1.2.4Створення і розширення електромереж Львівської області у 1920-1939р.Р.

Задумуючись над подальшою перспективою розвитку електромережі на терени області, Й. Томіцький 10 грудня 1913 р. звернувся з листом до Львівського магістрату з пропозицією про розширення концесії за межі 5-ти кілометрового кільця міста (межа Львова). “ У подальшому розвитку місто та околиця вимагатимуть нових джерел енергоресурсів. Попередньо такими резервами можна вважати водяну силу / ріки/, або торфові поля на південному сході від Львова. Це дасть змогу отримувати електроенергію від нових електростанцій за ціною, нижчою від сьогоднішньої, і використовувати Львівську електростанцію в резервному режимі. ”

У 1923р. Йосиф Томіцький запропонував розробити проекти будівництва гідроелектростанцій на ріках Опір, Стрий, Дністер, а також електрифікації насосних станцій кільця водопостачання м. Львова.

Остання задача вимагала реконструкції Львівської електростанції, тому до 1925р. були замінені її пароустановки на турбогенератори з доведенням загальної потужності до 19,5 мВА.

На жаль, це було останнім, що вдалося зробити директору Й. Томіцькому.

Першу повітряну лінію напругою 30 кВ від Львівської електростанції за межі Львова збудували за його наступника Мар`яна Дзєвонського. Нею стала збудована у 1928 році ПЛ-30 кВ, довжиною 14 км, для електропостачання водонасосної станції “Карачинів” кільця водозабору м.Львова.

З врахуванням позитивного досвіду електрифікації водонасосної станції “Карачинів” Львівський магістрат прийняв рішення по доцільності електропостачання інших водонасосних станцій, розташованих у Городоцькому та Яворівському районах. Тоді, МЗЕ виступило з пропозицією одночасної електрифікації прилеглих населених пунктів.

Існуючі малопотужні електростанції у Комарно, Городку, Янові та Яворові працювали тільки ввечері і, найголовніше, без можливості залучення інвестицій для їх реконструкції. Досить сказати, що залізничні вокзали навкруг Львова вночі та увечері не освітлювалися.

Повітряна лінія 30 кВ до Карачинова стає початком обласної електромережі, що відділилася від Міського електричного підприємства у 1932 році.

Нове підприємство Львівської окружної мережі з головною базою в м.Львові по вул.Тургенєва отримало назву ЗЕОЛ („Заклади електроосвітлення Львівської округи”). Це новостворене акціонерне товариство мало статутний капітал у розмірі 2 млн. злотих, 75 % якого належало Львівському магістрату.

8 квітня 1932 р. ЗЕОЛ затвердив програму будівництва мережі 30 - 0,4 кВ на терени області, яка передбачала три трирічних цикли :

- до квітня 1935р. електрифікувати Львівський, Яворівський, Городоцький та Жовківський райони;

- до квітня 1938р. - Рудківський, Рава-Руський та Бібрецький райони;

• до квітня 1941р. – Кам”янко-Бузький, Золочівський та Перемишлянський райони.

Згідно з інвентарним описом електромережі ЗЕОЛ станом на 14 червня 1934р. у ній числилося 12 ЛЕП – 30 кВ, довжиною 120 км (до Жовкви, Карачинова, Шкло, Сороки, Івано-Франкове, Любінь, Винники, Зимна Вода, Брюховичі, Рясне, Дубляни.), 10 ПС 30/6 кВ та 180 км ПЛ-0,4 кВ.

Інтенсивне будівництво у подальших роках, крім забезпечення надійним електропостачанням побутових споживачів населених пунктів, створило передумови для будівництва 9 нових промислових підприємств і електрифікації 7 залізничних вокзалів.

Станом на 1.12.1936р. побудована електромережа складалася із 15 шт. ПС 165 км ПЛ-30 кВ, 24 км ПЛ-6 кВ, 240 км ПЛ-0,4 кв. Сумарна потужність трансформаторів у цій мережі склала 3,5 мВА.

На початок II – ї Світової війни, зона дії Львівської електростанції не розповсюджувалася на Буський, Бродівський та Радехівський райони, де були лише одиничні, незначні за потужністю, локальні електростанції. Зокрема у м. Буськ була своя міська ГЕС на ріці Буг, споруда якої ще й дотепер знаходиться на центральній площі міста.

У 1939р. в Бориславі діяла теплова електростанція загальною потужністю 12 мВт (два турбогенератори по 6 мВт), яка виробляла електроенергію на напрузі 3 кВ. Вона належала приватній фірмі „Підкарпатське Товариство Енергетичне”. Ця фірма мала у власності також і електромережі 0,22кВ, 3 кВ та 15 кВ. На території Бориславської електростанції знаходилася підстанція 3/15 кВ, з якої відходили повітряні лінії 15 кВ до Стрия, Самбора, Дрогобича, Трускавця, Стебника та водонасосної станції у с. Уріж. Мережа електропостачання забезпечувала потреби нафтопромислів та побутових споживачів цих міст.

Мережу 3 кВ у місті Бориславі збудували у першому десятилітті ХХ ст. Від цих мереж живилися нафтові помпи, розкидані по всьому місту, а також житлові та промислові споруди. На відміну від ПЛ-15 кВ, лінії 3 кВ не належали Підкарпатському Енергетичному Товариству, а були власністю нафтопромислового підприємства.

На Дрогобицькому нафтопереробному заводі теж була своя електростанція, котра працювала в паралель з Бориславською електростанцією.