1.2.3Міська електрична мережа змінного струму 1908-1939р.Р.

З ростом навантаження електромережа постійного струму 220В вичерпала свої можливості з пропускної здатності. Подальший розвиток мережі постійного струму на більш віддалені ділянки міста був недоцільний через неможливість забезпечення необхідного рівня напруги.

Вже у 1902р. пропускна здатність мережі була на межі своєї оснащеності.

В 1908-1910 роках на території Персенківки, приміського тоді села, було споруджено електростанцію змінного струму потужністю 6000 к.с. (4500 кВт), яка існує дотепер.

Ця електростанція була збудована за найновішими європейськими зразками.

До 1913р. Львівська змінного струму працювала на рідкому паливі – мазуті. У 1914р. електростанція була переведена на вугілля (вугілля завозили з Сілезії).

І один і другий вид палива не задовольняв керівництво міста з питань екологічної безпеки. Особливо страждали від цього рідкісні дерева висаджені у одному з найстаріших парків Центральної та Східної Європи – Стрийському парку. Тому, коли наприкінці 1920-х років був збудований газопровід Дашава-Львів, львівська електростанція була переведена на природний газ.

У 1913р. на львівській електростанції було встановлено два турбогенератори, загальною потужністю 6 мВт і три парові машини, потужністю 1,1 мВт.

Воду для котлів подавали з джерела “Софіївка”, що знаходилося в парку “Залізні води”. З часом стало бракувати води, тому в 1940-х роках для водопостачання Львівської електростанції була споруджена гребля на річці Щирці і утворено озеро “Глинна Наварія” – улюблене місце відпочинку львів”ян.

Грандіозне будівництво електромереж велося на вулицях міста. Упродовж 2-х років (1907-1908рр.) було прокладено 170 км кабельних ліній змінного струму напругою 5000 і 127 В, збудовано 3 розподільчих пункти 5 кВ, до яких підключили 80 трансформаторних підстанцій.

Після вводу у експлуатацію нової електростанції, на старій електростанції постійного струму було змонтовано випрямлювальну підстанцію для потреб електротяги трамваю. До цієї підстанції (вона дістала назву тягова підстанція № 1) у 1907р. проклали дві кабельні лінії 5 кВ з електростанції змінного струму, з перекроєм мідних жил 3x95мм² , які знаходилися в експлуатації до 2005 року. Друга потужна тягова підстанція разом з новим трампарком була збудована на Гаврилівці (тепер вул. Б. Хмельницького).

В 1916 році електростанція постійного струму припинила свою роботу, а на її місці для живлення тягової електромережі трамваю залишили випрямлювальну підстанцію. Електромережа постійного струму була демонтована. Не випадково, що цей час прийшовся якраз на роки першої світової війни, адже мідь з проводів і кабелів та свинець з акумуляторів, були важливим металом у оборонній промисловості.

Для потреб австрійської армії в І-й світовій війні з мережі постійного струму м. Львова було вилучено весь свинець з акумуляторних батарей постійного струму ( 9190тн.) і демонтовано магістральні кабельні лінії, що живили вузлову підстанцію в підвалі оперного театру (71тн. міді).

В післявоєнні роки МЗЕ приводило інтенсивну роботу по нарощуванню мережі електроосвітлення і збільшенню кількості абонентів.

Задумуючись над подальшою перспективою розвитку електромережі на терени області, МЗЕ приходить до рішення про розподіл підприємства на суто електромережне і трамвайне. Перед енергетичним підприємством відкривалися нові горизонти розширення електромереж на терени області, і задачі міського трамваю зовсім не збігалися з такою перспективою. Вигода від заповнення навантаженням електричного трамваю денного графіку роботи електростанції, як це було у ХІХ ст., у 30-тих роках ХХ ст. вже не відігравала важливої ролі і не могла бути підставою для подальшого об”єднання цих різних за своїм функціональним призначенням установ.

На пропозицію МЗЕ львівський магістрат прийняв у липні 1933р. рішення про створення на базі колишнього єдиного енергетичного підприємства два : міський електричний трамвай і міське підприємство електричного освітлення (МЗЕо).

