виборча спрямованість; 6) аперцепція; 7) константність.

Властивості сприймання. Основним властивостями сприймання є: - апперцепція (залежність сприйняття від змісту психічного життя людини, її досвіду та особливостей її особистості); - цілісність (сприйняття завжди забезпечує відображення цілісного образу предмету, оскільки формується в процесі досвіду, тобто сприйняття – система перцептивних дій, якими потрібно оволодіти); - константність (забезпечує сприйняття оточуючого середовища у відносно постійному за формою, кольором, величиною тощо вигляді); - структурність (сприйняття не є простою сумою відчуттів, бо ми сприймаємо практично абстраговану від цих відчуттів узагальнену їх структуру); - обміркованість (сприйняття тісно пов’язане з мисленням, із зрозумінням суті предметів та явищ); - вибірковість (проявляється в переважному сприйнятті одних предметів в порівнянні з іншими.