Новостворене підприємство міського трамваю залишилося у старому будинку на розі вул. Сахарова та Нечуя-Левицького, яке і зараз займає МКП „Львівелектротранс”.

Залишивши Міському електричному трамваю (Міські колії електричні - МКЕ) свою попередню базу на вул.Н.Левицького, МЗЕ у 1937 році будує нове приміщення по вул.Вітовського (тепер будинок Обласного управління Служби Безпеки України).

Ріст електроспоживання у передвоєнні роки вимагав адекватного розвитку міської електромережі. Так, упродовж 20-х 30-х роках ХХ ст. збудували додатково ще три ЦРП-5кВ, а у 1936р. живлячу мережу 5кВ розділили на два райони, які живилися з різних шин львівської електростанції : з I с.ш. – ЦРП „В”, „С” та „Е”, а з II с.ш. - ЦРП „A”, „D” та „F”.

За прискореним розширенням електромереж перестала встигати модернізація львівської електростанції. Мова йде не про генеруюче обладнання, а про розподільчий пристрій. Все обладнання РУ – 5 кВ було розраховане на максимальне навантаження 4,6 мВт. Такого навантаження мережа досягла вже у 1921р. , а до 1925р. сумарне споживання склало 7,1 мВт.

Упродовж 1929р. розподільче устаткування 5 кВ і щит управління електростанції було перенесено у нове приміщення з заміною старих вимикачів на вимикачі фірми „Сіменс-Шуккерт”. Такими ж баковими вимикачами, внаслідок проведеної реконструкції, були обладнані всі міські ЦРП – 5 кВ. Ці вимикачі, випуску 1920 р., ще можна оглянути у ЛМЕМ, де ними дотепер обладнана одна СШ – 6 кВ у ЦРП „Е” і повністю ЦРП „D”.

На ЦРП були змонтовані пункти зв”язку, облаштовані подвійною телефонною комунікацією - внутрішньою та загальноміською , через які черговий персонал міг легко зв”язатися з технічним керівництвом МЗЕ, Львівської електростанції та інженерними службами магістрату. Крім того, телефонною мережею передавалися сигнали про положення оливних вимикачів 5 кВ.

Керівництво МЗЕ розуміло, що обладнання 5 кВ ТП, змонтоване на мармурових плитах, не відповідало вимогам охорони праці, оскільки існувала реальна небезпека ураження електричним струмом обслуговуючого персоналу на відкритих струмоведучих частинах. Тому у 1936р. на двох ТП (дисп. №№ 39 та 218), що живили водонасосні станції, були встановлені, замість мармурових щитів 5 кВ, металеві комірки.

МЗЕ, навіть після від”єднання трамвайного підприємства, приносили значні прибутки, які з 1933р. (часу розподілу на два підприємства), зросли з величини 3,39 млн. злотих до 4,12 млн. злотих у 1937р.

З річних звітів Львівських МЗЕ можна скласти такий короткий опис обладнання та електромережі міста на початок Другої Світової війни.

Основними опорними пунктами мережі були 6 шт. ЦРП – 5кВ. У довоєнні часи система шин на всіх ЦРП-5кВ була одинарною.

Канали телефонного зв”язку були виконані кабелями, перекроєм 0,8мм2, загальною довжиною 12,7 км, які зв”язували електростанцію, 6 шт. РП, а також 2 шт. опорних ТП.

У місті нараховувалося 251 шт. ТП 5/0,23 кВ, з них 83 шт. розташовані у металевих корпусах типу „ кіоск”, а 157 шт. у підвалах. Лише на 11шт. ТП обладнання РУ 5 кВ були облаштовані комірками, решту ж змонтовані на мармурових плитах з відкритими струмоведучими частинами.

Із 161 км. кабельної мережі 5 кВ м. Львова лише 4 км. мали алюмінієві жили, решту ж - мідні. Мережа 0,23 кВ, а її у місті нараховувалося 195км., складалася виключно із мідних кабелів. Суттєвим недоліком живлячої кабельної мережі, яка відходила від Львівської електростанції, була прокладка кабелів впритик, тобто без просвіту, що знижувало їх пропускну здатність з умов теплового режиму.

.